Головна Головна -> Підручники -> Підручник Безпека банківської діяльності (М. І. Зубок) скачати онлайн-> 6.2.1. Забезпечення безпеки кредитних операцій банків

6.2.1. Забезпечення безпеки кредитних операцій банків


Серед операцій банків значне місце посідають валютні операції. Тому захист таких операцій, особливо операцій, пов’язаних з міжнародними розрахунками, має також важливе значення в системі економічної безпеки банків.
Однією з найбільш значущих сфер валютного й експортного контролю є операції за міжнародними торговельними розрахунками. Їх важливість визначається насиченням валютного ринку України вільноконвертованою валютою, проблемою повернення коштів через кордон, стабілізацією курсу національної валюти.
Найбільш поширеною формою міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями в нашій країні є акредитивна форма, при застосуванні якої необхідно керуватися “Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів”, розробленими і затвердженими Міжнародною торговельною палатою.
Для оплати імпортних товарів за допомогою акредитива, покупець звертається до банку з заявою про відкриття акредитива, заява надається банку в двох примірниках. Ця заява повинна фактично повторювати всі відповідні умови контракту. Оскільки відкриття акредитива передбачає зобов’язання банку здійснити платіж проти документів, що відповідають умовам контракту, банк повинен ретельно проаналізувати подану заяву.
Аналіз проводиться шляхом послідовного розгляду кожного пункту заяви.
У разі позитивного розгляду заяви і прийняття рішення щодо відкриття акредитива банк виконує відповідні дії, передбачені технологією таких операцій. Наступним важливим з точки зору безпеки моментом є розгляд наданих експортером документів та прийняття рішення за ними. Тут слід чітко керуватись принципом суворої відповідності тексту наданих документів умовам акредитива (банк може здійснити платіж тільки проти тих документів, які повністю відповідають акредитиву) та строків відвантаження товарів і надання документів (банк має право не здійснювати платежі за документами, які надані пізніше певної дати та терміну). Слід зауважити, якщо в акредитиві не вказана дата надання документів, то вона збігається з датою закінчення строку дії акредитива. При цьому термін між датою відвантаження та датою надання документів не повинен перевищувати 21 день, якщо в акредитиві не передбачено інше.
У термін, що не перевищує семи робочих днів, банк зобов’язаний ретельно перевірити документи, надані бенефіціаром. Під час перевірки документів необхідно спочатку впевнитись, що за зовнішніми ознаками вони відповідають умовам акредитива. Якщо в них виявлено якісь суперечності, слід вважати, що такі документи не відповідають умовам акредитива. Оцінюючи документи, необхідно:
– перевірити їх комплексність (наявність усіх перелічених в акредитиві документів у необхідній кількості примірників);
– перевірити правильність оформлення кожного документа та його відповідність вимогам акредитива (правильність заповнення реквізитів бланку документа, наявність підписів, печаток, штампів, передавальних написів, віз, застережень або інших поміток, які обумовлені в акредитиві або формою самого документа), а також упевнитись у відсутності явних слідів підроблень;
– перевірити документи за змістом та цифровими даними (документи повинні відповідати вимогам акредитива і не містити ніяких суперечностей, весь комплект документів повинен стосуватися вказаного в акредитиві товару або партії цього товару, коли дозволено часткові відвантаження).
У разі, коли документи виготовлено за допомогою репрографічних систем, автоматизованих комп’ютерних систем, копіювального паперу, на таких документах має бути вказано, що вони є оригіналами, та в разі необхідності вони мають бути підписані. При цьому документ може бути підписаний безпосередньо відповідною особою, а також за допомогою факсимільного підпису, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом.
Також підлягають перевірці документи, які детально вказані в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів: транспортні документи, страхові документи, комерційні рахунки.
Крім того, банк повинен ретельно стежити за виконанням бенефіціаром решти умов акредитива:
– установлених в акредитиві строків;
– умов транспортування товару;
– умов, що стосуються кількісних та якісних характеристик товару;
– умов, що стосуються страхування товару та інших умов.
Отже, акредитивна форма розрахунків сама по собі є однією із захисних форм участі банків у міжнародних торговельних розрахунках. А проведення зазначених перевірок, передбачених у технології розрахунків за допомогою акредитивів, є важливим елементом захисту самої розрахункової Останнім часом значного поширення набувають операції банків з пластиковими платіжними картками. Разом з тим, простежується тенденція до зростання втрат банків, які здійснюють такий вид діяльності, через шахрайство з пластиковими платіжними картками. Тому банки вимушені звертати значну увагу на забезпечення безпеки цих операцій. На сьогодні банківські установи вже мають відповідний досвід щодо забезпечення безпеки таких операцій, який у цілому ґрунтується на комплексному підході організації їх захисту протягом усіх циклів, з яких ці операції складаються. Зокрема, такий підхід включає:
– розроблення і вдосконалення нормативної бази технологій як самих платіжних карток, так і операцій з ними;
– протидію втратам банків від шахрайських дій у процесі емісії та еквайрингу;
– навчання співробітників банку та підприємств торгівлі (послуг) і складання ними кваліфікаційних іспитів на допуск до роботи з банківськими продуктами — платіжними картками.
Серед документів банку, які регулюють ті чи інші види його діяльності, відповідне місце посідають документи щодо забезпечення банківської безпеки, у тому числі й операцій з платіжними картками. Базу для формування нормативних документів з безпеки операцій з платіжними картками створюють Положення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене Постановою Правління НБУ № 367 27 серпня 2001 р., та Положення НБУ “Про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки”, затверджене Постановою № 37 від
24 лютого 1997 р. Ураховуючи особливість роботи з платіжними картками, нормативному регулюванню підлягають такі питання:
– забезпечення безпеки роботи, пов’язаної з емісією платіжних карток;
– дії банку, спрямовані на мінімізацію ризиків від операцій з платіжними картками;
– забезпечення безпеки під час надання послуг з платіжними картками та роботи з овердрафтною заборгованістю клієнтів.
Навчання працівників банку, які здійснюють операції з платіжними картками, передбачає оволодіння ними необхідними навичками підготовки та складання договорів на надання відповідних послуг, перевірки клієнтів, прийняття рішення про співпрацю з конкретними клієнтами. Такі працівники повинні вміти застосовувати дії, необхідні для супроводження операцій з платіжними картками, а за умови порушення встановленого порядку (технології) — дії відповідно до умов порушення.
Основні втрати від шахрайств із платіжними картками несуть банки-емітенти, оскільки практично всі відомі методи шахрайств побудовані на несанкціонованому списанні коштів з рахунків клієнтів емітента.
У мінімізації втрат банку під час процесу емісії можна виділити такі основні моменти забезпечення безпеки:
– забезпечення фізичної (захист та охорона приміщень і обладнання підрозділів, які виконують відповідну роботу з платіжними картками) і технологічної (забезпечення безпеки кожного технологічного циклу) безпеки процесу виробництва карток, процесування трансакцій і забезпечення процесу авторизації;
– забезпечення оптимального рівня перевірки персональних даних потенційних власників платіжних карток;
– забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності щодо раннього виявлення шахрайських дій з платіжними картками.
Основним завданням безпеки під час процесу емісії є виключення можливості зникнення заготівок карток, збереження в таємниці інформації щодо параметрів платіжних карток та недопущення зловживань у процедурі виготовлення карток працівниками банку.
Усі технологічні зони емісійного процесу (сховище для заготівок і персоналізованих карток, приміщення для ембосування, друкування ПІН-конвертів, приміщення авторизації, комп’ютерний зал) повинні бути територіально розмежовані та обладнані певною системою охорони.
За оцінками банків, попередня перевірка клієнтів є однією з найважливіших умов забезпечення безпеки роботи з платіжними картками і зниження обсягу втрат. Результати від цих заходів дають змогу виявити на початковому етапі роботи із заявником осіб, які прагнуть одержати пластикову картку шахрайським способом (за підробленими, недійсними документами, наданням про себе неправдивої інформації тощо).
Ця робота може вестись за двома напрямками:
– попередня перевірка фізичних осіб і організацій під час вирішення питання про видачу платіжної картки;
– попередня перевірка юридичних осіб перед укладанням договору на еквайринг.
Для вирішення завдання щодо першого напрямку деякі банки умовно розділяють клієнтів за групами ризику на підставі двох головних принципів:
– можливості встановлення місцезнаходження клієнта;
– можливості стягнення допущеної овердрафтної заборгованості.
На цій основі всі заявники поділяються на дві групи:
– громадяни України (потенційні групи ризику — пенсіонери, домогосподарки, студенти, тимчасово непрацюючі, особи з нестабільним рівнем прибутку);
– не громадяни України (близьке й далеке зарубіжжя, співробітники представництв іноземних держав на території України).
Обов’язковими умовами для всіх клієнтів при вирішенні питання про видачу платіжної картки є наявність постійного джерела прибутків (роботи), дотримання правил про порядок реєстрації громадян на території України, контактні телефони, перевірка анкетних даних клієнта на предмет їх достовірності. За результатами перевірки робиться висновок про доцільність надання клієнту даного виду банківських послуг. Особлива увага приділяється клієнтам, які належать до категорії підвищеного ризику. Крім інформаційно-аналітичної оцінки анкетних даних клієнта може бути здійснена перевірка з виїздом за адресою, зазначеною в анкеті.
Обов’язковою умовою укладення договору на еквайринг є перевірка торговельно-сервісних пунктів. Спочатку здійснюється інформаційно-аналітична оцінка документів клієнта, а потім виїзд на фірму. Під час виїзду можуть бути вирішені такі завдання:
– огляд фактичного місця розташування організації; зустріч із керівництвом фірми;
– ознайомлення з персоналом, відповідальним за проведення операцій з картками;
– організація обліку і зберігання сліпів;
– організація контролю з боку керівництва фірми за роботою персоналу.
Організація роботи з клієнтами, які допустили овердрафтну заборгованість, здійснюється у такий же спосіб, як і з клієнтами, які мають кредитну заборгованість.
Як показує досвід більшості комерційних банків України — членів платіжних систем, пластикові платіжні засоби дають змогу оперувати тільки наявними на рахунку держателя картки коштами шляхом безготівкових розрахунків. Кожна операція (в тому числі і користування банкоматом) супроводжується видачею держателю картки першого примірника платіжного документа (сліпа) або квитанції з банкомата.
Платіжні картки повинні прийматися для оплати товарів і різних послуг підприємствами торгівлі і сервісних пунктів в Україні і за її межами (якщо картка міжнародна). У разі втрати картки її держатель зобов’язаний негайно сповістити про це банк-емітент.
Емітенти карток мусять інформувати мережу сервісних організацій про номери карток, які визнані недійсними: украдені, загублені, фальсифіковані, фальшиві. Така інформація доводиться у вигляді списку номерів платіжних карток, який називається “стоп-листом”. Це список карток, які мають бути вилучені у клієнта, де б вони не пред’являлись до сплати.
Працюючи в еквайринговому середовищі, банк-емітент встановлює авторизаційний ліміт, тобто мінімальну суму операції, вище якої авторизація є обов’язковою. Часто в договорі з підприємством спеціально вказується, що розмір авторизаційного ліміту є комерційною таємницею і не підлягає розголошенню клієнтам. Емітенти можуть періодично змінювати вказаний вище ліміт.
