Головна Головна -> Підручники -> Підручник Безпека банківської діяльності (М. І. Зубок) скачати онлайн-> 6.2.4. Забезпечення безпеки роботи банків з пластиковими платіжними засобами

6.2.4. Забезпечення безпеки роботи банків з пластиковими платіжними засобами


Серед операцій банків значне місце посідають валютні операції. Тому захист таких операцій, особливо операцій, пов’язаних з міжнародними розрахунками, має також важливе значення в системі економічної безпеки банків.
Однією з найбільш значущих сфер валютного й експортного контролю є операції за міжнародними торговельними розрахунками. Їх важливість визначається насиченням валютного ринку України вільноконвертованою валютою, проблемою повернення коштів через кордон, стабілізацією курсу національної валюти.
Найбільш поширеною формою міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями в нашій країні є акредитивна форма, при застосуванні якої необхідно керуватися “Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів”, розробленими і затвердженими Міжнародною торговельною палатою.
Для оплати імпортних товарів за допомогою акредитива, покупець звертається до банку з заявою про відкриття акредитива, заява надається банку в двох примірниках. Ця заява повинна фактично повторювати всі відповідні умови контракту. Оскільки відкриття акредитива передбачає зобов’язання банку здійснити платіж проти документів, що відповідають умовам контракту, банк повинен ретельно проаналізувати подану заяву.
Аналіз проводиться шляхом послідовного розгляду кожного пункту заяви.
У разі позитивного розгляду заяви і прийняття рішення щодо відкриття акредитива банк виконує відповідні дії, передбачені технологією таких операцій. Наступним важливим з точки зору безпеки моментом є розгляд наданих експортером документів та прийняття рішення за ними. Тут слід чітко керуватись принципом суворої відповідності тексту наданих документів умовам акредитива (банк може здійснити платіж тільки проти тих документів, які повністю відповідають акредитиву) та строків відвантаження товарів і надання документів (банк має право не здійснювати платежі за документами, які надані пізніше певної дати та терміну). Слід зауважити, якщо в акредитиві не вказана дата надання документів, то вона збігається з датою закінчення строку дії акредитива. При цьому термін між датою відвантаження та датою надання документів не повинен перевищувати 21 день, якщо в акредитиві не передбачено інше.
У термін, що не перевищує семи робочих днів, банк зобов’язаний ретельно перевірити документи, надані бенефіціаром. Під час перевірки документів необхідно спочатку впевнитись, що за зовнішніми ознаками вони відповідають умовам акредитива. Якщо в них виявлено якісь суперечності, слід вважати, що такі документи не відповідають умовам акредитива. Оцінюючи документи, необхідно:
– перевірити їх комплексність (наявність усіх перелічених в акредитиві документів у необхідній кількості примірників);
– перевірити правильність оформлення кожного документа та його відповідність вимогам акредитива (правильність заповнення реквізитів бланку документа, наявність підписів, печаток, штампів, передавальних написів, віз, застережень або інших поміток, які обумовлені в акредитиві або формою самого документа), а також упевнитись у відсутності явних слідів підроблень;
– перевірити документи за змістом та цифровими даними (документи повинні відповідати вимогам акредитива і не містити ніяких суперечностей, весь комплект документів повинен стосуватися вказаного в акредитиві товару або партії цього товару, коли дозволено часткові відвантаження).
У разі, коли документи виготовлено за допомогою репрографічних систем, автоматизованих комп’ютерних систем, копіювального паперу, на таких документах має бути вказано, що вони є оригіналами, та в разі необхідності вони мають бути підписані. При цьому документ може бути підписаний безпосередньо відповідною особою, а також за допомогою факсимільного підпису, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом.
Також підлягають перевірці документи, які детально вказані в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів: транспортні документи, страхові документи, комерційні рахунки.
Крім того, банк повинен ретельно стежити за виконанням бенефіціаром решти умов акредитива:
– установлених в акредитиві строків;
– умов транспортування товару;
– умов, що стосуються кількісних та якісних характеристик товару;
– умов, що стосуються страхування товару та інших умов.
