Головна Головна -> Підручники -> Підручник Безпека банківської діяльності (М. І. Зубок) скачати онлайн-> 6.2.3. Забезпечення безпеки проведення в банках касових операцій

6.2.3. Забезпечення безпеки проведення в банках касових операцій



Серед операцій банків значне місце посідають валютні операції. Тому захист таких операцій, особливо операцій, пов’язаних з міжнародними розрахунками, має також важливе значення в системі економічної безпеки банків.
Однією з найбільш значущих сфер валютного й експортного контролю є операції за міжнародними торговельними розрахунками. Їх важливість визначається насиченням валютного ринку України вільноконвертованою валютою, проблемою повернення коштів через кордон, стабілізацією курсу національної валюти.
Найбільш поширеною формою міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями в нашій країні є акредитивна форма, при застосуванні якої необхідно керуватися “Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів”, розробленими і затвердженими Міжнародною торговельною палатою.
Для оплати імпортних товарів за допомогою акредитива, покупець звертається до банку з заявою про відкриття акредитива, заява надається банку в двох примірниках. Ця заява повинна фактично повторювати всі відповідні умови контракту. Оскільки відкриття акредитива передбачає зобов’язання банку здійснити платіж проти документів, що відповідають умовам контракту, банк повинен ретельно проаналізувати подану заяву.
Аналіз проводиться шляхом послідовного розгляду кожного пункту заяви.
У разі позитивного розгляду заяви і прийняття рішення щодо відкриття акредитива банк виконує відповідні дії, передбачені технологією таких операцій. Наступним важливим з точки зору безпеки моментом є розгляд наданих експортером документів та прийняття рішення за ними. Тут слід чітко керуватись принципом суворої відповідності тексту наданих документів умовам акредитива (банк може здійснити платіж тільки проти тих документів, які повністю відповідають акредитиву) та строків відвантаження товарів і надання документів (банк має право не здійснювати платежі за документами, які надані пізніше певної дати та терміну). Слід зауважити, якщо в акредитиві не вказана дата надання документів, то вона збігається з датою закінчення строку дії акредитива. При цьому термін між датою відвантаження та датою надання документів не повинен перевищувати 21 день, якщо в акредитиві не передбачено інше.
У термін, що не перевищує семи робочих днів, банк зобов’язаний ретельно перевірити документи, надані бенефіціаром. Під час перевірки документів необхідно спочатку впевнитись, що за зовнішніми ознаками вони відповідають умовам акредитива. Якщо в них виявлено якісь суперечності, слід вважати, що такі документи не відповідають умовам акредитива. Оцінюючи документи, необхідно:
– перевірити їх комплексність (наявність усіх перелічених в акредитиві документів у необхідній кількості примірників);
– перевірити правильність оформлення кожного документа та його відповідність вимогам акредитива (правильність заповнення реквізитів бланку документа, наявність підписів, печаток, штампів, передавальних написів, віз, застережень або інших поміток, які обумовлені в акредитиві або формою самого документа), а також упевнитись у відсутності явних слідів підроблень;
– перевірити документи за змістом та цифровими даними (документи повинні відповідати вимогам акредитива і не містити ніяких суперечностей, весь комплект документів повинен стосуватися вказаного в акредитиві товару або партії цього товару, коли дозволено часткові відвантаження).
У разі, коли документи виготовлено за допомогою репрографічних систем, автоматизованих комп’ютерних систем, копіювального паперу, на таких документах має бути вказано, що вони є оригіналами, та в разі необхідності вони мають бути підписані. При цьому документ може бути підписаний безпосередньо відповідною особою, а також за допомогою факсимільного підпису, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом.
Також підлягають перевірці документи, які детально вказані в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів: транспортні документи, страхові документи, комерційні рахунки.
Крім того, банк повинен ретельно стежити за виконанням бенефіціаром решти умов акредитива:
– установлених в акредитиві строків;
– умов транспортування товару;
– умов, що стосуються кількісних та якісних характеристик товару;
– умов, що стосуються страхування товару та інших умов.
Отже, акредитивна форма розрахунків сама по собі є однією із захисних форм участі банків у міжнародних торговельних розрахунках. А проведення зазначених перевірок, передбачених у технології розрахунків за допомогою акредитивів, є важливим елементом захисту самої розрахункової Останнім часом значного поширення набувають операції банків з пластиковими платіжними картками. Разом з тим, простежується тенденція до зростання втрат банків, які здійснюють такий вид діяльності, через шахрайство з пластиковими платіжними картками. Тому банки вимушені звертати значну увагу на забезпечення безпеки цих операцій. На сьогодні банківські установи вже мають відповідний досвід щодо забезпечення безпеки таких операцій, який у цілому ґрунтується на комплексному підході організації їх захисту протягом усіх циклів, з яких ці операції складаються. Зокрема, такий підхід включає:
– розроблення і вдосконалення нормативної бази технологій як самих платіжних карток, так і операцій з ними;
– протидію втратам банків від шахрайських дій у процесі емісії та еквайрингу;
– навчання співробітників банку та підприємств торгівлі (послуг) і складання ними кваліфікаційних іспитів на допуск до роботи з банківськими продуктами — платіжними картками.
Серед документів банку, які регулюють ті чи інші види його діяльності, відповідне місце посідають документи щодо забезпечення банківської безпеки, у тому числі й операцій з платіжними картками. Базу для формування нормативних документів з безпеки операцій з платіжними картками створюють Положення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене Постановою Правління НБУ № 367 27 серпня 2001 р., та Положення НБУ “Про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки”, затверджене Постановою № 37 від
24 лютого 1997 р. Ураховуючи особливість роботи з платіжними картками, нормативному регулюванню підлягають такі питання:
– забезпечення безпеки роботи, пов’язаної з емісією платіжних карток;
– дії банку, спрямовані на мінімізацію ризиків від операцій з платіжними картками;
– забезпечення безпеки під час надання послуг з платіжними картками та роботи з овердрафтною заборгованістю клієнтів.
