Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіка праці та соціально-трудові відносини (В. Я. Брич, О. П. Дяків) скачати онлайн-> 16.2. Організаційна структура Міжнародної організації праці

16.2. Організаційна структура Міжнародної організації праці



Текст Статуту МОП вперше був складений у 1919 р., пізніше до нього неодноразово вносилися поправки (в 1922, 1945, 1946, 1953 1962, 1972 рр.). Він включає преамбулу, 4 глави і додаток — Декларацію про цілі й завдання Міжнародної Організації Праці.
Перша глава “Організація” має 13 статей, присвячених членству, структурі організації, складу і функціям її органів, відносинам із урядами та міжнародними організаціями, фінансовим і бюджетним питанням. Друга глава “Процедура” (21 стаття) визначає порядок денний, підготовку конференцій, порядок їх проведення, систему голосування, прийняття конвенцій і рекомендацій, обов’язки членів у зв’язку з конвенціями і рекомендаціями, порядок розгляду можливих скарг стосовно невиконання конвенцій. Третя глава (4 статті) присвячена деяким загальним положенням щодо тлумачення Статуту і конвенцій, а четверта глава (2 статті) — положенням про юридичний статус МОП і використання нею привілеїв та імунітетів. Згідно із Статутом членом організації може бути будь-яка країна, що є членом ООН, якщо вона сповістила Генерального директора Міжнародного бюро праці (МБП) про своє формальне прийняття зобов’язань, котрі випливають із Статуту МОП. Саме таким чином було вирішене питання про членство в МОП країн, що поповнили світове співтовариство після розвалу колишнього СРСР. Для нечленів ООН потрібне звернення з проханням про прийняття. Воно розглядається Генеральною конференцією МОП і позитивне вирішення має бути затверджене двома третинами голосів делегатів. Структура організації складається з таких компонентів: Міжнародна конференція праці, Адміністративна рада, Міжнародне бюро праці.
Структура й увесь механізм функціонування МОП виходять з принципу трипартизму, який є наріжним каменем діяльності організації. Трипартизм означає конструктивну взаємодію контрагентів виробничого процесу (робітників і підприємців, роботодавців) за участю держави. Історичний досвід довів, що регулювання соціально-трудових відносин за участю трьох зазначених сторін є найефективнішим.
Конференція скликається у разі необхідності, але не рідше, ніж один раз на рік. Вона визначає загальну політику, встановлює мінімальні трудові норми і рівень соціального захисту, приймаючи конвенції й рекомендації, затверджує програми і бюджет організації. Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від працівників та роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного. Міжнародна конференція праці проводиться у червні кожного року в Женеві. Делегатів супроводжують технічні радники. Разом з делегатами від уряду в Конференції зазвичай беруть участь та виступають члени уряду, кабінету міністрів, відповідальні за сферу праці у своїх країнах. Делегати від роботодавців та працівників можуть виступати та голосувати незалежно від урядів. Вони можуть голосувати проти представників їх уряду, а також і один проти одного. Неурядові делегати і радники мають призначатися за погодженням із найбільш представницькими професійними організаціями підприємців або трудящих даної країни, якщо такі організації існують. Наприклад, у Франції існує декілька профцентрів, визнаних на загальнодержавному рівні. Саме вони за взаємною домовленістю встановили своєрідну чергу представництва у делегаціях країни на сесіях Генеральної конференції МОП.
У Статуті зафіксовано положення, покликане не допустити порушення балансу інтересів підприємців і робітників. Якщо якась країна-член не призначила одного з двох неурядових делегатів (або якщо Конференція відмовилася визнати повноваження одного з двох неурядових делегатів), то другий неурядовий делегат має право бути присутнім, виступати на Конференції, але не має права участі в голосуванні. При голосуванні, як правило, питання вирішуються простою більшістю. Більшістю у дві третини вирішуються питання, спеціально визначені в Статуті. Наприклад, питання членства, бюджетні та фінансові питання, прийняття конвенцій та рекомендацій. Голосування вважається таким, що відбулося, коли в ньому взяли участь не менше половини делегатів, що присутні на сесії. Більшістю у дві третини голосів приймаються й поправки до Статуту, вони набирають чинності після ратифікації не менш як двома третинами членів організації.
