Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кредитування (Лагутін) скачати онлайн-> Становлення системи валютного регулювання в Україні

Становлення системи валютного регулювання в Україні



Становлення та розвиток економіки України неможливі без створення ефективної фінансово-грошової системи. Невід’ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території України резидентів та нерезидентів, пов’язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.
Використання валютних цінностей в Україні потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду та Національного банку України. У зв’язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти на території України з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці України, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.
Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувалися різким падінням обсягів виробництва, розривом традиційних господарських зв’язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посиленням ентропійних (хаотичних) процесів у економіці.
До моменту виходу із зони рубля, тобто до 16 листопада 1992 р., єдиним платіжним засобом в Україні залишався радянський (а пізніше — російський) рубль, а також діяла радянська система множинних курсів для різних типів балансів за поточними операціями і за балансом руху капіталу. Як відомо, у цей період Україна не мала власного валютного законодавства, тому суб’єкти господарювання діяли відповідно до законодавства СРСР. Основою цього законодавства був порядок обов’язкового розподілу виторгу в іноземній ва-
люті між союзним і республіканським валютними фондами та валютним фондом безпосередньо підприємства (у пропорції 50 % на 50 %). Валютний виторг викуповувався до союзного (республіканського) фонду державою у суб’єктів господарювання за штучно завищеним курсом рубля. Для даного періоду було характерним збереження значних валютних обмежень одночасно з украй недосконалим валютним законодавством. Усе це сприяло створенню «тіньового» сектора валютного ринку. За різними джерелами, відплив коштів до нього становив за вказаний період 12—20 млрд дол. США.
Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов’язковому розподілу підлягав виторг в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів цієї діяльності, які мали постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України (резиденти) незалежно від місця реєстрації та форм власності, крім тих, що створені за участю іноземного капіталу.
Валютний контроль в Україні почав здійснюватися відразу після проголошення її незалежності та виходу з рублевої зони у листопаді 1992 р. І саме у листопаді 1992 — березні 1993 рр. почала формуватися в Україні власна система валютного регулювання.
10 січня 1992 р. в Україні були запроваджені в обіг готівкові купоно-карбованці Національного банку України, які виконували функції засобу платежу разом з рублевими банкнотами. У червні 1992 р. Україна здійснила формальну уніфікацію обмінного курсу рубля відносно інших іноземних валют на рівні ринкового курсу.
Наступним кроком у становленні в Україні системи валютного регулювання стало проведення грошової реформи. її перший етап розпочався 16 листопада 1992 р. на підставі Указу Президента України «Про реформу грошової системи України».
Згідно з Указом Президента, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить високі податки на товари експортерів та вимога обов’язкового здавання експортерами усього валютного виторгу державі. Введення податку на валютний виторг значно обмежило валютний ринок України і призвело до відхилення курсу національної валюти від паритету купівельної спроможності. Унаслідок цього жорсткого нормативного регулювання податкові надходження від підприємств протягом 1992 р. різко скоротилися.
Зростали також розміри введених значних (до 200 %) акцизних зборів на низку імпортних товарів. У сфері валютних відносин це призвело до подальшого відхилення курсу від паритету купівельної спроможності. Як доларові, так і карбованцеві ціни на широкий асортимент імпортних товарів, що й до того перевищували середньоєвропейські на ЗО—50 %, зросли у 2 і більше разів.
Згідно з Указом Президента України передбачалося використання на території України як законного засобу платежу українського карбованця. При цьому всі наявні в балансах підприємств і банків станом на 16 листопада 1992 р. рублеві залишки були конвертовані в карбованці за курсом 1: 1. Власне «рублевими» коштами, тобто іноземною валютою, визнавалися лише ті грошові надходження, які зараховувалися на кореспондентські рахунки українських банків у банках Росії або інших країн зони функціонування рубля. Одночасно з метою зупинки «втечі капіталу» ставка рефінансування комерційних банків України була піднята до рівня, що існував на той момент у Росії — 80 % річних, а офіційний курс українського карбованця встановлювався на рівні 1, 45 українського карбованця за 1 російський рубль.
До листопада 1992 р. Національний банк України встановлював обмінні курси грошової одиниці України відносно долара США, а з 19 листопада 1992 р. також до валют країн рублевої зони.
Наприкінці грудня 1992 р. карбованець був девальвований до рівня 1, 54 українського карбованця за 1 російський рубль; курс до долара США становив уже 638 карбованців.
Подібна девальвація виявилася недостатньою для забезпечення на валютному ринку необхідної кількості іноземної валюти (як у готівковій, так і в безготівковій формі) для виконання зобов’язань резидентів за імпортними контрактами. Особлива увага уряду та Національного банку України була звернена на розвиток мережі обмінних пунктів. Будь-які обмеження на ввіз та вивіз готівкових російських рублів були скасовані, а це призводило до того, що їх власники (особливо в східних регіонах України) не бажали здійснювати обмін російських купюр на карбованці.