Навчання працівників банку, які здійснюють операції з платіжними картками, передбачає оволодіння ними необхідними навичками підготовки та складання договорів на надання відповідних послуг, перевірки клієнтів, прийняття рішення про співпрацю з конкретними клієнтами. Такі працівники повинні вміти застосовувати дії, необхідні для супроводження операцій з платіжними картками, а за умови порушення встановленого порядку (технології) — дії відповідно до умов порушення.
Основні втрати від шахрайств із платіжними картками несуть банки-емітенти, оскільки практично всі відомі методи шахрайств побудовані на несанкціонованому списанні коштів з рахунків клієнтів емітента.
У мінімізації втрат банку під час процесу емісії можна виділити такі основні моменти забезпечення безпеки:
– забезпечення фізичної (захист та охорона приміщень і обладнання підрозділів, які виконують відповідну роботу з платіжними картками) і технологічної (забезпечення безпеки кожного технологічного циклу) безпеки процесу виробництва карток, процесування трансакцій і забезпечення процесу авторизації;
– забезпечення оптимального рівня перевірки персональних даних потенційних власників платіжних карток;
– забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності щодо раннього виявлення шахрайських дій з платіжними картками.
Основним завданням безпеки під час процесу емісії є виключення можливості зникнення заготівок карток, збереження в таємниці інформації щодо параметрів платіжних карток та недопущення зловживань у процедурі виготовлення карток працівниками банку.
Усі технологічні зони емісійного процесу (сховище для заготівок і персоналізованих карток, приміщення для ембосування, друкування ПІН-конвертів, приміщення авторизації, комп’ютерний зал) повинні бути територіально розмежовані та обладнані певною системою охорони.
За оцінками банків, попередня перевірка клієнтів є однією з найважливіших умов забезпечення безпеки роботи з платіжними картками і зниження обсягу втрат. Результати від цих заходів дають змогу виявити на початковому етапі роботи із заявником осіб, які прагнуть одержати пластикову картку шахрайським способом (за підробленими, недійсними документами, наданням про себе неправдивої інформації тощо).
Ця робота може вестись за двома напрямками:
– попередня перевірка фізичних осіб і організацій під час вирішення питання про видачу платіжної картки;
– попередня перевірка юридичних осіб перед укладанням договору на еквайринг.
Для вирішення завдання щодо першого напрямку деякі банки умовно розділяють клієнтів за групами ризику на підставі двох головних принципів:
– можливості встановлення місцезнаходження клієнта;
– можливості стягнення допущеної овердрафтної заборгованості.
На цій основі всі заявники поділяються на дві групи:
– громадяни України (потенційні групи ризику — пенсіонери, домогосподарки, студенти, тимчасово непрацюючі, особи з нестабільним рівнем прибутку);
– не громадяни України (близьке й далеке зарубіжжя, співробітники представництв іноземних держав на території України).
Обов’язковими умовами для всіх клієнтів при вирішенні питання про видачу платіжної картки є наявність постійного джерела прибутків (роботи), дотримання правил про порядок реєстрації громадян на території України, контактні телефони, перевірка анкетних даних клієнта на предмет їх достовірності. За результатами перевірки робиться висновок про доцільність надання клієнту даного виду банківських послуг. Особлива увага приділяється клієнтам, які належать до категорії підвищеного ризику. Крім інформаційно-аналітичної оцінки анкетних даних клієнта може бути здійснена перевірка з виїздом за адресою, зазначеною в анкеті.
Обов’язковою умовою укладення договору на еквайринг є перевірка торговельно-сервісних пунктів. Спочатку здійснюється інформаційно-аналітична оцінка документів клієнта, а потім виїзд на фірму. Під час виїзду можуть бути вирішені такі завдання:
– огляд фактичного місця розташування організації; зустріч із керівництвом фірми;
– ознайомлення з персоналом, відповідальним за проведення операцій з картками;
– організація обліку і зберігання сліпів;
– організація контролю з боку керівництва фірми за роботою персоналу.
Організація роботи з клієнтами, які допустили овердрафтну заборгованість, здійснюється у такий же спосіб, як і з клієнтами, які мають кредитну заборгованість.
Як показує досвід більшості комерційних банків України — членів платіжних систем, пластикові платіжні засоби дають змогу оперувати тільки наявними на рахунку держателя картки коштами шляхом безготівкових розрахунків. Кожна операція (в тому числі і користування банкоматом) супроводжується видачею держателю картки першого примірника платіжного документа (сліпа) або квитанції з банкомата.
Платіжні картки повинні прийматися для оплати товарів і різних послуг підприємствами торгівлі і сервісних пунктів в Україні і за її межами (якщо картка міжнародна). У разі втрати картки її держатель зобов’язаний негайно сповістити про це банк-емітент.
Емітенти карток мусять інформувати мережу сервісних організацій про номери карток, які визнані недійсними: украдені, загублені, фальсифіковані, фальшиві. Така інформація доводиться у вигляді списку номерів платіжних карток, який називається “стоп-листом”. Це список карток, які мають бути вилучені у клієнта, де б вони не пред’являлись до сплати.
Працюючи в еквайринговому середовищі, банк-емітент встановлює авторизаційний ліміт, тобто мінімальну суму операції, вище якої авторизація є обов’язковою. Часто в договорі з підприємством спеціально вказується, що розмір авторизаційного ліміту є комерційною таємницею і не підлягає розголошенню клієнтам. Емітенти можуть періодично змінювати вказаний вище ліміт.
Перед тим, як приймати платіжну картку до оплати за товари і послуги, співробітник підприємства (касир) зобов’язаний:
– перевірити термін дії пластикової картки, зазначений на ній;
– перевірити, чи не має картка яких-небудь механічних пошкоджень, поправок і підчищень у реквізитах;
– засвідчити особистість її держателя;
– перевірити номер платіжної картки за “стоп-листом”, після чого за допомогою відповідного обладнання оформляється дана платіжна операція. Рахунок (сліп) оформлюється у трьох примірниках: для держателя, банку-емітента і підприємства торгівлі (послуг), де виконується ця операція. На всіх трьох примірниках рахунку (сліпу) мають бути чітко відбиті номер картки, ім’я держателя і термін її дії. Отриманий рахунок (сліп) є офіційним документом, що підтверджує проведення платіжної операції. Сліп не повинен мати виправлень, підчищень, бо в такому разі він визнається недійсним;
– у графу “тотал” вписати суму проданого товару;
– запропонувати держателю картки підписати сліп (обов’язково в присутності касира або іншої уповноваженої особи), звірити підпис на сліпі з підписом у картці (ці підписи мають бути однаковими);
– пробити на касовому апараті (за окремим для кожного касира паролем) суму покупки;
– повернути держателю платіжну картку з першим примірником рахунку, другий залишити в магазині, а третій — надіслати в банк.
