Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківські операції (А. М. Мороз, М. І. Савлук) скачати онлайн-> 3.1. Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів

3.1. Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів



Важливим напрямом діяльності банків є касові операції. Вони полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки за вимогами клієнтів. Особливо важливим і відповідальним для банку є своєчасне і повне задоволення вимог клієнтів на видачу готівки. Від цього залежить довіра клієнтів до банку, їх можливість вільно розпоряджатися своїми коштами, нормально виконувати свої зобов’язання по заробітній платі та інших платежах, що здійснюються готівкою.
Касові операції мають велике значення для самих банків, для їхніх клієнтів і для банківської системи в цілому. Приймаючи готівку від клієнтів — юридичних та фізичних осіб, банки збільшують свої вільні резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання доходів. Видаючи готівку клієнтам, банки стягують комісійну плату, яка поповнює їхні доходи. В операціях з готівкою банки можуть надавати своїм клієнтам чимало додаткових послуг (з інкасації, самообслуговування тощо), які також дають додаткові доходи.
Клієнти банків через касові операції надають своїм грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів від депозитних процентів. Водночас у них зростає ймовірність втрат завдяки ризику неліквідності банків.
Банківська система, регулюючи касові операції, залучає готівку у внутрішньобанківський оборот. Завдяки цьому вона збільшує свої резерви і скорочує витрати на готівковий обіг, поліпшує структуру грошової маси, підвищує регульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.
Важлива роль касових операцій у діяльності банківської системи обумовлює необхідність їх централізованого регулювання. З метою його здійснення НБУ ухвалив три нормативні документи:
– Інструкцію № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України;
– Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні;
– Інструкцію № 4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”.
Вказаними документами визначені основні вимоги до організації банками касового обслуговування клієнтів:
– дотримання норм чинного законодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо регулювання обсягів та структури грошової маси;
– прогнозування установами НБУ готівкового обігу на підставі вимог основних напрямів грошово-кредитної політики та контроль за дотриманням прогнозних показників;
– обмеження готівкової емісії відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку;
– своєчасна видача установами банків готівки в межах наявних на рахунках коштів і на цілі, попередньо визначені клієнтами в їх грошових чеках;
– дотримання встановлених правил та порядку здійснення касових операцій, єдиних для всіх банків України.
Для здійснення касових операцій установи банків організовують прибуткові каси, в яких здійснюється приймання готівки від клієнтів, та видаткові каси, в яких здійснюється видача готівки. В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватися об’єднані прибутково-видаткові каси. Якщо установа банку здійснює інкасацію виторгу клієнтів силами інкасаторського апарату, то вона може створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів виторгу, який надходить після закінчення операційного дня банку. Видаткові операції вечірні каси не здійснюють.
Банківські касові операції базуються на організаційних заходах, пов’язаних з регулюванням готівкового обігу. Це передусім складання прогнозних розрахунків касових оборотів та організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки; розроблення календаря видач готівки по днях місяця і по окремих клієнтах; установлення для кожного клієнта ліміту залишку каси; визначення строків та порядку інкасації виторгу для організацій торгівлі та сфери послуг тощо. Згідно з цими заходами кожний клієнт банку для одержання касових послуг повинен попередньо:
– розробити і подати банку прогнозний розрахунок своїх касових оборотів на квартал (якщо банк складає свій прогноз касових оборотів);
– повідомити банку визначений день одержання готівки на виплату заробітної плати та інші платежі;
– повідомити розрахунок ліміту й одержати встановлений банком ліміт залишку каси;
– подати прізвище особи, відповідальної за одержання і доставку готівки з банку, та спосіб її транспортування.

Порядок приймання банками готівки

Юридичні особи та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банках, згідно з чинним законодавством повинні здавати одержану готівку, не витрачену в той самий день на поточні потреби, в установи банків для зарахування на їхні рахунки. У себе вони мають право тримати готівку тільки в межах ліміту каси, встановленого відповідними установами банків. Підприємства можуть витрачати частину готівкового виторгу на поточні платежі.
Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного підприємства установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку, поданої клієнтом, з урахуванням режиму роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здавання виторгу в банк тощо. Підприємствам, які мають постійний готівковий виторг із щоденним здаванням його в банк, ліміт каси встановлюється на рівні, що забезпечить йому нормальну роботу на початку наступного робочого дня. Всім іншим підприємствам ліміт каси може встановлюватися на рівні середньоденного надходження виторгу або середньоденного витрачання виторгу за три попередні місяці. Колективні сільськогосподарські підприємства самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банків. Якщо підприємство має кілька рахунків у різних банках, то ліміт каси встановлюється за місцезнаходженням основного рахунку.