Перед тим, як приймати платіжну картку до оплати за товари і послуги, співробітник підприємства (касир) зобов’язаний:
– перевірити термін дії пластикової картки, зазначений на ній;
– перевірити, чи не має картка яких-небудь механічних пошкоджень, поправок і підчищень у реквізитах;
– засвідчити особистість її держателя;
– перевірити номер платіжної картки за “стоп-листом”, після чого за допомогою відповідного обладнання оформляється дана платіжна операція. Рахунок (сліп) оформлюється у трьох примірниках: для держателя, банку-емітента і підприємства торгівлі (послуг), де виконується ця операція. На всіх трьох примірниках рахунку (сліпу) мають бути чітко відбиті номер картки, ім’я держателя і термін її дії. Отриманий рахунок (сліп) є офіційним документом, що підтверджує проведення платіжної операції. Сліп не повинен мати виправлень, підчищень, бо в такому разі він визнається недійсним;
– у графу “тотал” вписати суму проданого товару;
– запропонувати держателю картки підписати сліп (обов’язково в присутності касира або іншої уповноваженої особи), звірити підпис на сліпі з підписом у картці (ці підписи мають бути однаковими);
– пробити на касовому апараті (за окремим для кожного касира паролем) суму покупки;
– повернути держателю платіжну картку з першим примірником рахунку, другий залишити в магазині, а третій — надіслати в банк.
У разі будь-яких сумнівів щодо справжності картки або перевищення авторизаційного ліміту проводиться авторизація.
За відсутності в магазині (готелі, ресторані і т. п.) електронного термінала, який працює постійно, з основним комп’ютером системи, здійснюється голосова авторизація. Необхідно зазначити, що у міжнародній практиці існують ситуації, коли авторизація не проводиться. Це робиться для зручності клієнтів, а також для зниження навантаження на телефонну лінію. При цьому сторони наперед обумовлюють мінімальну суму, яку дозволяється витратити, не перевіряючи платоспроможність клієнта. В Україні цей метод поки що не має поширення, бо більшість українських карт — дебетові, тобто їхні держателі можуть розпоряджатися тільки тими грошима, що є на їхньому рахунку.
Процедура голосової авторизації полягає в тому, що касир телефонує в авторизаційний центр, що обслуговує розрахунки за картками. При цьому називаються основні реквізити — номер пластикової картки, прізвище та ім’я держателя картки, а також сума, на яку купується товар або надаються послуги. Оператор центру, запросивши в комп’ютері необхідні дані, може дати один із трьох варіантів відповіді. Відразу угода відбувається тільки в першому варіанті — у разі відповіді, що картка чинна і необхідна сума може бути використана. Другий варіант: із карткою усе в порядку, але сума занадто велика. У цьому разі треба або підібрати щось дешевше і повторити авторизацію, або відмовитися від купівлі. Третій варіант відповіді — картка анульована, тобто власник заявив про її втрату (у разі втрати або крадіжки), або банк сам припинив відносини з несумлінним клієнтом. У цьому випадку надходить команда затримати картку. Деякі банки у своїх інструкціях щодо здійснення операцій з платіжними пластиковими картками рекомендують у разі неможливості вилучення картки одержати максимальну інформацію про особу, що її пред’явила.
Електронний термінал дає змогу автоматизувати операцію дозволу і звертання до рахунку клієнта. У цьому випадку код зчитується з магнітної смуги. Зв’язок здійснюється по тих же телефонних лініях, але за допомогою модему. Відповідність підпису перевіряється візуально.
І, нарешті, одержання готівки за допомогою електронного банкомата. Банкомат — це пристрій, сполучений із центральним комп’ютером у режимі OFF-LINE, що автоматично робить авторизацію і, якщо усе в порядку, видає готівку. Ще при оформленні картки клієнт одержує, крім самої картки, запечатаний конверт, що містить РІN-код — цифровий код, який відомий тільки йому (не знає код навіть банк; код автоматично наноситься на папір і запечатується в конверт при видачі картки; визначити РІN-код, звернувшись до комп’ютера в банку, неможливо, бо на магнітній смузі його теж н  Важливе місце у забезпеченні економічної безпеки банків має безпека касових операцій. Насамперед це пов’язано з тим, що якраз такі операції здійснюються безпосередньо з готівкою, посягання на яку мають найбільш активний та агресивний характер. Більше того, такі посягання, як правило, здійснюються відкрито та зухвало, з наявністю загрози життю, здоров’ю працівників банків та їхніх клієнтів. Тому цим операціям банки приділяють особливу увагу з погляду безпеки їх проведення.
Забезпечення безпеки касових операцій здійснюється в двох напрямках: особливим обладнанням приміщень банків, де проводяться такі операції, та робочих місць працівників банків, зайнятих у них; особливою поведінкою працівників банків під час емісійно-касової роботи. У першому випадку згідно з будівельними нормами банківських споруд приміщення касових сховищ, прибуткових, вечірніх та видаткових кас, інші приміщення касових вузлів, підходи (під’їзди) до них обладнуються необхідними засобами застереження, захисту, сповіщення і підлягають ретельній охороні.
Особлива поведінка працівників касових вузлів визначається відповідними нормативними актами, зокрема Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (№ 1) затвердженою Постановою Правління НБУ № 129 7 липня 1994 р. зі змінами і доповненнями в редакції Постанови Правління НБУ № 309 від 1 травня 2001 р. та іншими документами нормативно-правового характеру.
Слід урахувати, що особлива увага приділяється забезпеченню безпеки проведення прибутково-видаткових операцій. Такі операції здійснюються протягом операційного дня банку. Для приймання готівки після завершення операційного дня в банках організовуються вечірні каси, режим роботи яких визначається керівниками банківських установ.
Для виконання касової роботи керівники установ банків повинні приділити особливу увагу підбору відповідного персоналу, звернути увагу на чесність, порядність, надійність майбутніх працівників, відсутність у них небажаних звичок та пристрастей, випадків зловживання службовим становищем та порушень законів. На всіх таких працівників заводяться особові справи, в яких в обов’язковому порядку повинні міститися такі документи: заява про прийняття на роботу, автобіографія, копія наказу про призначення на посаду, виписки з протоколів про складання заліків щодо знань вимог відповідних нормативних документів, які регламентують порядок касової роботи, фотокартка, договір про матеріальну відповідальність, характеристика з останнього місця роботи.
У касі мають бути зразки підписів працівників банку, які мають право підпису касових документів. За їх наявність та своєчасність змін відповідає головний бухгалтер банку.
Для здійснення видаткових операцій завідувач каси видає під звіт касирам необхідну суму грошей під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих коштів (цінностей). Касир видаткової каси щоразу записує в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей) отриману під звіт від завідувача каси суму.
Документи на отримання готівки представники підприємств, об’єднань, організацій і установ пред’являють операційним працівникам, які після відповідної перевірки видають особі, котра отримує гроші для пред’явлення в касу, контрольну марку від грошового чека або відривний талон видаткового касового ордера. Передання видаткових документів, чека або касового ордера в касу через особу, яка отримуватиме гроші, забороняється.
Отримавши видатковий документ (грошовий чек, касовий ордер), касир зобов’язаний:
– перевірити підписи посадових осіб банку, які мають право дозволяти видачу грошей, і відповідність цих підписів зразкам;
– порівняти суму, проставлену на документі цифрами, з сумою, яка зазначена літерами;
– перевірити наявність підпису на документі про отримання цих грошей;
– перевірити наявність даних про пред’явлення паспорта або іншого документа, який засвідчує особу, котра отримує гроші, за винятком здійснення валютно-обмінних операцій та реалізації ювілейних, пам’ятних та інвестиційних монет та іншої нумізматичної продукції;
– викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і запитати про суму грошей, яку він одержує;
– звірити номер контрольної марки або талона в касі з номером на видатковому документі і наклеїти контрольну марку або талон відповідно до чека або ордера;
– підготувати суму грошей, зіставити суму видачі з сумою, яка вказана в чеку, і відбити на обчислювальній машині, видати їх одержувачу і підписати видатковий документ.
Якщо клієнт отримує гроші за кількома видатковими документами з різних рахунків, касир видає гроші за кожним документом окремо.
Касирам забороняється в момент видачі клієнтам грошей проводити на вимогу останніх обмін грошей одного номіналу на інший. Видані із каси банку гроші одержувач повинен, не відходячи від каси, перевірити по пачках і корінцях, а окремі листи поаркушним перерахунком у присутності касира, який видав гроші. У випадку, якщо клієнт виявив бажання перерахувати грошові білети поаркушно, а монети за кружками, видача грошей має бути організована у такий спосіб, щоб з моменту одержання від видаткового касира грошей клієнт перебував у спеціально відведеному для перерахунку місці під наглядом касира-контролера банку.
Претензії одержувача коштів щодо недостачі грошових білетів або монет не приймаються, якщо кошти не були перераховані ним, не відходячи від каси або в спеціальному приміщенні для перерахування грошей. Про це на видному місці біля видаткової каси має висіти оголошення.
Забороняються операції, в яких представник клієнта банку, не вносячи грошей, пред’являє одночасно чек на одержання грошей і оголошення про внесення готівки.
Прибуткова каса здійснює приймання готівки протягом усього операційного дня.
У разі внесення грошей за об’явами про внесення готівки для зарахування на рахунки операційні працівники перевіряють і оформляють документи відповідно до вказівок з ведення бухгалтерського обліку. Після цього об’ява з квитанцією і ордером передається в касу.
Касир, який одержав внутрішнім порядком прибуткові документи, зобов’язаний: перевірити наявність і відповідність підписів операційних працівників з наявними в нього зразками; звірити відповідність указаних у них сум цифрами і літерами; викликати особу, яка вносить гроші, і прийняти від неї гроші поаркушним перерахунком. Якщо клієнт здає гроші за кількома прибутковими ордерами, касир приймає їх за кожним документом. Усі прийняті раніше гроші повинні зберігатись у шухлядах стола або в металевих шафах, сейфах, які повинні замикатись. Робоче місце касира має бути обладнане так, щоб клієнт міг спостерігати за прийманням грошей.
На столі касира не може бути ніяких інших грошей, окрім тих, які приймаються від особи, котра вносить гроші.
Приймання платежів здійснюється за прибутковими документами, які складаються з двох частин — повідомлення та квитанції і містять обов’язкові реквізити одержувача платежу: назву юридичної особи, ідентифікаційний код, номер поточного рахунку, найменування банку, в якому відкрито рахунок одержувача, код установи банку, а також дані платника: прізвище, ім’я, по батькові та номер особового рахунка платника (за його наявністю), призначення платежу, суму, в тому числі ПДВ (за наявності), період, за який здійснюється платіж.
Якщо здійснюються платежі на суми, що перевищують 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові клієнта, дані його паспорта або документа, що його замінює, дата народження, адреса і підпис одержувача про одержання готівки та платника про її внесення.
Виконуючи операцію з приймання платежу, касир:
– приймає від платника прибутковий документ і перевіряє правильність його заповнення та наявність на ньому всіх обов’язкових реквізитів;
– у разі здійснення платежів на суми, що перевищують 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти або за сумнівними операціями, обов’язково здійснює індентифікацію особи (див. розділ 6.2.6);
– приймає від платника і перераховує готівку та звіряє суму готівки з прибутковими документами.
Якщо хоча б один із реквізитів, що передбачені формою прибуткового документа, не заповнено або заповнено з порушенням вимог, установлених Інструкцією № 1, або якщо сума наявних коштів менша, ніж сума платежу, операція не виконується, а документ і готівка повертаються платнику.
Слід зазначити, що часткова виплата (приймання) сум коштів, указаних у прибуткових (видаткових) документах, не допускається.
Під час приймання і обробки грошових білетів і монет касири зобов’язані стежити за їх платоспроможністю та відповідністю зразкам, керуючись Правилами визначення платіжності банкнот та монет НБУ, затверджених Постановою Правління НБУ № 152 від 31 березня 1999 р. (зі змінами).
