Головна Головна -> Підручники -> Підручник Теорія держави і права (Скакун О.Ф.) скачати онлайн-> § 8. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб`єктності

§ 8. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб`єктності



У кожної юридичної особи є два блоки компетенції.

Перший блок складає її правосуб’єктність як юридичної особи — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності: а) добровільно за її рішенням; б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Другий блок — спеціальна компетенція (лат. competentia -здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві .в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:

через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Інша справа — компетенція державного органу: в ній виявляється спеціальна правосуб’єктність державного органу як колективного суб’єкта правовідносин. Встановлюючи компетенцію кожного із органів, держава здійснює не тільки «поділ праці» між ними, а й поділ державно-владних повноважень.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов’язків), юридичної відповідальності і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження Предмет відання Юридична відповідальність
а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об’єктів управління); б) юридичні обов’язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов’язками — необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень головний напрямок діяльності , тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції — безліч прав і обов’язків, а предмет відання — охорона громадського порядку) – настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу;   разом   з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи

Юридичні повноваження (правообов’язки) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб’єкта або на винну особу.

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов’язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов’язків припадає на обов’язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов’язки (поєднання прав і обов’язків) — покладені обов’язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших — лише на обов’язки.

Владні повноваження державного органу виражаються, наприклад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуальні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпечувати виконання і додержання правових актів примусовими засобами (див. § «Державна служба…» глави «Механізм і апарат держави»).

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов’язані діяти в її межах. Так, компетенція глави держави, вищих органів влади і управління визначається конституцією, а інших державних органів — законами і положеннями про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб’єктів правовий статус колективних суб’єктів — державних органів як суб’єктів правовідносин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкованості. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначенням прав і обов’язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб’єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов’язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Теорія держави і права (Скакун О.Ф.)