Головна Головна -> Підручники -> Підручник Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (Шамова) скачати онлайн-> Еволюція та сучасні тенденції в розвитку кредитних систем.

Еволюція та сучасні тенденції в розвитку кредитних систем.



Кредитні установи не є винаходом сучасності. Упродовж тривалого історичного періоду, часто протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи ту чи іншу національну кредитну систему, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність усієї економіки
Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, що їх можна зазнати, коли немає нагляду, виявляються незрівняно більшими.
Інтернаціоналізація банківської справи та об’єктивний процес зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу обумовили активізацію діяльності Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення меж проведення ефективного банківського нагляду. До складу комітету входять Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція та Люксембург. Комітетом розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.
У процесі розроблення принципів ураховувалися такі засади:
 основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї вкладників та інших кредиторів;
Для ефективного виконання своїх обов’язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання своїх рішень; наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;
 орган нагляду мусить стежити за тим, щоб банки мали своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;
 тісне співробітництво наглядових органів різних країн об’єктивною необхідністю.
Базельський комітет з питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною розроблених принципів та засад сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному та міжнародному масштабах. Комітет наполягає в оновленні форм і методів законодавчого регулювання діяльності суб’єктів на ринку фінансових послуг. Насамперед це стосується банківських установ, оскільки саме їм належить провідна роль у забезпеченні ефективної мобілізації фінансових ресурсів для її подальшого перерозподілу.
Однією з основних тенденцій у цьому аспекті є посилення нагляду за результатами діяльності фінансово-кредитних установ, а також виокремлення банківського законодавства у самостійні галузь банківського права.
У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історич ного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. У багатьох країнах у проведенні нагляду і контролю за діяльністю банків беруть участь не тільки центральні банки, а й спеціально створені для цього державні органи (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Контроль офіційних органів за діяльністю банків.

Країна Основні органи
контролю
Ревізії на місцях Звіти про фінансовий
стан

Німеччина

Федеральне відомство
контролю над банками (при МФ)
Раз на рік
незалежними аудиторськими фірмами за
дорученням бюро
Річний та щомісячний
звіт про фінансовий стан і річний,
квартальний та щомісячний звіти про
великі позики.

Франція

Національна кредитна
рада;

Банківська комісія;

Комітет кредитних
установ;

Комісія з питань
регулювання банківської діяльності;

Раз на рік або на
два роки Банківською комісією (з
допомогою працівників Банку Франції)
Повні звіти – раз на
півроку, скорочені – щомісяця,
регулярні звіти про великі кредити
Японія Бюро банків при МФ

Банк Японії

Раз на 2 – 3 роки Річний баланс про
фінансовий стан, звіт про доходи –
раз на півроку.
Великобританія Банк Англії

Агенція фінансових
послуг

Щорічно приватними
аудиторськими фірмами
Річний баланс, звіт
про деякі операції негайно після їх
завершення.
США ФРС

Контролер грошового
обігу

ФКСД

50 банківських
департаментів штатів

Раз на 1 – 2 роки Повні квартальні
звіти про фінансовий стан та доходи.