Згідно з цими Правилами платіжними є введені в обіг НБУ банкноти і монети, що за ознаками платіжності повністю відповідають затвердженому зразку, а також ті, що за критеріями зношення, пошкоджень і дефектів відповідають установленим Правилами вимог.
Залежно від зовнішнього вигляду та ступеня зношення або пошкодження платіжні банкноти і монети поділяються на придатні та непридатні до обігу.
Непридатними до обігу вважаються банкноти і монети, які набули нижченаведених ознак зношення і пошкодження та зберегли всі ознаки платіжності або втратили чи змінили окремі з них, а також банкноти та монети з дефектами виробника.
За критеріями зношення, забруднення і пошкоджень, дефектів непридатні до обігу банкноти і монети, у свою чергу, поділяються на зношені, значно зношені та з дефектами виробника.
Зношені — банкноти та монети, що мають незначні ознаки зношення та пошкодження, а саме:
– банкноти без пошкоджень, але потерті, з ознаками фізичного зношення, із загальним та локальним забрудненням, що псують естетичний вигляд банкноти;
– банкноти, у будь-якому місці яких є плями, написи (включаючи видимі в ультрафіолетових або інфрачервоних променях), відбитки штампів (крім штампів про погашення);
– надірвані та надрізані банкноти незалежно від розміру надриву, надрізу, зі склеєними надривами і надрізами (склеєна ділянка не повинна заважати визначенню номіналу та справжності і склеюватись з іншими банкнотами);
– банкноти з проколами й дірками, відірваними краями і кутами;
– монети з подряпинами і зміненим початковим кольором, якщо вони зберегли зображення Малого герба України та номіналу, а також рельєфний гурт, якщо він є на затвердженому зразку.
Зношені банкноти і монети, якщо вони не викликають жодного сумніву щодо справжності та платіжності, повинні без обмежень прийматись банками до всіх видів готівкових платежів й обміну на придатні до обігу.
Значно зношені — банкноти і монети, що мають суттєві ознаки зношення чи (і) пошкоджень:
– банкноти з утраченими частинами, якщо збереглось не менше 55 % початкової площі банкноти;
– банкноти, розірвані й розрізані на дві або більше частин, крім розрізаних на вузькі смуги, та склеєні (склеєна ділянка не повинна заважати визначенню справжності та склеюватись з іншими банкнотами), у тому числі з утраченими частинами, якщо не менше 55 % загальної площі частин, що залишились, безумовно належать одній банкноті;
– банкноти, розірвані на вузькі смуги та склеєні, якщо всі смуги збереглися;
– банкноти, пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами та хімікатами;
– банкноти, склеєні з двох половинок різних банкнот одного номіналу і дизайну, якщо ці половинки (частини) у місці склеювання за дизайном доповнюють одна одну, а їх сумарна площа не менше 75 % початкової площі банкноти;
– монети деформовані, але без дірок і надломів, якщо на цих монетах збереглися зображення Малого герба та номіналу.
З дефектами виробника — банкноти і монети, що не відповідають затвердженому зразку, включаючи зношені та значно зношені.
Значно зношені та з дефектами виробника банкноти і монети, справжність і платіжність яких не викликає жодного сумніву, банки зобов’язані приймати для обміну на придатні до обігу, зараховувати на вклади, поточні рахунки та в платежі.
Обмін непридатної до обігу готівки, справжність та платоспроможність якої не викликає сумніву, здійснює касовий працівник безпосередньо під час її приймання. Він не звільняється від визначення платіжності банкнот і монет, перерахованих на лічильно-грошових машинах, а також розсортованих безпосередньо здавальниками грошової виручки.
Банкам забороняється видавати клієнтам непридатні до обігу банкноти і монети, при цьому обмін таких банкнот і монет на придатні до обігу здійснюється за таких умов:
– якщо не виникає сумніву в їх справжності та в номіналі;
– якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну.
Банкноти і монети, що викликали сумнів щодо справжності і платіжності, банки в 10-денний термін передають на експертизу до НБУ.
Крім непридатних до обігу банкнот та монет за ознаками зношення та дефекту виробника, працівники кас особливо пильну увагу повинні приділяти виявленню фальшивих банкнот і монет та перероблених банкнот.
Фальшиві банкноти і монети — це такі, що виготовлені будь-яким способом, включаючи промисловий, всупереч установленому законодавством порядку, та імітують (фальсифікують) платіжні банкноти і монети, виготовлені на замовлення НБУ і введені ним в обіг.
Перероблені банкноти — це такі, на яких змінені шляхом наклеювання, малювання, друкування тексту і (або) цифр зображення, що визначають номінал, рік зразка (емісії), банк-емітент, інші реквізити, та які за зовнішнім виглядом можуть бути сприйняті як справжні вищого номіналу або іншого року зразка.
На виявлені працівниками кас неплатіжні, фальшиві та перероблені грошові білети і монети складається акт із зазначенням серії, номера і номіналу кожного білета, сум монети. Про виявлення фальшивих грошових білетів і монет, перероблених банкнот надсилається повідомлення правоохоронним органам.
Фальшиві та перероблені банкноти і монети вилучаються банками і передаються до НБУ для офіційного висновку, а останні, за результатами експертизи передають їх органам внутрішніх справ.
Відповідні дії також передбачені і міжнародними правовими актами. Так, згідно з Декларацією Міжнародної женевської конвенції 1992 р. (ст. 11, ч. 1) підроблені грошові знаки повинні бути відібрані і конфісковані, після чого передані на відповідну вимогу уряду або емісійному банку країни, про грошові знаки якої йде мова.
Приймання грошей після закінчення операційного дня здійснюють вечірні каси. Вечірнім касам забороняється проводити будь-які видаткові операції, за винятком операцій з вкладами та з цінними паперами.
Приймання грошей, видача вкладів і цінних паперів вечірніми касами здійснюються касиром під контролем бухгалтера-контролера, з яким укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за схоронність грошей та інших цінностей.
У разі здійснення у вечірніх касах операцій без бухгалтера-контролера касир приймає гроші з використанням контрольного касового апарата. При цьому печатка вечірньої каси вилучається, а ключі до електронно-касового апарата видаються: а) від підсумовуючого лічильника — касиру, б) для погашення підсумовуючого лічильника — завідувачу каси. Касовий апарат у встановленому порядку пломбується.
Усі операції, що виконують касири видаткових, прибуткових, вечірніх кас, фіксуються в протоколі комп’ютерної системи автоматизації касової роботи (САКР) у формі, що не допускає зміни його змісту. Після закінчення роботи протоколи зберігаються у касових документах дня.
У разі проведення операцій за допомогою банківських індентифікаційних карток (картки, емітовані банками для здійснення індентифікації клієнтів, їх рахунків у банку), касир перед виконанням операції повинен методами, визначеними у відповідних інструкціях банку або у відповідних правилах платіжної системи, пересвідчитися, чи справжня картка клієнта. Якщо картка визнана недійсною з причин багаторазового неправильного набору клієнтом ПІН-коду або інших сумнівів щодо його особи, то касир має вилучити картку і вжити заходів щодо блокування її подальшого використання.
Гроші, які отримуються від інкасаторів в обов’язковому порядку, повинні бути у відповідний спосіб перевірені. Насамперед, необхідно пересвідчитись шляхом візуального огляду, чи немає слідів розпломбування та інших механічних пошкоджень інкасаторської сумки. При цьому касир перевіряє:
– чи не мають сумки з грошима зовнішніх пошкоджень та інших дефектів (латок, зовнішніх швів, розривів тканини, невідбитих і пошкоджених пломб, розриву шпагату або вузлів на ньому);
– виразність відбитків пломбірів і відповідність їх завіреним зразкам;
– відповідність номерів сумок номерам, указаним у накладних;
– відповідність кількості мішків з монетою, а також загальної суми, що приймається, записам у накладних.
Крім того, перевіряється відповідність кількості сумок, які здаються інкасаторами до каси, даним довідки про видачу їм сумок та даним явочних карток.
У разі виявлення дефектних сумок, невідповідності записів про суму грошей сумки повинні розкриватись, а гроші перераховуватись. Про це та результати перевірки складається відповідний акт.
Посадовими особами, відповідальними за схоронність грошей та цінностей, є керівник (заступник керівника), головний бухгалтер (заступник головного бухгалтера) та завідувач каси установи банку.
Усі гроші та інші цінності мають зберігатись у грошових сховищах в установленому відповідними нормативними документами порядку. Виноситись із грошових сховищ вони можуть тільки для проведення операцій щодо їх обробки, контрольного перерахування і ревізії тільки в приміщення каси.
Видача грошей і цінностей зі сховищ здійснюється під розписку у відповідній Книзі обліку.
Перед закриттям грошових сховищ посадові особи, відповідальні за схоронність готівки та цінностей, зобов’язані безпосередньо в грошових сховищах перевірити:
а) чи всі цінності, книги, документи, які підлягають зберіганню в сховищах, занесені в сховище;
б) чи відповідає фактична наявність готівки та цінностей операційної каси даним бухгалтерського обліку і залишкам, зазначеним у книзі обліку готівки операційної каси та інших цінностей;
в) чи всі шафи зачинені, а електроприлади і світло вимкнені.
Книги (журнали), які використовуються в касовій діяльності установи банку і передбачені у відповідних нормативних документах НБУ, повинні бути пронумерованими, прошнурованими та скріплені печаткою. Кількість аркушів у таких книгах (журналах) завіряється підписами керівника установи банку, головного бухгалтера і завідувача каси.
Замкнені та опечатані сховища здаються під охорону, про що робиться відповідний запис у контрольному журналі.
Вхід до грошового сховища дозволяється тільки посадовим особам, відповідальним за схоронність цінностей, інші працівники банку можуть входити в грошове сховище лише з дозволу керівника установи банку або його заступника, який відповідає за здійснення операцій із цінностями, обов’язково в присутності посадових осіб, відповідальних за схоронність цінностей.
У робочі дні грошові сховища підлягають обов’язковому відкриттю, огляду і перевірці посадовими особами, відповідальними за схоронність цінностей, незалежно від того, здійснюються операції з цінностями, чи ні.
Якщо виявлено пошкодження дверей, замків, шпагату або печаток, а також за наявності підозри у спробі проникнення в грошове сховище, про це негайно, до відкриття сховища, складається акт, який підписується всіма посадовими особами, відповідальними за схоронність цінностей, та представником охорони, вживаються необхідні заходи і робиться повідомлення керівництву банку. У разі порушення цілісності вікон, стін, підлоги, стелі необхідно негайно перевірити наявність цінностей і скласти про це акт.
У випадку втрати ключів від грошового сховища (сейфів, металевих шаф) замки або їх коди повинні в обов’язковому порядку змінюватись. Про таке складається відповідний акт, за фактами втрати ключів або печаток, якими опечатуються сховища, проводяться службові розслідування, особи винні у втраті ключів та печаток, притягуються до дисциплінарної відповідальності.
Усі працівники установ банків, залучені до роботи з цінностями та здійснення операцій з готівкою, зобов’язані знати встановлений Інструкцією № 1 НБУ порядок ведення й обліку касових операцій та правила зберігання цінностей і грошей. У разі виявлення допущених ними порушень вони не можуть посилатись на незнання вказаного порядку та правил.
Крім того, якщо цим працівникам дозволено носіння вогнепальної зброї та її застосування, вони повинні під час влаштування на роботу і надалі періодично (не рідше одного разу на рік) проходити медичні огляди.
