Головна Головна -> Підручники -> Підручник Державне регулювання економіки (Чистов) скачати онлайн-> Державне регулювання зовнішньо-економічної діяльності

Державне регулювання зовнішньо-економічної діяльності


Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а отже, і підвищенню рівня життя населення.
Державне регулювання ЗЕД є об’єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб’єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та обмеження монополізму.
До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найсприятливіших умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці. Регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання, рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України встановлюються такі правові режими: національний (іноземні суб’єкти господарювання мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж українські підприємці); найбільшого сприяння (іноземні суб’єкти господарської діяльності мають такі самі права, преференції та пільги відносно мита, податків і зборів, якими користуються підприємці будь-якої іншої країни, котрій наданий такий режим); спеціальний (застосовується до території спеціальних економічних зон і митних союзів, що в них входить Україна, або в разі встановлення такого спеціального режиму відповідно до міжнародних угод).
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг.
Центральні органи державного управління України регулюють діяльність усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належить Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Національний банк. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба, Антимонопольний комітет України та ін.
До компетенції Верховної Ради України віднесено: ухвалення законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання ЗЕД, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики, координує діяльність міністерств та комітетів з питань регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. НБУ регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву держави. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує ЗЕД суб’єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання. Державна митна служба України здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимоно-польного законодавства.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.
У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів і послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності — патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.
Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики:
вільну торгівлю та протекціонізм. Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту і пропозиції. Вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм.
Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає у застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулювальних механізмів між державами, що мають торговельні угоди.
Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні та нетарифні. Центральне місце в державному регулювання зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон України «Про єдиний митний тариф». Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. По-ширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.
Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується мито: експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне, інші види. Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (відсоткові), специфічні та комбіновані.
Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, значно нижчими, ніж їхні ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво нижча за ціну інших експортерів подібних товарів.
До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі є формою надання пільг в оподаткуванні та кредитуванні тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.
Застосування індикативних цін спрямоване на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Контрактна ціна може відхилятися від індикативної у разі суттєвого відхилення умов експортно-імпортних операцій від тих, які були враховані під час визначення індикативних цін. Таке відхилення цін дозволяється лише за наявності підтвердження контрактної ціни Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
На окремі імпортні товари (тютюнові вироби, автомобілі та ін.) держава встановлює їх мінімальну митну вартість. Метою її запровадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість і недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну.
До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання ЗЕД належать квотування та ліцензування. Квотування — це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування — це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких установлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот і ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
Одним з напрямів зовнішньоекономічної політики є регулювання іноземних інвестицій. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пошуку додаткових фінансових джерел, найзначнішим з яких є іноземні інвестиції.
Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій» тощо, а також Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій та Положенням про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженими постановами Кабміну України, та ін. Цими документами визначаються загальні засади державного регулювання іноземними інвестиціями, суб’єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням інвестицій та державні гарантії їх захисту. Іноземні інвестиції підлягають обов’язковій реєстрації, яка здійснюється Радою міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Формами здійснення інвестицій можуть бути: часткова участь у спільних підприємствах або придбання частки у діючих підприємствах; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у повну власність діючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; придбання прав користування землею і концесій на використання природних ресурсів та ін.
Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об’єкти інвестування, за винятком окремих видів діяльності, де інвестування може здійснюватися лише після одержання ліцензії. З моменту зарахування інвестиції на баланс підприємства воно набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями. До таких відносять підприємства будь-якої організаційно-правової форми, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10%. Отже, іноземні інвестори можуть створювати на території України власні підприємства, філії, представництва та інші структури.
Інвестування може здійснюватися також і без створення юридичної особи, коли спільна інвестиційна діяльність проводиться на основі концесійних договорів, контрактів про виробничу кооперацію, спільне виробництво та ін. Однак господарська діяльність на підставі інвестиційних договорів (контрактів) регулюється законодавством України, а самі договори підлягають обов’язковій реєстрації. З метою розширення зовнішнього інвестування уряд країни розробляє також механізм створення вільних економічних зон для спільної з іноземним капіталом підприємницької діяльності.
