Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кредитування (Лагутін) скачати онлайн-> Організаційні основи діяльності національного банку України

Організаційні основи діяльності національного банку України


Ефективність функціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», можливе лише на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності.
Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встановлені відповідними правовими актами з чітко визначеним переліком прав та обов’язків осіб, що їх обіймають. Організаційна структура НБУ— це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії.
У теорії управління до характерних рис організаційної структури відносять, по-перше, роздрібненість (кожний орган складається з низки відособлених частин, під якими розуміють усі його підрозділи (посади)). Так, до складу організаційної структури НБУ входять: керівництво — Голова НБУ, його заступники, правління; структурні підрозділи та їхні керівники.
По-друге, ієрархічність (пірамідальність). Із поглибленням поділу праці всередині кожного органу можуть відділятися нові структурні частини. На певній стадії один керівник уже не в змозі спрямовувати і контролювати діяльність численних виконавців. Колектив службовців стає некерованим, виникає загроза порушення стійкості та єдності в роботі. Усуваються ці суперечності з допомогою проміжних ланок. У НБУ це — директор департаменту, його заступник, начальник управління, завідувач відділу тощо.
По-третє, складність, симетричність і формальність.
Структура може мати і такі риси, як стійкість, надійність, цілісність та ін.
Розглянемо детальніше формальність як характерну рису організаційної структури НБУ. Норми адміністративного права закріплюють кількісний та якісний її «параметри»: чисельність структурних підрозділів (посад), співвідношення посад керівного, оперативного та обслуговуючого персоналу, внутрішньоструктурні зв’язки між ними, відповідні функції, права й обов’язки. Низка структурно-посадових питань вирішується колегіально. Наприклад, постановою правління НБУ від 5 вересня 1996 р. затверджено структуру центрального апарату НБУ. Відтак структура апарату управління набула нормативної сили, «формального» характеру, відносної незалежності щодо особистих якостей службовців, які обіймають ті чи інші посади. Безперечно, організаційна структура центрального апарату управління НБУ не є сталою, вона може змінюватись у зв’язку із розширенням чи звуженням функцій банку, збільшенням чи зменшенням обсягу виконуваної роботи тощо.
У теорії управління виділяються три основні типи побудови структури органів управління: лінійний, функціональний і змішаний {лінійно-функціональний). За лінійного типу поділ праці відбувається як «по вертикалі», так і «по горизонталі» — між керівниками структурних підрозділів, які перебувають на одному рівні. При цьому у кожного працівника органу є лише один керівник, котрий здійснює керівництво з усіх питань. За функціонального типу побудови структури поділ праці відбувається відповідно до посадових функцій, причому виконавець підпорядкований одночасно кільком функціональним підрозділам — кожному з певного кола питань. Поєднання лінійного і функціонального принципів в одному органі управління створює самостійний тип структури — лінійно-функціональний.
Кожен із перелічених вище типів структури органів управління має свої переваги й недоліки. Більшість органів державного управління в Україні заснована на засадах лінійно-функціонального принципу. Саме на такій основі побудована структура центрального апарату управління НБУ.
Структура центрального апарату НБУ. Налагодити функціонування системи управління тим складніше, чим вона більша. Управляючі, котрі володіють мистецтвом управління, не випадково віддають перевагу співпраці з нечисленним, але висококваліфікованим апаратом і не підтримують тенденцію до розширення управлінського апарату. Зростання апарату управління в арифметичній прогресії тягне за собою збільшення чисельності внутрішніх взаємозв’язків у геометричній прогресії.
Питанням структури центрального апарату управління НБУ, як і управлінського апарату будь-якого іншого державного органу, присвячено чимало праць у юридичній та економічній літературі. Узагальнюючи пропоновані там дефініції, можна сформулювати поняття структури центрального апарату управління НБУ. Під структурою центрального апарату управління Національного банку слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій і повноважень, покладених на банк, і систему взаємовідносин цих підрозділів.
