Головна Головна -> Підручники -> Підручник Правознавство (Мельник) скачати онлайн-> Розділ V СІМЕЙНЕ ПРАВО

Розділ V СІМЕЙНЕ ПРАВО


§ 1. Кодекс про шлюб та сім’ю України
Кодекс про шлюб та сім’ю України, який був прийнятий у 1969 році і вступив у дію з 1 січня 1970 року, діє і нині з багатьма змінами та доповненнями.
Завданнями Кодексу про шлюб та сім’ю України є:
– подальше зміцнення сім’ї;
– побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі чоловіка й жінки, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги усіх членів сім’ї;
– виховання дітей сім’єю з обов’язковим піклуванням батьків про їх здоров’я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці;
– всебічна охорона інтересів матері і дітей;
– виховання почуття відповідальності перед сім’єю.
Цей кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті та майнові відносини, які виникають в сім’ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, відносини, які виникають у зв’язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.
Кодекс про шлюб та сім’ю України складається з таких розділів:
І. Загальні положення.
ІІ. Шлюб.
ІІІ. Сім’я.
ІV. Опіка й піклування.
V. Акти громадянського стану.
VI. Застосування законодавства України про шлюб та сім’ю до іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім’ю іноземних держав та міжнародних договорів.
Здійснювані в Україні соціально-економічні реформи вимагають прийняття нового шлюбно-сімейного законодавства. У проект Цивільного кодексу України, який подано до Верховної Ради України на розгляд, є книга шоста “Сімейне право”, яка складається з трьох розділів: “ Шлюб”, “Сім’я та родина”, “Опіка та піклування”.
Проект книги шостої “Сімейне право” викладено за текстом проекту Цивільного кодексу України, опублікованим у науково-практичному часописі “Українське право”, – 1996 рік, № 2.
Положення запропонованого проекту більш детально регламентують сімейні відносини, що сприятиме захисту прав подружжя, батьків і дітей.

§ 2. Поняття шлюбу, порядок і умови укладення шлюбу
Шлюб – це добровільний союз вільних, рівноправних чоловіка й жінки, який укладається у встановленому законом порядку з метою створення сім’ї.
Відповідно до Конституції України шлюб знаходиться під захистом держави.
Шлюб – це моногамний союз чоловіка і жінки. Шлюб – це, в принципі, союз на все життя, бо його метою є створення сім’ї, народження й виховання дітей, взаємна моральна і матеріальна підтримка.
Шлюб – це союз, який укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють його, пред’являють до нього ряд вимог.
Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.
Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу.
Другою умовою укладення шлюбу є досягнення особами шлюбного віку: для чоловіків – 18 років, для жінок – 17. Державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних в містах Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік у виняткових випадках, коли між особами фактично вже склалися сімейні стосунки, наступила вагітність, народилася дитина. Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу наше законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб.
Крім умов вступу до шлюбу, законодавство передбачає перелік обставин, які є перешкодами для укладення шлюбу.
Зокрема, не допускається укладення шлюбу:
1) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі (під іншим шлюбом розуміється зареєстрований шлюб і не припинений на момент вступу в другий шлюб);
2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лініях (наприклад, бабуся, мати, онук), між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими;
3) між особами, якщо хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, тому що ця особа не може розуміти своїх дій і проявляти свідомої волі при укладенні шлюбу.
Особи, які одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного.
Особи, які бажають укласти шлюб, подають заяву до державного органу реєстрації актів громадянського стану. Заява подається за місцем проживання однієї з осіб, які бажають взяти шлюб, або за місцем проживання їх батьків. При прийомі заяви орган РАГСу повинен ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз’яснити їм права й обов’язки як майбутньому подружжю і батькам.
Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами (медична довідка, свідоцтво про народження дитини та ін.).
Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, які одружуються і бажають, наприклад, зареєструвати шлюб в урочистій обстановці в Центральному Київському палаці реєстрації шлюбу, цей строк може бути продовженим.
У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу.
Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова.
Реєстрація шлюбу встановлюється як у державних і громадських інтересах, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.
Час виникнення прав і обов’язків у подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах РАГСу.
За наявності законних перешкод для укладення шлюбу орган РАГСу відмовляє в його реєстрації.