Ліміти каси не встановлюються фермерським господарствам, що займаються виключно виробництвом сільськогосподарської продукції, та індивідуальним підприємцям, а також іноземним офіційним представництвам (посольствам, консульствам тощо), представництвам міжнародних організацій, а також представництвам інших іноземних організацій, якщо вони не займаються підприємницькою діяльністю.
Установи банків та податкові органи здійснюють контроль за дотриманням підприємствами лімітів залишку грошей у касах та за своєчасним і повним оприбуткуванням готівки в касах зі стягуванням штрафів за виявлені порушення.
Наявна у підприємства готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку, в якій відкрито основний чи додатковий поточний рахунок:
– через прибуткову денну чи вечірню касу;
– через інкасаторів НБУ чи комерційного банку;
– через підприємство зв’язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.
Порядок та частоту здавання готівки в банк підприємство узгоджує з установою банку, яка веде його основний поточний рахунок.
Приймання готівки через прибуткову касу банк здійснює протягом операційного дня на підставі стандартного документа “Об’ява на внесення готівки”. У ньому вказуються сума та характер внеску (торговий виторг, плата за транспортні послуги тощо), на який рахунок вноситься готівка та ін. об’яву на внесення готівки спочатку перевіряє операційний працівник каси, який обліковує її в спеціальному журналі, заповнює ордер до Об’яви, виписує квитанцію про прийняття готівки від клієнта. Всі ці прибуткові документи операційний працівник передає касиру, який приймає об’явлену суму від клієнта з поаркушним перерахунком і видає йому квитанцію.
Від фізичних осіб банки приймають готівку для:
– зарахування на їхні рахунки (поточні, ощадні) на підставі стандартного документа “Об’ява на внесення готівки” чи “Прибутковий касовий ордер”, із записом суми внеску в ощадній книжці;
– здійснення платежів по зобов’язаннях клієнта на підставі “Повідомлення” та з видачею “Квитанції” про здійснений платіж.
При прийманні готівки касири банку перевіряють банкноти та монети на справжність, виявляють фальшиві та ті, що втратили ознаки платіжності, і вилучають їх з обігу. Решта готівки упаковується в установленому порядку, оприбутковується до операційної каси банку, передається до сховища чи видаткової каси та зараховується на відповідні рахунки клієнтів. Якщо гроші були прийняті вечірньою касою, то на рахунки клієнтів вони будуть зараховані в наступний робочий день. На суму фактично одержаних від представника клієнта грошей, за винятком фальшивих, йому видається квитанція про внесення готівки. Виявлені фальшиві банкноти і монети клієнту не повертаються, а передаються правоохоронним органам. На їх суму представнику клієнта видається довідка про вилучення фальшивих грошей.
Якщо торговельні та інші організації одержують готівковий виторг регулярно і на значні суми, то здавати їх в установи банків доцільно через спеціалізовану службу інкасації та перевезення цінностей. Ця служба видає кожному клієнту достатню кількість спеціальних сумок, в які їх касири поміщають готівковий виторг і довідку про суму вкладених грошей. За встановленим графіком інкасатори забирають підготовлені сумки з грішми у торговельних організацій і доставляють в установи банків. Передача грошей інкасаторам працівниками торговельних організацій і приймання їх у інкасаторів працівниками банків здійснюється за кількістю сумок без поаркушного перерахування їх вмісту. Тому в інкасації важливо чітко дотримуватися встановлених правил і процедур передавання і приймання сумок.
Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас банків, де перевіряється їх цілість, правильність пломбування, правильність заповнення супроводжувальних документів і відповідність фактичної кількості сумок указаній у цих документах. Якщо зауважень з цих питань немає, сумки з готівкою
передаються в каси перерахунку, де вони розкриваються і перераховується поаркушно вміст кожної сумки. Вся інкасована готівка оприбутковується по оборотній касі, зараховується на рахунок клієнтів і передається до сховища чи до видаткової каси.
Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот і монет та їх обробка.
Метою експертизи є визначення справжності банкнот, їх платіжності та ступеня зносу. Експертиза на справжність банкнот здійснюється з допомогою спеціальних приладів, що дають змогу виявити особливі ознаки справжніх та фальшивих грошей. Умінню здійснювати таку експертизу касири періодично навчаються за спеціальними програмами.