Структура НБУ та його центрального апарату є чинником, від якого значною мірою залежить як прийняття, так і виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти. Звичайно, в реалізації цих завдань відповідна роль належить також мережі Національного банку, до якої, крім центрального апарату, входять філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.
Національний банк України в межах чинного законодавства має право самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структурних підрозділів та одиниць, а також затверджувати їхні статути і положення.
Нинішня структура центрального апарату НБУ була затверджена, як про це згадувалося, постановою правління Національного банку від 5 вересня 1996 р. До складу центрального апарату НБУ входять департаменти (валютного регулювання, емісійно-кредитний, банківського нагляду, бухгалтерського обліку, інформації, готівково-грошового обігу, персоналу, економічний, юридичний) та низка інших самостійних структурних підрозділів. В основному їхні функції полягають у виробленні політики центрального банку, проведенні дослідно-аналітичної роботи, здійсненні операцій на кредитному та валютному ринках, а також діяльності технічного та адміністративного характеру.
Поліпшення структури центрального апарату банку у вересні 1996 р. дало можливість удосконалити управлінський процес. Він набув більш системного характеру, підвищилася виконавська дисципліна працівників, що, у свою чергу, позитивно вплинуло на діяльність банківської системи України в цілому.
Функціонування всіх структурних підрозділів центрального апарату НБУ та діяльність їхніх працівників регламентується відповідними положеннями, посадовими інструкціями тощо.
Рада Національного банку. Це — вищий колегіальний орган управління. Особливості його формування випливають із Конституції України (ст. 84, п. 18; ст. 106, п.12). Суть їх полягає, зокрема, в тому, що одна половина членів ради, як уже зазначалося, призначається Верховною Радою України, а друга — Президентом України.
Члени Ради НБУ, які входять до її складу за посадою, належать до квоти Верховної Ради чи Президента України залежно від того, хто їх призначив на посаду. Раду Національного банку України очолює Голова НБУ. Строк повноважень членів Ради становить 5 років, проте їхні повноваження можуть бути припинені за поданням голови НБУ органом, що їх призначив, у таких випадках:
1) за власним бажанням, у разі подання письмової заяви про це;
2) за неможливості виконання своїх обов’язків (у тому числі й застаном здоров’я);
3) якщо вчинено злочин, установлений вироком суду, що набув чинності;
4) у разі звільнення з посад осіб, які входять до складу Ради НБУ за посадою.
Вакансії в Раді НБУ заміщуються у порядку, передбаченому Конституцією України.
Оскільки створення Ради НБУ має конституційні засади, її діяльність регламентовано в Законі «Про Національний банк України».
Правління Національного банку України. Діяльність цього органу передбачена Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 10) і Статутом НБУ (ст. 21). Члени Правління призначаються Верховною Радою України за поданням Голови Національного банку. Правління НБУ переважно вирішує організаційні, координаційні і контрольні питання. Так, цей орган розглядає питання організації і здійснення єдиної політики в галузі кредитування, розрахунків, грошового обігу, обліку й звітності, банківського контролю та інші питання діяльності банків. Правління НБУ розробляє проекти основних напрямів грошово-кредитної політики, прогнози касових оборотів, зведений валютний план, координує діяльність управлінь НБУ на місцях, а також підвідомчих підприємств і організацій.
До повноважень правління НБУ належать також: підбір, розстановка, виховання, підготовка і перепідготовка кадрів; розгляд проектів, постанов та інших нормативних актів НБУ, річного звіту й балансу НБУ, річних звітів про роботу системи банків і зведеного балансу банків України, звітів керівників установ НБУ, структурних підрозділів центрального апарату НБУ. Рішення Правління НБУ з розглянутих питань ухвалюються простою більшістю голосів і оформляються відповідними постановами.
Порядок призначення на посаду Голови НБУ визначено Конституцією України (ст. 85, п. 18). Про це також ідеться в Законі України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 10), а також у Статуті Національного банку України (ст. 20).