Так, у Великобританії, яка має найстарішу у світі банківську систему (їй понад 300 років) до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними має прихований та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і розвивалися на основі простих, розумних та практичних принципів.
Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства й жорсткого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Наприкінці 70-х років XX ст. ситуація змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обов’язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання великих позик, порядок банківських зливань тощо.
За новою редакцією закону Великобританії з питань регулювання ринку
фінансових послуг “Financial Service and Markets Bills” (липень 1998 p.) було створено спеціальний орган контролю за діяльністю посередників на ринку фінансових послуг – “Financial Services Authority” (FSA). До компетенції цього органу належать: забезпечення довіри до фінансового ринку на основі контролю Діяльності його учасників, захист прав інвесторів, забезпечення відкритості ринку для громадськості, попередження можливих фінансових злочинів. Нині деякі питання контролю за діяльністю банків (у частині довгострокових кредитних та інвестиційних операцій ) від Банку Англії перейшли до названої агенції.
У США протягом багатьох років складалася розгалужена бю рократична система контролю за діяльністю депозитних установ як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують два загальні принципи, на яких будується система банківського регулювання у США:
– забезпечення стабільності та запобігання краху банків;
– обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ та запобігання монопольного контролю над грошовим ринком.
На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю за їхньою діяльністю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін.
Є також неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).
У західноєвропейських країнах система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання банківської діяльності є “Закон про банки Федеральної республіки Німеччини” та “Закон про Дойче Бундес банк” (1957 p.). Практично контроль за операційною діяльністю здійснює спеціальний орган – Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначено спеціальним декретом цього відомства й узгоджено з центральним банком. Це відомство надає ліцензії, установлює обов’язкові вимоги до банків, стежить за виконанням законів. Воно може запитувати будь-яку інформацію, проводити ревізії, перевірки тощо. Банки зобов’язані надавати місячні та річні баланси.
У Франції нагляд за банками здійснюють кілька комітетів та комісій. Частину з них очолює керуючий Банком Франції, інші – міністр фінансів.
Нові тенденції у питанні нагляду за діяльністю банків пов’язані із створенням Європейського центрального банку (ЄЦБ) як єдиного центру, що може емітувати євро і контролювати його пропозицію. ЄЦБ розташований у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), виконує усі функції, які притаманні центральному банку і які поширюються на зону євро. Безперечно, перспективи євро тісно пов’язані з успіхом монетарної політики Європейського центрального банку та зі ступенем довіри до нього.
ЄЦБ разом із національними центральними банками країн-членів утворюють Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).
Якщо ЄЦБ відповідає за рішення з питань монетарної політики в Євросоюзі, то національні центральні банки виконують рішення з питань монетарної політики ЄЦБ та здійснюють емісію.
Грошово-кредитна політика є складовою загальноекономічної політики з межах Європейського союзу.