Касовим та інкасаторським працівникам категорично забороняється:
– передовіряти виконання дорученої роботи з цінностями іншим особам, а також виконувати роботу, яка не входить до кола їхніх обов’язків;
– безпосередньо виконувати доручення клієнтів щодо одержання або внесення готівки на їхні рахунки в банку, а також приймати від них документи на внесення грошей або на одержання грошей, минаючи бухгалтерських працівників;
– зберігати свої гроші та інші цінності разом з грошима та цінностями банку.
Крім того, касирам категорично забороняється у разі тимчасової відсутності на робочому місці залишати гроші, цінності, пломбіри, печатки, іменні штампи, кліше з особистим кодом, ключі від грошових сховищ у відкритому вигляді, незамкненими сейфи, металеві шафи, візки або шухляди столів. Також категорично забороняється під час проведення операцій залишати ключі у шпаринах замків дверей грошових сховищ, сейфів, металевих шаф, візків, призначених для зберігання грошей і цінностей.
Власні гроші касирів, верхній одяг, їжа та інші предмети, що не стосуються здійснення касових операцій, повинні зберігатись у спеціально відведеній кімнаті або шафах, розташованих у касовому вузлі, але не в приміщеннях кас.
Касові працівники несуть повну матеріальну відповідальність за недостачу грошей і цінностей у сформованих ними пачках, корінцях та в іншій упаковці за їх підписами, а також за наявність серед відсортованих і запакованих ними грошей неплатіжних і фальшивих грошових білетів і монет та інші недоліки в роботі, які завдали матеріальної шкоди банку.
Інкасатори несуть повну матеріальну відповідальність за схоронність грошей та інших цінностей, прийнятих ними для доставки за призначенням.
Працівники каси у разі спроби нападу або крадіжки цінностей з боку клієнтів або інших осіб повинні подати встановленим порядком сигнал “Тривога”. У цьому випадку всі посадові особи каси та установи банку діють відповідно до вимог існуючих нормативних документів, які регулюють порядок таких дій.
Особливу увагу слід приділити забезпеченню безпеки роботи касирів територіально-відокремлених робочих місць та пунктів обміну валют. Як правило, такі спеціалісти повинні мати досвід роботи або пройти спеціальне стажування в операційних касах банку, отримати практичні навички виконання прибутково-видаткових операцій, у тому числі і валютно-обмінних. Територіально відокремлені робочі місця (ТВРМ) касирів доцільно розташовувати всередині будинків організацій, установ, магазинів і т. п., а їх конструктивний устрій має виключати можливість несанкціонованого проникнення в них.
Огороджувальні конструкції кабін мають бути непрозорими.
Робочі місця касирів повинні мати певне обладнання, зокрема сейфи, прилад для визначення справжності грошей, лічильну машину, комп’ютер, засоби тривожної сигналізації, телефонного чи радіозв’язку.
Доставка касирів та грошей до ТВРМ та пунктів обміну валют, а також їх повернення до банку здійснюється спеціальним транспортом з озброєною охороною. ТВРМ у години роботи касирів повинні охоронятись. Рішення про таку охорону приймає керівник установи банку залежно від наявності та обсягу цінностей на робочому місці касира, обігу готівки, технічної укріпленості робочого місця та його розташування.
Іноді клієнту дають можливість під час отримання картки самостійно набрати цей код на спеціальній закритій клавіатурі. Це схоже на кодування в автоматичній камері схову. Під час видачі готівки банкомат у певний момент запитує РІN-код. За спроби тричі набрати неправильний помилковий РІN-код банкомат захоплює картку. Те саме відбувається, якщо результат авторизації негативний. Коли ж усе гаразд, власник картки одержує готівку, а також, за бажанням, виписку про стан рахунку, сума на якому змінилася за командою пристрою. Можна звернутися за допомогою банкомата і просто для того, щоб одержати інформацію про свій поточний рахунок. Клієнт, що втратив (або забув) код, може бути оштрафований, оскільки угоди у такій ситуації передбачають заміну кУраховуючи, що банки ведуть свою діяльність у різних сферах фінансового ринку, забезпечення їх безпеки має здійснюватись незалежно від виду банківських операцій і перекривати всі можливі шляхи реалізації загроз. Більше того, чим складнішою є ситуація, тим активніше повинні діяти сили безпеки. Виходячи з цього підрозділи безпеки банків розробляють відповідні заходи щодо захисту всіх без винятку операцій, які проводять банки. При цьому значна увага приділяється забезпеченню безпеки роботи банків на фондовому ринку, особливо операціям з цінними паперами. На сьогодні банки накопичили значний досвід з цих питань, який можна викласти у вигляді таких застережень:
а) щодо безпеки роботи з акціями:
– у процесі роботи з акціями доцільно забезпечувати розмежування функцій працівників банку щодо обліку акцій і торгівлі ними;
– емісія акцій проводиться за вартістю не нижче номінальної;
– конвертація інших цінних паперів в акції може здійснюватися тільки тоді, коли це обумовлено в проспекті емісії;
– ксерокопії акцій чи сертифікатів акцій не є цінними паперами і до операцій не приймаються;
– статусу цінного паперу акція набуває з моменту закінчення емісії (видачі Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) свідоцтва про реєстрацію емісії);
– всі акції, що перебувають в обігу, повинні мати однакову номінальну вартість;
– продаж акцій може починатись не раніше, ніж через 30 днів після публікації про їх випуск;
– обов’язковим має бути моніторинг стану вторинного ринку обігу акцій, взаємодія з операторами вторинного ринку;
– у заставу приймаються тільки ті акції, які перебувають на балансі підприємства;
– найбільш доцільно, щоб фізичні особи надавали в заставу тільки іменні акції;
– у разі застави акцій договором передбачається (на випадок невиконання позичальником своїх зобов’язань з кредиту) передання банку права власності на певну кількість акцій;
– здійснення періодичних запитів до реєстратора (депозитарію) щодо стану реєстру (облікового реєстру) акцій емітента;
– вартість акцій сплачується в національній валюті. Якщо в інвалюті, то подібне має бути передбачено статутом АТ, а на акціях вказуватись валютний номінал акції;
– акції повинні мати відповідну кількість ступенів захисту та містити інформацію відповідно до вимог ДКЦПФР;
– придбання акцій здійснюється на основі договору купівлі-продажу.
б) щодо безпеки роботи з векселями:
– обов’язковість перевірки платоспроможності векселедавців (термін роботи з векселями, репутація, фінансовий стан, перспективи розвитку);
– надання переваги короткостроковим векселям, які менше залежать від змін економічної ситуації;
– при вексельних кредитах векселі повинні мати іменний індосамент на користь банку;
– векселедавець, передаючи вексель, повинен пред’явити довідку про сплату державного мита;
– платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі;
– вексельне забезпечення кредиту повинно здійснюватись у розрахунку 200 % номінальної вартості векселів від суми кредиту;
– протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на певну дату або у визначений строк від дати складання чи пред’явлення, має бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів;
– забезпечення перевірки безперервного ряду індосаментів, найбільш надійними вважаються векселі, які мають багато передавальних написів, частковий індосамент є недійсним; індосамент має бути простим і нічим не обумовленим, будь-які обмежуючі його умови вважаються ненаписаними. Слід зазначити, що всі індосанти є солідарно зобов’язаними, і тому банк у разі наявності багатьох індосантів може звертатись до будь-якого з них про сплату за векселем. Але тут необхідно бути уважним, бо коли індосаменти матимуть напис “Без обороту на мене”, “Без відповідальності” або інше рівнозначне застереження, банк втрачає можливість звертатись до індосантів, які зробили такий напис;
– до обліку, під заставу і рефінансування доцільно приймати векселі, видані тільки юридичними особами на підставі здійснення реальних товарних і комерційних угод;
– вексель, виконаний іноземною мовою, повинен мати переклад тексту, завірений нотаріально;
– опротестовані векселі банк до операцій не приймає;
– векселі надаються в банк з їх реєстрами;
– інкасування векселів здійснюється тільки в установах банків;
– якщо вексель виписано у валюті, якої немає в обороті в місці платежу, сума може бути виплачена в національній валюті за курсом НБУ на день настання терміну платежу;
– якщо штатним розкладом підприємства-векселедавця (індосанта) передбачено посаду головного бухгалтера, то вексель підписується і керівником, і головним бухгалтером. Вексель також може бути підписано уповноваженими ними особами. У цьому разі обов’язково зазначається, що вексель підписано на підставі довіреності (при цьому можуть бути зазначені дата її складання і номер) від імені відповідної особи.
Операції з цінними паперами посідають друге (після кредитних) місце за ступенем ризику. Якраз під час цих операцій значна частина клієнтів банків і самі банки зазнають збитків, втрачають можливості ефективного вкладення своїх коштів та отримання корпоративних прав перспективних підприємств. Саме діями шахраїв фондового ринку клієнти банків можуть отримати цінні папери безперспективних або неіснуючих емітентів, а в деяких випадках, вклавши кошти, і зовсім не отримати жодних прав. Тому заходи безпеки банків насамперед спрямовуються на перевірку достовірності угод та відповідності стану емітентів заявленим умовам. Так, у ході операцій банків із купівлі-продажу акцій велику увагу слід приділити перевірці прав власності на ці акції їх держателя. Тут слід керуватись положеннями Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, згідно з якими іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передаванню), передаються новому власнику за допомогою повного індосаменту.
У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.
Право власності на цінні папери на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передання (поставки) цінних паперів.
Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.
Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власникові цінних паперів. З цього приводу технологіями операцій купівлі-продажу повинна передбачатись передпоставка акцій покупцю (у разі, якщо банк є покупцем) чи їх передоплата (якщо банк є продавцем), а також обов’язкове отримання інформації депозитарної установи або реєстратора цінних паперів. Доцільно також, щоб банк мав дозвіл ДКЦПФР на депозитарну діяльність зберігати цінні папери і сам зберігав би належні йому цінні папери. Крім того, під час операцій з акціями вивчаються фінансовий стан та перспективи емітентів, їх конкурентоспроможність, термін діяльності на ринку, з’ясовується, хто є основними власниками акцій (частка понад 5 % у акціонерному капіталі), прибутковість акцій та її стабільність. Ураховуючи, що банки ведуть операції з акціями постійно, доцільно створювати інформаційні бази даних по основних емітентах, перспективи ефективної діяльності та прибутковість акцій яких стабільні. Діяльність же банків на ринку купівлі-продажу акцій повинна здійснюватись у тісній взаємодії з усіма суб’єктами національної депозитарної системи, насамперед з реєстраторами та зберігачами акцій.
Під час проведення банками вексельних операцій велике значення для їх безпеки матиме дотримання відповідних правил, викладених у Положенні НБУ “Про операції банків з векселями” (Постанова НБУ № 258 від 28 травня 1999 р.). Зазначені правила є загальними і стосуються практично всіх основних операцій з векселями (врахування, прийняття в заставу, торгівля векселями, аваль векселів), які проводять банки.