Якщо банкнота визнана справжньою і має певний знос та незначні пошкодження, проте від неї залишилося не менше 3/4 початкового розміру і видимі водяний знак, номінал, літери серії та номер, вона вважається платіжною і залишається в обігу. Банкнота з істотнішими пошкодженнями вважається неплатіжною і має вилучатися з обігу. Неплатіжні банкноти підприємства не повинні приймати в платежі, але банки приймають їх для обміну на платіжні за таких умов:
– якщо не виникає сумніву в їхній справжності;
– якщо видимий номінал банкноти;
– якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну, тобто вона не становить половини і більше загального розміру банкноти.
– Метою оброблення готівки є формування банкнот у стандартну упаковку з єдиним для всіх банків оформленням, на якому зазначається назва банку, хто персонально формував упаковку, номінал та кількість банкнот, сума, дата. Банкноти одного номіналу формуються в одну упаковку по 100 штук, яка називається корінцем. 10 корінців одного номіналу формуються в упаковку, яка називається пачкою. Сформовані пачки обв’язуються шпагатом і пломбуються. Єдиний порядок оброблення грошових знаків створює значні зручності для їх подальшого переміщення, використання, зберігання, підвищує відповідальність касирів, оскільки дає можливість швидко виявити винних у недостачі чи пропусканні фальшивих грошей в упаковках.

Порядок видачі банками готівки

Установи банків видають готівку через свої видаткові каси протягом операційного дня в таких випадках:
– підприємствам, організаціям, установам з їхніх поточних рахунків на підставі грошових чеків установленої форми із зазначенням цільового призначення одержаної готівки;
– фізичним особам з їхніх поточних чи ощадних рахунків за видатковими касовими ордерами встановленої форми;
– індивідуальним позичальникам одержані ними позички за видатковими касовими ордерами;
– населенню при виплаті йому пенсій, допомоги, переказів з інших банків, заробітної плати працівникам даного банку на підставі, відповідно, доручень пенсійних органів, інших організацій — платників чи за видатковими касовими ордерами.
До початку операційного дня касири одержують у завідувача каси під звіт достатню кількість готівки. Представники клієнтів для одержання готівки подають вказані видаткові документи (чеки, ордери) операційному працівникові каси для перевірки. Видаткові документи мають бути заповнені, підписані і засвідчені згідно зі встановленими НБУ правилами. Операційний працівник мусить також перевірити, чи є на рахунку у клієнта необхідна сума коштів. Якщо подані клієнтом документи не викликають зауважень, операційний працівник візує їх, підписує в осіб, які мають право дозволити видачу готівки, і передає касиру для виконання.
Одержані видаткові документи касир ще раз перевіряє, передусім достовірність підпису особи, що дозволила видачу грошей, наявність даних про пред’явлення паспорта та підпису про отримання грошей представником клієнта — одержувача готівки. Якщо ці документи не викликають сумніву, касир відраховує зазначену суму готівки і передає представникові клієнта. Гроші видаються повними пачками та корінцями, якщо упаковка їх не пошкоджена. У разі видачі великих сум готівки вони можуть готуватися банком заздалегідь. Одержувач може перерахувати видану йому суму готівки поаркушно. Це робиться в окремому приміщенні під наглядом працівника банку. Видана клієнтам сума готівки в той самий день списується з їхніх рахунків.
Якщо під час перевірки видаткових документів операційним працівником чи касиром будуть виявлені порушення чинних правил їх оформлення, вони повертаються без виконання. Якщо представник клієнта, перераховуючи в приміщенні банку одержану готівку, виявить недостачу, то вона покривається з каси банку і пред’являється претензія на цю суму установі банку, касир якої сформував відповідну пачку та корінець. Надлишок виданої суми повертається до каси банку.
Підприємства при одержанні готівки повинні вказувати в чеку цілі, на які вони будуть витрачатися, і суму на кожну ціль. Податкові та інші контролюючі органи, комерційні банки періодично перевіряють використання підприємствами одержаних коштів за цільовим призначенням.
З грудня 1998 р. у касове обслуговування клієнтів внесені істотні зміни, спрямовані на його поліпшення. Зокрема, підприємствам надано право здійснювати в певних межах розрахунки між собою та з громадянами готівкою, одержаною в касах банків, та з виторгу. Проте якщо у них є заборгованість перед бюджетом, то готівкові виплати, пов’язані з оплатою праці, здійснюються лише за рахунок коштів, одержаних з кас банків.