Розуміючи необхідність створення умов для підтримання курсу національної грошової одиниці, Національний банк України наприкінці 1992 р. розпочав роботу щодо створення Офіційного валютного резерву України, структура якого була затверджена Правлінням НБУ, у таких пропорціях: долари США — 40 %, марки ФРН — 20, ЕКЮ — 20, інші валюти — 15, золото — 5 %. Значні надії у створенні валютного резерву покладалися на підтримку міжнародних фінансових організацій, проте значної фінансової допомоги з їхнього боку у той час не було надано.
Ситуація залишалася незмінною до березня 1993 р., коли набуло чинності нове валютне законодавство, яке дещо лібералізувало валютний ринок. Основним законодавчим актом у цій сфері став Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Він регулює
операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, функції кредитних установ під час здійснення валютних операцій; порядок використання надходжень в іноземній валюті, а також відповідальність за порушення валютного законодавства резидентами. Згідно з цим Декретом було передбачено встановлення Національним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України. Зокрема, порядок установлення та використання валютного курсу було визначено Інструкцією Національного банку України від 14 березня 1993 р.
Національний банк міг установлювати й інші способи визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових (клірингових) одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах. У першому випадку йшлося про торговельний оборот з іноземними державами, у другому — про неторговельні платежі. Національний банк установлює також граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших фінансово-кредитних установ.
Отже, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця відносно іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 р. і спрямовувався на подальшу лібералізацію валютного ринку.
Проте лібералізація рестриктивної системи відбувалася досить повільно. Протягом 1992 р. експортний податок поступово скорочувався, а в березні 1993 р., після введення нового валютного законодавства, стабілізувався валютний ринок. Кошти у вільно конвертованих валютах (без обмежень) могли купуватися тільки українськими резидентами на валютних аукціонах НБУ за посередництва уповноважених банків після пред’явлення резидентами вже укладених контрактів на імпорт.
Було скорочено обов’язковий продаж підприємствами надходжень від експорту у вільно конвертованих валютах — зі 100 % (за завищеним офіційним курсом) до 50 % (за курсом УМВБ). Як наслідок, пропозиція долара на аукціонах УМВБ зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. стали проводитися щотижневі купівлі і продажі німецької марки і російського рубля. Курси решти валют установлювалися НБУ на основі котирувань на світових валютних біржах. Визначені таким чином курси були обов’язковими для проведення угод в іноземних валютах протягом наступного тижня, тобто до моменту наступного аукціону.
З метою вгамування інфляції, стабілізації витрат на оплату критичного імпорту (зокрема нафти та газу) у серпні 1993 р. НБУ на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. прийняв рішення про жорстку фіксацію обмінного курсу ук-
раїнського карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Фіксація курсу карбованця супроводжувалася новими, більш жорсткими умовами використання валютного виторгу. Зокрема, 40 % надходжень на користь резидентів іноземної валюти повинно було продаватись урядові через Тендерний комітет за офіційним обмінним курсом 12610 крб. за долар США, 10% — Національному банку за курсом 25000 крб. за долар США (ці курси утримувалися на зазначеному рівні з грудня 1993 р. до середини травня 1994 р. ). Решта (50 %) експортних валютних надходжень могла зберігатися на валютних рахунках резидентів або ж у разі потреби для останніх за їхнім дорученням продаватися безпосередньо Національному банку України через так званий «вільний продаж» за курсом, який був вищим від офіційного у 2—3 рази.
Множинність валютних курсів (унаслідок введення якої офіційний курс був відокремлений від курсу, що встановлювався на УМВБ) за умови існування паралельних валютних ринків призвела до відтоку капіталів за межі України. Причини цього відомі: послаблений контроль з боку державних органів (розпад апарату контролю і примусу), відсутність макроекономічної стабільності, що виявлялася, зокрема, у високій інфляції, у від’ємній реальній процентній ставці, а також у великій відмінності між офіційним і ринковим курсами карбованця до іноземних валют.
Як наслідок, пропозиція конвертованих валют різко скоротилася, що збільшило розрив між офіційним курсом і курсом на УМВБ. Причина розриву міжбанківського і ринкового курсів полягала в обмеженому доступі комерційних банків до валютних аукціонів НБУ, а також у відборі контрактів, що допускалися до торгів.
Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо удосконалення валютного регулювання» від 2 листопада 1993 р. було тимчасово призупинено валютні торги на УМВБ, а також заборонено проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на інших біржах. Згідно із Законом України «Про внесення змін до декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”», який був прийнятий у листопаді 1993 р., обмінні курси іноземних валют установлювалися Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
На даному, першому, етапі валютного регулювання обмінний курс карбованця визначався переважно адміністративними методами, що пояснювалося існуючими економічними й політичними умовами, а саме:
— у країні зберігалася значна частка державної власності в промисловості, колективізоване сільське господарство, слабо розвинута кредитно-банківська система, низькі темпи «малої» приватизації;
— «перехідні» уряди лише проголошували реформи і перехід до принципів регульованої економіки, що насправді означало відсутність реформ;
— не було достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів з питань валютного регулювання та не завжди ефективно використовувався досвід.