Раз на рік Рада міністрів фінансів країн – членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу. Вона також здійснює нагляд за політикою різних гілок влади щодо її відповідності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ як колегіальний орган є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів фінансів країн – членів ЄС.
Грошово-кредитна політика ЄСЦБ – важливий орієнтир для визначення основних напрямів економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду і контролю за їх реалізацією. На практиці взаємодія між різними гілками влади – монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) – здійснюється через участь члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень.
Складність місії ЄЦБ полягає в тому, що йому доводиться взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. А це унеможливлює традиційне балансування монетарної та фіскальної політики. Грошово-кредитна політика нової структури не має аналогій, тож попередній досвід є малопридатним. ЄЦБ змушений усе починати заново, накопичуючи базу знань про характер реакції реальної економіки на його грошово-кредитну політику.
Головною метою монетарної політики ЄЦБ є забезпечення цінової стабільності та сприяння економічній політиці Євросоюзу. Критерієм цінової стабільності й кінцевою метою монетарної політики є рівень гармонізованого індексу споживчих цін нижче за 2% річних. Проміжною метою монетарної політики визначено річну процентну зміну грошової маси МЗ у межах 4,5%. Щоб забезпечити досягнення проміжної та кінцевої мети монетарної політики, ЄЦБ використовує три групи спеціальних Інструментів.
Перша група – процентні ставки, які оголошуються ЄЦБ для проведення власних операцій з комерційними банками.
Друга група – проведення різних видів кредитно-депозитних операцій на відкритому ринку з комерційними банками для підтримання іх ліквідності.
Третя група – рівень обов’язкових резервів комерційних: банків та контроль за його дотриманням. Обов’язкове резервування встановлене ЄЦБ на рівні 2% від обсягу залучених депозитів терміном до двох років. За залишки на рахунку обов’язкових резервів сплачуються відсотки.
Головним позитивним результатом монетарної політики для членів єврозони стало досягнення цілей цього етапу інтеграції, створення більш рівних можливостей для співробітництва та розвитку конкуренції всередині єврозони і підвищення загальної ваги країн Євросоюзу у світі.
Проблеми стабільності банківської системи та її можливості повертати вклади виникли на ранніх етапах розвитку банківської справи. Перші спроби створення формальної системи страхування з участю державної влади відбулися ще в 1829 р. у США Ці спроби успіху тоді не мали.
Наприкінці XIX ст. кооперативні банки Німеччини створили першу недержавну систему взаємного гарантування вкладів, яка успішно розвивалась і стала основою сучасної системи.
Вирішальне значення мало введення федеральної системі страхування депозитів у США в 1933 р. Дискусії з цього приводу точилися протягом 10 років. Було розглянуто приблизно 150 законопроектів. Інтерес до цього питання в США можна пояснити особливостями побудови банківської системи. У США існує багато тисяч дрібних та середніх банків, порівняно з європейськими країнами для них була характерна більш пізна централізація банкнотної емісії, а також спостерігалися численні банківські кризи. Створення Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД) в умовах світової економічної кризи мало визначальне значення для подальшого розвитку банківської системи США.
Досвід США в цьому питанні було використано для створення систем страхування в Канаді, Великобританії, Японії, Індії та деяких інших країнах (табл. 4.2).
Таблиця 4.2
Програми страхування банківських депозитів.