Податкові та інші контролюючі органи, установи банків періодично перевіряють дотримання підприємствами встановлених правил використання готівки з виручки та одержаної в банку для розрахунків між собою та з громадянами, зокрема наявність товарних та касових документів, що підтверджують платіж готівкою, та відсутність заборгованості перед бюджетом.

Здійснення касових операцій через банкомати

Операції з приймання та видача готівки можуть здійснюватися також за допомогою банківських ідентифікаційних карток та банківських автоматів. У першому випадку касові операції здійснюються у викладеному вище порядку, тільки замість прибуткових чи видаткових паперових документів застосовуються пластикові ідентифікаційні карт  Розрахунки з участю фізичних осіб, на відміну від міжгосподарських розрахунків, які переважно виконуються в безготівковій формі, до останнього часу здійснюються в Україні переважно готівкою. Традиційні інструменти безготівкових розрахунків (чеки, платіжні доручення) у цій сфері майже не застосовуються, що можна пояснити малими обсягами трансакцій окремих платників та низьким
рівнем розвитку банківських послуг у країні. Проте зумовлені трансформаційними процесами в економіці надмірне розбухання готівкового обороту та істотне підвищення розміру трансакцій найзаможнішого прошарку населення викликали гостру потребу в запровадженні безготівкових інструментів у цю сферу.
Враховуючи те, що світова практика інтенсивно скорочує застосування в масових платежах паперових безготівкових інструментів (чеків, доручень тощо) і запроваджує електронні платежі за допомогою пластикових карток, Національний банк та уряд України прийняли рішення запровадити безготівкові розрахунки у сферу масових платежів із застосуванням пластикових карток, не вдаючись до використання паперових інструментів. Якщо цей задум буде реалізовано, то і в організації масових платежів Україна зможе вийти на рівень світових досягнень.
На противагу системі електронних платежів (СЕП), яка обслуговує розрахунки юридичних осіб, забезпечення безготівкових розрахунків з участю фізичних осіб на електронній основі одержала назву системи масових електронних платежів (СМЕП).
Створення СМЕП є значно складнішим, трудо- та капіталомісткішим завданням, ніж створення СЕП. Адже учасниками цієї системи потенційно можуть бути:
— мільйони фізичних осіб;
— величезна кількість торговельних та інших організацій, що надають послуги населенню;
— банки, які обслуговують власників пластикових карток, торговельні та інші організації;
— структури, які забезпечують передавання електронної інформації, здійснюють розрахунки між банками, надають технічну та технологічну підтримку електронним системам зв’язку тощо. Їх потрібно забезпечити відповідними технічними інструментами (картками), програмно-технічними комплексами (терміналами, банкоматами), лініями зв’язку, засобами захисту, контролю, технічного і технологічного супроводження тощо. Для цього потрібні великі капіталовкладення, які не можуть забезпечити окремі банки чи їх об’єднання.
Водночас в Україні є чимало передумов, що сприятимуть успішному розв’язанню цього завдання в оптимальні строки і з мінімальними витратами. Передусім це можливість реалізувати новітній світовий досвід у цій сфері; по-друге, СМЕП створюється на державній основі при безпосередній участі Національного банку України, що дасть можливість широко використати мережу і досвід функціонування СЕП та фінансову підтримку НБУ; по-третє, оскільки попит на послуги СМЕП поки що незначний і розвиватиметься поступово, в НБУ та комерційних банків є достатньо часу, щоб розробити комплексний проект системи і розпочати поступову його реалізацію, уникаючи помилок і витрат на їх виправлення. Тому є підстави сподіватися, що Україна створить власну СМЕП на такому ж високому рівні, як і СЕП, хоч і не так швидко як цю останню.
Учасниками СМЕП є: Національний банк України, комерційні банки, фізичні та юридичні особи — клієнти банків, підприємства торгівлі та сфери послуг. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграють комерційні банки. Вони реалізують пластикові картки своїм клієнтам, ведуть інформаційне забезпечення електронних платежів, поточні рахунки продавців і покупців і здійснюють остаточне урегулювання їхніх взаємних вимог. Тому через пластикові картки банки надають цілий комплекс послуг своїм клієнтам.
Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки. Самі по собі вони не є грішми і не здійснюють обігу. Вони лише є підтвердженням того, що їхні власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можуть привести в рух з допомогою карток і погасити свої зобов’язання. Тому емісія карток не збільшує загальної маси грошей в обігу. Проте вона може прискорити їх обіг, збільшити залучення готівки в банківський оборот, підвищити рівень грошово-кредитної мультиплікації, що може спричинити збільшення пропозиції грошей та інфляційні процеси.