Отже, акредитивна форма розрахунків сама по собі є однією із захисних форм участі банків у міжнародних торговельних розрахунках. А проведення зазначених перевірок, передбачених у технології розрахунків за допомогою акредитивів, є важливим елементом захисту самої розрахункової Останнім часом значного поширення набувають операції банків з пластиковими платіжними картками. Разом з тим, простежується тенденція до зростання втрат банків, які здійснюють такий вид діяльності, через шахрайство з пластиковими платіжними картками. Тому банки вимушені звертати значну увагу на забезпечення безпеки цих операцій. На сьогодні банківські установи вже мають відповідний досвід щодо забезпечення безпеки таких операцій, який у цілому ґрунтується на комплексному підході організації їх захисту протягом усіх циклів, з яких ці операції складаються. Зокрема, такий підхід включає:
– розроблення і вдосконалення нормативної бази технологій як самих платіжних карток, так і операцій з ними;
– протидію втратам банків від шахрайських дій у процесі емісії та еквайрингу;
– навчання співробітників банку та підприємств торгівлі (послуг) і складання ними кваліфікаційних іспитів на допуск до роботи з банківськими продуктами — платіжними картками.
Серед документів банку, які регулюють ті чи інші види його діяльності, відповідне місце посідають документи щодо забезпечення банківської безпеки, у тому числі й операцій з платіжними картками. Базу для формування нормативних документів з безпеки операцій з платіжними картками створюють Положення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене Постановою Правління НБУ № 367 27 серпня 2001 р., та Положення НБУ “Про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки”, затверджене Постановою № 37 від
24 лютого 1997 р. Ураховуючи особливість роботи з платіжними картками, нормативному регулюванню підлягають такі питання:
– забезпечення безпеки роботи, пов’язаної з емісією платіжних карток;
– дії банку, спрямовані на мінімізацію ризиків від операцій з платіжними картками;
– забезпечення безпеки під час надання послуг з платіжними картками та роботи з овердрафтною заборгованістю клієнтів.
Навчання працівників банку, які здійснюють операції з платіжними картками, передбачає оволодіння ними необхідними навичками підготовки та складання договорів на надання відповідних послуг, перевірки клієнтів, прийняття рішення про співпрацю з конкретними клієнтами. Такі працівники повинні вміти застосовувати дії, необхідні для супроводження операцій з платіжними картками, а за умови порушення встановленого порядку (технології) — дії відповідно до умов порушення.
Основні втрати від шахрайств із платіжними картками несуть банки-емітенти, оскільки практично всі відомі методи шахрайств побудовані на несанкціонованому списанні коштів з рахунків клієнтів емітента.
У мінімізації втрат банку під час процесу емісії можна виділити такі основні моменти забезпечення безпеки:
– забезпечення фізичної (захист та охорона приміщень і обладнання підрозділів, які виконують відповідну роботу з платіжними картками) і технологічної (забезпечення безпеки кожного технологічного циклу) безпеки процесу виробництва карток, процесування трансакцій і забезпечення процесу авторизації;
– забезпечення оптимального рівня перевірки персональних даних потенційних власників платіжних карток;
– забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності щодо раннього виявлення шахрайських дій з платіжними картками.
Основним завданням безпеки під час процесу емісії є виключення можливості зникнення заготівок карток, збереження в таємниці інформації щодо параметрів платіжних карток та недопущення зловживань у процедурі виготовлення карток працівниками банку.
Усі технологічні зони емісійного процесу (сховище для заготівок і персоналізованих карток, приміщення для ембосування, друкування ПІН-конвертів, приміщення авторизації, комп’ютерний зал) повинні бути територіально розмежовані та обладнані певною системою охорони.
За оцінками банків, попередня перевірка клієнтів є однією з найважливіших умов забезпечення безпеки роботи з платіжними картками і зниження обсягу втрат. Результати від цих заходів дають змогу виявити на початковому етапі роботи із заявником осіб, які прагнуть одержати пластикову картку шахрайським способом (за підробленими, недійсними документами, наданням про себе неправдивої інформації тощо).
Ця робота може вестись за двома напрямками:
– попередня перевірка фізичних осіб і організацій під час вирішення питання про видачу платіжної картки;
– попередня перевірка юридичних осіб перед укладанням договору на еквайринг.
Для вирішення завдання щодо першого напрямку деякі банки умовно розділяють клієнтів за групами ризику на підставі двох головних принципів:
– можливості встановлення місцезнаходження клієнта;
– можливості стягнення допущеної овердрафтної заборгованості.
На цій основі всі заявники поділяються на дві групи:
– громадяни України (потенційні групи ризику — пенсіонери, домогосподарки, студенти, тимчасово непрацюючі, особи з нестабільним рівнем прибутку);
– не громадяни України (близьке й далеке зарубіжжя, співробітники представництв іноземних держав на території України).