Країна Установа Розмір
гарантії
Примітка

Франція

Асоціація французьких
банків (недержавна)
400 тис. франків на
одного вкладника, але не більше ніж 200 млн. франків на один
банк.
Банки, що ефективно
працюють, надають допомогу банкам, які перебувають у
скрутному становищі

Японія

Корпорація страхування
депозитів (федеральна)
10 млн. ієн на одного
вкладника.
Великобританія Фонд захисту вкладників
(федеральний)
75% суми депозиту до 20
тис. фт. ст.

США

Федеральна корпорація
страхування депозитів
100 тис. дол. на одного
вкладника.

Німеччина

Федеральна асоціація
німецьких банків (недержавна)
30% від суми
банківського вкладу на одного вкладника.
У надзвичайних
ситуаціях федеральні органи земель та приватні банки надають
допомогу.

У деяких континентальних країнах Західної Європи (Нідерланди, Австрія, Швейцарія, Франція) розвиток пішов за німецьким шляхом недержавних міжбанківських систем гарантування.
Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування депозитів, за допомогою яких вкладникам надаються гарантії повернення їх депозитів. З великого розмаїття конкретних організаційних форм можна виокремити дві основні форми: американську та німецьку.
У США ФКСД користується незаперечним авторитетом у населення. Вкладники переконані, що корпорація тримає на контролі стан справ у кожній без винятку фінансово-банківській установі і в разі необхідності вживе необхідних заходів. ФКСД є державною корпорацією, яка працює під контролем Конгресу та федерального уряду при значному ступені самоуправління. ФКСД управляється Радою директорів. У її складі п’ять членів.
У Німеччині держава не має будь-якого прямого впливу на страхові фонди, які належать банкам-співучасникам. У ряді країн існують системи змішаного типу.
Участь банків у системі гарантування може бути обов’язковою та добровільною, останнє характерне для континентальних країн Західної Європи. У США (для банків – членів Федеральної резервної системи), Великобританії, Канаді та Японії участь банків є обов’язковою.
Як правило, страхування поширюється на всі види депозитів, а винятком міжбанківських, як юридичних, так і фізичних осіб, рактично в усіх країнах існують ліміти відповідальності страхових фондів за вкладами. Ці ліміти можуть виражатися граничною сумою застрахованого вкладу, процентом покриття вкладу страхуванням. Гранична сума залежить від достатку країни.
У США гарантія становить до 100 тис. дол. на вкладника Окремі рахунки одного клієнта в банку підсумовуються, але рахунки в різних банках страхуються окремо.
Установлена в США гранична сума вкладу є найвищою у світі. Директива органів ЄС рекомендує страхувати вклади до 20 тис. євро, а для бідних країн ця сума становить 15 тис. євро (в Україні – 500 грн).
Часто страхова винагорода встановлюється у відсотках. Так, у Великобританії це співвідношення встановлено у 75%.
Акумуляція коштів банків для фінансування систем гарантування здійснюється або шляхом створення страхового фонду, або через покриття банками фактичних витрат пропорційно сумам залучених депозитів. У США банки сплачують щорічні внески, які останнім часом зростають. Зараз вони становлять 0,15% загальної суми депозитів. Згідно з прийнятим законом ці внески не повинні перевищувати 0,325%. ФКСД має право диференціювати ставку для банків, які перебувають у різному фінансовому стані. Менш стабільні та більш ризиковані банки сплачують вищі внески, ніж надійні та стабільні.
Фінансова участь держави може мати такі форми:
– надання страховому фонду всього або частини первісного капіталу для запуску системи (Японія, Індія);
– регулярні внески до страхового фонду (Іспанія, Індія, Аргентина);
– держава забезпечує резервні кошти для підкріплення фонду (в США законодавче дозволено ФКСД позичати кошти у держави до 3 млрд дол.).
Кошти страхового фонду можуть бути інвестовані насамперед у державні цінні папери, переважно короткострокові. Іншою формою є відкриття рахунку в центральному банку. Деяка частина активів фонду може бути використана для надання кредитів та участі у капіталі комерційних банків. Разом з цим дохідність інвестування не є головним принципом. Головнішими є надійність та ліквідність.
При банкрутстві банку страховий орган виплачує в обумовлені строки страхове відшкодування вкладникам в обумовлені строки. Але, як правило, страхові органи разом з центральним банком намагаються не доводити справу до процедури банкрутства. Банкрутство банку, особливо великого, негативно відбивається на стані усієї банківської системи. З цією метою страховий орган може надати кредити проблемним банкам, організувати злиття банків тощо. Це значно дешевше, ніж виплата страхового відшкодування Останнім часом у країнах ЄС, зокрема в Німеччині, впроваджується нова система, яка дещо змінює взаємовідносини держави та приватних банків відповідно до Директиви ЄС про страхування депозитів (1997 p.). Ця Директива встановлює, що країни повинні забезпечити захист депозитів до 20 тис. євро (з 10% співстрахуванням).
Одним із заходів забезпечення стабільності банківської системи є встановлення мінімальних норм обов’язкових резервів центральними емісійними банками (табл. 4.3).