У світовій практиці вже існує багато видів пластикових карток, які різняться за характером емітента (банки, небанківські структури), характером власника (приватна особа, корпорація), функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка), технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою, або смарт-картка), за ступенем пільг для користувачів (“стандартні”, “золоті”, “платинові”). Для організації СМЕП в Україні найбільший інтерес викликає класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.
Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому всі їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетовими.
Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власником кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому власникам їх відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних). При видачі кредитних карток банки-емітенти уважно вивчають кредитоспроможність своїх клієнтів і тільки після цього визначають, чи можливо реалізувати кредитну картку конкретному клієнту і якого розміру ліміт кредитної лінії йому встановити. Тому такі картки реалізуються звичайно найбільш надійним клієнтам, які мають високу кредитоспроможність. Через такі обставини та високі кредитні ризики цей вид карток у банківській практиці України використовується вкрай обмежено.
За кредитними картками їх власники можуть здійснювати платежі за товари та послуги (будь-які чи тільки певного виду), одержувати готівку в банківських установах чи в банкоматах, одержувати певні пільги від банків-емітентів (страхування життя, скидки при бронюванні авіаквитків, оплаті місць у готелях, телефонних розмов тощо), використовувати як засіб самоідентифікації та ін.
Умови надання кредиту та порядок здійснення платежів за кредитними картками визначають банки-емітенти. Вони можуть помітно різнитися залежно від окремих емітентів. Так, за одними з карток наданий платіжний кредит повинен бути погашений протягом місяця, а за іншими здійснені платежі протягом 25 днів взагалі не вважаються кредитом і за ними не стягується процент. Одні емітенти можуть вимагати підтвердження наданого кредиту, інші — ні. За одними картками разові платежі можуть обмежуватися певними сумами, а за другими — ні, а тільки загальним лімітом кредитної лінії, за третіми може допускатися навіть перевищення цього ліміту. Конкурентна боротьба між банками за клієнтуру примушує їх постійно вдосконалювати кредитні картки, робити їх дедалі привабливішими для клієнтів.
Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту.
Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки. Проте й вони не виключають користування власником у деяких випадках кредитом, а саме:
— якщо він має поточний рахунок з овердрафтом, то в межах ліміту овердрафту клієнт користується для платежів за карткою банківською позичкою. У цьому випадку дебетна картка мало чим відрізняється від кредитної;
— між моментом оформлення за карткою купівлі товару чи послуги в торговельній структурі і списанням коштів з поточного рахунку власника може проходити певний період часу, протягом якого покупець користується придбаним товаром, отже, одержує кредит. Проте це скоріше технічний кредит, зумовлений технологічними особливостями даної картки, а не її природою. На перших порах, коли процес обміну інформацією між учасниками був тривалим, цей кредит відіграв значну стимулюючу роль у швидкому поширенні дебетних карток.
Платіжна дебетна картка досить зручна і проста у користуванні: її можна швидко оформити, за нею майже немає обмежень при одержанні готівки з поточного рахунку, нею можна вносити готівку на рахунок, сума платежів за цією карткою не обмежується лімітом кредитної лінії.
Дебетні картки теж бувають кількох видів. Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються такою карткою, виділяють:
— картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку, або через автоматичні пристрої (банкомати), мережа яких може охоплювати всю країну та інші держави. Такі картки відкривають власнику доступ до свого поточного рахунку на засадах самообслуговування будь-де і в будь-який час, тому що банкомати працюють без вихідних і цілодобово;
— картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах. Наявність терміналу та мережі електронного зв’язку дає можливість продавцеві товару швидко ідентифікувати платника, а останньому — негайно переказати гроші з його рахунку на рахунок торговельної організації. Ці картки технологічно спроможні істотно витіснити готівку зі сфери масових платежів. Все залежатиме від сфери розвитку мережі терміналів (має бути 100-процентне охоплення структур, які продають населенню товари та послуги) та високого рівня довіри до банків — організаторів цих платежів;
— чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком. Гарантування забезпечується наявними на поточному рахунку власника картки коштами та правом на кредит, наданим йому банком у разі недостатності для оплати чека власних коштів. Ці картки широко застосовуються у країнах з розвинутим чековим обігом. Як зазначалося вище (3.3), в Україні чековий обіг не розвинутий і немає підстав очікувати його широкого розвитку у майбутньому. Тому цей вид дебетної картки навряд чи знайде широке застосування в нашій країні.