§ 3. Шлюбний контракт
Особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати шлюбний контракт.
Шлюбний контракт – це угода осіб про вирішення спільних питань життя сім’ї. Він укладається до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації.
Питання, пов’язані з порядком укладання шлюбного контракту, регулює Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 року “Про порядок укладання шлюбного контракту”.
У шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов’язки подружжя, зокрема, питання, пов’язані з правом власності на рухоме майно, придбане як до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, отримане в дарунок чи успадковане одним із подружжя, а також питання, пов’язані з утриманням подружжя, та інші. У шлюбному контракті можуть також передбачатись немайнові, моральні чи особисті зобов’язання.
Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно із законодавством України.
Шлюбний контракт укладається в нотаріальній формі, за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу.
У випадках зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладення шлюбного контракту неповнолітніми проводиться за згодою їх батьків чи інших законних представників.
У самому шлюбному контракті особи можуть передбачити положення про зміну умов контракту. Такі зміни можуть вноситися протягом існування шлюбу за згодою сторін.
При розірванні шлюбу та визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей та інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням шлюбного контракту.
Кожен із членів сім’ї, який укладав шлюбний контракт, має право на судовий захист у разі недотримання іншим з подружжя умов шлюбного контракту.
На сьогодні шлюбні контракти не набули поширення, оскільки діюче законодавство є недосконалим, бо воно встановлює, що умови шлюбного контракту не можуть вийти за рамки Кодексу.

§ 4. Особисті і майнові права та обов’язки подружжя
Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків.
При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. З’єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного із подружжя є подвійним.
При розірванні шлюбу питання про прізвище кожен з подружжя вирішує самостійно.
До особистих прав подружжя належить право на спільне вирішення питань життя сім’ї, на вільний вибір професії, занять і місця проживання.
Законодавство гарантує рівні права подружжю при вирішенні будь-яких питань життя сім’ї, які вирішуються подружжям разом, на основі взаємної згоди, повної рівності.
Кожен з подружжя має право вільно обирати місце свого проживання. Це означає, що зміна місця проживання одним із подружжя не тягне за собою обов’язку іншого з подружжя також змінювати місце проживання.
Крім особистих прав і обов’язків, подружжя мають майнові права та обов’язки.
Майно, нажите подружжям у період шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Майном, нажитим у період шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого подружжя. Для укладення угод щодо відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення (наприклад, договір купівлі-продажу будинку), згода іншого з подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі.
Подружжя може укладати між собою будь-які майнові угоди, але зміст цих угод не може бути направлений на обмеження майнових прав дружини, чоловіка, дітей.
Майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержане ним у період шлюбу в дарунок або у спадок, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча вони могли б бути придбаними під час шлюбу. Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому роздільним майном.
Згідно зі статтею 32 Кодексу про шлюб і сім’ю України подружжя повинні матеріально підтримувати одне одного, у випадку відмови в такій підтримці той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною, – на весь період відпустки, але не більше як до досягнення дитиною шести років) мають право одержувати кошти на утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.
Обов’язки подружжя щодо взаємного утримання не обмежені ніякими строками. Для стягнення коштів на утримання не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним – до шлюбу чи під час перебування в шлюбі.
У певних випадках суд може звільнити одного з подружжя від обов’язку утримувати іншого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги (наприклад, нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах, негідна поведінка в сім’ї того з подружжя, який потребує допомоги та інше).
Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі поновлення його працездатності, або якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку укладення ним нового шлюбу.

§ 5. Припинення шлюбу
Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних фактів. Шлюб припиняється з різних підстав.
Шлюб може припинятися внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного із подружжя. Громадянин може бути оголошений померлим в судовому порядку у випадку, якщо в місці його постійного проживання немає відомостей про нього протягом трьох років, а якщо він пропав безвісти – за обставин, що загрожували смертю (наприклад, обвал) чи які дають підстави передбачити його загибель від нещасного випадку (пожежа) протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти у зв’язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.
У випадку, якщо з’явився той із подружжя, котрий був визнаний померлим, суд скасовує своє попереднє рішення і шлюб вважається відновленим, якщо інший із подружжя не вступив у новий шлюб.
Крім цієї підстави, шлюб може розриватися шляхом розлучення в судовому порядку або через органи РАГСу.
За спільною згодою подружжя, які не мають неповнолітніх дітей і спорів з приводу майна, розірвання шлюбу провадиться в органах РАГСу.
За заявою одного з подружжя в органах РАГСу шлюб може бути розірваний у тих випадках, коли другий з подружжя:
1) визнаний судом безвісти зниклим (якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісти зниклим, і на підставі рішення суду органи РАГСу реєструють розірвання шлюбу);
2) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;
3) засуджений за скоєний злочин до позбавлення волі на строк не менше трьох років.
Основним способом розірвання шлюбу є судовий. У судовому порядку шлюб розривається у таких випадках:
– коли один з подружжя не погоджується на розлучення;
– коли в подружжя є неповнолітні діти;
– коли між подружжям виникають спори щодо майна.
При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити дійсні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні стосунки подружжя і зобов’язаний вживати заходів до їх примирення.
Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження сім’ї стали неможливими.
Згідно ч. 2 ст. 38 Кодексу про шлюб та сім’ю України чоловік не має права без згоди дружини порушити справу про розірвання шлюбу під час її вагітності і протягом одного року після народження дитини.