Обов’язковими умовами для всіх клієнтів при вирішенні питання про видачу платіжної картки є наявність постійного джерела прибутків (роботи), дотримання правил про порядок реєстрації громадян на території України, контактні телефони, перевірка анкетних даних клієнта на предмет їх достовірності. За результатами перевірки робиться висновок про доцільність надання клієнту даного виду банківських послуг. Особлива увага приділяється клієнтам, які належать до категорії підвищеного ризику. Крім інформаційно-аналітичної оцінки анкетних даних клієнта може бути здійснена перевірка з виїздом за адресою, зазначеною в анкеті.
Обов’язковою умовою укладення договору на еквайринг є перевірка торговельно-сервісних пунктів. Спочатку здійснюється інформаційно-аналітична оцінка документів клієнта, а потім виїзд на фірму. Під час виїзду можуть бути вирішені такі завдання:
– огляд фактичного місця розташування організації; зустріч із керівництвом фірми;
– ознайомлення з персоналом, відповідальним за проведення операцій з картками;
– організація обліку і зберігання сліпів;
– організація контролю з боку керівництва фірми за роботою персоналу.
Організація роботи з клієнтами, які допустили овердрафтну заборгованість, здійснюється у такий же спосіб, як і з клієнтами, які мають кредитну заборгованість.
Як показує досвід більшості комерційних банків України — членів платіжних систем, пластикові платіжні засоби дають змогу оперувати тільки наявними на рахунку держателя картки коштами шляхом безготівкових розрахунків. Кожна операція (в тому числі і користування банкоматом) супроводжується видачею держателю картки першого примірника платіжного документа (сліпа) або квитанції з банкомата.
Платіжні картки повинні прийматися для оплати товарів і різних послуг підприємствами торгівлі і сервісних пунктів в Україні і за її межами (якщо картка міжнародна). У разі втрати картки її держатель зобов’язаний негайно сповістити про це банк-емітент.
Емітенти карток мусять інформувати мережу сервісних організацій про номери карток, які визнані недійсними: украдені, загублені, фальсифіковані, фальшиві. Така інформація доводиться у вигляді списку номерів платіжних карток, який називається “стоп-листом”. Це список карток, які мають бути вилучені у клієнта, де б вони не пред’являлись до сплати.
Працюючи в еквайринговому середовищі, банк-емітент встановлює авторизаційний ліміт, тобто мінімальну суму операції, вище якої авторизація є обов’язковою. Часто в договорі з підприємством спеціально вказується, що розмір авторизаційного ліміту є комерційною таємницею і не підлягає розголошенню клієнтам. Емітенти можуть періодично змінювати вказаний вище ліміт.
Перед тим, як приймати платіжну картку до оплати за товари і послуги, співробітник підприємства (касир) зобов’язаний:
– перевірити термін дії пластикової картки, зазначений на ній;
– перевірити, чи не має картка яких-небудь механічних пошкоджень, поправок і підчищень у реквізитах;
– засвідчити особистість її держателя;
– перевірити номер платіжної картки за “стоп-листом”, після чого за допомогою відповідного обладнання оформляється дана платіжна операція. Рахунок (сліп) оформлюється у трьох примірниках: для держателя, банку-емітента і підприємства торгівлі (послуг), де виконується ця операція. На всіх трьох примірниках рахунку (сліпу) мають бути чітко відбиті номер картки, ім’я держателя і термін її дії. Отриманий рахунок (сліп) є офіційним документом, що підтверджує проведення платіжної операції. Сліп не повинен мати виправлень, підчищень, бо в такому разі він визнається недійсним;
– у графу “тотал” вписати суму проданого товару;
– запропонувати держателю картки підписати сліп (обов’язково в присутності касира або іншої уповноваженої особи), звірити підпис на сліпі з підписом у картці (ці підписи мають бути однаковими);
– пробити на касовому апараті (за окремим для кожного касира паролем) суму покупки;
– повернути держателю платіжну картку з першим примірником рахунку, другий залишити в магазині, а третій — надіслати в банк.
У разі будь-яких сумнівів щодо справжності картки або перевищення авторизаційного ліміту проводиться авторизація.