За технологією використання виділяються два види карток:
— картки з магнітною лінією;
— картки з мікросхемою (смарт-картки).
Ці картки різняться за способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. З магнітною смугою та з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні картки.
Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, і він його вводить у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитуючий пристрій банкомата чи терміналу, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі і, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата).
Картки з магнітною смугою мають той недолік, що не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.
Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти і запам’ятовувати зміну інформації, зокрема визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення “електронного гаманця”, за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку-емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.
Смарт-картка має й інші переваги. У неї значно ширші функціональні можливості, оскільки мікросхема спроможна утримувати набагато більший обсяг інформації, оперативно її обробляти і поновлювати. Вона значно надійніша, ніж картка з магнітною смугою.
Зважаючи на очевидні переваги смарт-картки, Україна повинна орієнтуватися, приступаючи до розбудови власної СМЕП, відразу на широке запровадження смарт-карток. “Перестрибнувши” вже пройдені в західній практиці етапи розвитку масових електронних платежів, Україна відразу вийде на рівень найновіших технологій у цій сфері, що сприятиме прискоренню цих платежів, їх здешевленню, посиленню захищеності, підвищенню авторитету банків тощо.
Оскільки розбудова СМЕП потребує значних інвестицій, постає питання, чи окупляться ці затрати. Це залежить від тієї вигоди, яку одержать учасники СМЕП — фізичні особи, торговельні організації, окремі банки та банківська система в цілому, оскільки левову частину цих витрат візьме на себе кожний із них.
Фізичні особи — учасники СМЕП одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:
— позбавляються ризиків, пов’язаних з втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас збережуть майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу);
— поліпшаться умови для планування і контролю сімейних бюджетів, для оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти;
— підвищується престиж власника картки у суспільстві, що має позитивне значення для працевлаштування, для професійного зростання тощо.
Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів і негативні наслідки:
— зростають витрати, пов’язані зі здійсненням таких платежів (оплата картки, сплата вступного внеску, сплата процента за кредит, обов’язковий депозит на рахунку для платежів по картці тощо);
— обмеженість мережі магазинів, підприємств сфери послуг, які готові приймати платежі на основі електронних платіжних карток, стримує застосування останніх і зумовлює широке користування готівкою.
Вказані недоліки в умовах хронічної економічної кризи можуть переважити позитивні наслідки запровадження пластикових карток та істотно загальмувати весь процес створення СМЕП.
Продавці (торговельні організації) мають такі вигоди від застосування пластикових карток:
— зростають обсяги реалізації завдяки залученню більшої кількості і з більшою платоспроможністю покупців;
— скорочуються витрати на інкасацію та конвертацію виручки;
— скорочуються витрати на підтримання безпеки магазинів і підвищується її рівень;
— зростає якість, технологічність обслуговування покупців та рейтинг торгової організації.
Негативні наслідки застосування карток для продавців полягають у необхідності істотних початкових витрат на придбання відповідного обладнання та навчання кадрів з користування досить складною системою пристроїв. У подальшому зростуть і поточні витрати з обслуговування терміналів та пристроїв. Для переважної більшості українських “торговельних точок”, які залишаються малопотужними, такі витрати не під силу профінансувати.
Для окремих банків застосування пластикових карток у масових платежах має такі вигоди:
— збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи;
— зростають доходи банків, оскільки за всі операції з картками вони стягують плату;
— зростає імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.
Проте перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне і програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв’язку тощо.
Для банківської системи в цілому широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигод   Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.
Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов’язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків — і пасивна, і активна, і надання послуг — неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже — розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.
За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.
Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку — для підвищення життєвого рівня населення.
Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.
Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов’язання.
Платіжна система в широкому розумінні — це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи є одним із ключових економічних завдань держави.
Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту.
В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передача інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп’ютерних систем зв’язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність
інформації, необхідної для здійснення платежу на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання — видавання готівки з рахунків клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.
Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо).
Інколи до платіжних інструментів відносять також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це надає їм надто широкого трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, котрі є технічними знаряддями здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас слід зауважити, що інколи буває важко визначити її на практиці. Так, вексель та чек при їх передаванні по індосаменту використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку — як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей по рахунках чи видача готівки.
Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:
– економічні агенти (юридичні особи) — власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою, чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;
– зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках;
– переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету;
– форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;
– строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції;
– відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов’язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.
Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.
Так, в Україні тривалий час обов’язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише шляхом переказування коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті і один — в іноземній. З 1998 р. підприємства мають право мати по два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Підприємства не можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки банки зобов’язані переказувати кошти по них у черговості, визначеній законодавчими актами. Самі підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті і майже не застосовують оплату з відстрочкою платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас широкого застосування набули бартерні відносини, за яких взагалі відпадають розрахункові операції банків.
— зросте залучення грошових коштів у внутрішньобанківський оборот, посилиться керованість грошового обороту в цілому, підвищиться роль банківської системи в розвитку економіки;
— знизиться частка готівки в грошовій масі, скоротяться витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);
— з’явиться додатковий стимул для переведення банківської справи на сучасні електронні технології, що сприятиме зростанню попиту на новітню комп’ютерну техніку, програмне забезпечення, системи зв’язку, висококваліфіковані кадри і дасть тим самим поштовх до розвитку вітчизняного виробництва та зайнятості.
Проте для отримання вказаних вигід потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури СМЕП. Кризовий стан бюджету навряд чи дасть можливість державі виділити необхідні для цього інвестиції. Тим більше, що інвестиції потрібні не тільки для внутрішньо- та міжбанківських заходів (процесингові центри, програмне забезпечення, банкомати тощо), а й на реконструкцію суміжних сфер (торгівлі, сфери послуг, зв’язку, виробництва комп’ютерної техніки та ін.). З іншого боку, низький рівень життя населення та зумовлений ним недостатній платоспроможний попит, а також низький рівень довіри до банківської системи не додають оптимізму щодо достатності попиту на пластикові картки населення України, щоб затрати на створення СМЕП окупилися в близькій перспективі. Тому створення цієї системи має здійснюватися виважено, комплексно, з урахуванням усіх позитивних і негативних факторів і наслідків та з залученням коштів усіх суб’єктів системи з тим, щоб іміджеві інтереси окремих із них не взяли гору над економічними інтересами всього суспільства.
У другому випадку (при застосуванні банкоматів) в організацію та технологію касового обслуговування вносяться істотні зміни.
Банкомат — це пристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів. Банкомати включаються в систему автоматизації банків і застосовуються з метою:
– скорочення поточних витрат банків на ведення касових операцій;
– розширення спектра банківських послуг для клієнтів;
– розширення частки банку на ринку роздрібних послуг.
Досягнення цих цілей виправдовує значні первинні витрати на придбання банкоматів та їх встановлення, тому вони знайшли широке застосування в розвинутих країнах. Банкомати активно запроваджуються в банківську практику в Україні.
Сучасні банкомати можуть виконувати такі операції:
– інформувати клієнтів про стан їхніх рахунків;
– видавати готівку з рахунків;
– приймати готівку для розміщення на рахунках клієнтів;
– приймати готівку для погашення позичок;
– приймати доручення про переведення грошей з одного рахунку клієнта на інший тощо.
Надання банкоматами вказаних послуг здійснюється за допомогою пластикових ідентифікаційних карток та ПІН-кодів клієнтів. Після кожної операції банкомат видає клієнту квитанцію з повною її характеристикою (сума, час, порядковий номер, вид операції, назва банку тощо).
Порядок надання касових послуг через банкомати досить простий. Уклавши договір з клієнтом, банк видає йому за невелику плату пластикову картку та ПІН-код, повідомляє мережу розміщення банкоматів, якими він може користуватися, та режим їх роботи. Для клієнта важливо, щоб банкомати працювали цілодобово і розміщувалися не тільки в приміщенні банку чи його філій, а й у багатьох інших місцях. Тому банки прагнуть розмістити свої банкомати і в таких місцях, як великі торговельні, сервісні центри, вокзали, центри розваг тощо.
Для одержання касової послуги клієнт за допомогою пластикової картки входить через зчитувальний пристрій у “пам’ять” банкомата і вводить туди за допомогою цифрової клавіатури свій ПІН-код. Упевнившись в ідентичності одержаної з двох каналів інформації, банкомат дає дозвіл клієнту здійснювати будь-яку з операцій, висвітлених на спеціальному табло. За допомогою клавіатури клієнт дає банкомату команду на виконання вибраної операції, вказує її суму та по якому рахунку (поточному чи ощадному) здійснювати. Прийнявши та обробивши цю інформацію, банкомат через спеціальний пристрій (вікно) приймає або видає банкноти, а також видає квитанцію клієнту.