У разі будь-яких сумнівів щодо справжності картки або перевищення авторизаційного ліміту проводиться авторизація.
За відсутності в магазині (готелі, ресторані і т. п.) електронного термінала, який працює постійно, з основним комп’ютером системи, здійснюється голосова авторизація. Необхідно зазначити, що у міжнародній практиці існують ситуації, коли авторизація не проводиться. Це робиться для зручності клієнтів, а також для зниження навантаження на телефонну лінію. При цьому сторони наперед обумовлюють мінімальну суму, яку дозволяється витратити, не перевіряючи платоспроможність клієнта. В Україні цей метод поки що не має поширення, бо більшість українських карт — дебетові, тобто їхні держателі можуть розпоряджатися тільки тими грошима, що є на їхньому рахунку.
Процедура голосової авторизації полягає в тому, що касир телефонує в авторизаційний центр, що обслуговує розрахунки за картками. При цьому називаються основні реквізити — номер пластикової картки, прізвище та ім’я держателя картки, а також сума, на яку купується товар або надаються послуги. Оператор центру, запросивши в комп’ютері необхідні дані, може дати один із трьох варіантів відповіді. Відразу угода відбувається тільки в першому варіанті — у разі відповіді, що картка чинна і необхідна сума може бути використана. Другий варіант: із карткою усе в порядку, але сума занадто велика. У цьому разі треба або підібрати щось дешевше і повторити авторизацію, або відмовитися від купівлі. Третій варіант відповіді — картка анульована, тобто власник заявив про її втрату (у разі втрати або крадіжки), або банк сам припинив відносини з несумлінним клієнтом. У цьому випадку надходить команда затримати картку. Деякі банки у своїх інструкціях щодо здійснення операцій з платіжними пластиковими картками рекомендують у разі неможливості вилучення картки одержати максимальну інформацію про особу, що її пред’явила.
Електронний термінал дає змогу автоматизувати операцію дозволу і звертання до рахунку клієнта. У цьому випадку код зчитується з магнітної смуги. Зв’язок здійснюється по тих же телефонних лініях, але за допомогою модему. Відповідність підпису перевіряється візуально.
І, нарешті, одержання готівки за допомогою електронного банкомата. Банкомат — це пристрій, сполучений із центральним комп’ютером у режимі OFF-LINE, що автоматично робить авторизацію і, якщо усе в порядку, видає готівку. Ще при оформленні картки клієнт одержує, крім самої картки, запечатаний конверт, що містить РІN-код — цифровий код, який відомий тільки йому (не знає код навіть банк; код автоматично наноситься на папір і запечатується в конверт при видачі картки; визначити РІN-код, звернувшись до комп’ютера в банку, неможливо, бо на магнітній смузі його теж н  Важливе місце у забезпеченні економічної безпеки банків має безпека касових операцій. Насамперед це пов’язано з тим, що якраз такі операції здійснюються безпосередньо з готівкою, посягання на яку мають найбільш активний та агресивний характер. Більше того, такі посягання, як правило, здійснюються відкрито та зухвало, з наявністю загрози життю, здоров’ю працівників банків та їхніх клієнтів. Тому цим операціям банки приділяють особливу увагу з погляду безпеки їх проведення.
Забезпечення безпеки касових операцій здійснюється в двох напрямках: особливим обладнанням приміщень банків, де проводяться такі операції, та робочих місць працівників банків, зайнятих у них; особливою поведінкою працівників банків під час емісійно-касової роботи. У першому випадку згідно з будівельними нормами банківських споруд приміщення касових сховищ, прибуткових, вечірніх та видаткових кас, інші приміщення касових вузлів, підходи (під’їзди) до них обладнуються необхідними засобами застереження, захисту, сповіщення і підлягають ретельній охороні.
Особлива поведінка працівників касових вузлів визначається відповідними нормативними актами, зокрема Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (№ 1) затвердженою Постановою Правління НБУ № 129 7 липня 1994 р. зі змінами і доповненнями в редакції Постанови Правління НБУ № 309 від 1 травня 2001 р. та іншими документами нормативно-правового характеру.
Слід урахувати, що особлива увага приділяється забезпеченню безпеки проведення прибутково-видаткових операцій. Такі операції здійснюються протягом операційного дня банку. Для приймання готівки після завершення операційного дня в банках організовуються вечірні каси, режим роботи яких визначається керівниками банківських установ.
Для виконання касової роботи керівники установ банків повинні приділити особливу увагу підбору відповідного персоналу, звернути увагу на чесність, порядність, надійність майбутніх працівників, відсутність у них небажаних звичок та пристрастей, випадків зловживання службовим становищем та порушень законів. На всіх таких працівників заводяться особові справи, в яких в обов’язковому порядку повинні міститися такі документи: заява про прийняття на роботу, автобіографія, копія наказу про призначення на посаду, виписки з протоколів про складання заліків щодо знань вимог відповідних нормативних документів, які регламентують порядок касової роботи, фотокартка, договір про матеріальну відповідальність, характеристика з останнього місця роботи.
У касі мають бути зразки підписів працівників банку, які мають право підпису касових документів. За їх наявність та своєчасність змін відповідає головний бухгалтер банку.
Для здійснення видаткових операцій завідувач каси видає під звіт касирам необхідну суму грошей під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих коштів (цінностей). Касир видаткової каси щоразу записує в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей) отриману під звіт від завідувача каси суму.
Документи на отримання готівки представники підприємств, об’єднань, організацій і установ пред’являють операційним працівникам, які після відповідної перевірки видають особі, котра отримує гроші для пред’явлення в касу, контрольну марку від грошового чека або відривний талон видаткового касового ордера. Передання видаткових документів, чека або касового ордера в касу через особу, яка отримуватиме гроші, забороняється.