Таблиця 4.3
Резервні вимоги центральних банків.

Країна Мінімальні норми
обов’язкових резервів, установлені
центральними банками
Франція 5% від суми
депозитів до запитання, 1% від суми
ощадних вкладів.
Японія За строковими
вкладами: 0,125% при сумі 50 – 500
млрд. ієн, 1,75% при сумі 500 – 2500
млрд. ієн.
Великобританія 0,35% за депозитами
Німеччина За депозитами до
запитання: 6,6% – до 10 млн. марок,
9,9% – від 10 до 100 млн. марок,
12,1% – більш як 100 млн. марок; за
ощадними вкладами – 4,14%, за
строковими вкладами до 4 років –
4,95%

США

3% за рахунками до
запитання та іншими трансакційними
рахунками сумою до 42,2 млн.
доларів, 10% – за рахунками з
більшою сумою коштів, 3% за
неособистими строковими рахунками
строком до 1,5 року.

Остання чверть XX ст. стала періодом глибоких змін у кредитних системах усього світу. Ці зміни насамперед пов’язані з такими процесами:
– дерегулювання фінансових ринків;
– посилення ролі небанківських фінансово-кредитних інституцій;
– посилення конкуренції у банківській справі;
– технологічна революція;
– фінансові нововведення;
– фінансова глобалізація.
Дерегулювання фінансових ринків – це процес законодавчих реформ, які проводилися з кінця 60-х років та охопили більшість країн з розвинутою економікою. Вони були спрямовані на пом’якшення чи повне скасування обмежень та заборон у фінансовій діяльності. Йдеться про відкриття нових установ, поширення філійної мережі, створення холдингів, регулювання відсотків та тарифів на фінансові послуги тощо. Дерегулювання розпочалося в США з підвищення ліміту процентних ставок за ощадними депозитами. Водночас з’явилися нові різновиди чекових рахунків, наприклад депозитний рахунок грошового ринку, що дало громадянам можливість отримувати відсоток за операційними рахунками. Завдяки новим законам банки отримали право пропонувати клієнтам операційні депозити, а також різні варіанти споживчого та комерційного кредиту, тобто послуги, типові для багатьох основних конкурентів банків, таких як позичково-ощадні асоціації. Інші провідні країни світу, наприклад Австралія, Канада, Англія та Японія, приєдналися до практики дерегулювання в 80-ті роки, поширивши сферу повноважень діяльності банків, дилерів з операцій з цінними паперами та інших організацій, які надають фінансові послуги.
Посилення ролі небанківських фінансових інституцій – характерна особливість 1970-1990-х років. Останнім часом частка активів комерційних банків, зокрема у США, ледь перевищує чверть сукупних активів усіх фінансових інституцій. На страхові компанії та пенсійні фонди припадає біля 40% усіх активів. Пожвавився процес концентрації капіталу у сфері небанківських кредитно-фінансових установ.
Посилення конкуренції. Після того як банки та їх конкуренти збільшили число послуг, які вони надавали, рівень та гострота конкуренції у сфері фінансових послуг зросли. Місцевий банк, який пропонує кредити приватним особам та підприємствам, плани управління заощадженнями, консультування з фінансових питань, стикається кожного разу з прямою конкуренцією з боку не лише інших банків, а й небанківських фінансово-кредитних установ. Одним із напрямків посилення конкуренції було вторгнення до сфери банківських послуг нефінансових корпорацій, основна діяльність яких не пов’язана з наданням фінансових послуг. Вони виконують лише деякі банківські функції, тому не підпадають під банківське законодавство. Ще в 1985 р. один із найбільших американських концернів у сфері роздрібної торгівлі “Сирз, Рибак енд Co” запропонував широкий спектр послуг фінансового характеру за принципом: “Усе під одним дахом” (консалтингові послуги клієнтам щодо розміщення їхніх вкладів, операції з нерухомістю та їх відповідний страховий захист тощо). У 1984 р. Дойчебанк приступив до реалізації “Ощадного плану, підкріпленого страховим захистом”, що зумовило подальший успішний розвиток банківсько-страхового альянсу.
Нині всі великі нефінансові корпорації, до числа яких належать, зокрема, Дженерал Моторз Компані, Сирз, AT&T та ін., надають комплекс фінансових послуг клієнтам, їх іноді називають “nonbanks banks” – небанківські банки. Така конкуренція і в подальшому сприятиме розширенню переліку послуг для клієнтів.
Технологічна революція у банківській справі передусім пов’язана із процесом комп ‘ютеризації. Цей процес розпочався у 50-ті роки у США. У 80-х роках відбулися якісні зміни в цьому процесі. Якщо раніше було комп’ютеризовано процес обробки документів, то нині змінилася вся технологія банківського обслуговування. З’явилися банківські автомати (ATM-Automatic Teller Machine), з допомогою яких клієнт банку може сам здійснювати операції, а також повністю автоматизовані банківські установи. Існує також можливість банківського обслуговування клієнтів на дому (“home banking”). Експерти вважають, що традиційне приміщення банку як місце зустрічі банкірів зі своїми клієнтами буде врешті-решт витіснено електронними засобами комунікації.
Фінансові нововведення. З’явилися операції, які раніше не виконувалися. Нові види депозитів, кредитні операції, нові інструменти грошового ринку, нові гарантійні операції (“свопи”, опці-они та ін.), сек’юритизація, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами).
Фінансова глобалізація – це поширення сфери діяльності великих банків за межі національних кордонів, що супроводжується створенням мережі закордонних філій та збільшенням питомої ваги іноземних операцій у банківському бізнесі. Ефективно використовувати засоби автоматизації та інші технологічні нововведення можливо лише у великомасштабній банківській справі. Тому банки змушені збільшувати кількість клієнтів, виходячи на нові та віддалені ринки. Сьогодні найбільші банки світу ведуть конкурентну боротьбу на всіх континентах.
Інший важливий аспект – активна діяльність у нерегульованих світових офшорних центрах, де сконцентровані основні ринки євровалют.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (Шамова)