З жовтня 1994 р. розпочався новий, другий, етап розвитку валютного регулювання в Україні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці — гривні. Підвалини цього етапу закладалися Указом Президента України від 22 серпня 1994 р., котрий визначав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів. Не зазнала змін вимога щодо продажу 50 % валютного виторгу підприємствами. Проте були змінені пропорції продажу: 30 % — за офіційним курсом для Тендерного комітету, 10 % — за ринковим (аукціонним) курсом для офіційного резерву НБУ, 10 % — на валютний аукціон НБУ.
Постановою Правління Національного банку України «Про уніфікацію курсу українського карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» від 22 жовтня 1994 р. було проголошено, що офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського та білоруського рублів визначається на підставі результатів торгів на УМВБ, тобто постійно змінюється*. Установлений у такий спосіб офіційний курс карбованця використовується під час здійснення усіх безготівкових і готівкових операцій продажу та купівлі іноземної валюти. Отже, фіксований курс карбованця до іноземних валют, що використовувався Тендерним комітетом, було скасовано, а множинність курсів — ліквідовано. У країні залишився один законний курс, що було прогресивним для розвитку валютного ринку України (сприяло поверненню валютного виторгу від експорту в Україну, збільшенню на ринку пропозиції іноземної валюти тощо).
З метою розширення переліку операцій, які допускаються на валютному ринку, Національний банк України надав можливість уповноваженим банкам приймати заявки клієнтів на купівлю іноземної валюти для здійснення ліцензійних валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу, в тому числі і для обслуговування заборгованості за кредитами в іноземній валюті, наданими резидентами України чи нерезидентами. Для забезпечення децентралізації валютного ринку в Україні уповноваженим банкам була дозволена купівля-продаж на міжбанківському валютному ринку доларів США, німецьких марок, російських та білоруських рублів, які підлягали вільному продажу.
У подальшому з метою виконання державної програми економічних реформ Постановою Правління Національного банку України «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» від 16 травня 1995 р. було дано дозвіл на здійснення обов’язкового продажу валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Цією постановою прийнято також рішення вважати за недоцільне подальше продовження обов’язкового викупу до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень від суб’єктів господарської діяльності. Резидентам дозволялося купувати іноземну валюту як через УМВБ, так і безпосередньо через уповноважені банки України на міжбанківському валютному ринку. Ці рішення мали сприяти кращому виконанню контрактів щодо імпорту продукції (робіт, послуг) в Україну, дати змогу здійснювати попередню оплату (авансований платіж) на користь нерезидента.
Водночас було реалізовано проголошений ще у лютому 1994 р. Верховною Радою України підхід до посилення адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення правил здійснення валютних операцій. Так, уже влітку 1994 р. розвиток ідеї щодо посилення адміністративного контролю знайшов своє втілення в президентському рішенні про необхідність декларування резидентами не лише наявності, а й відсутності інвестицій і валютних коштів за кордоном, що в подальшому призведе до бюрократизації зовнішньоторговельного обороту.
На другому етапі розвитку валютного регулювання, що тривав до вересня 1996 р., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:
— створення умов, які б найбільшою мірою наближали курс національної валюти до його реального значення (розформування Тендерного комітету, визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);
— забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного засобу через поступове обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;
— здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних операцій);
— здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочення обмежень щодо використання валюти та форми платежів).
Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього самого року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу розвитку валютного регулювання в Україні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею — гривнею у співвідношенні 1 грн. до 100 тис. крб. З 2 вересня було встановлено офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют. Існуючий порядок обов’язкового продажу валютних надходжень резидентів на міжбанківському валютному ринку України залишався без змін до червня 1997 р., коли і був скасований Законом України «Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання».
Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті УПІ Статуту МВФ. Це означає, що з юридичного погляду у рамках світової валютної системи гривня є вільно конвертованою валютою за поточними операціями.
Перша половина 1998 р. характеризувалася постійною девальвацією української валюти. Влітку темпи девальвації прискорились, що поставило під загрозу стабільність гривні й спонукало Національний банк вжити ряд заходів, спрямованих на поліпшення ситуації на валютному ринку. Зокрема, у вересні знову був уведений обов’язковий продаж 50 % валютних надходжень резидентів від здійснення операцій, розширено межі валютного коридору.
Юридичною основою механізму та принципів валютного регулювання, повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій в Україні є Конституція України, Укази Президента України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи Національного банку України. З часу прийняття зазначених вище законодавчих актів економіка України зазнала значних макроеко-
номічних зрушень, чим і була викликана потреба у новому Законі України «Про валютне регулювання».
Отже, за роки незалежності нашої держави система валютного регулювання та контролю пройшла звивистий і тернистий шлях формування. Та попереду — не менш складний і відповідальний шлях її вдосконалення, виведення на сучасний міжнародний рівень.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кредитування (Лагутін)