Отримавши видатковий документ (грошовий чек, касовий ордер), касир зобов’язаний:
– перевірити підписи посадових осіб банку, які мають право дозволяти видачу грошей, і відповідність цих підписів зразкам;
– порівняти суму, проставлену на документі цифрами, з сумою, яка зазначена літерами;
– перевірити наявність підпису на документі про отримання цих грошей;
– перевірити наявність даних про пред’явлення паспорта або іншого документа, який засвідчує особу, котра отримує гроші, за винятком здійснення валютно-обмінних операцій та реалізації ювілейних, пам’ятних та інвестиційних монет та іншої нумізматичної продукції;
– викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і запитати про суму грошей, яку він одержує;
– звірити номер контрольної марки або талона в касі з номером на видатковому документі і наклеїти контрольну марку або талон відповідно до чека або ордера;
– підготувати суму грошей, зіставити суму видачі з сумою, яка вказана в чеку, і відбити на обчислювальній машині, видати їх одержувачу і підписати видатковий документ.
Якщо клієнт отримує гроші за кількома видатковими документами з різних рахунків, касир видає гроші за кожним документом окремо.
Касирам забороняється в момент видачі клієнтам грошей проводити на вимогу останніх обмін грошей одного номіналу на інший. Видані із каси банку гроші одержувач повинен, не відходячи від каси, перевірити по пачках і корінцях, а окремі листи поаркушним перерахунком у присутності касира, який видав гроші. У випадку, якщо клієнт виявив бажання перерахувати грошові білети поаркушно, а монети за кружками, видача грошей має бути організована у такий спосіб, щоб з моменту одержання від видаткового касира грошей клієнт перебував у спеціально відведеному для перерахунку місці під наглядом касира-контролера банку.
Претензії одержувача коштів щодо недостачі грошових білетів або монет не приймаються, якщо кошти не були перераховані ним, не відходячи від каси або в спеціальному приміщенні для перерахування грошей. Про це на видному місці біля видаткової каси має висіти оголошення.
Забороняються операції, в яких представник клієнта банку, не вносячи грошей, пред’являє одночасно чек на одержання грошей і оголошення про внесення готівки.
Прибуткова каса здійснює приймання готівки протягом усього операційного дня.
У разі внесення грошей за об’явами про внесення готівки для зарахування на рахунки операційні працівники перевіряють і оформляють документи відповідно до вказівок з ведення бухгалтерського обліку. Після цього об’ява з квитанцією і ордером передається в касу.
Касир, який одержав внутрішнім порядком прибуткові документи, зобов’язаний: перевірити наявність і відповідність підписів операційних працівників з наявними в нього зразками; звірити відповідність указаних у них сум цифрами і літерами; викликати особу, яка вносить гроші, і прийняти від неї гроші поаркушним перерахунком. Якщо клієнт здає гроші за кількома прибутковими ордерами, касир приймає їх за кожним документом. Усі прийняті раніше гроші повинні зберігатись у шухлядах стола або в металевих шафах, сейфах, які повинні замикатись. Робоче місце касира має бути обладнане так, щоб клієнт міг спостерігати за прийманням грошей.
На столі касира не може бути ніяких інших грошей, окрім тих, які приймаються від особи, котра вносить гроші.
Приймання платежів здійснюється за прибутковими документами, які складаються з двох частин — повідомлення та квитанції і містять обов’язкові реквізити одержувача платежу: назву юридичної особи, ідентифікаційний код, номер поточного рахунку, найменування банку, в якому відкрито рахунок одержувача, код установи банку, а також дані платника: прізвище, ім’я, по батькові та номер особового рахунка платника (за його наявністю), призначення платежу, суму, в тому числі ПДВ (за наявності), період, за який здійснюється платіж.
Якщо здійснюються платежі на суми, що перевищують 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові клієнта, дані його паспорта або документа, що його замінює, дата народження, адреса і підпис одержувача про одержання готівки та платника про її внесення.
Виконуючи операцію з приймання платежу, касир:
– приймає від платника прибутковий документ і перевіряє правильність його заповнення та наявність на ньому всіх обов’язкових реквізитів;
– у разі здійснення платежів на суми, що перевищують 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти або за сумнівними операціями, обов’язково здійснює індентифікацію особи (див. розділ 6.2.6);
– приймає від платника і перераховує готівку та звіряє суму готівки з прибутковими документами.
Якщо хоча б один із реквізитів, що передбачені формою прибуткового документа, не заповнено або заповнено з порушенням вимог, установлених Інструкцією № 1, або якщо сума наявних коштів менша, ніж сума платежу, операція не виконується, а документ і готівка повертаються платнику.
Слід зазначити, що часткова виплата (приймання) сум коштів, указаних у прибуткових (видаткових) документах, не допускається.
Під час приймання і обробки грошових білетів і монет касири зобов’язані стежити за їх платоспроможністю та відповідністю зразкам, керуючись Правилами визначення платіжності банкнот та монет НБУ, затверджених Постановою Правління НБУ № 152 від 31 березня 1999 р. (зі змінами).
Згідно з цими Правилами платіжними є введені в обіг НБУ банкноти і монети, що за ознаками платіжності повністю відповідають затвердженому зразку, а також ті, що за критеріями зношення, пошкоджень і дефектів відповідають установленим Правилами вимог.
Залежно від зовнішнього вигляду та ступеня зношення або пошкодження платіжні банкноти і монети поділяються на придатні та непридатні до обігу.
Непридатними до обігу вважаються банкноти і монети, які набули нижченаведених ознак зношення і пошкодження та зберегли всі ознаки платіжності або втратили чи змінили окремі з них, а також банкноти та монети з дефектами виробника.
За критеріями зношення, забруднення і пошкоджень, дефектів непридатні до обігу банкноти і монети, у свою чергу, поділяються на зношені, значно зношені та з дефектами виробника.