Відповідно до зазначених правил вексель може бути прийнятий до врахування, у заставу, придбаний або авальований тільки за таких умов:
– на векселі є підписи не менше ніж двох осіб, а саме:
а) прості векселі — з підписами векселедавця та індосаментом векселедержателя;
б) переказні векселі, видані на іншу особу на користь третьої особи, з підписами трасанта, акцептанта та індосаментом ремітента (на таких векселях не може бути менше трьох підписів);
в) переказні векселі, видані на іншу особу на користь трасанта, з підписами трасанта, акцептанта та індосаментом трасанта;
г) переказні векселі, видані трасантом на самого себе і на користь третьої особи, з підписами трасанта (акцептанта) та індосаментом ремітента;
ґ) переказні векселі, видані в кількох примірниках, — за наявності хоча б одного акцептованого примірника і хоча б одного належним чином індосованого примірника. В індосованому примірнику мають бути підписи трасанта й індосамент ремітента (у векселях, виданих трасантом на свою користь, — індосамент трасанта);
– вексель у належний спосіб індосований (на векселях, частково оплачених до строку, має бути відповідний напис);
– не рекомендується приймати до врахування, у заставу, авалювати або придбавати:
а) векселі, які мають перерву в повних індосаментах;
б) неакцептовані переказні векселі (незалежно від кількості векселів);
в) іменні векселі;
г) опротестовані векселі;
– з обережністю слід підходити до:
а) векселів, на яких є серед інших передавальний індосамент платника за векселем або індосамент трасанта векселя (це може свідчити, зокрема, про відстрочення платежу);
б) векселів, які мають безоборотний індосамент пред’явника;
в) векселів, платниками за якими є особи сумнівної кредитоспроможності (платоспроможності);
г) векселів від пред’явників, які не мають поточного рахунку в банку;
ґ) векселів, платниками за якими є особи, проти яких учинені протести, а також векселів від пред’явників, проти яких учинені протести;
д) векселів, на яких не зазначено (не чітко зазначено або зазначено так, що банк не може чітко встановити) адреси векселедавця (трасанта та/або акцептанта);
– надані векселі мають перевірятись із позицій їх юридичної дійсності та фінансової надійності:
а) наявність і правильність заповнення всіх реквізитів векселя і безперервність передавальних індосаментів. Наявність передавальних індосаментів не впливає на безперервність ряду передавальних індосаментів;Ї
б) відповідність реквізитів і тексту векселя законодавству про вексельний обіг;
в) повноваження представників, які підписали вексель від імені пред’явника, а також повноваження структурного підрозділу юридичної особи укладати договори, пов’язані з обігом векселів (наявність відповідної довіреності, Положення тощо);
г) справжність підписів пред’явника.
Пред’явник на вимогу банку має надавати йому належні докази, які підтверджують дієздатність і справжність підписів векселедавців (трасантів) і акцептантів, а також підстави для одержання векселя пред’явником.
Метою проведення фінансової експертизи векселя є встановлення можливості його оплати в строк. Крім перевірки кредито- та платоспроможності пред’явника, рекомендується аналізувати фінансовий стан платника, індосантів, які не зняли з себе відповідальності безоборотним застереженням, та авалістів. Для цього можуть використовуватись усі можливості банку, в тому числі послуги аудиторських, консалтингових, рейтингових організацій, а також інформація тих банків, у яких зобов’язаним за векселем особам відкриті поточні рахунки.
Про причини відмови в прийманні векселів банк не зобов’язаний давати клієнту пояснення.
Якщо після врахування або приймання векселя в заставу чи придбання його, одержана інформація про платника виявиться несприятливою, або після приймання векселів платник зупинить платежі або векселі платника будуть опротестовуватись, або ж проти нього буде порушено справу про банкрутство, то банк може, якщо вважатиме це за доцільне, запропонувати пред’явникові викупити або в тижневий строк замінити вексель іншим благонадійним. Невиконання такої пропозиції тягне за собою призупинення подальших врахувань, надання кредитів і прийняття в заставу векселів, їх придбання від пред’явника до врегулювання боргу за неблагонадійним векселем.
Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому встановлюється місце зберігання заставлених векселів. Вексель на зберігання може бути переданий банку, державному чи приватному нотаріусу. Водночас векселі на значні суми доцільно зберігати у банках. Банку надається право вимагати, якщо це не стосується іншого банку, щоб заставлені векселі зберігались саме у банку. Як правило, у заставу мають прийматись векселі, строк платежу за якими є більш віддаленим у часі, ніж термін дії позики.
На векселях пред’явник зобов’язаний виконати заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред’явника. Вид індосаменту встановлюється договором застави. Банку надається право вимагати, щоб позичальник вчинив саме передавальниУ всій сукупності банківських операцій чи не найголовніше місце посідають кредитні операції. Як показує практика банківської діяльності, значну частку доходів банки отримують саме від кредитних операцій. Разом з тим якраз на тлі кредитної діяльності банки зазнають особливо великих збитків, а в деяких випадках кредитна діяльність банків і зовсім стає фатальною для них. Аналіз діяльності банків у сфері кредитування показує, що основними причинами, які створюють негативний результат їх кредитної діяльності, є:
– неадекватна реакція банків на зміни економічної ситуації в країні, особливо з точки зору підвищення ризику комерційної діяльності, а також на стан, ефективність діяльності та перспективність економічних проектів позичальників. З появою ринкових умов, розвитком комерційної діяльності створилась ситуація, за якої правове регулювання підприємницької діяльності стало відставати від темпів її розвитку. З часом окремі види такої діяльності стали суперечити певним правовим нормам, що призвело до підвищеного ризику будь-якої комерційної операції. Крім того, наявність платіжної кризи, значні обсяги бартерних операцій у розрахунках суб’єктів господарювання, створення великих бізнес-структур, значно звузили ринок для окремих банків і загострили умови, зокрема, для фінансового кредитування, що також вплинуло на підвищення ризику кредитної діяльності банків.
Водночас можливість отримання кредитних коштів від комерційних банків обумовила активізацію різного роду злочинних елементів, особливо у сфері банківського шахрайства. В історії кредитної діяльності банків були випадки, коли майже 50 % позичальників, які прагнули отримати банківські кредити, мали на меті відповідні шахрайські задуми щодо посягання на кредитні кошти банків. За таких умов банки, які своєчасно не врахували зростання активності злочинних елементів, не вжили адекватних заходів захисту кредитних операцій, зазнали значних втрат. Тут слід акцентувати увагу, що сьогодні кредитна діяльність банків здійснюється в умовах досить високого ризику, який за рівнем небезпеки створює для банків майже екстремальні умови;
– відсутність у технологіях кредитних операцій та методиках кредитування суттєвих заходів захисту таких операцій, мінімізації ризиків їх проведення. Незважаючи на певний досвід банків і їх працівників у сфері кредитування, наявність у них відповідної нормативної бази, негативні показники від кредитної діяльності банків не зменшуються. У більшості випадків кредитні операції проводяться за шаблоном, із застосуванням тільки певних видів забезпечення, що в сьогоднішніх умовах не завжди гарантує успіх;
– недосконалість законодавчої бази для банківської діяльності взагалі і кредитної зокрема. Один із найактивніших і найризикованіших видів діяльності банків залишився без законодавчого регулювання. Існуюче Положення НБУ “Про кредитування” регламентує тільки діяльність банків з проведення кредитних операцій. Діяльність же позичальників щодо отримання, використання, повернення банківських кредитів зокрема та інших кредитів взагалі, залишилася з правової точки зору не повністю врегульованою. Тому банки у багатьох випадках не мають законних підстав для обґрунтованого впливу на позичальників щодо ефективного використання та повернення ними банківських коштів, у результаті чого зазнають збитків;
– непрофесійні дії органів управління та персоналу банків щодо надання і, особливо, супроводження кредитів. Зусилля підрозділів установ банків не завжди сконцентровано в напрямку забезпечення безпеки кредитних операцій, а їхні дії не в повному обсязі бувають узгодженими й організованими. Посадові особи, залучені до кредитної діяльності, не завжди розуміють реальність загроз кредитним коштам під час проведення кредитних операцій, тому ефективність перевірки позичальників не завжди забезпечує об’єктивну картину їхніх можливостей, стану та діяльності;
– недобросовісна поведінка, а подекуди і кримінальний характер діяльності позичальників. Як показує практика роботи правоохоронних органів, певна частина комерційних підприємств створюється заздалегідь, маючи на меті протиправну, злочинну діяльність, спрямовану насамперед на отримання коштів нечесним шляхом, у тому числі і незаконне отримання або використання кредитних коштів. Слід зауважити, що у ринковій економіці завжди існує ризик вкладення коштів як у банків, так і у підприємств. Тому на їх повернення впливатиме не тільки кримінальний характер діяльності позичальників, а й професійні якості та досвід роботи працівників підприємств, банків, поведінка контрагентів і партнерів, кон’юнктура ринку, зміни в правовому полі тощо.
Усе зазначене вказує на нагальну необхідність створювати певну систему заходів безпеки кредитних операцій банків.
Водночас досвід показує, що якоїсь єдиної системи заходів безпеки кредитних операцій, яка була б притаманна всім банкам, в Україні не існує. Банки, використовуючи існуючу законодавчу і нормативну базу, виробляють свої заходи і з тією чи іншою ефективністю застосовують їх для захисту своєї кредитної діяльності.
Слід звернути увагу, що комерційним банкам надається право самостійно аналізувати, вивчати діяльність потенційних позичальників, визначати їх кредитоспроможність, прогнозувати ризик неповернення кредиту і приймати рішення про надання або відмову у наданні кредиту.
Як правило, заходи безпеки класифікуються за терміном розвитку кредитних взаємовідносин банків з їхніми клієнтами: підготовка до надання кредиту та його надання, кредитний моніторинг у ході кредитних операцій і робота щодо повернення кредитів. Особливо слід наголосити, що забезпечення безпеки кредитних операцій не є прерогативою чи завданням якогось одного підрозділу банку (наприклад, підрозділу безпеки), заходи безпеки реалізуються всіма підрозділами, залученими у таких операціях. Досвід показує, що у проведенні кредитних операцій беруть участь, як правило, такі підрозділи банків: кредитні, юридичні, маркетингові, банківських ризиків, безпеки, які є основними у забезпеченні заходів безпеки цих операцій. Інші підрозділи (ресурсні, фінансово-економічні, бухгалтерського обліку та ін.) хоч і беруть участь у кредитній діяльності банків, але вона істотного впливу на розвиток кредитних операцій не створює.
Ураховуючи, що етап підготовки і видачі кредиту є чи не головним у структурі кредитної операції, особлива увага звертається на визначення кредитоспроможності позичальника. Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальників згідно з Положенням НБУ “Про кредитування” можуть бути:
– забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх видатків позичальника;
– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);
– економічна кон’юнктура ринку (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладення) тощо.
Підрозділи безпеки при проведенні кредитних операцій, як правило, здійснюють інформаційно-аналітичне їх забезпечення. Враховуючи вищезазначені критерії, безпосередньо на етапі підготовки до видачі і при видачі кредиту підрозділи безпеки здійснюють інформаційно-аналітичне дослідження позичальника, змістом якого є формування характеристики позичальника та його діяльності. Така характеристика включає два розділи: загальний і спеціальний. Загальний розділ містить такі відомості про позичальника:
– дата заснування підприємства, його походження, код реєстрації, коли приступило до діяльності, вид продукції (послуг), ринок збуту, засновники та власники;
– форма власності, організаційно-правова форма;
– статутний капітал;
– юридична та фактична адреса;
– місце розташування підприємства (територія, окрема будівля, частина будівлі, поверх, кімната чи декілька кімнат, приватна квартира);
– номери службових, домашніх та мобільних телефонів керівників та основних менеджерів підприємства, його факси, телекси, адреси електронної пошти та в Інтернеті;
– керівники підприємства (прізвище, ім’я та по батькові, посади), досвід роботи взагалі та на даному підприємстві зокрема, кваліфікація;
– хто приймає остаточні рішення на підприємстві;
– кількість працівників;
– основний вид діяльності;
– реалізація продукції (послуг) і канали збуту (обсяги реалізації, основні споживачі);
– система виробництва (основні комплектуючі, сировина, постачання, обладнання і технологія, робоча сила);
– структура підприємства, наявність дочірніх підприємств та підприємств, в яких позичальник є засновником, співзасновником або співвласником;
– основні партнери;
– нерухома власність підприємства (земельні ділянки, будівлі, обладнання, комунікації та ін.).