Іноземні інвестиції можуть, а в окремих випадках навіть мусять, бути застраховані.
Для стимулювання іноземного інвестування в країні можуть встановлюватися пільги та гарантії майнових прав та інтересів інвесторів. Пільгами можуть бути: звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства; скасування процедури ліцензування і квотування за умови сертифікації продукції як продукції власного виробництва. Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.
Захист іноземних інвестицій гарантується тим, що вони не підлягають націоналізації і не можуть бути реквізовані державними органами. Реквізиція може бути проведена повноважними органами тільки в разі стихійного лиха, аварії, епідемії тощо. Іноземним інвесторам після сплати податків та обов’язкових платежів гарантується безперешкодний переказ за кордон їхніх прибутків, доходів та інших коштів у іноземній валюті. Крім того вони мають право на відшкодування збитків, завданих унаслідок помилкових дій або неналежного виконання органами державної влади своїх обов’язків. Якщо інвестиційна діяльність іноземного інвестора припиняється, то він має право на повернення своїх інвестицій і доходів. У разі зміни законодавства щодо іноземних інвестицій протягом 10 років для нього діють державні гарантії захисту, які були передбачені законами на момент реєстрації інвестора.
Україна не тільки залучає іноземні інвестиції, а й сама інвестує кошти за кордоном. Такі інвестиції можуть здійснюватися з метою створення спільних підприємств і розширення збуту їхньої продукції, участі в розробці та експлуатації за кордоном сировинних родовищ тощо. Основні умови та вимоги щодо здійснення інвестицій за кордон установлює Національний банк України. Згідно з цими умовами інвестиції за кордон можуть здійснюватися за рахунок власних коштів інвестора. Бюджетні кошти дозволяється інвестувати за кордон тільки на підставі рішення Верховної Ради України.
Одним із видів міжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту. Іноземні кредити є важливим інструментом фінансування зовнішньої торгівлі, комплексної модернізації і реконструкції підприємств, підтримування стабільності міжнародних розрахунків.
Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн, банківський кредит у зовнішній торгівлі, міждержавні (міжурядові) кредити, кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій. За видами кредити поділяються на товарні та валютні. Особливим різновидом міжнародного кредиту є емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери. За термінами повернення міжнародні кредити поділяються на короткострокові — до 1 року, середньострокові — від 1 до 5 років, довгострокові — понад 5 років.
До основних джерел іноземних коштів, що їх залучає Україна, належать:
•позички міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);
• кредити іноземних держав;
• кредити держав-постачальників енергоносіїв;
•розміщення облігацій внутрішньої державної позики;
•надання гарантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та економічно розвинених країн.
Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідними законами та постановами уряду. Згідно з цими документами уповноваженими щодо залучення кредитів є Кабінет Міністрів або Верховна Рада України. Кабінет Міністрів має право залучати іноземні кредити в тому разі, коли законом про державний бюджет на відповідний рік для покриття дефіциту бюджету визначені джерела фінансування. У разі, коли одержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій не передбачено державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів та здійснення контролю за використанням їх належить до повноважень Верховної Ради України. Свою згоду на таку позику та надання повноважень уряду на її залучення Верховна Рада підтверджує ухвалою Закону «Про ратифікацію угоди про залучення іноземного кредиту».
Постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» (1997 р.) встановлює порядок залучення іноземних кредитів для фінансування проектів пріоритетних напрямів розвитку економіки та надання платіжних гарантій Кабінетом Міністрів для забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів за іноземними кредитами.
Залучення іноземних позик здійснюється поетапно. Послідовність етапів така: подання пропозицій до закордонних представництв України, міністерств, інших державних органів та юридичних осіб про залучення іноземних кредитів; опрацювання пропозицій Мінекономіки, Мінфіном України за участю банку-агента, який визначається рішенням уряду; підготовка проектів міжнародних угод, протоколів, заяв та інших документів щодо залучення кредитів; підписання уповноваженими особами міжнародних угод та інших документів про надання іноземного кредиту;
ратифікація міжнародних угод Верховною Радою України.
Гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями та банками, від імені держави виступає Кабінет Міністрів. Погашення іноземних кредитів, які залучаються українськими юридичними особами під гарантії або інші зобов’язання уряду країни, здійснюється на умовах валютної самоокупності або із залученням коштів державного бюджету. Для отримання під гарантії КМУ кредиту, погашення якого здійснюватиметься на умовах самоокупності, юридичні особи подають Національному агентству з реконструкції та розвитку лист-замовлення на отримання гарантій, висновок-підтримку відповідного центрального органу виконавчої влади, бізнес-план проекту, документи, що підтверджують можливість погашення кредиту за рахунок прибутків від господарської діяльності, а також документи щодо майнової застави (поруки) або договору страхування.
Для прийняття рішень щодо можливості надання гарантій Національне агентство з реконструкції та розвитку, Мінекономіки, Мінфін України та інші організації проводять загальну техніко-еконо-мічну експертизу проекту, визначають його відповідність державній політиці, аналізують загальний фінансовий стан позичальника, проводять цінову експертизу імпортних та експортних контрактів тощо. У разі передачі в заставу державного майна, вартість якого повинна покривати розмір кредиту, підготовку висновків і пропозицій щодо надання гарантій здійснює Фонд державного майна України.
Надання гарантій щодо залучення іноземних кредитів, для погашення яких передбачається використовувати бюджетні кошти, здійснюється тільки тоді, коли такі кошти передбачено в державному бюджеті. Юридичні особи-резиденти, які отримали такі гарантії, несуть повну відповідальність за повне та своєчасне погашення кредиту, сплату процентів за користування ним, а також сплату комісійних. Контроль за цільовим та ефективним використанням і своєчасним погашенням кредитів здійснюється відповідними центральними органами державної виконавчої влади.
7.2. Термінологічний словник
Адвалорна митна ставка — митна ставка, яка встановлюється у процентах до ціни товару.
Антидемпінгове мито — мито, яке вводиться з метою захисту від демпінгу. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.
Демпінг — продаж товарів на міжнародних ринках за ціною, що менша за витрати на виробництво їх.
Зовнішньоекономічна діяльність — заснована на взаємовигідних економічних відносинах і здійснювана як на території України, так і за її межами діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій тощо.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — нотаріально оформлена угода двох або більше іноземних контрагентів, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у ЗЕД.
Іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Квотування — інструмент державного регулювання експортно-імпортних операцій суб’єктів ЗЕД через встановлення на певний період кількісних обмежень щодо ввезення в країну та вивезення за її межі певної категорії товарів. Застосовуються глобальні, групові, індивідуальні квоти.
Ліцензування — нормативне встановлені умови, порядок і процедура надання спеціально уповноваженими державними органами дозволу на експорт та імпорт певних товарів, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності у відповідних обсягах і суворо визначені строки. Застосовуються генеральні, разові, відкриті ліцензії.
Митний тариф — систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни.
Мито — податок, який стягується митними органами з експортних або імпортних товарів.
Міжнародна торгівля — система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів і послуг.
Міжнародний кредит — економічні відносини, що виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою позичання валютних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки та сплати процентів за користування.
Національний режим для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України — режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж українські підприємці.
Підприємства з іноземними інвестиціями — підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді яких становить не менше 10 %.
Політика вільної торгівлі — державна політика, спрямована на скасування штучних бар’єрів у зовнішній торгівлі. Експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення по,-питу та пропозиції.
Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.
Режим найбільшого сприяння для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України — режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають такі самі права, преференції та пільги відносно мита, податків і зборів, якими користуються підприємці будь-якої іншої країни, котрій надано такий режим.
Специфічна митна ставка — митна ставка, яка встановлюється у грошовій формі на одиницю маси, об’єму або кількості товару.
Спеціальний режим для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України — режим, який застосовується на території спеціальних економічних зон і митних союзів, що в них входить Україна, або встановлений відповідно до міжнародних угод.
Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі — регулювання, що грунтується на використанні митних тарифів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Державне регулювання економіки (Чистов)