Головна Головна -> Підручники -> Підручник Внутрішньо-економічний механізм підприємства (Конспект лекцій) скачати онлайн-> Сутність і порядок розробки виробничої програми підрозділу

Сутність і порядок розробки виробничої програми підрозділу


Виробнича програма підрозділів основного виробництва — це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.
Виробнича програма підприємства визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Крім того, вона є основою розробки показників усіх інших розділів плану. У сільськогосподарських підприємствах ця програма охоплює виробничі програми з рослинництва, тваринництва і для промислових виробництв. Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарського підприємства включає в себе планування структури посівних площ, поголів’я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина, засоби захисту рослин і тварин, меліорація і т. д.)
В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої і планування перспективної виробничої структури, її характеризує система показників: структура валової і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів’я худоби і птиці.
Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу доробку, внутрішньогосподарські потреби чи на ринок, за
межі підприємства.
Загальна схема розроблення виробничої програми за умов наявності в складі підприємства підрозділів центрів-витрат та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію безпосередньо на ринок, показана на рис. 7.1.
У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану «зверху-вниз») або остаточно його формувати (метод «знизу-вверх»), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку
портфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством.
У підрозділах центрах-витрат план виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в оперативно- каледарних планах (планах-графіках).
При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих виробничих ресурсів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).
Ця проблема розв’язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.
Планово-облікові одиниці, у яких встановлюється завдання внутрішньогосподарським підрозділам, мають різний ступінь деталізації для різних підрозділів і типів виробництва.
Виробнича програма центрів-прибутку визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В центрах-витрат випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у кількості продукції на замовлення, внутрігосподарських підрозділів.
З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання підрозділам у натуральному виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від центрів- прибутку до заготівельних. У плановому завданні кожного підрозділу враховуються поставки продукції (сировини, деталей, комплектів тощо) підрозділам центрам-витрат, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми внутрішньогосподарських підрозділів можна подати так:
NВ= NП + NС + NН – NФ (7.1)
де NВ — плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному внутрішньогосподарському підрозділі;
NП — поставка виробів наступним за технологічним циклом внутрішньогосподарським підрозділам;
Nс — поставка виробів на склад готової продукції (як запчастини для сервісних центрів, продажу);
NН , NФ — відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу (для комплектації, у вигляді оборотного запасу та ін.).
У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції завдання встановлюються з випуску і запуску виробів. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного виробництва. Покажемо це на простому прикладі виготовлення деталі — корпуса редуктора машини — заготівельним і механічним цехами для складального цеху. Планом заводу
передбачено виготовити за квартал 500 машин. На одну машину потрібний один корпус редуктора. Крім цього, слід поставити 10 корпусів у свій сервісний центр і є замовлення іншого заводу на 50 заготівок корпусів. Оскільки машина випускається постійно, незавершене виробництво періодично коригується і підтримується на нормативному рівні. Складемо плани виробництва корпуса редуктора для цих цехів.
Складальний цех: для виготовлення 500 машин потрібно 500 корпусів; крім цього, цеху слід довести фактичну величину машин у незавершеному виробництві (15 шт.) до нормативної (20 шт.). Отже, загальна потреба у деталі складального цеху становить 500 + (20 – 15) = 505 штук. Цю кількість слід одержати від механічного цеху.
Механічний цех: випуск корпусів для складального цеху становить 505 штук, для сервісного центру – 10 штук. У незавершеному виробництві корпусів редуктора є на 8 штук більше за норматив. Таким чином, виготовити треба 515 корпусів (505 + 10), а запустити у виробництво — 515-8 = 507 штук. Стільки треба одержати заготівок від заготівельного цеху.
Заготівельний цех: випуск корпусів для механічного цеху – 507 штук, для поставки на сторону — 50 штук. Незавершене виробництво підтримується на нормативному рівні. Програми випуску і запуску заготівок збігаються і становлять 507 + 50 = 557 штук. Плановий випуск продукції підрозділу розподіляється між його дільницями згідно з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплексність виготовлення продукції і рівномірне виробництво. Для дільниць з товарною спеціалізацією видаються завдання з виготовлення закріплених за ними видів продукції. Дільницям з технологічною спеціалізацією виробництво продукції планується у групах продуктів на основі плану цеху і технології їх виготовлення.
Крім планування випуску продукції у натуральному виразі, при формуванні виробничої програми, визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Цей показник виконує ряд функцій залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для визначення частки підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства, динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, — для обчислення обсягу продажу і прибутку.
Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева (готова) продукція. У неї входять всі види продукції, напівфабрикати, роботи, послуги, які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.
Вк= ?Ni *Ці
де Вк — випуск (обсяг) кінцевої продукції підрозділу в установлених одиницях виміру;
п — кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що виготовляються у підрозділі;
Nі — випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі;
Ці — загальний вимірник (ціна) і-го виробу.
У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певний період виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще називають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:
ВВ=ВК + ?Н,
У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певний
період виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще
називають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:
ВВ=ВК + ?Н, (5.3)
де Вв — обсяг виробництва в певному вимірі;
?Н — зміна залишків незавершеного виробництва за розрахунковий період у тому самому
вимірі.
Величина ?Н обчислюється на основі фактичних запасів незавершеного виробництва на початок планового періоду (Н1) і розрахункової планової їх величини на кінець періоду (Н2). Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за індивідуальним замовленням, то в цьому разі обсяг виробництва (?Н) обчислюється за ступенем їх готовності на кінець розрахункового періоду, тобто ціна (планова собівартість); множиться на коефіцієнт готовності, визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи (за ступенем готовності) на початок періоду. У дрібносерійному виробництві досить часто обчислюється умовна кількість одиниць продукції у незавершеному виробництві, після чого загальний обсяг виробництва визначається за формулою (5.2). Умовна кількість продукції обчислюється так:
Nу= ТН.В \ t

де Nу — умовна кількість виробів у незавершеному виробництві;
ТН.В – трудомісткість незавершеного виробництва, нормо-годин;
t — трудомісткість одного виробу, нормо-годин.
Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних одиницях залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи планування, обліку й оцінки їх діяльності. Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності, фонду зарплати й деяких інших показників найбільш вдалим є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузько спеціалізованому виробництві, яке має обмежену сферу застосування. У багатономенклатурному виробництві потрібні універсальніші вимірники, здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг.
Універсальним, загальним вимірником обсягу продукції є ціни. Досить часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію на ринок, — ринкові ціни, у внутрішньогосподарських підрозділах
— трансфертні (планово-розрахункові). На практиці досить широко обсяг продукції (виконаної роботи) вимірюється у нормованому часі на її виготовлення – у стабільних (у межах року) нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у внутрішньогосподарських підрозділах технологічної спеціалізації. Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміці
трудомісткості продукції, що спрощує формування фонду оплати праці. Разом з тим вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах має недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці; по- друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило, затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок механізації та автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці обсягу виробництва за різної напруженості норм на окремі операції та деталі. Отже, зазначений вимірник не можна вважати достатньо обґрунтованим.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Внутрішньо-економічний механізм підприємства (Конспект лекцій)