Спеціальний розділ містить відомості про:
– наявність покровителів або осіб, заінтересованих у позитивному вирішенні питання з кредитом;
– участь підприємства в державних програмах, наявність пільгових умов для ведення своєї діяльності в рамках конкретних програм;
– наявність на підприємстві служби безпеки, хто її очолює;
– взаємовідносини з кримінальним світом, правоохоронними органами, органами податкової служби, місцевої влади, наявність фактів розгляду справ у судах як за позовами підприємства, так і за позовами до нього;
– плинність кадрів;
– фактичну наявність підприємства, його офісів, місце проживання керівників і окремих осіб менеджменту підприємства за вказаними адресами, факт виробничої діяльності підприємства;
– наявність у дочірніх підприємствах, підприємствах, де позичальник є засновником (співзасновником), власником (співвласником), підприємствах, з якими позичальник здійснює контрагентські або партнерські зв’язки родичів, близьких, друзів керівників позичальника, його засновників або власників, а також працівників банку;
– кредитну історію позичальника (користування кредитами яких банків, як і за яких умов повертав кредити, досвід роботи з позичковими коштами);
– повноваження керівників та керівних органів щодо отримання кредитів;
– особистість керівників, засновників та власників підприємства, крім тих, які входять до складу загальних відомостей (вік, посада, освіта, попередні місця роботи, сімейний стан, близьке оточення, житлові умови, наявність автотранспорту, корінні жителі чи іногородні або іноземці, якщо не корінні жителі, то на яких умовах проживають, спосіб життя, морально-етичні якості, вади і пристрасті, риси характеру: агресивність, авторитарність, імпульсивність, комунікабельність, ділова репутація.
Крім питань, пов’язаних з інформаційно-аналітичним дослідженням позичальника, підрозділ безпеки здійснює перевірку наданих документів з точки зору їх достовірності. Ураховуючи можливості підрозділів безпеки банків та існуючі правові умови їх діяльності ці заходи передбачають уточнення таких питань: чи складено документ за встановленою формою, чи має він необхідні реквізити (назву документа, дату складання, підписи посадових осіб, зміст операції та її показники). До неправильно оформлених документів можуть бути віднесені документи, на яких не були заповнені всі реквізити, які підписані особою, котра не має повноважень підписувати такі документи, в яких порушено спосіб заповнення документа, допущено виправлення в тексті.
Слід зазначити, що документи можуть бути оформлені правильно, але вони будуть вважатись недійсними, якщо в них неправильно відображені виконані матеріальні операції, вказані фактично не здійснені (фіктивні) матеріальні операції, включено підставних осіб.
Залежно від повноти отриманої інформації, її змісту та достовірності підрозділ безпеки визначає ризик помилки вибору позичальника. Сьогодні банками України і Росії набуто певний досвід щодо методик визначення такого ризику. Узагальнюючи існуючу практику, можна вказати такі ступені ризику помилки вибору позичальника:
– низький ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі не менше 90 %, відсутність у його діяльності кримінальних зв’язків, стабільність комерційної діяльності (хоча б протягом останнього року), позитивна кредитна історія, багатопрофільність діяльності, наявність філій, добрий фінансовий стан підприємства позичальника;
– малий ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі не менше 80 %, відсутність у його діяльності кримінальних зв’язків, стабільність комерційної діяльності (хоча б протягом останніх півроку), однопрофільність діяльності, відсутність філій, добрий фінансовий стан, перспективний бізнес, який здійснюється з участю багатьох партнерів, позитивна кредитна історія;
– середній ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі не менше 70 %, його діяльність здійснюється в ризикованій сфері підприємництва, є факти несвоєчасного повернення кредитів (відсутній досвід роботи з позичковими коштами), ухилення від сплати податків, неодноразове відкриття (закриття) рахунків у банках (наявність неробочих рахунків);
– високий ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі не менше 60 %, є факти неповернення кредитів, судових розглядів справ за позовами до позичальника, наявність боргів, часта реорганізація структури, велика плинність кадрів, нестійкі показники ділової активності, наявність клопотань “зверху” та фактів про проведення актів недобросовісної конкуренції на ринку;
– дуже високий ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі менше 60 %, відсутні ознаки реальної підприємницької діяльності, нерівномірна динаміка руху коштів на рахунках позичальника, наявність даних про кримінальні зв’язки, непорозуміння з правоохоронними органами, недбале ставлення до закону та своїх зобов’язань.
Установлення відповідного ступеня ризику помилки вибору позичальника буде суттєво впливати на характеристику його надійності і надалі на рішення про надання кредиту.
Юридичні підрозділи на даному етапі кредитної операції вивчають правомірність існування та діяльності підприємства-позичальника, наявність документів, наданих позичальником, та їх відповідність установленим у банку вимогам, забезпечують правову оцінку договорів позичальника з контрагентами в межах реалізації його бізнес-плану, готують проекти кредитних та інших договорів, пов’язаних із проведенням банками кредитних операцій, здійснюють їх реєстрацію та облік, зберігання оригіналів договорів.
Кредитні підрозділи на етапі підготовки до надання та надання кредитів вивчають загальний стан підприємства-позичальника, його фінансові показники (ефективність, реалізація — прибуток, капітал, ліквідність), матеріали аудиту, кредитоспроможність позичальника, залежність позичальника від кредитних коштів (постійна, час від часу, тільки для реалізації даного проекту), уточнюють, як розрахована сума кредиту, та складають прогноз фінансових потреб, визначають, для чого конкретно буде використано кредит, чи враховано умови, на яких буде надано кредит, причини клопотання про надання кредиту саме перед цим банком та ін.
Крім того, кредитний підрозділ проводить оцінку бізнес-проекту позичальника, в ході якого аналізує структуру і динаміку витрат (за власними і позичковими коштами), календарний план організації виробництва, динаміку випуску і реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунок окупності, прибуток (у динаміці), рентабельність, структуру собівартості продукції, терміни та графіки окупності вкладень і повернення коштів банку.
Додатково кредитні підрозділи вивчають такі питання:
– як клієнт планує погашати кредит і в якому порядку;
– обсяги коштів, які клієнт отримує у процесі операційного циклу;
– чи має клієнт спеціальне джерело погашення кредиту.
Підрозділи маркетингу на зазначеному етапі вивчають кон’юнктуру ринку позичальника, визначають умови, рівень конкуренції на ньому, конкурентоспроможність позичальника та її перспективи на період дії кредитного договору, установлюють можливість змін кон’юнктури ринку протягом користування позичальником позичковими коштами, основних його конкурентів і ступінь їх впливу на позичальника у ході комерційної діяльності, а також перспективність даного виду бізнесу.
Підрозділи банківських ризиків у ході підготовки до видачі та видачі кредиту проводять дослідження забезпечення кредиту. Залежно від виду забезпечення вони:
– вивчають предмет застави, визначають його наявність, право власності на нього заставодавця, вартість (балансову та ринкову), його ліквідність, у тому числі і можливі зміни на момент повернення кредиту, склад та стан предмета застави, умови зберігання та умови страхування, чи не перебуває предмет застави у заставі інших кредиторів, відповідність предмета застави вимогам законодавства;
– вивчають можливості гарантів (поручителів), їх платоспроможність та повноваження осіб, що підписують документи про надання гарантії (поручительства), відповідність гарантії (поручительства) вимогам законодавства;
– вивчають можливості та платоспроможність страховиків, їх повноваження та умови страхування.
На підставі отриманих від позичальника документів та даних інших підрозділів, залучених до роботи з підготовки до видачі кредиту, підрозділи банківських ризиків досліджують надійність позичальника та визначають ступінь ризику банку у разі проведення даної кредитної операції. Досвід забезпечення безпеки кредитних операцій банків показує, що вивчення і прогнозування стану підприємства-позичальника та ризику, пов’язаного з наданням кредиту, здійснюється на основі дослідження п’яти груп коефіцієнтів та їх динаміки: показники ліквідності, показники заборгованості, показники погашення боргу, показники ділової активності, показники рентабельності.
Відповідно до існуючих у тому чи іншому банку порядку та методик підрозділи, залучені до підготовки кредитної операції, на основі результатів вивчення позичальника та його діяльності надають кредитному комітету висновки, в яких указують своє бачення щодо можливості, умов, розміру надання кредиту та перспектив його повернення. Кожен із підрозділів має безпосередньо у своєму висновку вказати один із варіантів: можна надати кредит, відмовити в наданні кредиту, можна надати кредит за відповідних умов. Підрозділи банківських ризиків, крім цього, вказують можливий ступінь ризику банку при проведенні даної кредитної операції.
Усі документи від підрозділів банку отримуються кредитним інспектором, який вивчає їх і складає пояснювальну записку кредитному комітету, в якій відображає сильні та слабкі сторони кредитної угоди, обґрунтовує деталі угоди, які не відповідають традиційній практиці банку, робить загальний висновок про можливість надання кредиту. Кредитний інспектор формує пакет документів з даної кредитної угоди і подає їх керівникові кредитного підрозділу, який перевіряє повноту документів, визначає якість аналізу кредитної заявки і візує пояснювальну записку та направляє документи кредитному комітету.
Розгляд документів та прийняття рішення кредитними комітетами та керівництвом банків здійснюється згідно з порядком, установленим у кожному з банків.
Після прийняття позитивного рішення про надання кредиту і перерахування коштів на позичковий рахунок клієнта починається другий етап забезпечення безпеки кредитної операції. Цей етап характеризується проведенням моніторингу кредитної операції (кредитний моніторинг), у ході якого здійснюється контроль за виконанням умов кредитної угоди сторонами, поведінкою і діяльністю позичальника. Як показує досвід, якраз з причин недостатньо ефективного моніторингу кредитних операцій створюються досить негативні ситуації щодо повернення кредитних коштів.
Метою кредитного моніторингу є виявлення ознак і обставин, які вказують на зміни умов виконання кредитної угоди і реалізації проекту позичальника, своєчасне вжиття заходів щодо повернення позичкових коштів. Досвід роботи банків показує, що до кредитного моніторингу входять такі заходи контролю:
– контроль за цільовим використанням кредиту, платоспроможністю позичальника;
– контроль за виконанням графіка погашення кредиту і відсотків по ньому;
– контроль за наявністю і станом предмета застави, поведінкою і станом гарантів (поручителів) і страховиків;
– контроль за діяльністю партнерів (контрагентів) позичальника, поведінкою його керівників;
– контроль за ситуацією на ринку позичальника, змінами його кон’юнктури, господарської діяльності та ділової активності позичальника, його поведінки на ринку;
– контроль зв’язків позичальника.
У разі виявлення змін в умовах виконання кредитних угод або в діяльності позичальника можуть плануватись і реалізовуватись заходи, спрямовані на нейтралізацію проблемних ситуацій, які виникають у позичальника, за допомогою сумісних його дій з банком.
У деяких випадках вживаються заходи, спрямовані на стимулювання дій позичальника щодо дотримання графіка погашення кредиту.