§ 6. Права та обов’язки батьків і дітей
Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку.
Батьки і діти зобов’язані надавати один одному взаємну моральну підтримку та матеріальну допомогу.
Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей.
Батьки користуються рівними правами та мають рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано.
Права та обов’язки батьків і дітей поділяються на особисті та майнові. До особистих прав і обов’язків батьків належать:
– право й обов’язок батьків визначати ім’я, по батькові, прізвище, громадянство дитини;
– право та обов’язок батьків на представництво від імені дітей;
– право й обов’язок батьків визначати місце проживання дитини;
– право батьків на відібрання дітей у осіб, які їх незаконно утримують;
– право і обов’язок батьків на виховання своїх дітей.
Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. При неналежному виконанні (одним з батьків) обов’язків щодо виховання або при зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися до органів опіки і піклування за захистом своїх прав та інтересів. Органи опіки і піклування надають допомогу батькам у вихованні дітей і перевіряють виконання покладених на них обов’язків щодо виховання дітей.
Особисті права та обов’язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов’язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.
За неналежне виконання або невиконання батьківських прав і обов’язків допускається позбавлення батьківських прав, а також обмеження їх здійснення.
Майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв’язки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться у сфері володіння сім’ї, до другої – аліментні зобов’язання батьків і дітей.
За життя батьків діти не мають права на майно батьків, так само і батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, батьки мають права на те майно, що належить їм, а саме: можуть його продати, подарувати, не запитуючи згоди дітей. Розмежування майна батьків і дітей зумовлює їх особисту відповідальність за свої борги: батьки не відповідають за зобов’язаннями своїх дітей (за винятком неповнолітніх), а діти не відповідають за зобов’язаннями батьків.
Якщо у неповнолітніх дітей є належне їм майно, батьки керують ним, тобто фактично виконують права і обов’язки власників майна, діючи в інтересах дітей. Проте вони не можуть передавати майно, що належить їх неповнолітнім дітям, іншим особам у власність (дарувати, заповідати).
Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей (неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх), які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку.
Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм матеріальну допомогу. У більшості випадків повнолітні діти добровільно надають своїм батькам матеріальну допомогу. Якщо діти відмовляються добровільно утримувати своїх батьків, то батьки, які потребують допомоги, мають право звернутися до суду із заявою про примусове стягнення аліментів з повнолітніх дітей на своє утримання.
Розмір аліментів на дітей чи батьків визначається судом.

§ 7. Опіка і піклування
Опіка й піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки.
Опіка і піклування встановлюються державними адміністраціями районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських і районних – у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів за місцем проживання особи, яка підлягає опіці чи піклуванню або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Опіка встановлюється:
а) над неповнолітніми, які не досягли 15 років;
б) над особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.
Піклування встановлюється:
а) над неповнолітніми віком від 15 до 18 років;
б) над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.
Опікуном чи піклувальником призначається близька підопічному особа або інша особа, яка виділена громадською організацією. Опікун чи піклувальник призначається за його згодою.
Особи, які не досягли 18 років, недієздатні, обмежено дієздатні, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам підопічних, не можуть бути опікунами чи піклувальниками.
Контроль за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюють органи опіки й піклування за місцем проживання підопічного.
Опікуни і піклувальники можуть бути за їх проханням звільнені від виконання своїх обов’язків, якщо орган опіки і піклування визнає, що його прохання викликано поважними причинами (наприклад, хворобою).
Опіка припиняється:
а) після досягнення неповнолітніми 15 років, а також у випадку смерті підопічного;
б) у разі повернення неповнолітніх (до 15 років) на виховання батькам;
в) у разі видужання або значного поліпшення здоров’я особи, яка була визнана недієздатною, і поновлення її судом у дієздатності.
Піклування припиняється:
а) після досягнення підопічним 18 років, а також у випадку смерті підопічного;
б) при одруженні неповнолітньої особи;
в) у разі скасування судом обмеження в дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
г) якщо відпала причина, що викликала встановлення піклування над особами, які за станом здоров’я не могли захищати свої права.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Правознавство (Мельник)