Використання банкоматів у касовому обслуговуванні пов’язане з підвищеним ризиком, особливо якщо вони розміщені поза приміщеннями банку. Тому банкомати настроюються так, щоб посилити безпеку здійснюваних операцій. Якщо клієнт не може “ввійти” в банкомат за певну кількість спроб (наприклад дві) чи “спілкується” з ним довше встановленого часу (наприклад 2,5 хвилини), банкомат конфіскує пластикову картку.
Для успішного розвитку цього нетрадиційного для України виду банківських послуг важливо, щоб банки чітко і своєчасно забезпечували банкомати готівкою та підтримували їх у робочому стані. “Мовчазні” касири-автомати можуть не тільки скомпрометувати прогресивну ідею, а й спричинити їх поломку розгніваними клієнтами, що дорого коштуватиме банку. Тому банки, що вирішили запроваджувати банкомати, повинні розробити дійову систему функціонального та сервісного їх обслуговування. Порядок забезпечення банкоматів готівкою визначений Інструкцією № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків, затвердженою Правлінням НБУ.

Забезпечення касової діяльності банку

Касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ — операційну касу, в складі якого можуть створюватися декілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня каси, каса перерахунку, а також обов’язково створюється сховище. Всі готівкові кошти та інші цінності, що надійшли в операційну касу і не були в той самий день видані з банку, наприкінці дня поміщаються в сховище. За забезпечення схоронності грошей та інших цінностей в сховищі відповідальність несуть керівник, головний бухгалтер та завідувач касою банку. Порядок передавання грошей та інших цінностей до сховища, розміщення і зберігання їх там, доступу в сховище службових осіб банку, виносу грошей зі сховища, перевірки залишків цінностей в сховищі та інші процедури чітко визначені НБУ в Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи. Дотримання банками вимог цієї інструкції сприяє схоронності готівкових коштів та поліпшенню касового обслуговування клієнтів.
Рівень касового обслуговування залежить також від наявності в операційній касі банку достатньої для виконання замовлень клієнтів суми банкнот та монет. Для цього нормативними документами НБУ передбачений спеціальний механізм підкріплення кас банківських установ.
Установи комерційних банків задовольняють потреби клієнтів у готівці насамперед за рахунок грошей, що надійшли в їхні каси від клієнтів, які здають готівку в банки. Проте готівки інколи надходить недостатньо для забезпечення поточних виплат, що спричинюється нерівномірністю надходжень і видач готівки по окремих банках та нерівномірністю розподілу клієнтури між банками. Тому установи банків заздалегідь визначають свої потреби в підкріпленні операційної каси, виходячи з прогнозних розрахунків готівкових надходжень та виплат. За два-три дні до настання дати, коли можливі видатки готівки перевищать надходження, установа банку подає регіональній установі НБУ заявку на підкріплення каси. Розмір заявленого підкріплення може відхилятися від прогнозованого перевищення видатків над надходженням готівки на величину зменшення чи збільшення залишку готівки в операційній касі банку. Установи комерційних банків також повідомляють регіональні установи НБУ про продаж їм надлишків готівки зі своїх операційних кас. Ця інформація, одержана заздалегідь, дає можливість установам НБУ своєчасно відрегулювати свої оборотні каси для задоволення заявок установ комерційних банків на підкріплення операційних кас.
Підкріплення операційних кас банків здійснюється з оборотних кас регіональних установ НБУ за платіжними дорученнями, поданими їм установами банків. Указана в дорученні сума готівки списується з коррахунку установи комерційного банку і видається їй в той самий день. Доставку одержаної готівки установи банків здійснюють власними засобами або через інкасаторів НБУ.
Установа банку може підкріпити операційну касу шляхом купівлі готівки в іншій установі того самого чи іншого банку. Видача готівки з операційної каси банку-продавця здійснюється після перерахування на її коррахунок відповідної суми грошей з коррахунку банка — покупця готівки. Про таке підкріплення своєї операційної каси банк повинен повідомити відповідну установу НБУ.
Якщо установа банку має надлишок готівки в касі, вона може здати її в оборотну касу регіональної установи НБУ або продати іншій банківській установі із зарахуванням відповідної суми на її коррахунок. Наявні запаси зношених банкнот установа банку може обміняти у регіональній установі НБУ на придатні, або здати для зарахування на свій коррахунок. Обмін зношених банкнот здійснюється безоплатно, за попередньою угодою.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківські операції (А. М. Мороз, М. І. Савлук)