Зношені — банкноти та монети, що мають незначні ознаки зношення та пошкодження, а саме:
– банкноти без пошкоджень, але потерті, з ознаками фізичного зношення, із загальним та локальним забрудненням, що псують естетичний вигляд банкноти;
– банкноти, у будь-якому місці яких є плями, написи (включаючи видимі в ультрафіолетових або інфрачервоних променях), відбитки штампів (крім штампів про погашення);
– надірвані та надрізані банкноти незалежно від розміру надриву, надрізу, зі склеєними надривами і надрізами (склеєна ділянка не повинна заважати визначенню номіналу та справжності і склеюватись з іншими банкнотами);
– банкноти з проколами й дірками, відірваними краями і кутами;
– монети з подряпинами і зміненим початковим кольором, якщо вони зберегли зображення Малого герба України та номіналу, а також рельєфний гурт, якщо він є на затвердженому зразку.
Зношені банкноти і монети, якщо вони не викликають жодного сумніву щодо справжності та платіжності, повинні без обмежень прийматись банками до всіх видів готівкових платежів й обміну на придатні до обігу.
Значно зношені — банкноти і монети, що мають суттєві ознаки зношення чи (і) пошкоджень:
– банкноти з утраченими частинами, якщо збереглось не менше 55 % початкової площі банкноти;
– банкноти, розірвані й розрізані на дві або більше частин, крім розрізаних на вузькі смуги, та склеєні (склеєна ділянка не повинна заважати визначенню справжності та склеюватись з іншими банкнотами), у тому числі з утраченими частинами, якщо не менше 55 % загальної площі частин, що залишились, безумовно належать одній банкноті;
– банкноти, розірвані на вузькі смуги та склеєні, якщо всі смуги збереглися;
– банкноти, пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами та хімікатами;
– банкноти, склеєні з двох половинок різних банкнот одного номіналу і дизайну, якщо ці половинки (частини) у місці склеювання за дизайном доповнюють одна одну, а їх сумарна площа не менше 75 % початкової площі банкноти;
– монети деформовані, але без дірок і надломів, якщо на цих монетах збереглися зображення Малого герба та номіналу.
З дефектами виробника — банкноти і монети, що не відповідають затвердженому зразку, включаючи зношені та значно зношені.
Значно зношені та з дефектами виробника банкноти і монети, справжність і платіжність яких не викликає жодного сумніву, банки зобов’язані приймати для обміну на придатні до обігу, зараховувати на вклади, поточні рахунки та в платежі.
Обмін непридатної до обігу готівки, справжність та платоспроможність якої не викликає сумніву, здійснює касовий працівник безпосередньо під час її приймання. Він не звільняється від визначення платіжності банкнот і монет, перерахованих на лічильно-грошових машинах, а також розсортованих безпосередньо здавальниками грошової виручки.
Банкам забороняється видавати клієнтам непридатні до обігу банкноти і монети, при цьому обмін таких банкнот і монет на придатні до обігу здійснюється за таких умов:
– якщо не виникає сумніву в їх справжності та в номіналі;
– якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну.
Банкноти і монети, що викликали сумнів щодо справжності і платіжності, банки в 10-денний термін передають на експертизу до НБУ.
Крім непридатних до обігу банкнот та монет за ознаками зношення та дефекту виробника, працівники кас особливо пильну увагу повинні приділяти виявленню фальшивих банкнот і монет та перероблених банкнот.
Фальшиві банкноти і монети — це такі, що виготовлені будь-яким способом, включаючи промисловий, всупереч установленому законодавством порядку, та імітують (фальсифікують) платіжні банкноти і монети, виготовлені на замовлення НБУ і введені ним в обіг.
Перероблені банкноти — це такі, на яких змінені шляхом наклеювання, малювання, друкування тексту і (або) цифр зображення, що визначають номінал, рік зразка (емісії), банк-емітент, інші реквізити, та які за зовнішнім виглядом можуть бути сприйняті як справжні вищого номіналу або іншого року зразка.
На виявлені працівниками кас неплатіжні, фальшиві та перероблені грошові білети і монети складається акт із зазначенням серії, номера і номіналу кожного білета, сум монети. Про виявлення фальшивих грошових білетів і монет, перероблених банкнот надсилається повідомлення правоохоронним органам.
Фальшиві та перероблені банкноти і монети вилучаються банками і передаються до НБУ для офіційного висновку, а останні, за результатами експертизи передають їх органам внутрішніх справ.
Відповідні дії також передбачені і міжнародними правовими актами. Так, згідно з Декларацією Міжнародної женевської конвенції 1992 р. (ст. 11, ч. 1) підроблені грошові знаки повинні бути відібрані і конфісковані, після чого передані на відповідну вимогу уряду або емісійному банку країни, про грошові знаки якої йде мова.
Приймання грошей після закінчення операційного дня здійснюють вечірні каси. Вечірнім касам забороняється проводити будь-які видаткові операції, за винятком операцій з вкладами та з цінними паперами.
Приймання грошей, видача вкладів і цінних паперів вечірніми касами здійснюються касиром під контролем бухгалтера-контролера, з яким укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за схоронність грошей та інших цінностей.
У разі здійснення у вечірніх касах операцій без бухгалтера-контролера касир приймає гроші з використанням контрольного касового апарата. При цьому печатка вечірньої каси вилучається, а ключі до електронно-касового апарата видаються: а) від підсумовуючого лічильника — касиру, б) для погашення підсумовуючого лічильника — завідувачу каси. Касовий апарат у встановленому порядку пломбується.
Усі операції, що виконують касири видаткових, прибуткових, вечірніх кас, фіксуються в протоколі комп’ютерної системи автоматизації касової роботи (САКР) у формі, що не допускає зміни його змісту. Після закінчення роботи протоколи зберігаються у касових документах дня.
У разі проведення операцій за допомогою банківських індентифікаційних карток (картки, емітовані банками для здійснення індентифікації клієнтів, їх рахунків у банку), касир перед виконанням операції повинен методами, визначеними у відповідних інструкціях банку або у відповідних правилах платіжної системи, пересвідчитися, чи справжня картка клієнта. Якщо картка визнана недійсною з причин багаторазового неправильного набору клієнтом ПІН-коду або інших сумнівів щодо його особи, то касир має вилучити картку і вжити заходів щодо блокування її подальшого використання.
