Головна Головна -> Підручники -> Підручник Правознавство (Мельник) скачати онлайн-> Розділ VII ФІНАНСОВЕ ПРАВО

Розділ VII ФІНАНСОВЕ ПРАВО


§ 1. Бюджетна система України
Роль і значення державного бюджету вимагають суворої регламентації відносин у галузі бюджету. Україна має свій власний державний бюджет.
Поняття “бюджет” у літературі та практиці вживається як економічна та юридична категорія. Економічну категорію бюджету можна розглядати як: матеріальне і суспільне поняття. З одного боку, бюджет – це централізований фонд коштів. З іншого боку, бюджет – система економічних відносин, зумовлених об’єктивно існуючим законом вартості, товарно-грошовими відносинами. Бюджет – це завжди план, який пов’язаний з іншими планами, що існують в державі. Крім того, це основний фінансовий план утворення централізованого фонду коштів, який є найважливішим засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів між виробничою і невиробничою сферами. Він також є засобом контролю за процесами надходження і використання коштів, тобто є формою організації руху коштів.
Поняття бюджету дає Закон України “ Про бюджетну систему України”, який був прийнятий у 1991 році. Відповідно до даного закону бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів.
Крім поняття бюджету, вказаний вище Закон визначає бюджетний устрій та його принципи, бюджетний процес, бюджетний рік, види доходів і видатків бюджетів тощо.
Державний бюджет затверджується вищим органом законодавчої влади, а місцевий – Радою народних депутатів. Отже, як правова категорія бюджет – це Закон України.
В Україні створена конституційна основа функціонування системи, яка включає Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим; місцеві бюджети. Місцеві бюджети, у свою чергу, включають обласні, міські, районні, районні в містах, сільські та селищні бюджети. Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджет районів і міст республіканського підпорядкування Криму. Отже, сукупність бюджетів, що згідно з чинним законодавством існують на території України, складає її бюджетну систему.
Відповідно до ст. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Усі бюджети, що входять до бюджетної системи України, будуються на певних принципах:
– принцип єдності означає, що існує єдиний рахунок доходів і витрат кожної ланки бюджетної системи, який забезпечується єдиною правовою базою, єдністю форм бюджетної документації, єдністю грошової системи і т. д.;
– принцип повноти означає, що в бюджеті відображені всі доходи і витрати;
– принцип достовірності – це формування бюджету на науково обгрунтованих і реальних показниках;
– принцип гласності, обов’язковості обговорення бюджетів на відкритих засіданнях відповідних Рад народних депутатів пов’язаний із обов’язковим обнародуванням рішень про всі види бюджетів для ознайомлення з ними;
– принцип самостійності забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.
Держава прагне до збалансованості бюджету України, тобто витрати повинні покриватися доходами.
Сукупність принципів, на яких будується організація бюджетів, представляє собою бюджетний устрій.

§ 2. Бюджетний процес в Україні
Одержання державою доходів, їх розподіл між ланками бюджетної системи і використання не відбувається автоматично. Держава чітко розмежовує порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Процедура або порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету ретельно регламентується правовими нормами: Законом України “Про бюджетну систему України”, Правилами складання і виконання бюджетів, затвердженими у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.
Згідно з чинним законодавством України бюджетний процес складається з наступних стадій (етапів):
– складання і розгляд проекту бюджету;
– затвердження і виконання бюджету;
– складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.
Кожна стадія (етап) здійснюється визначеними законодавством органами і завершується прийняттям правового акта. Ці стадії повторюються щорічно.
Відповідно до ст. 96 Конституції Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період. Однак з початку складання проекту бюджету до затвердження звіту про виконання затвердженого Верховною Радою України бюджету проходить майже 2 роки.
Перша стадія – складання і розгляд проекту бюджету. Процес його розробки починається заздалегідь до його затвердження. Комітети Верховної Ради розробляють свої пропозиції щодо проекту бюджету на наступний рік і надсилають їх до комітету з питань бюджету не пізніше 20 травня поточного року.