За відсутності в магазині (готелі, ресторані і т. п.) електронного термінала, який працює постійно, з основним комп’ютером системи, здійснюється голосова авторизація. Необхідно зазначити, що у міжнародній практиці існують ситуації, коли авторизація не проводиться. Це робиться для зручності клієнтів, а також для зниження навантаження на телефонну лінію. При цьому сторони наперед обумовлюють мінімальну суму, яку дозволяється витратити, не перевіряючи платоспроможність клієнта. В Україні цей метод поки що не має поширення, бо більшість українських карт — дебетові, тобто їхні держателі можуть розпоряджатися тільки тими грошима, що є на їхньому рахунку.
Процедура голосової авторизації полягає в тому, що касир телефонує в авторизаційний центр, що обслуговує розрахунки за картками. При цьому називаються основні реквізити — номер пластикової картки, прізвище та ім’я держателя картки, а також сума, на яку купується товар або надаються послуги. Оператор центру, запросивши в комп’ютері необхідні дані, може дати один із трьох варіантів відповіді. Відразу угода відбувається тільки в першому варіанті — у разі відповіді, що картка чинна і необхідна сума може бути використана. Другий варіант: із карткою усе в порядку, але сума занадто велика. У цьому разі треба або підібрати щось дешевше і повторити авторизацію, або відмовитися від купівлі. Третій варіант відповіді — картка анульована, тобто власник заявив про її втрату (у разі втрати або крадіжки), або банк сам припинив відносини з несумлінним клієнтом. У цьому випадку надходить команда затримати картку. Деякі банки у своїх інструкціях щодо здійснення операцій з платіжними пластиковими картками рекомендують у разі неможливості вилучення картки одержати максимальну інформацію про особу, що її пред’явила.
Електронний термінал дає змогу автоматизувати операцію дозволу і звертання до рахунку клієнта. У цьому випадку код зчитується з магнітної смуги. Зв’язок здійснюється по тих же телефонних лініях, але за допомогою модему. Відповідність підпису перевіряється візуально.
І, нарешті, одержання готівки за допомогою електронного банкомата. Банкомат — це пристрій, сполучений із центральним комп’ютером у режимі OFF-LINE, що автоматично робить авторизацію і, якщо усе в порядку, видає готівку. Ще при оформленні картки клієнт одержує, крім самої картки, запечатаний конверт, що містить РІN-код — цифровий код, який відомий тільки йому (не знає код навіть банк; код автоматично наноситься на папір і запечатується в конверт при видачі картки; визначити РІN-код, звернувшись до комп’ютера в банку, неможливо, бо на магнітній смузі його теж немає).
Іноді клієнту дають можливість під час отримання картки самостійно набрати цей код на спеціальній закритій клавіатурі. Це схоже на кодування в автоматичній камері схову. Під час видачі готівки банкомат у певний момент запитує РІN-код. За спроби тричі набрати неправильний помилковий РІN-код банкомат захоплює картку. Те саме відбувається, якщо результат авторизації негативний. Коли ж усе гаразд, власник картки одержує готівку, а також, за бажанням, виписку про стан рахунку, сума на якому змінилася за командою пристрою. Можна звернутися за допомогою банкомата і просто для того, щоб одержати інформацію про свій поточний рахунок. Клієнт, що втратив (або забув) код, може бути оштрафований, оскільки угоди у такій ситуації передбачають заміну картки.
Пластиковою карткою може користуватися тільки та особа, ім’я і прізвище якої нанесені на особову сторону картки, її не можна передавати іншим особам.
Подібні елементи захисту застосовуються і в інших формах розрахунків — інкасо, гарантій. Важливим з точки зору безпеки тут буде безумовне дотримання банками технологій проведення операцій, передбачених відповідними законодавчими та нормативними актами. Практично всі елементи захисту спрямовані на отримання банками інформації, яка б найбільшою мірою характеризувала об’єктивну сторону тієї чи іншої операції.
Значна кількість порушень відбувається під час здійснення неторговельних операцій, зокрема з готівковою іноземною валютою. Уповноваженим банкам необхідно враховувати, що торгівлю в іноземній валюті можуть здійснювати підприємства, які одержали відповідну ліцензію НБУ. Таким підприємствам банки встановлюють ліміт залишку іноземної валюти в касі. Понадлімітні залишки підлягають інкасації. Уповноважені банки зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням підприємствами, які ними обслуговуються, порядку обігу іноземної валюти та інформувати НБУ про всі порушення, допущені підприємствами, які приймають готівкову іноземну валюту всупереч установленій забороні.