Гроші, які отримуються від інкасаторів в обов’язковому порядку, повинні бути у відповідний спосіб перевірені. Насамперед, необхідно пересвідчитись шляхом візуального огляду, чи немає слідів розпломбування та інших механічних пошкоджень інкасаторської сумки. При цьому касир перевіряє:
– чи не мають сумки з грошима зовнішніх пошкоджень та інших дефектів (латок, зовнішніх швів, розривів тканини, невідбитих і пошкоджених пломб, розриву шпагату або вузлів на ньому);
– виразність відбитків пломбірів і відповідність їх завіреним зразкам;
– відповідність номерів сумок номерам, указаним у накладних;
– відповідність кількості мішків з монетою, а також загальної суми, що приймається, записам у накладних.
Крім того, перевіряється відповідність кількості сумок, які здаються інкасаторами до каси, даним довідки про видачу їм сумок та даним явочних карток.
У разі виявлення дефектних сумок, невідповідності записів про суму грошей сумки повинні розкриватись, а гроші перераховуватись. Про це та результати перевірки складається відповідний акт.
Посадовими особами, відповідальними за схоронність грошей та цінностей, є керівник (заступник керівника), головний бухгалтер (заступник головного бухгалтера) та завідувач каси установи банку.
Усі гроші та інші цінності мають зберігатись у грошових сховищах в установленому відповідними нормативними документами порядку. Виноситись із грошових сховищ вони можуть тільки для проведення операцій щодо їх обробки, контрольного перерахування і ревізії тільки в приміщення каси.
Видача грошей і цінностей зі сховищ здійснюється під розписку у відповідній Книзі обліку.
Перед закриттям грошових сховищ посадові особи, відповідальні за схоронність готівки та цінностей, зобов’язані безпосередньо в грошових сховищах перевірити:
а) чи всі цінності, книги, документи, які підлягають зберіганню в сховищах, занесені в сховище;
б) чи відповідає фактична наявність готівки та цінностей операційної каси даним бухгалтерського обліку і залишкам, зазначеним у книзі обліку готівки операційної каси та інших цінностей;
в) чи всі шафи зачинені, а електроприлади і світло вимкнені.
Книги (журнали), які використовуються в касовій діяльності установи банку і передбачені у відповідних нормативних документах НБУ, повинні бути пронумерованими, прошнурованими та скріплені печаткою. Кількість аркушів у таких книгах (журналах) завіряється підписами керівника установи банку, головного бухгалтера і завідувача каси.
Замкнені та опечатані сховища здаються під охорону, про що робиться відповідний запис у контрольному журналі.
Вхід до грошового сховища дозволяється тільки посадовим особам, відповідальним за схоронність цінностей, інші працівники банку можуть входити в грошове сховище лише з дозволу керівника установи банку або його заступника, який відповідає за здійснення операцій із цінностями, обов’язково в присутності посадових осіб, відповідальних за схоронність цінностей.
У робочі дні грошові сховища підлягають обов’язковому відкриттю, огляду і перевірці посадовими особами, відповідальними за схоронність цінностей, незалежно від того, здійснюються операції з цінностями, чи ні.
Якщо виявлено пошкодження дверей, замків, шпагату або печаток, а також за наявності підозри у спробі проникнення в грошове сховище, про це негайно, до відкриття сховища, складається акт, який підписується всіма посадовими особами, відповідальними за схоронність цінностей, та представником охорони, вживаються необхідні заходи і робиться повідомлення керівництву банку. У разі порушення цілісності вікон, стін, підлоги, стелі необхідно негайно перевірити наявність цінностей і скласти про це акт.
У випадку втрати ключів від грошового сховища (сейфів, металевих шаф) замки або їх коди повинні в обов’язковому порядку змінюватись. Про таке складається відповідний акт, за фактами втрати ключів або печаток, якими опечатуються сховища, проводяться службові розслідування, особи винні у втраті ключів та печаток, притягуються до дисциплінарної відповідальності.
Усі працівники установ банків, залучені до роботи з цінностями та здійснення операцій з готівкою, зобов’язані знати встановлений Інструкцією № 1 НБУ порядок ведення й обліку касових операцій та правила зберігання цінностей і грошей. У разі виявлення допущених ними порушень вони не можуть посилатись на незнання вказаного порядку та правил.
Крім того, якщо цим працівникам дозволено носіння вогнепальної зброї та її застосування, вони повинні під час влаштування на роботу і надалі періодично (не рідше одного разу на рік) проходити медичні огляди.
Касовим та інкасаторським працівникам категорично забороняється:
– передовіряти виконання дорученої роботи з цінностями іншим особам, а також виконувати роботу, яка не входить до кола їхніх обов’язків;
– безпосередньо виконувати доручення клієнтів щодо одержання або внесення готівки на їхні рахунки в банку, а також приймати від них документи на внесення грошей або на одержання грошей, минаючи бухгалтерських працівників;
– зберігати свої гроші та інші цінності разом з грошима та цінностями банку.
Крім того, касирам категорично забороняється у разі тимчасової відсутності на робочому місці залишати гроші, цінності, пломбіри, печатки, іменні штампи, кліше з особистим кодом, ключі від грошових сховищ у відкритому вигляді, незамкненими сейфи, металеві шафи, візки або шухляди столів. Також категорично забороняється під час проведення операцій залишати ключі у шпаринах замків дверей грошових сховищ, сейфів, металевих шаф, візків, призначених для зберігання грошей і цінностей.
Власні гроші касирів, верхній одяг, їжа та інші предмети, що не стосуються здійснення касових операцій, повинні зберігатись у спеціально відведеній кімнаті або шафах, розташованих у касовому вузлі, але не в приміщеннях кас.
Касові працівники несуть повну матеріальну відповідальність за недостачу грошей і цінностей у сформованих ними пачках, корінцях та в іншій упаковці за їх підписами, а також за наявність серед відсортованих і запакованих ними грошей неплатіжних і фальшивих грошових білетів і монет та інші недоліки в роботі, які завдали матеріальної шкоди банку.
Інкасатори несуть повну матеріальну відповідальність за схоронність грошей та інших цінностей, прийнятих ними для доставки за призначенням.
