Головна Головна -> Підручники -> Підручник Теорія держави і права (Скакун О.Ф.) скачати онлайн-> Глава 19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ§ 1. Правовий статус особи

Глава 19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ§ 1. Правовий статус особи


Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права (тобто як такий, що має правосуб’єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина — самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними’.

‘ Є, однак, точка зору білоруських учених про розрізнення понять правового статусу та правового становища особи. У поняття правовий статус вони включають статутні права і обов’язки, тобто такі, що формуються у вигляді

Правове становище людини і громадянина, як у цілому, так і окремо, обумовлюється особливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства. У перспективі праця (що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя) і власність (що розвивається і примножується в різноманітних формах і видах) визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.

1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов’язком держави.

2.  Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.

3.  Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.

4.  Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.

Особа перетворюється на суб’єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституцією. Для успішного реформування суспільства і держави в демократичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридичне чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.

У трактуванні правового статусу особи серед вчених немає єдності. Нерідко до його структури вводяться, крім прав, свобод, обов’язків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, супроводжують його, примикають до нього, але не складають його структуру.

Відомо, що інтерес передує правам і обов’язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту з боку держави. Як категорія позаправова або «доправова» інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Він сприяє формуванню правової настанови особи. Можливо виділення законного інтересу як елемента структури соціального, а не правового статусу.

Громадянство як певний політико-юридичний стан є передумовою набуття індивідом правового статусу громадянина конкретної держави в повному обсязі. Воно визначає формування правового становище особи і особливостей конституційних основ її статусу.

Гарантії реалізації прав і обов’язків істотно впливають на зміст і соціальне значення правового статусу особи. Без створення державою умов для здійснення прав, свобод, обов’язків вони залишаться «заявами про наміри». Однак загальносоціальні (економічні, політичні, ідеологічні та ін.) і спеціально-соціальні (юридичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи.

Існують різні підходи до питання про співвідношення правосуб’єктності і правового статусу: одні вчені вважають правосуб’єктність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають правосуб’єктність більш об’ємною категорією, яка вбирає в себе правовий статус.

Правосуб’єктність (праводієздатність) належить до умов набуття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обов’язки, нести відповідальність. Однак цим її призначення не вичерпується. Без правосуб’єктності неможливо визначити правовий статус фізичної і юридичної особи: спеціальна правосуб’єктність впливає на спеціальний статус, а індивідуальна правосуб’єктність значною мірою характеризує індивідуальний статус. Правосуб’єктність сприяє встановленню відмінності правового статусу від інших соціальних статусів особи — економічного, політичного, етнічного та ін.

Термін «правосуб’єктність» застосовується до суб’єктів права — учасників правовідносин. Термін «правовий статус» вживається для характеристики правового становища особи в цілому. Припускаючи наявність правосуб’єктності, правовий статус особи є свого роду інструментом, який систематизує норми про суб’єкта права (його права, свободи, обов’язки, відповідальність) і приводить їх у стійкий стан. Тому правосуб’єктність як важливий «опорний» інститут (фундамент) набуття правового статусу фізичною або юридичною особою може бути включена до складу правового статусу.

Правовий статус громадянина, іноземця чи особи без громадянства безпосередньо виражає його правосуб’єктність, котру, як записано в Загальній декларації прав людини ООН, зобов’язані визнавати всі держави. Він містить у собі основні невідчужувані права людини, як правило, закріплені в конституції демократичної держави (див. про правосуб’єктність у главі 18 «Правовідносини. Юридичні факти»).

Юридична відповідальність також є елементом правового статусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи. Вторинність юридичної відповідальності стосовно суб’єктивного юридичного обов’язку не виключає необхідності розглядати її як структурний елемент правового статусу.

Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів:

– правосуб’єктність;

– права;

— свободи;

— обов’язки;

– відповідальність (має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв’язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи).

Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — громадянське суспільство (народ) (див. § «Правовий статус народу (громадянського суспільства)».

Види правових статусів особи:

загальний

спеціальний

індивідуальний

Загальний

– статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов’язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; є основою для набуття конкретних суб’єктивних прав, покладення обов’язків і несення відповідальності

Спеціальний

– статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридико-значущим началом (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов’язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер

Індивідуальний

– статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов’язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров’я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини

Виходить свого роду «мотрійка», яка складається із трьох видів статусів у одного суб’єкта права. Вони нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, спеціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних -стільки, скільки осіб проживає в державі.

Правове становище конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій.

Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.

Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуальне-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).

Відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх інших осіб здійснюється у площині її правосуб’єктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і рівною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою діяльністю і на створення акціонерного товариства — елемент правоздатності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється специфічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом галузевої дієздатності), так і міжгалузевою. Вона впливає на співвідношення спеціального статусу з галуззю права, тому що служить визначальною передумовою його виникнення.

Види правових статусів особи за суб’єктами:

•  статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;

•  статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);

•  статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об’єктах, секретних виробництввх) та ін.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Теорія держави і права (Скакун О.Ф.)