Основними ознаками, які можуть вказувати на можливість виникнення проблем з поверненням кредитів, і які можуть бути виявлені у ході кредитного моніторингу, є:
– конфліктні ситуації в колективах підприємства-позичальника, його керівництві, у відносинах позичальника з його партнерами і клієнтами;
– суттєві зміни в структурі підприємства-позичальника, створення дочірніх підприємств та заснування інших підприємств з переданням у їхню власність частки активів позичальника, зміни в кадровому забезпеченні, звільнення з роботи провідних фахівців та посадових осіб керівного складу;
– втрата позичальником клієнтів і партнерів, закриття філій, розпродаж майна;
– розрив на невизначений час договорів оренди;
– виїзд керівників підприємства-позичальника і членів їхніх сімей за кордон, розпродаж ними особистого майна;
– призупинення робіт щодо реалізації бізнес-проекту;
– наявність ознак порушення законодавства позичальником, його зв’язків з кримінальним світом;
– здійснення проплат з нових рахунків, повна відсутність коштів на рахунках протягом певного часу, погіршення фінансових показників позичальника (зниження прибутку, зменшення обсягів реалізації товару, посилення залежності від позичкових коштів, зменшення обігових коштів);
– затримки в наданні в банк фінансових звітів, прострочення основних платежів банку, погіршення взаємовідносин з банком (відмова від зустрічей, немає відповіді на телефонні дзвінки, уникнення відвідування банку);
– запити від інших банків, пов’язаних з намірами позичальника, отримати в них нові кредити;
– сімейні проблеми посадових осіб керівництва підприємства-позичальника (розлучення, виконання судових рішень, серйозні хвороби близьких та інші ситуації, пов’язані з необхідністю додаткових витрат).
Подібні ознаки виявляються у ході роботи всіх підрозділів банку, залучених до моніторингу кредитної операції.
Кредитні підрозділи банків контролюють виконання графіка погашення кредиту та сплати відсотків, його цільове використання, фіксують наявність затримок у наданні банку відомостей і звітів, проводять аналіз поточної фінансової документації. Крім того, кредитними підрозділами періодично проводяться перевірки безпосередньо на підприємстві позичальника, зокрема перевіряється надходження матеріальних цінностей, придбаних за позичкові кошти, реальність виробничої діяльності щодо реалізації бізнес-проекту.
Підрозділи безпеки у ході кредитного моніторингу здійснюють контроль поведінки позичальника, його ділової активності, появи нових комерційних зв’язків, загального режиму діяльності підприємства (кадрові зміни, конфліктні ситуації, зміни в організації виробництва тощо), наявність негативних відгуків про діяльність підприємства чи його власників або керівництва в засобах масової інформації, поведінки керівників і засновників (власників) підприємства, їх ставлення до стану і перспектив діяльності підприємства. Підрозділи безпеки також тримають у полі зору соціальну ситуацію на підприємстві, його взаємовідносини з правоохоронними органами й особливо податковою службою.
Юридичні підрозділи здійснюють контроль правової ситуації з питань кредитування та вживають заходів щодо захисту інтересів банку у разі її змін. Крім того, вони забезпечують контроль дотримання позичальником обумовлених у договорах умов виконання зобов’язань та відповідно до рішень керівних органів банку здійснюють юридичне оформлення змін виконання сторонами своїх зобов’язань або умов їх забезпечення.
Підрозділи банківських ризиків насамперед здійснюють вивчення ситуації щодо стану забезпечення повернення кредиту. Зокрема, з питань, що стосуються застави: чи не перезаставлено предмет застави, умови зберігання і стан предмета застави, чи не реалізовано (замінено), украдено предмет застави, дотримання передбачених договорами умов використання (експлуатації, оновлення) предметів застави.
Якщо у заставі перебувають майнові права позичальника, підрозділи банківських ризиків контролюють терміни і ситуацію, коли ці майнові права позичальника перетворюються у конкретну продукцію, і вживають заходів щодо прийняття останньої в заставу.
Щодо гарантів (поручителів), страховиків підрозділи банківських ризиків здійснюють контроль їхнього фінансового стану та можливостей щодо виконання своїх зобов’язань.
Підрозділи маркетингу контролюють ситуацію на ринку позичальника, стан та зміни конкурентоспроможності його продукції, появу на ринку нових суб’єктів, здатних обмежити діяльність позичальника, зміни кон’юнктури ринку.
Проведення моніторингу фахівці банків радять здійснювати у такому порядку:
а) перший етап — визначення відповідності використання кредитних коштів меті, передбаченій кредитним договором, реальності придбання матеріальних цінностей за кредитні кошти, ознак намірів позичальника використати надалі кредитні кошти не за призначенням.
На даному етапі перевіряються документи, які можуть підтверджувати цільове використання кредиту. Такими документами можуть бути платіжні доручення, рахунки-фактури, митні декларації, складські розписки, довіреності тощо. Указані документи повинні підтверджуватись наявними товарно-матеріальними цінностями. Досвід показує, що з цих документів доцільно знімати копії, які надалі включати до кредитної справи позичальника.
б) другий етап — перевіряються наявність та умови реалізації і зберігання продукції. При цьому враховується відповідність ціни реалізації продукції передбаченій ціні у бізнес-плані, можливість оптової та роздрібної реалізації, наявність складських приміщень, мережі торговельних пунктів, зміни кон’юнктури ринку, законодавства, оподаткування та ін.
Головна мета перевірки у ході другого етапу — переконатись у реальності здійснення угоди й отримання позичальником доходу, який би давав змогу повернути банку кредитні кошти і відсотки за їх використання.
в) третій етап — установлюється, чи реалізовано товар, чи до його реалізації позичальник ще не приступав. На що спрямовані дії позичальника: на повернення кредитних коштів, пролонгацію терміну дії кредитного договору, неповернення кредиту взагалі чи на щось інше.
Перевірки починаються з аналізу інформації, отриманої згідно з установленим порядком від позичальника. Після чого визначаються результати угод за даними бухгалтерського обліку, робляться виписки із розрахункових рахунків, перевіряються дані журналів-ордерів за відповідними рахунками, книги обліку реалізації продукції. У разі необхідності проводяться переговори з керівництвом підприємства-позичальника, де уточнюються можливості щодо своєчасного погашення кредиту.
Крім того, перевіряється наявність застави, її стан та умови зберігання, а за певних умов — фінансовий стан гаранта (поручителя), страховика. На даному етапі досить важливим є вивчення характеру ділових відносин позичальника з іншими юридичними і фізичними особами, особливо усвідомлення сутності їх фінансово-господарських відносин. Слід переконатись, що серед таких осіб немає підозрілих підприємств та фізичних осіб (родичів, друзів, кримінальних елементів та ін.). Доцільно також звернути увагу і на наявність фактів виділення зі складу структури підприємства-позичальника підрозділів у самостійні юридичні особи, створення дочірніх підприємств, заснування інших суб’єктів господарювання та отримання корпоративних прав на підприємствах, які не входять до структури позичальника.
У кожному окремому випадку по кожному з етапів установлюються відповідні графіки проведення перевірок діяльності та документів позичальників.
г) четвертий етап — настання терміну повернення кредиту.
Якщо кредит не повернуто і є клопотання позичальника про пролонгацію, робота щодо прийняття такого рішення проводиться практично у тому самому обсязі, що й при підготовці до надання кредиту. Слід зауважити, що пролонгація кредитів не тягне за собою автоматичного продовження терміну дії договорів забезпечення. Тому в обов’язковому порядку такі договори повинні бути також пролонговані.
Коли кредит переведено до категорії прострочених, робота банку щодо повернення боргу може проводитись у такому порядку:
– доарбітражне врегулювання предмета спору:
– надання претензій боржнику;
– повідомлення страховиків (гарантів, поручителів) про невиконання позичальником своїх зобов’язань;
– модифікація кредитної угоди, санація кредитної угоди (сек’юритизація — продаж повністю або частково виданого кредиту, факторингові операції, капіталізація банком боргу позичальника і т. п.); реструктуризація кредитного боргу і терміну його повернення;
– реалізація забезпечення;
– надання позову до господарського суду;
– виконання судового рішення;
– банкрутство позичальника.
На даному етапі, крім переліченого, особливе значення, як показує досвід роботи сил безпеки банків, має забезпечення додаткового впливу на боржників з метою стимулювання їхніх дій до повернення кредитних коштів. Насамперед слід вжити заходів щодо правового впливу, зокрема використовуючи цивільно-правові або кримінально-правові засади.
У першому випадку виходячи з ситуації, яка складається з неповерненням коштів і необхідності обмежити діяльність боржника, особливо його дії щодо витрат коштів та реалізації майна, доцільно провести відповідні цивільно-правові процедури щодо накладання арешту на активи боржника та отримання законного права на управління його майном. Найбільш ефективним у цьому випадку може бути використання інституту банкрутства без будь-яких попередніх заходів цивільно-правового характеру. У процесі процедури банкрутства право управління активами боржника переходить до арбітражного керуючого, основним завданням якого є формування необхідних коштів для повернення кредиторам боржника, у тому числі і за рахунок його майна.
За інших умов дійовим може бути прагнення банку до здійснення виконавчого напису на договорі застави та ініціювання роботи виконавчої служби. Є приклади, коли уже на цьому етапі боржники змінюють свою позицію та вдаються до дій щодо вирішення питання з погашенням боргу.
Для застосування кримінально-правових засад характерним є наявність у діях позичальника ознак порушень законодавчих норм кримінального спрямування. Такими порушеннями можуть бути: нецільове використання позичальником кредитних коштів, продаж або передання без відома банку предмета застави, розтрата будь-яким чином отриманих коштів, привласнення (або придбання незаконним чином) майна, придбаного за кредитні кошти, обман кредитора та ін. У практичному плані дії банку щодо збору таких фактів будуть спрямовані на створення відповідної системи розмежування правомірного підприємницького ризику від неправомірного діяння, яке карається у кримінальному порядку. Маючи докази про зловживання позичальника, банк має підстави звернутись до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи щодо такого позичальника, що само по собі може спонукати останнього до повернення кредиту. Крім того, у разі порушення кримінальної справи з’являється можливість обмежити позичальника у пересуванні і позбавити його можливості переховуватись або оголосити його розшук, накласти арешт на наявне у нього майно, предмети застави та ін. До того ж у рамках кримінальної справи банк може заявити себе цивільним позивачем на суму непогашеного боргу.
Слід також зазначити, що з метою впливу на недобросовісного позичальника та повернення кредитних боргів банки вдаються до таких дій:
– оприлюднення недобросовісної поведінки їх позичальників у засобах масової інформації, повідомлення у міжбанківській електронній пошті, звернення до Асоціації українських банків;
– звернення до місцевих органів влади з пропозиціями щодо стимулювання боржників до повернення кредитних боргів;
– об’єднання зусиль банків для сумісних дій щодо повернення боргів у разі наявності фактів отримання кредитів позичальником у різних банках;
– проведення роботи з дебіторами боржника, а в деяких випадках із його конкурентами щодо продажу останнім боргів позичальника;
– організація повернення боргів за плату на договірній основі з юридичними і фізичними особами.
З метою повернення кредитних боргів концентруються зусилля всіх підрозділів банку, які беруть участь у кредитній роботі. Водночас всі вони розмежовують свою діяльність за такими напрямками:
а) кредитні підрозділи — розраховують суми заборгованості та надають його до юридичних підрозділів для проведення претензійної роботи, складають довідку про прострочений кредит і розробляють план заходів щодо його повернення, розробляють заходи санації кредитної угоди або такі, що пов’язані з погашенням боргу іншими способами економічного характеру (продажем боргу, його капіталізацією, перевідступленням права вимоги, процедурою банкрутства або ліквідації боржника);
б) підрозділи банківських ризиків — повідомляють страховиків, гарантів, поручителів про невиконання позичальником своїх зобов’язань та ведуть роботу з ними, перевіряють наявність предметів застави, визначають їх ліквідність та забезпечують виконання виконавчого напису на договорах застави, крім того, здійснюють взаємодію з органами виконавчої служби щодо погашення боргу через реалізацію предметів застави та майна боржників;
в) юридичні підрозділи — забезпечують претензійно-позовну роботу щодо боржників, представляють банки у господарських судах у справах щодо погашення боргів, ведуть облік проведеної роботи та оскарження судових рішень, у яких порушено права банків у судах вищої інстанції;
г) підрозділи маркетингу — аналізують кон’юнктуру ринку продажу предметів застави та майна боржників, визначають інтереси конкурентів боржників банків щодо їх активів, забезпечують рекламне супроводження реалізації предметів застави та майна боржників з прилюдних торгів;
д) підрозділи безпеки — забезпечують пошук прихованих коштів, майна та інших джерел для погашення кредитної заборгованості позичальників, фактів кримінальних дій посадових осіб підприємств-позичальників, їх дебіторів та визначають можливості відшкодування завданих банку збитків за рахунок дебіторської заборгованості позичальників, виконують роботу щодо повернення боргів іншими способами.