Відповідно до Статуту Національного банку до обов’язків його Голови входить насамперед керівництво всією діяльністю банку. У зв’язку з цим на Голову покладено персональну відповідальність за виконання поставлених перед Національним банком завдань. Він має право видавати накази та інші локальні правові акти з питань діяльності НБУ. Голова Національного банку розпоряджається згідно з чинним законодавством усім його майном, дає доручення, встановлює порядок підписання зобов’язань і видання доручень від імені НБУ, а також здійснює представництво за кордоном з усіх питань діяльності Національного банку.
Статутом НБУ передбачено, що Голова вносить зміни в структуру банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату. Він же затверджує штатний розпис центрального апарату, типову структуру управлінь на місцях; призначає посадових осіб НБУ згідно із затвердженою номенклатурою та звільняє їх, установлює посадові оклади, заохочує працівників, які відзначилися своєю працею, накладає дисциплінарні стягнення.
До повноважень Голови Національного банку входить також затвердження положень про структурні підрозділи центрального апарату і про установи НБУ, розподіл обов’язків між заступниками, керівництво всією поточною діяльністю. У разі необхідності Голова Національного банку доручає розгляд окремих питань, які входять до його компетенції, своїм заступникам, керівникам структурних підрозділів центрального апарату, а також керівникам установ НБУ на місцях.
Таким чином, посада Голови НБУ, як видно з аналізу його повноважень, поєднує єдиюначальнщтво щодо вирішення важливих питань щоденної діяльності «банку банків» незалежної України з одночасною колегіальністю при вирішенні проблем, які входять у компетенцію НБУ.
Регіональні управління НБУ. Підрозділами НБУ є його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській області. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на відповідній території. їхні діяльність та обсяг повноважень регламентуються «Положенням про регіональне управління Національного банку України», затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р.
Регіональні управління не наділені правами юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ.
У своїй діяльності регіональні управління керуються законодавчими актами України, Статутом НБУ, постановами правління, наказами, іншими нормативними актами НБУ та «Положенням про регіональне управління Національного банку України».
Регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слідчих та інших адміністративних органах.
Національний банк України забезпечує регіональні управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональні управління розпоряджаються цим майном без обмеження, за винятком споруд і об’єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональні управління мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України.
Відносини регіональних управлінь з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ.
Згадане Положення покладає на регіональні управління НБУ низку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ. Регіональні управління здійснюють також контроль за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування.
Серед основних завдань регіональних управлінь можна виділити здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспондентські рахунки, контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства України, а також проведення емісійно-касової роботи.
З метою раціонального й ефективного виконання своїх завдань регіональні управління мають певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валютного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулювання діяльності комерційних банків, звітності й оброблювання банківської інформації тощо.
Регіональні управління складають зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначають плановий прибуток, проводять роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здійснюють господарську діяльність згідно з економічними нормативами, затвердженими НБУ. У цій сфері діяльності вони також зобов’язані раціонально використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації працівників, тощо.
Важливими є повноваження регіональних управлінь у сфері правової діяльності. Зокрема, вони повинні вивчати й узагальнювати практику застосування чинного законодавства, давати банкам кореспондентам роз’яснення щодо нормативних актів НБУ, давати
юридичному департаменту НБУ пропозиції стосовно внесення необхідних змін та доповнень у чинні нормативні акти.
За дорученням Національного банку України регіональні управління можуть брати участь у розробленні проектів правових актів, перевірці відповідності вимогам чинного законодавства проектів, угод та інших документів правового характеру. Діяльність регіональних управлінь може бути припинена за рішенням НБУ, яким одночасно визначається порядок використання їхнього майна.
Розглянуті питання дають змогу зробити певні висновки. Ефективна, злагоджена й чітка діяльність банківського апарату значною мірою залежить від точного визначення завдань, функцій і компетенції як усієї системи, так і кожного структурного підрозділу.
Кожний структурний підрозділ чи ланка управлінської системи НБУ повинні так організовувати свою діяльність, щоб максимально ефективно виконувати завдання, покладені на них чинними правовими актами.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кредитування (Лагутін)