Інші юридичні особи-резиденти можуть здійснювати торгівлю, відкривши обмінний пункт на підставі агентської угоди з уповноваженими банками. Проте банкам слід з великою увагою ставитись до надійності їхніх агентів, оскільки за всі порушення такого пункту відповідає сам банк. Через відсутність відповідальності агентів у таких пунктах спостерігається найбільше порушень, а це, у свою чергу, може призвести до втрати валютної ліцензії уповноваженого банку. Тому банкам необхідно контролювати роботу обмінних кас щодо дотримання вимог зберігання валюти, своєчасності та правильності оформлення виконаних операцій, дотримання встановленого режиму роботи, законності здійснення операцій відповідно до чинного законодавства, технічного забезпечення та ін. Доцільно також в агентських угодах передбачити те, що агент повинен обов’язково сповіщати банк про відкриття нового пункту обміну, а банк — здійснювати перевірку пункту відповідно до вимог НБУ.
Важливе місце в діях касирів валютних кас і обмінних пунктів має ретельна перевірка справжності грошових знаків. Передусім необхідно оцінити якість паперу, на якому віддруковано гроші, переконатись, чи є в наявності захисні елементи, належні тій чи іншій національній валюті. Тут слід звернути увагу на наявність певних ознак, які свідчать про справжність грошей. Такими ознаками є:
– папір для грошей виготовляють із високоякісної сировини, вона має добру проклейку, що надає їй жорсткості, тому, зминаючи гроші, можна чути характерний хрускіт;
– водяні знаки містяться практично в усіх валютах. Якщо розглядати їх на світло, вони будуть більш темними (іноді більш світлими), ніж основний фон купюри, причому перехід кольору майже не помітний;
– захисні нитки. У папір багатьох валют вставляють металізовані, профарбовані тоненькі смужки, які містять мікродрук;
– мікротекст на деяких частинах малюнків грошових знаків;
– волокна, які в процесі виробництва паперу для грошей додаються до нього. Як правило, вони світяться під дією ультрафіолетових променів і можуть бути кольоровими чи безкольоровими. Волокна можна підчепити голкою, тоді як на фальшивих грошових знаках такі волокна можна стерти;
– конфетті. У папір деяких грошових знаків під час його виготовлення вводять маленькі кружечки — безкольорові та флорисцуючі під дією ультрафіолетових променів. Вони мають мікродрук або блідо-кольорові нитки і створюють відповідний рельєф, якого не буває на фальшивих грошових знаках;
– тиснені сітки, помітні лише тоді, якщо розглядати гроші під відповідним кутом зору;
– друк. Використовується офсетний, глибокий, металографічний друк та спеціальні номератори. На грошових знаках виконується особливий “райдужний” друк, чим забезпечується плавний кольоровий перехід фарб, який практично неможливо зімітувати;
– філігранний малюнок портретів провідних політичних діячів, учених, представників культури. Портрети, сітки для фону, малюнки складаються з тонких чітких ліній. Повторити один до одного такі малюнки частіше за все неможливо;
– оптичний ефект. Під різним кутом зору кольори грошових знаків деяких валют міняють свій відтінок. Як правило, підробок грошових знаків таких валют не трапляється;
– фарба, яка містить різноманітні елементи, що світяться в ультрафіолетових променях. Крім того, мають місце включення, які володіють феромагнітними властивостями, тощо;
– малюнок, що збігається. На обох сторонах грошових знаків існують малюнки, які при розгляді на світлі повинні створювати малюнок, що збігається. Подібну точність фальшивовалютники не завжди можуть відтворити;
– голограми, кінеграми хоч і є дорогим засобом захисту грошей, але на знаках великих номіналів вони можуть бути;
– пластикове покриття деяких грошових знаків створює добре помітний захисний блиск і до того ж більше зберігає “працездатність” таких знаків.