Працівники каси у разі спроби нападу або крадіжки цінностей з боку клієнтів або інших осіб повинні подати встановленим порядком сигнал “Тривога”. У цьому випадку всі посадові особи каси та установи банку діють відповідно до вимог існуючих нормативних документів, які регулюють порядок таких дій.
Особливу увагу слід приділити забезпеченню безпеки роботи касирів територіально-відокремлених робочих місць та пунктів обміну валют. Як правило, такі спеціалісти повинні мати досвід роботи або пройти спеціальне стажування в операційних касах банку, отримати практичні навички виконання прибутково-видаткових операцій, у тому числі і валютно-обмінних. Територіально відокремлені робочі місця (ТВРМ) касирів доцільно розташовувати всередині будинків організацій, установ, магазинів і т. п., а їх конструктивний устрій має виключати можливість несанкціонованого проникнення в них.
Огороджувальні конструкції кабін мають бути непрозорими.
Робочі місця касирів повинні мати певне обладнання, зокрема сейфи, прилад для визначення справжності грошей, лічильну машину, комп’ютер, засоби тривожної сигналізації, телефонного чи радіозв’язку.
Доставка касирів та грошей до ТВРМ та пунктів обміну валют, а також їх повернення до банку здійснюється спеціальним транспортом з озброєною охороною. ТВРМ у години роботи касирів повинні охоронятись. Рішення про таку охорону приймає керівник установи банку залежно від наявності та обсягу цінностей на робочому місці касира, обігу готівки, технічної укріпленості робочого місця та його розташування.
Іноді клієнту дають можливість під час отримання картки самостійно набрати цей код на спеціальній закритій клавіатурі. Це схоже на кодування в автоматичній камері схову. Під час видачі готівки банкомат у певний момент запитує РІN-код. За спроби тричі набрати неправильний помилковий РІN-код банкомат захоплює картку. Те саме відбувається, якщо результат авторизації негативний. Коли ж усе гаразд, власник картки одержує готівку, а також, за бажанням, виписку про стан рахунку, сума на якому змінилася за командою пристрою. Можна звернутися за допомогою банкомата і просто для того, щоб одержати інформацію про свій поточний рахунок. Клієнт, що втратив (або забув) код, може бути оштрафований, оскільки угоди у такій ситуації передбачають заміну картки.
Пластиковою карткою може користуватися тільки та особа, ім’я і прізвище якої нанесені на особову сторону картки, її не можна передавати іншим особам.
Подібні елементи захисту застосовуються і в інших формах розрахунків — інкасо, гарантій. Важливим з точки зору безпеки тут буде безумовне дотримання банками технологій проведення операцій, передбачених відповідними законодавчими та нормативними актами. Практично всі елементи захисту спрямовані на отримання банками інформації, яка б найбільшою мірою характеризувала об’єктивну сторону тієї чи іншої операції.
Значна кількість порушень відбувається під час здійснення неторговельних операцій, зокрема з готівковою іноземною валютою. Уповноваженим банкам необхідно враховувати, що торгівлю в іноземній валюті можуть здійснювати підприємства, які одержали відповідну ліцензію НБУ. Таким підприємствам банки встановлюють ліміт залишку іноземної валюти в касі. Понадлімітні залишки підлягають інкасації. Уповноважені банки зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням підприємствами, які ними обслуговуються, порядку обігу іноземної валюти та інформувати НБУ про всі порушення, допущені підприємствами, які приймають готівкову іноземну валюту всупереч установленій забороні.
Інші юридичні особи-резиденти можуть здійснювати торгівлю, відкривши обмінний пункт на підставі агентської угоди з уповноваженими банками. Проте банкам слід з великою увагою ставитись до надійності їхніх агентів, оскільки за всі порушення такого пункту відповідає сам банк. Через відсутність відповідальності агентів у таких пунктах спостерігається найбільше порушень, а це, у свою чергу, може призвести до втрати валютної ліцензії уповноваженого банку. Тому банкам необхідно контролювати роботу обмінних кас щодо дотримання вимог зберігання валюти, своєчасності та правильності оформлення виконаних операцій, дотримання встановленого режиму роботи, законності здійснення операцій відповідно до чинного законодавства, технічного забезпечення та ін. Доцільно також в агентських угодах передбачити те, що агент повинен обов’язково сповіщати банк про відкриття нового пункту обміну, а банк — здійснювати перевірку пункту відповідно до вимог НБУ.
Важливе місце в діях касирів валютних кас і обмінних пунктів має ретельна перевірка справжності грошових знаків. Передусім необхідно оцінити якість паперу, на якому віддруковано гроші, переконатись, чи є в наявності захисні елементи, належні тій чи іншій національній валюті. Тут слід звернути увагу на наявність певних ознак, які свідчать про справжність грошей. Такими ознаками є:
– папір для грошей виготовляють із високоякісної сировини, вона має добру проклейку, що надає їй жорсткості, тому, зминаючи гроші, можна чути характерний хрускіт;
– водяні знаки містяться практично в усіх валютах. Якщо розглядати їх на світло, вони будуть більш темними (іноді більш світлими), ніж основний фон купюри, причому перехід кольору майже не помітний;
– захисні нитки. У папір багатьох валют вставляють металізовані, профарбовані тоненькі смужки, які містять мікродрук;
– мікротекст на деяких частинах малюнків грошових знаків;
– волокна, які в процесі виробництва паперу для грошей додаються до нього. Як правило, вони світяться під дією ультрафіолетових променів і можуть бути кольоровими чи безкольоровими. Волокна можна підчепити голкою, тоді як на фальшивих грошових знаках такі волокна можна стерти;
– конфетті. У папір деяких грошових знаків під час його виготовлення вводять маленькі кружечки — безкольорові та флорисцуючі під дією ультрафіолетових променів. Вони мають мікродрук або блідо-кольорові нитки і створюють відповідний рельєф, якого не буває на фальшивих грошових знаках;
– тиснені сітки, помітні лише тоді, якщо розглядати гроші під відповідним кутом зору;
– друк. Використовується офсетний, глибокий, металографічний друк та спеціальні номератори. На грошових знаках виконується особливий “райдужний” друк, чим забезпечується плавний кольоровий перехід фарб, який практично неможливо зімітувати;
– філігранний малюнок портретів провідних політичних діячів, учених, представників культури. Портрети, сітки для фону, малюнки складаються з тонких чітких ліній. Повторити один до одного такі малюнки частіше за все неможливо;
– оптичний ефект. Під різним кутом зору кольори грошових знаків деяких валют міняють свій відтінок. Як правило, підробок грошових знаків таких валют не трапляється;
– фарба, яка містить різноманітні елементи, що світяться в ультрафіолетових променях. Крім того, мають місце включення, які володіють феромагнітними властивостями, тощо;
– малюнок, що збігається. На обох сторонах грошових знаків існують малюнки, які при розгляді на світлі повинні створювати малюнок, що збігається. Подібну точність фальшивовалютники не завжди можуть відтворити;
– голограми, кінеграми хоч і є дорогим засобом захисту грошей, але на знаках великих номіналів вони можуть бути;
– пластикове покриття деяких грошових знаків створює добре помітний захисний блиск і до того ж більше зберігає “працездатність” таких знаків.