Отже, забезпечення безпеки кредитної діяльності банків є досить складним і трудомістким процесом, необхідної ефективності він може досягти тільки завдяки активним сумісним діям усіх підрозділів банку, які у той чи інший спосіб залучені до кредитних операцій. До того ж заходи безпеки повинні проводитись цілеспрямовано і наполегливо, з необхідним ступенем активності протягом всієї кредитної операції, а не тільки на якомусь одному її етапі
У разі опротестування векселів з метою уникнення будь-яких упущень в оформленні банк при одержанні векселя від нотаріуса разом з актом про протест має звертати увагу на належне оформлення як самого напису про протест на векселі, так і акта про протест, зокрема на обов’язкове зазначення, проти кого і від імені кого вчинений протест.
Слід також звернути увагу, що згідно з Законом України “Про обіг векселів в Україні” видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Тобто векселями позичальника не може бути покрито його кредитну заборгованість.
Пластиковою карткою може користуватися тільки та особа, ім’я і прізвище якої нанесені на особову сторону картки, її не можна передавати іншим особам.
Подібні елементи захисту застосовуються і в інших формах розрахунків — інкасо, гарантій. Важливим з точки зору безпеки тут буде безумовне дотримання банками технологій проведення операцій, передбачених відповідними законодавчими та нормативними актами. Практично всі елементи захисту спрямовані на отримання банками інформації, яка б найбільшою мірою характеризувала об’єктивну сторону тієї чи іншої операції.
Значна кількість порушень відбувається під час здійснення неторговельних операцій, зокрема з готівковою іноземною валютою. Уповноваженим банкам необхідно враховувати, що торгівлю в іноземній валюті можуть здійснювати підприємства, які одержали відповідну ліцензію НБУ. Таким підприємствам банки встановлюють ліміт залишку іноземної валюти в касі. Понадлімітні залишки підлягають інкасації. Уповноважені банки зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням підприємствами, які ними обслуговуються, порядку обігу іноземної валюти та інформувати НБУ про всі порушення, допущені підприємствами, які приймають готівкову іноземну валюту всупереч установленій забороні.
Інші юридичні особи-резиденти можуть здійснювати торгівлю, відкривши обмінний пункт на підставі агентської угоди з уповноваженими банками. Проте банкам слід з великою увагою ставитись до надійності їхніх агентів, оскільки за всі порушення такого пункту відповідає сам банк. Через відсутність відповідальності агентів у таких пунктах спостерігається найбільше порушень, а це, у свою чергу, може призвести до втрати валютної ліцензії уповноваженого банку. Тому банкам необхідно контролювати роботу обмінних кас щодо дотримання вимог зберігання валюти, своєчасності та правильності оформлення виконаних операцій, дотримання встановленого режиму роботи, законності здійснення операцій відповідно до чинного законодавства, технічного забезпечення та ін. Доцільно також в агентських угодах передбачити те, що агент повинен обов’язково сповіщати банк про відкриття нового пункту обміну, а банк — здійснювати перевірку пункту відповідно до вимог НБУ.
Важливе місце в діях касирів валютних кас і обмінних пунктів має ретельна перевірка справжності грошових знаків. Передусім необхідно оцінити якість паперу, на якому віддруковано гроші, переконатись, чи є в наявності захисні елементи, належні тій чи іншій національній валюті. Тут слід звернути увагу на наявність певних ознак, які свідчать про справжність грошей. Такими ознаками є:
– папір для грошей виготовляють із високоякісної сировини, вона має добру проклейку, що надає їй жорсткості, тому, зминаючи гроші, можна чути характерний хрускіт;
– водяні знаки містяться практично в усіх валютах. Якщо розглядати їх на світло, вони будуть більш темними (іноді більш світлими), ніж основний фон купюри, причому перехід кольору майже не помітний;
– захисні нитки. У папір багатьох валют вставляють металізовані, профарбовані тоненькі смужки, які містять мікродрук;
– мікротекст на деяких частинах малюнків грошових знаків;
– волокна, які в процесі виробництва паперу для грошей додаються до нього. Як правило, вони світяться під дією ультрафіолетових променів і можуть бути кольоровими чи безкольоровими. Волокна можна підчепити голкою, тоді як на фальшивих грошових знаках такі волокна можна стерти;
– конфетті. У папір деяких грошових знаків під час його виготовлення вводять маленькі кружечки — безкольорові та флорисцуючі під дією ультрафіолетових променів. Вони мають мікродрук або блідо-кольорові нитки і створюють відповідний рельєф, якого не буває на фальшивих грошових знаках;
– тиснені сітки, помітні лише тоді, якщо розглядати гроші під відповідним кутом зору;
– друк. Використовується офсетний, глибокий, металографічний друк та спеціальні номератори. На грошових знаках виконується особливий “райдужний” друк, чим забезпечується плавний кольоровий перехід фарб, який практично неможливо зімітувати;
– філігранний малюнок портретів провідних політичних діячів, учених, представників культури. Портрети, сітки для фону, малюнки складаються з тонких чітких ліній. Повторити один до одного такі малюнки частіше за все неможливо;
– оптичний ефект. Під різним кутом зору кольори грошових знаків деяких валют міняють свій відтінок. Як правило, підробок грошових знаків таких валют не трапляється;
– фарба, яка містить різноманітні елементи, що світяться в ультрафіолетових променях. Крім того, мають місце включення, які володіють феромагнітними властивостями, тощо;
– малюнок, що збігається. На обох сторонах грошових знаків існують малюнки, які при розгляді на світлі повинні створювати малюнок, що збігається. Подібну точність фальшивовалютники не завжди можуть відтворити;
– голограми, кінеграми хоч і є дорогим засобом захисту грошей, але на знаках великих номіналів вони можуть бути;
– пластикове покриття деяких грошових знаків створює добре помітний захисний блиск і до того ж більше зберігає “працездатність” таких знаків.
Одним із видів неторговельних операцій банків є операції з іменними і дорожніми чеками. Чек — документ, який містить письмове розпорядження власника рахунка виплатити певну суму грошей чекодержателю. Сфера чекового обігу зазнає досить сильного впливу різного роду махінацій і зловживань, оскільки основним індентифікатором власника чека часто є його підпис (насамперед чеки на пред’явника і дорожні чеки). Тому банки повинні приділяти велику увагу захисту таких операцій. Так, іменні чеки в основному повинні прийматись на інкасо. Тобто прийнятий чек після його перевірки на справжність (водяний знак, випуклість зображень, реакція на ультрафіолетове випромінювання і т. п.), правильність заповнення, термін дії й оформлення відповідним чином всіх документів, відправляється іноземному банку, який, у свою чергу, також перевіряє справжність чека для виплати клієнту. Наявність подвійного контролю стримує шахраїв, тому операції з іменними чеками, які приймаються на інкасо, часто обходяться ними. У даному випадку зловживання може бути тільки у разі наявності змови шахрая і банківського працівника під час перевірки документів. В останньому випадку слід забезпечувати контроль діяльності працівників, залучених до операцій з чеками, періодичні перевірки їх роботи та документів, виконаних ними, а також перевіряти всі скарги та заяви, які надходять з приводу порушень правил проведення операцій з чеками.
Дорожні чеки — це грошові зобов’язання сплатити вказану в чеку суму пред’явникові, зразок підпису якого проставляється в момент продажу. Такі чеки друкуються на спеціальному папері і мають відповідні номінали, вид і захисні засоби. Основними заходами безпеки в операціях з дорожніми чеками, за досвідом банків, можуть бути:
– під час продажу чеків необхідно вимагати у клієнтів особисті документи, заяву на придбання чека і відповідно заповнити квитанцію про продаж чека. Квитанція про продаж повинна зберігатись окремо від чеків;
– при оплаті чека необхідно пересвідчитись у його справжності, порівняти контрольний підпис і підпис, який клієнт ставить у присутності працівника банку. У разі виникнення сумніву у справжності підпису, вимагати від клієнта повторити підпис на зворотному боці чека й порівняти з підписом у документі, який підтверджує особу;
– у разі виникнення серйозних сумнівів, а також при виплаті за чеком значних сум рекомендується зв’язатись з емітентом дорожнього чека і пересвідчитись, чи немає номера даного чека в списках вкрадених чи загублених;
– якщо чек є вкраденим чи загубленим або особистість власника викликає певні сумніви, такий чек не оплачується і не повертається власнику. Про таке доцільно, не викликаючи підозри у власника чека, повідомити правоохоронні органи.
На безпеку валютних операцій уповноважених банків може мати значний вплив необдуманий вибір банків-кореспондентів за кордоном. Вибираючи банк-кореспондент, необхідно керуватися інформаційними довідниками міжнародних рейтингових агентств, де міститься списки банків, оцінені за різними видами рейтингу. Відкриваючи коррахунок, необхідно вивчити установчі документи, баланс на останню звітну дату, список банків-кореспондентів даного банку, установити ліміти коштів, які перебувають у розрахунках із банком-кореспондентом, домовитися про умови обслуговування рахунку, одержати зразки підписів співробітників банку, юридичну адресу, телефони та іншу необхідну інформацію.
Більша частина порушень відбувається під час здійснення розрахунків за “лоро”-рахунками банків-кореспондентів (платежі за кордон за підробленими документами, “відмивання” грошей за допомогою “лоро”-рахунків, коли “брудні” гроші, які накопичуються на рахунках іноземних банків, використовуються для оплати товару українського виробника тощо).
З метою недопущення перелічених вище порушень банкам необхідно вимагати від українських резидентів, які перераховують іноземним партнерам гривню на “лоро”-рахунки, такі самі документи суворої звітності (митні декларації, контракти), як і для проведення конвертаційних операцій на УМВБ, а під час здійснення авансових платежів доцільно застосовувати різні форми акредитивів, не видавати кредити нерезидентам у національній валюті.
Якщо банк здійснює термінову купівлю національної валюти у нерезидента за валюту, бажано розраховуватися прямо, уникаючи посередників. Крім того, комерційним банкам корисно диверсифікувати торгівлю валютою, що дає змогу скоротити ризик неплатежів. Сюди може ввійти система одночасних розрахунків, за якої банк і центральна клірингова палата зобов’язані здійснювати одночасні розрахунки. При купівлі-продажу валюти існує також ризик неотримання прибутку, коли кошти не використовуються. Так стандартний термін здійснення угоди “спот” — два робочі дні. Тому банкам, здійснюючи перерахування, необхідно виходити з того, що робочі дні не включають суботи, неділі або свята в обох країнах, чиї валюти використовуються, угоди між американськими і канадськими доларами проводяться на наступний робочий день. На Середньому Сході FX ринки закриті по п’ятницях, але відкриті по суботах.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Безпека банківської діяльності (М. І. Зубок)