Комітет з питань бюджету розробляє проект постанови про основні напрями бюджетної політики на наступний рік (бюджетну резолюцію), виносить її на розгляд Верховної Ради не пізніше 15 червня поточного року. Ця резолюція є орієнтиром для Уряду при розробці проекту бюджету і для Верховної Ради при розгляді цього проекту.
Верховна Рада приймає Постанову про основні напрями бюджетної політики не пізніше 1 липня.
Складання проекту Державного бюджету організовує Кабінет Міністрів. Міністерство фінансів складає попередній проект зведеного бюджету України і доводить відповідні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади. Усі органи державної виконавчої влади у двотижневий строк розглядають доведені до них показники щодо проекту зведеного бюджету та подають Міністерству фінансів свої пропозиції. Міністерство фінансів розглядає зазначені пропозиції і готує проект Державного бюджету. Міністерство фінансів України доповідає про проект бюджету на засіданні Кабінету Міністрів. Важливо підкреслити роль Прем’єр-міністра України, який єдиний має право представляти і захищати проект Державного бюджету перед Верховною Радою.
Стадія розгляду проекту бюджету продовжується у Верховній Раді України. Порядок розгляду встановлений Регламентом Верховної Ради України.
Відповідно до конституційної норми Кабінет Міністрів України зобов’язаний не пізніше 15 вересня кожного року подавати до Верховної Ради проект Закону про Державний бюджет на наступний рік. Це зумовлено необхідністю дати можливість народним депутатам України, комітетам Верховної Ради розібратися, проаналізувати і внести відповідні пропозиції.
Наступна стадія – це затвердження і виконання бюджету. Якщо під час постатейного голосування до проекту бюджету не було внесено істотних змін, Закон про Державний бюджет приймається у цілому. Поки Верховна Рада не проголосує за Закон про Державний бюджет в цілому, Державного бюджету ще немає, є тільки проект. Затверджує бюджет Верховна Рада України.
Виконання бюджету є основною стадією бюджетного процесу. Виконати бюджет означає забезпечити повне і своєчасне надходження всіх передбачених у бюджеті доходів і спрямувати кошти на фінансування видатків, включених до бюджету. Виконання Державного бюджету організовує Кабінет Міністрів через Міністерство фінансів, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів.
Третя стадія бюджетного процесу – це складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.
Відповідно до чинного законодавства звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік подається Кабінетом Міністрів України у письмовому вигляді. Верховна Рада доручає зробити компетентну експертизу поданого звіту комітету з питань бюджету. На найближчому засіданні, але не раніше ніж через 10 днів, Верховна Рада заслуховує доповідь Кабінету Міністрів про виконання Державного бюджету.
Протягом 2-х тижнів після заслуховування у парламенті доповіді Уряду комітети повинні розглянути поданий урядом звіт про виконання Державного бюджету і дати відповідні висновки. Звіт про виконання Державного бюджету розглядається на засіданні Верховної Ради не пізніше 1 травня.
За підсумками обговорення висновків комітетів народні депутати України приймають постанову про виконання Державного бюджету. Відповідно до Конституції України затвердження звіту про виконання Державного бюджету України має велику юридичну вагу. Постанова щодо затвердження звіту про виконання бюджету, як і сам звіт, оприлюднюється, тобто доводиться до загального відома (ст. 97 Конституції України).

§ 3. Фінансова діяльність держави та органи, що її здійснюють
Для розуміння природи й особливостей фінансової діяльності держави необхідно мати уявлення про фінанси.
Поняття фінансів походить від французького finance. Це сукупність всіх грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні держави, підприємств, установ, організацій, а також порядок їх формування розподілу і використання.
Як явище фінанси виникають з появою держави і грошей. Для виконання своїх завдань та функцій держава передбачає наявність державних фінансів. Вони поділяються на централізовані (поступають у розпорядження держави й утворюють централізовані грошові фонди) і децентралізовані (поступають у розпорядження підприємств і утворюють децентралізовані фонди грошових коштів).