Одним із видів неторговельних операцій банків є операції з іменними і дорожніми чеками. Чек — документ, який містить письмове розпорядження власника рахунка виплатити певну суму грошей чекодержателю. Сфера чекового обігу зазнає досить сильного впливу різного роду махінацій і зловживань, оскільки основним індентифікатором власника чека часто є його підпис (насамперед чеки на пред’явника і дорожні чеки). Тому банки повинні приділяти велику увагу захисту таких операцій. Так, іменні чеки в основному повинні прийматись на інкасо. Тобто прийнятий чек після його перевірки на справжність (водяний знак, випуклість зображень, реакція на ультрафіолетове випромінювання і т. п.), правильність заповнення, термін дії й оформлення відповідним чином всіх документів, відправляється іноземному банку, який, у свою чергу, також перевіряє справжність чека для виплати клієнту. Наявність подвійного контролю стримує шахраїв, тому операції з іменними чеками, які приймаються на інкасо, часто обходяться ними. У даному випадку зловживання може бути тільки у разі наявності змови шахрая і банківського працівника під час перевірки документів. В останньому випадку слід забезпечувати контроль діяльності працівників, залучених до операцій з чеками, періодичні перевірки їх роботи та документів, виконаних ними, а також перевіряти всі скарги та заяви, які надходять з приводу порушень правил проведення операцій з чеками.
Дорожні чеки — це грошові зобов’язання сплатити вказану в чеку суму пред’явникові, зразок підпису якого проставляється в момент продажу. Такі чеки друкуються на спеціальному папері і мають відповідні номінали, вид і захисні засоби. Основними заходами безпеки в операціях з дорожніми чеками, за досвідом банків, можуть бути:
– під час продажу чеків необхідно вимагати у клієнтів особисті документи, заяву на придбання чека і відповідно заповнити квитанцію про продаж чека. Квитанція про продаж повинна зберігатись окремо від чеків;
– при оплаті чека необхідно пересвідчитись у його справжності, порівняти контрольний підпис і підпис, який клієнт ставить у присутності працівника банку. У разі виникнення сумніву у справжності підпису, вимагати від клієнта повторити підпис на зворотному боці чека й порівняти з підписом у документі, який підтверджує особу;
– у разі виникнення серйозних сумнівів, а також при виплаті за чеком значних сум рекомендується зв’язатись з емітентом дорожнього чека і пересвідчитись, чи немає номера даного чека в списках вкрадених чи загублених;
– якщо чек є вкраденим чи загубленим або особистість власника викликає певні сумніви, такий чек не оплачується і не повертається власнику. Про таке доцільно, не викликаючи підозри у власника чека, повідомити правоохоронні органи.
На безпеку валютних операцій уповноважених банків може мати значний вплив необдуманий вибір банків-кореспондентів за кордоном. Вибираючи банк-кореспондент, необхідно керуватися інформаційними довідниками міжнародних рейтингових агентств, де міститься списки банків, оцінені за різними видами рейтингу. Відкриваючи коррахунок, необхідно вивчити установчі документи, баланс на останню звітну дату, список банків-кореспондентів даного банку, установити ліміти коштів, які перебувають у розрахунках із банком-кореспондентом, домовитися про умови обслуговування рахунку, одержати зразки підписів співробітників банку, юридичну адресу, телефони та іншу необхідну інформацію.
Більша частина порушень відбувається під час здійснення розрахунків за “лоро”-рахунками банків-кореспондентів (платежі за кордон за підробленими документами, “відмивання” грошей за допомогою “лоро”-рахунків, коли “брудні” гроші, які накопичуються на рахунках іноземних банків, використовуються для оплати товару українського виробника тощо).
З метою недопущення перелічених вище порушень банкам необхідно вимагати від українських резидентів, які перераховують іноземним партнерам гривню на “лоро”-рахунки, такі самі документи суворої звітності (митні декларації, контракти), як і для проведення конвертаційних операцій на УМВБ, а під час здійснення авансових платежів доцільно застосовувати різні форми акредитивів, не видавати кредити нерезидентам у національній валюті.
Якщо банк здійснює термінову купівлю національної валюти у нерезидента за валюту, бажано розраховуватися прямо, уникаючи посередників. Крім того, комерційним банкам корисно диверсифікувати торгівлю валютою, що дає змогу скоротити ризик неплатежів. Сюди може ввійти система одночасних розрахунків, за якої банк і центральна клірингова палата зобов’язані здійснювати одночасні розрахунки. При купівлі-продажу валюти існує також ризик неотримання прибутку, коли кошти не використовуються. Так стандартний термін здійснення угоди “спот” — два робочі дні. Тому банкам, здійснюючи перерахування, необхідно виходити з того, що робочі дні не включають суботи, неділі або свята в обох країнах, чиї валюти використовуються, угоди між американськими і канадськими доларами проводяться на наступний робочий день. На Середньому Сході FX ринки закриті по п’ятницях, але відкриті по суботах.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Безпека банківської діяльності (М. І. Зубок)