Тристороння структура МОП – Роботодавці, працівники та уряд на Міжнародній конференції праці МОП завжди була унікальним форумом, на якому уряди та соціальні партнери 175 держав-членів можуть вільно та відкрито обговорювати свою національну політику та практику. Тристороння структура МОП робить її єдиною серед всесвітніх організацій, в якій організації роботодавців та працівників мають однаковий голос з урядом у формуванні її політичного курсу та програм. МОП заохочує трипартизм і в межах держав-членів, сприяючи соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь у розробці та, у разі необхідності, формуванні політики у соціально-економічній галузі, а також ряду інших питань. Конференція є всесвітнім форумом для обговорення загальних трудових та соціальних проблем і міжнародних трудових норм; вона визначає загальну політику організації. Кожні два роки Конференція ухвалює дворічну програму дій та Бюджет МОП, що складається з внесків держав-членів. МОП може також скликати такі регіональні конференції і створювати такі регіональні установи, які вона визнає необхідними для сприяння здійсненню цілей і завдань організації.
У період між щорічними Конференціями роботою МОП керує Адміністративна рада, яка обирається на три роки. Принцип трипартизму і тут продиктував досить складну процедуру призначення її членів. Усього їх обирається п’ятдесят шість. З них 28 представників урядів, 14 представників підприємців і 14 представників працівників. При цьому з 28 представників урядів 10 призначаються урядами найважливіших у промисловому врозумінні країн, а 18 обираються урядовими делегаціями Конференції. Ця виконавча рада проводить свої засідання тричі на рік в Женеві. Вона ухвалює рішення з політики організації, визначає її програму та бюджет, які потім подаються на Конференцію для затвердження. Рада також обирає Генерального директора МБП. Десять урядових місць у раді постійно закріплені за найбільш розвиненими країнами (Бразилія, Китай, Франція, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Російська Федерація, Великобританія, США). Представники інших країн-учасниць обираються до Адміністративної ради делегатами урядів на Конференції на трирічний термін з урахуванням географічного розподілу. Роботодавці та працівники самі і окремо обирають своїх представників. Члени Адміністративної ради, що представляють підприємців і трудящих, обираються відповідно делегатами підприємців і трудящих, присутніми на Конференції. Будь-яка організація має право подати в Міжнародне бюро праці скаргу, якщо вважає, що певна країна не виконує ту чи іншу рекомендацію. Адміністративна рада призначає трьохсторонню комісію з вивчення конкретного питання, яка, в свою чергу, представляє доповідь, висновок і рекомендації Адміністративній Раді. У випадку невиконання країною у відповідний термін рекомендацій комісії, Адміністративна рада може рекомендувати Конференції такі дії, які вона вважатиме доцільними.
