Головна Головна -> Підручники -> Підручник Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (Шамова) скачати онлайн-> Сучасні тенденції у розвитку грошових систем.

Сучасні тенденції у розвитку грошових систем.



Головна сучасна тенденція розвитку світових економічних відносин пов’язана з поширенням інтеграційних процесів, які охоплюють не лише економічні зв’язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найяскравіше проявляється в Європі, особливо в Європейському співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю – євро. Вона замінила ЕКЮ (у перспективі замінить національні грошові знаки) та стала єдиною валютою країн Європейського валютного та економічного союзу, котрий завершить формування в країнах ЄС єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталу.
З 1 січня 2002 р. передбачається введення паралельного обігу національних грошових знаків та євро, а з 1 липня того самого року – поступова заміна ними національних грошових одиниць.
Для вирішення валютних проблем створено Європейський центральний банк у Франкфурті-на-Майні. Національні банки дер-жав-членів будуть лише реалізовувати валютну політику, а не визначати її.
Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом у розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу поклав підписаний 25 березня 1957 р. Римський договір про створення Європейського економічного союзу (його друга назва – “Спільний ринок”) та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За більш ніж 40 років, що минули після 1957 p., процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та суперечності, в цілому з успіхом розвивався як вшир (кількість повноправних країн-чле-нів збільшилась до 15), так і вглиб (за спрямованістю до головної цілі – формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів відбувається вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб’єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку).
Головними досягненнями на цьому довгому шляху стали створення митного союзу (скасування мита та інших обмежень у торгівлі між країнами – членами ЄС та єдиний “зовнішний тариф” у торгівлі з іншими країнами), а також уніфікація господарського законодавства країн-учасниць. Разом з тим, відмовившись від використання у взаємних відносинах деяких засобів зовнішньоекономічної політики, національні держави залишили у своїх руках засоби валютної політики (курси національних валют, процентні ставки, валютні інтервенції тощо), які могли використовуватись.
Виникла суперечність між внутрішньоторговельною та валютною складовими інтеграційного процесу. З метою пом’якшення Цього протиріччя та обмеження можливостей країн – членів ЄЕС маніпулювати курсами своїх валют ці країни ще в 1979 р. прийняли рішення про створення Європейської валютної системи, згідно з якою встановлювались певні межі коливань валютних курсів.
Це лише частково вирішувало проблему, однак ще не означало створення повного економічного та валютного союзу. На нараді в Маастрихті (Нідерланди) в 1991 р. було прийнято рішення про поетапне реальне формування Європейського валютного союзу.
Назву нової валюти – євро – було затверджено на зустрічі в Мадриді 15-16 грудня 1995 р. членами ЄС. У травні 1997 р. на самміті Євросоюзу в Брюсселі було визначено 11 західноєвропейських країн, які відповідають критеріям участі в економічному і валютному союзі й готові з 1 січня 1999 р. запровадити євро. Це – Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія. Великобританія, Данія та Швеція відмовилися від нової валюти на першому етапі впровадження. Греція на момент прийняття рішення не відповідала вимогам, висунутим перед країнами, які прагнуть увійти в зону євро. Умови конвергенції досить жорсткі, а саме:
 дефіцит державного бюджету країни, яка має намір увійти до Союзу, не може перевищувати 3% від ВВП;
 сукупний державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП;
 річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,3%) більш як на 1,5%;
 середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС з найстабільнішими цінами (приблизно 9%);
 країни, що переходять на нову європейську валюту, мусять дотримуватись установлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейської валютної системи.
За 1999 р. Греції вдалося виконати перелічені вимоги. Прийнято рішення про її входження до зони євро.
Положенням про євро забезпечується безперервність дії всіх контрактів. Перерахунок діючих контрактів у євро має бути завершений до 1 січня -2002 р. До цього терміну дозволяється укладати нові контракти у національній валюті та євро.
З 1 січня 1999 кредити надаються на вибір, у національній валюті або у євро. Кредити, що надані, переводяться у євро до 1 січня 2002 р. Усі умови контракту залишаються незмінними, тільки сума перераховується в євро. Безготівкові операції можуть проводитися також у двох валютах. Але з 1 січня 2002 р. усі розрахунки здійснюватимуться виключно в євро, при цьому зберігається відношення екю до євро як 1:1. Усі перерахування коштів на рахунках відбудуться за курсом, який склався та зафіксований станом на 1 січня 1999.
Введення євро – безпрецедентне явище у світовій економіці. Уперше йдеться про появу на економічній карті світу цілком нової грошової одиниці, яка має на меті замінити у найближчі роки та поступово витіснити з внутрішнього та зовнішнього обороту національні грошові одиниці. При цьому євро повинна стати не тільки розрахунковою одиницею, як СДР та ЕКЮ, а повноцінними грошима, котрі виконуватимуть увесь спектр грошових функцій як всередині країн ЄЕС, так і на світовій арені.
За рахунок запровадження постійних курсових коефіцієнтів та передання функцій монетарної політики до створеного Європейського центрального банку національні валюти країн – членів єврозони фактично втратили свою самостійність.
ДОВІДКА
Етапи створення Європейського валютного союзу (ЄВС) 1969-1971 pp. – “план Вернера”. План розроблено спеціальною комісією на чолі з Президентом Ради Міністрів Люксембургу П. Вернером і затверджено главами держав та урядів – членів Європейського Співтовариства у березні 1971 р. Його мета – розроблення програми створення економічного та валютного союзу в Європі.
1979-1980 pp. – створення і розвиток механізму обмеження взаємних коливань обмінних курсів країн – членів ЄС.
1988 р. – група експертів під керівництвом Президента Європейської комісії Жака Делора розробила план створення Європейського валютного союзу. Цей план дістав назву “звіт Делора” і передбачав три етапи. Після доопрацювання й уточнень звіт було схвалено главами держав та урядів у грудні 1991 р. у формі договору, який дістав назву Маастрихтського – від назви голландського міста Мааст-рихт, де відбувалося його підписання. Після ратифікації договору парламентами європейських держав він став основним правовим документом сучасного процесу європейської економічної інтеграції, запровадження ЄВС та введення євро.
Згідно з Маастрихтським договором процес створення ЄВС охоплює три етапи:
1-й етап – 1 липня 1990 до 31 грудня 1993 р. лібералізація руху капіталу між країнами-членами ЄВС. Запровадження механізмів тіснішої сівпраці між центральними банками цих країн та початок реалізації політики конвергенції.
2-й етап – із 1 січня 1994р. до 31 грудня 1998р. Створення і функціонування Європейського монетарного інституту у Франкфурті-на-Майні як попередника Європейського центрального банку (ЄЦБ). Створення ЄЦБ і підготовка ним уведення євро. Завершення процесу надання центральним банкам країн-членів незалежного статусу та забезпечення їх тіснішого співробітництва. Посилення роботи урядів щодо подальшої конвергенції та виконання критеріїв вступу до валютного союзу.
3-й етап – із 1 січня 1999 р. до 31 грудня 2001 р. Створення Європейського валютного союзу. Уведення в безготівковий обіг євро та запровадження постійних фіксованих курсових співвідношень між валютами країн-членів. ЄЦБ бере на себе функції єдиного центрального банку і розпочинає реалізацію єдиної монетарної політики.
1 січня 2002 р. – євро стане єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу, всі національні валюти країн-членів вилучаються з обігу і замінюються на євро як у безготівковому, так і в готівковому обігу.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (Шамова)