Головна Головна -> Підручники -> Підручник Теорія держави і права (Скакун О.Ф.) скачати онлайн-> § 10. Роль судової практики

§ 10. Роль судової практики


§ 10. Роль судової практики .

§ 10. Роль судової практики

Судову практику можна віднести до допоміжного джерела права романо-германского типу. Відповідно до чинної доктрини права (правові норми приймаються парламентом і уповноваженими ним органами) судовій практика не відведена роль джерела права. Проте об’єктивно спостерігається явне зростання ролі судового прецеденту в правотворчій діяльності держави, чому сприяють:

1) недосконалість законодавства (суперечності і прогалини в ньому);

2) піднесення «третьої влади» — судової, що дозволила суддям розробляти принципові рішення, уточнювати положення закону таким чином, що народжуються нові норми, так звані правоположення судової практики. Вони в основному е результатом діяльності суддів касаційних судів як вищих судових інстанцій. Підтвердження касаційним судом судових рішень, особливо прийнятих на основі аналогії або загальних принципів, може сприйматися іншими судами при рішенні подібних справ як фактичний прецедент (наприклад, постанови Касаційного суду і Державної ради Франції). Норми — правоположення судової практики повинні враховуватися всіма юристами, що застосовують право. З цією метою вони публікуються в судових збірниках і довідниках. У деяких країнах роль судової практики як додаткового юридичного джерела права підтверджується постійним виданням судових збірників і довідників. У ряді країн (Нідерланди та ін.) офіційне опублікування прецедентів не практикується. Найбільш важливі рішення публікуються в щотижневику «Нідерландська юриспруденція», періодичних юридичних виданнях.

Використовуючи казуїстичний підхід, судді нерідко виступають «заступниками» законодавця, особливо тоді, коли законодавець широко сформулював норми права і тим самим відкрив простір для розширювального тлумачення і творчості. Так, у Нідерландах творча функція судової влади декілька вище, ніж у ряді країн романо-германського права. Це пояснюється тим, що нідерландський законодавець утримався від врегулювання деяких питань, залишивши їх суддям. Часткова кодификація конституційного права дозволила судовій практиці взяти на себе функцію захисту прав громадянина не тільки в судово-охоронному, а й у правотворчому відношенні. Проте прецеденти не набули такої ж престижності, як закон.

Між нормами, відпрацьованими судовою практикою, і нормами, створеними законодавчим органом, є розходження. Дія судової практики 9 країнах романо-германського типу відбувається в межах, встановлених законодавцем. Створена судовою практикою правова норма носить обмежений характер, оскільки не володіє такою ж загальністю і узагальненість як норма права, що виходить від парламенту. При розгляді нової справи вона може не враховуватися. У цьому полягає головна відмінність норми, створеної в процесі судової діяльності країн, що належать до романо-германського типу, від пріоритетного становище судового прецеденту в країнах англо-американського права.

Отже, романо-германський тип правової системи характеризується пріоритетом норми, що міститься в законодавчих актах. Проте він припускає і пошук кожним юристом у конкретному питанні рішення, що відповідає принципу справедливості.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Теорія держави і права (Скакун О.Ф.)