Міжнародне бюро праці в Женеві є постійним секретаріатом Міжнародної організації праці, її штаб-квартирою, дослідницьким центром та видавництвом, не будучи суб’єктом міжнародного права. Адміністративно-управлінські функції децентралізовані та здійснюються регіональними та місцевими відділеннями та бюро. Очолює Секретаріат Генеральний директор МБП, який обирається на п’ятирічний термін з можливістю переобрання. У штаб-квартирі в Женеві та в більш ніж 40 представництвах у всьому світі працюють біля 2500 спеціалістів та службовців 110 національностей. Генеральний директор призначається Адміністративною радою і несе перед нею відповідальність за ефективну роботу бюро і за виконання доручень, які дає рада. Генеральний директор і його заступник мають бути присутніми на всіх засіданнях Адміністративної ради. Генеральний директор призначає персонал МБП із представників різних країн (звичайно, цей критерій поєднується з критерієм забезпечення найефективнішої роботи). Найголовніші вимоги до кандидатів на посади у МБП – компетентність, відданість завданням і принципам організації, ділова зацікавленність у реалізації проектів, а також незалежність від будь-якої країни або соціальної групи. Обов’язки Генерального директора і персоналу бюро мають виключно міжнародний характер, тобто при виконанні своїх функцій вони не можуть керуватися інструкціями або побажаннями будь-якого уряду і діють лише як міжнародні співробітники, відповідальні тільки перед МОП. Функції бюро включають збір і поширення відомостей з усіх питань, що стосуються міжнародного регулювання умов праці і становища трудящих, і, зокрема, вивчення питань, які мають бути передані на розгляд Конференції з метою прийняття міжнародних конвенцій, а також проведення різних соціальних обстежень за дорученням Конференції або Адміністративної ради. Бюро готує документацію з різних питань порядку денного сесій Конференції; надає допомогу урядам у розробці законів і правил на основі рішень Конференції; виконує обов’язки з нагляду за виконанням конвенцій; редагує та видає публікації з питань промисловості і праці, а також виконує інші доручення Конференції та Адміністративної ради. Міжнародному бюро праці та Адміністративній Раді допомагають в їх діяльності трьохсторонні Комітети, що охоплюють основні галузі промисловості і сфери діяльності (галузеві комітети), а також Комітети експертів з проблемних питань – професійне навчання, удосконалення методів управління, гігієна і охорона праці, трудові відносини, робітнича освіта і особливі проблеми жінок і молодих працівників.
Під егідою МОП функціонує Міжнародний інститут з вивчення соціально-трудових проблем (Женева). Інститут здійснює обговорення питань соціальної політики з участю представників урядів, підприємців, профспілок, вчених; проводить лекції з міжнародної соціальної політики в університетах різних країн; організовує курси з питань діяльності і процедур МОП. Інститут здійснює наступні програми:
1. Органи праці та економічний розвиток. Мета – вивчення впливу різних соціальних інститутів на збільшення виробництва, зайнятості, доходів і рівня життя.
2. Органи праці і нові системи організації виробництва. Мета – вивчення впливу нових тенденцій в організації виробництва на питання праці.
3. Соціальна злагода і принцип трьохсторонності. Мета – визначення можливих напрямків розвитку соціальних інститутів, які забезпечать взаєморозуміння і співробітництво та підсилять їх потенціал для міцності громадянського суспільства.
Ще однією структурною одиницею МОП є Міжнародний центр з підвищення професійно-технічної підготовки (Турін, Італія). Це великий навчальний заклад. За його програмами, серед яких – підготовка управлінських кадрів, трудові відносини, програми сприяння працівникам-жінкам, охорона і гігієна праці, соціальне забезпечення, пройшли навчання біля 50 тисяч чоловік із 170 країн світу. Головними функціями даного Центру є:
– координування і навчання центр для всієї системи ООН;
– посилення координації діяльності з МБП;
– розробка регіональних програм.
– МОП тісно співпрацює з ЮНЕСКО, ФАО та багатьма іншими організаціями і органами ООН з дотичних питань на основі укладених угод. Бюджет МОП складається із внесків країн-членів. Рішення щодо його затвердження, розподілу й отримання внесків приймається Конференцією більшістю у дві третини голосів, поданих присутніми делегатами. Видатки МОП несуть члени організації відповідно до чинних угод. Попередньо бюджет і угоди про розподіл видатків між членами організації схвалюються комітетом, що складається з представників урядів. Частка колишнього СРСР становила в бюджеті МОП близько 10 %. Нині частка України дорівнює 1,86%. Ті члени організації, що мають заборгованість за внесками, не мають права голосувати на Конференції, в Адміністративній раді та в будь-якому комітеті, або при виборах членів Адміністративної Ради, якщо сума заборгованості дорівнює, або перевищує суму внесків за два попередні роки. Однак якщо Конференція визначить, що несплата внесків пов’язана з обставинами, незалежними від члена, який допустив заборгованість, вона може дозволити йому брати участь у голосуванні.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіка праці та соціально-трудові відносини (В. Я. Брич, О. П. Дяків)