Одним із видів неторговельних операцій банків є операції з іменними і дорожніми чеками. Чек — документ, який містить письмове розпорядження власника рахунка виплатити певну суму грошей чекодержателю. Сфера чекового обігу зазнає досить сильного впливу різного роду махінацій і зловживань, оскільки основним індентифікатором власника чека часто є його підпис (насамперед чеки на пред’явника і дорожні чеки). Тому банки повинні приділяти велику увагу захисту таких операцій. Так, іменні чеки в основному повинні прийматись на інкасо. Тобто прийнятий чек після його перевірки на справжність (водяний знак, випуклість зображень, реакція на ультрафіолетове випромінювання і т. п.), правильність заповнення, термін дії й оформлення відповідним чином всіх документів, відправляється іноземному банку, який, у свою чергу, також перевіряє справжність чека для виплати клієнту. Наявність подвійного контролю стримує шахраїв, тому операції з іменними чеками, які приймаються на інкасо, часто обходяться ними. У даному випадку зловживання може бути тільки у разі наявності змови шахрая і банківського працівника під час перевірки документів. В останньому випадку слід забезпечувати контроль діяльності працівників, залучених до операцій з чеками, періодичні перевірки їх роботи та документів, виконаних ними, а також перевіряти всі скарги та заяви, які надходять з приводу порушень правил проведення операцій з чеками.
Дорожні чеки — це грошові зобов’язання сплатити вказану в чеку суму пред’явникові, зразок підпису якого проставляється в момент продажу. Такі чеки друкуються на спеціальному папері і мають відповідні номінали, вид і захисні засоби. Основними заходами безпеки в операціях з дорожніми чеками, за досвідом банків, можуть бути:
– під час продажу чеків необхідно вимагати у клієнтів особисті документи, заяву на придбання чека і відповідно заповнити квитанцію про продаж чека. Квитанція про продаж повинна зберігатись окремо від чеків;
– при оплаті чека необхідно пересвідчитись у його справжності, порівняти контрольний підпис і підпис, який клієнт ставить у присутності працівника банку. У разі виникнення сумніву у справжності підпису, вимагати від клієнта повторити підпис на зворотному боці чека й порівняти з підписом у документі, який підтверджує особу;
– у разі виникнення серйозних сумнівів, а також при виплаті за чеком значних сум рекомендується зв’язатись з емітентом дорожнього чека і пересвідчитись, чи немає номера даного чека в списках вкрадених чи загублених;
– якщо чек є вкраденим чи загубленим або особистість власника викликає певні сумніви, такий чек не оплачується і не повертається власнику. Про таке доцільно, не викликаючи підозри у власника чека, повідомити правоохоронні органи.
На безпеку валютних операцій уповноважених банків може мати значний вплив необдуманий вибір банків-кореспондентів за кордоном. Вибираючи банк-кореспондент, необхідно керуватися інформаційними довідниками міжнародних рейтингових агентств, де міститься списки банків, оцінені за різними видами рейтингу. Відкриваючи коррахунок, необхідно вивчити установчі документи, баланс на останню звітну дату, список банків-кореспондентів даного банку, установити ліміти коштів, які перебувають у розрахунках із банком-кореспондентом, домовитися про умови обслуговування рахунку, одержати зразки підписів співробітників банку, юридичну адресу, телефони та іншу необхідну інформацію.
Більша частина порушень відбувається під час здійснення розрахунків за “лоро”-рахунками банків-кореспондентів (платежі за кордон за підробленими документами, “відмивання” грошей за допомогою “лоро”-рахунків, коли “брудні” гроші, які накопичуються на рахунках іноземних банків, використовуються для оплати товару українського виробника тощо).
З метою недопущення перелічених вище порушень банкам необхідно вимагати від українських резидентів, які перераховують іноземним партнерам гривню на “лоро”-рахунки, такі самі документи суворої звітності (митні декларації, контракти), як і для проведення конвертаційних операцій на УМВБ, а під час здійснення авансових платежів доцільно застосовувати різні форми акредитивів, не видавати кредити нерезидентам у національній валюті.
Якщо банк здійснює термінову купівлю національної валюти у нерезидента за валюту, бажано розраховуватися прямо, уникаючи посередників. Крім того, комерційним банкам корисно диверсифікувати торгівлю валютою, що дає змогу скоротити ризик неплатежів. Сюди може ввійти система одночасних розрахунків, за якої банк і центральна клірингова палата зобов’язані здійснювати одночасні розрахунки. При купівлі-продажу валюти існує також ризик неотримання прибутку, коли кошти не використовуються. Так стандартний термін здійснення угоди “спот” — два робочі дні. Тому банкам, здійснюючи перерахування, необхідно виходити з того, що робочі дні не включають суботи, неділі або свята в обох країнах, чиї валюти використовуються, угоди між американськими і канадськими доларами проводяться на наступний робочий день. На Середньому Сході FX ринки закриті по п’ятницях, але відкриті по суботах.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Безпека банківської діяльності (М. І. Зубок)