У державі до початку планового фінансового року потрібно виявляти всі можливі джерела доходів і правильно встановлювати напрями витрачання коштів. Цим займаються відповідні органи, які починають планувати доходи і видатки на плановий рік. Отже, вони займаються фінансовою діяльністю.
Фінансова діяльність держави – це діяльність відповідних державних органів щодо утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують виконання функцій держави.
Фінансова діяльність пов’язана з акумуляцією доходів і проведенням необхідних витрат, є обов’язково плановою та здійснюється у правовій формі.
Метою фінансової діяльності є відповідність доходів видаткам, а також забезпечення законності збирання, розподілу і використання грошових фондів коштів.
Практично всі державні органи займаються фінансовою діяльністю. Проте її масштаби та міра їх участі в ній неоднакові.
До органів, що здійснюють фінансову діяльність в Україні, належать:
– Верховна Рада України;
– Президент України;
– Кабінет Міністрів України;
– Міністерство фінансів України;
– Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим;
– Органи місцевого самоврядування;
– Державне казначейство України;
– Рахункова палата України;
– Органи державної податкової служби України.
Стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами забезпечують Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України.
Повноваження Верховної Ради України у сфері фінансової діяльності визначені статтею 85 Конституції України: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених Державним бюджетом; здійснення контролю за їх використанням. Крім цього, виключно закони, які приймає Верховна Рада України, встановлюють Державний бюджет і бюджетну систему (це сукупність усіх бюджетів), систему оподаткування (сукупність податків і зборів, форми і методи їх побудови), засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.
Президент України згідно зі ст. 102, 106 Конституції України здійснює керівництво фінансовою діяльністю як глава держави, призначає Міністра фінансів України; підписує закони, прийняті Верховною Радою України, може скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим і наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів.
Повноваження Кабінету Міністрів у сфері фінансової діяльності держави, визначеними статтею116 Конституції України: забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, розробка проекту Закону “Про Державний бюджет України”; забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; подання Верховною Радою звіту про виконання бюджету.
Міністерство фінансів України згідно з пунктами 1, 4 Положення про Міністерство фінансів України забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює керівництво у сфері державних фінансів; організовує роботу щодо підготовки і складання Державного бюджету; бере участь у розробці прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на поточний період та перспективу; розробляє проект Державного бюджету України; удосконалює методи складання бюджету, поряд з бюджетним фінансуванням здійснює методичне керівництво у цій сфері; у межах своєї компетенції виконує Державний бюджет України, складає звіт про виконання Державного бюджету України тощо.
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає проект республіканського бюджету, розглядає звіт про його виконання, контролює роботу і стан фінансів державних підприємств, установ, організацій, що розташовані на підвідомчій території, здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством.
Місцеві державні адміністрації згідно зі статтею 119 Конституції України забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; організовують підготовку та виконання відповідних обласних і регіональних бюджетів; подають звіти про виконання відповідних бюджетів і програм, взаємодіють з органами місцевого самоврядування, забезпечують виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку.
Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності визначені Законом України “ Про місцеве самоврядування “. Так, наприклад, вони мають право самостійно розробляти, затверджувати і повинні виконувати відповідні місцеві бюджети сіл, селищ, міст, районів у містах тощо. Державне казначейство України організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням, здійснює управління коштами Державного бюджету України, фінансує видатки Державного бюджету України; веде облік виконання та складає звіт про стан виконання Державного бюджету; управляє державним і внутрішнім, і зовнішнім боргом; контролює надходження і витрачання коштів державних позабюджетних фондів.
Рахункова палата України відповідно до Закону України “ Про Рахункову палату України “ організовує і здійснює контроль за своєчасним і повноцінним виконанням прибуткової та видаткової частини Державного бюджету державними установами, фондами, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, законністю надання позик, економічною допомогою іноземним державам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Державним бюджетом, має право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави тощо.
Відповідні повноваження у сфері фінансової діяльності мають органи державної податкової служби. Ці повноваження визначає Закон України “Про державну податкову службу”.

§ 4. Поняття фінансового права
В основу поділу права будь-якої держави на окремі галузі покладено матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються нормами цих галузей, тобто предмет правового регулювання. Фінансово-правові норми регулюють фінансові відносини, які мають грошовий характер. У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею влад–ними повноваженнями. Іншою стороною у фінансових відносинах виступають органи держави, господарські організації різних форм власності, громадські організації, об’єднання громадян, окремі громадяни, на яких покладені обов’язки щодо внесення платежів державі або цільовому використанню асигнувань, що відпускаються з фондів коштів. Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими, бо грошовий характер мають відносини, що регулюються й іншими нормами права – цивільного (наприклад, купівля-продаж, позика), адміністративного (штраф за порушення правил дорожнього руху). Отже, ще однією особливістю фінансових відносин є те, що це відносини з приводу утворення, розподілу, використання фондів коштів як централізованих, тобто тих, які надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, так і децентралізованих, тобто утворених в усіх галузях народного господарства з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.
Додатковою ознакою галузі права є метод правового регулювання, тобто сукупність засобів правового впливу держави на поведінку учасників тих чи інших правовідносин. У фінансовому праві застосовується метод владних приписів, бо сторони діють лише так, як приписує держава.
Фінансове право регулює відносини, що виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів та видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні й виконанні бюджету та звіту про його виконання; справляння податків та інших обов’язкових платежів з підприємств, організацій та населення; фінансуванні та кредитуванні; державному страхуванні, державних позиках та організації ощадної справи; регулюванні грошової системи, розрахунках та валютних операціях.
З викладеного вище можна зробити висновок, що фінансове право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини в галузі утворення, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.
Фінансове право є самостійною галуззю права. Воно тісно пов’язане з усіма галузями правової системи. Як галузь права, фінансове право поділяється на окремі правові інститути – бюджетне право; податкове право; норми, що закріплюють державні видатки; емісійне право; кредитно-розрахункові норми; валютне законодавство; норми, що регламентують фінансовий контроль тощо.

§ 5. Поняття податкового права та загальна характеристика податкового законодавства
У системі фінансових важелів держави як елементів фінансового механізму важливе місце займають податки. Податки є найбільш важливим і впливовим інструментом регулювання економічних відносин. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Податок – це вид обов’язкового платежу, який справляється до бюджетів з юридичних і фізичних осіб у порядку й на умовах, визначених законодавством України. Податок має ряд особливостей, які визначають його сутність:
– регулюється актом вищої юридичної сили;
– індивідуальна безоплатність виражається в односторонньому русі коштів від платника до держави;
– має безумовний характер, тобто його сплата не пов’язана з будь-якими умовами про зустрічні дії з боку держави;
– нецільовий характер;
– обов’язковий характер.
Крім податків, які є основним джерелом доходів бюджетів, до державних доходів відносяться збори та інші обов’язкові платежі. Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до Державних цільових фондів, що справляються на території України у визначеному законом порядку, становить систему оподаткування.
Для того, щоб мати повну уяву про сукупність явищ і процесів, які мають місце у сфері оподаткування, необхідно звернутися до податкової системи. У податковій системі знаходять відображення такі елементи оподаткування, як принципи, форми й методи побудови податків, зборів та інших обов’язкових платежів; процесуальні відносини з їх встановлення, зміни або відміни; заходи, спрямовані на забезпечення їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства, а також визначення кола суб’єктів, що беруть участь у цих відносинах.
Об’єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації за різними підставами. Так, залежно від платника податки поділяють на податки з юридичних осіб, податки з фізичних осіб та змішані податки, тобто такі, що справляються з юридичних і фізичних осіб. Залежно від форми обкладання податки поділяються на прямі (справляються в процесі виробництва й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником) та непрямі (справляються під час витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, і включаються до ціни товару у вигляді надбавки та сплачуються споживачем).Також податки поділяються на загальнодержавні (встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України) та місцеві (встановлюються органами місцевого самоврядування, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів).
Правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов’язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види платежів тощо, складають підгалузь фінансового права – податкове право.
Формування податкової системи України здійснюється з великими проблемами, тому що вона формується в складний період переходу від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу. Часто податкова система України повторює зміни російського законодавства.
На сьогодні діяльність у сфері оподаткування регулюється значною кількістю нормативних актів. Лише з грудня 1990 по вересень 1995 року в Україні було прийнято понад 116 нормативних актів, до яких було внесено безліч змін і доповнень. До останнього часу не було чіткої концепції побудови системи оподаткування. Так, Закон України “Про систему оподаткування змінювався тричі, а Закон України “Про державну податкову службу” – чотири рази, що свідчить про нестабільність податкової системи, яка має багато недоліків і суперечностей.
Даючи характеристику податкового законодавства, хотілося б звернути особливу увагу на такі Закони України: “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, які визначають правову основу податкової системи.
У даних нормативних актах визначені й закріплені принципи побудови системи оподаткування, дається перелік об’єктів оподаткування і видів податків, встановлені розміри ставок податків, визначені права, обов’язки й відповідальність платників податків та посадових осіб державних податкових інспекцій, які здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства та інше.
Закон України “Про систему оподаткування” є найбільш фундаментальним у сфері регулювання оподаткування, який визначає методологічні основи податкової системи, механізм використання податкових важелів. Він складається з 3-х розділів. Перший розділ “Загальні положення” є найважливішим розділом, оскільки він містить основний перелік податкових інструментів, які конкретизуються в більш вузьких нормативних актах. Зокрема, даний розділ визначає поняття податку і збору, системи оподаткування, визначає платників податків і зборів, їх права, обов’язки, облік та відповідальність, об’єкти оподаткування та інше.
Другий розділ даного закону містить перелік податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільових фондів. Тут визначаються норми, які регулюють види податків і зборів та їх закріплення за відповідними рівнями бюджетів.
Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами й доповненнями від 22.05.97 дає визначення основних термінів, які містяться в даному законі, визначає платників податків, об’єкт оподаткування, ставки податку та порядок нарахування і сплати податку, встановлює порядок перенесення балансових збитків на наступні податкові періоди та оподаткування операцій особливого виду. Також закон визначає відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства та інше.
Закон “Про оподаткування прибутку підпри-ємств” – один з перших концептуальних, жорстких нормативних актів, розроблений на чисто економічній основі. Тут вперше були реалізовані принципи стабільності податкового законодавства.
Закон “Про державну податкову службу в Україні”, який був прийнятий 24 грудня 1993 року, визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. Основними завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, а також інших неподаткових доходів, установлених законодавством, внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків тощо. Також даний закон визначає функції державних податкових інспекцій різних рівнів, їх права, обов’язки та відповідальність.
Останнім часом в українській науковій літературі, а також у періодичних виданнях обгрунтовується проблема Податкового Кодексу. З його прийняттям пов’язують великі надії на покращання податкового законодавства. Звичайно, на сьогоднішній день досить складно провести кодифікацію податкового законодавства, тому що йде лише становлення податкової системи, крім цього, податкове законодавство не стабільне, до нього часто вносяться зміни та доповнення.
Потрібно спростити податкове законодавство, зробити його доступним і зрозумілим.
Податковий кодекс буде актом, який повинен у найбільш повному вигляді регламентувати основні інститути податкових відносин і врегулювати податкову компетенцію і функції державних органів різного рівня, процесуальні дії, податкові зобов’язання. Він повинен чітко визначати суб’єктів податкових правовідносин, їх права й обов’язки, об’єкти оподаткування, ставки, пільги, строки сплати податків, а також закріпити порядок забезпечення ефективного контролю за дотриманням податкового законодавства.
Кодекс повинен бути покликаний розвивати основні положення Конституції України щодо побудови бюджетної системи, зокрема, що стосується справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, збалансованості бюджету.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Правознавство (Мельник)