Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кредитування (Лагутін) скачати онлайн-> Формування та управління золотовалютним резервом країни

Формування та управління золотовалютним резервом країни


Одним із головних завдань державного валютного регулювання є управління золотовалютними резервами.
Термін «золотовалютнірезерви» означає запаси резервних активів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов’язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими структурами інших держав та міжнародних фінансових організацій.
Міжнародні валютні резерви перебувають у власності та розпорядженні державних фінансових установ, до яких належать центральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управління, стабілізаційні валютні фонди.
Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів — золотого запасу, вільно конвертованої валюти, резервної позиції та «спеціальних прав запозичення». До початку 70-х років, за умов існування Бреттон-вудської системи, основу якої становив золотовалютний (золотодоларовий) стандарт, золото було базовим елементом міжнародних резервів. Воно виконувало роль абсолютного та універсального платіжного засобу, використовувалося для підсумкових макроекономічних розрахунків за міжнародними платіжними балансами. Центральні банки (Казначейства) країн, що мали дефіцитні платіжні баланси, відправляли золото до США й обмінювали його на долари. Цим вони поповнювали свої доларові резерви. Водночас країни, зовнішні валютні надходження яких перевищували їхні платежі, могли конвертувати свої непомірно великі доларові активи в американське золото. Такі операції здійснювалися на основі офіційної ціни золота, яка становила 35 дол. за одну тройську унцію (31, 1035 г. ).
У 1971 р. США відмовилися від подальшого обміну доларів, які належали державним установам інших країн, на американське золото. Ямайська угода 1976 р. про реформу міжнародної валютної системи, що набула чинності у 1978 р., передбачала демонетизацію золота. Було скасовано офіційну ціну золота та припинено централізоване регулювання світових золотих ринків. Золото, як і будь-який інший товар, стало вільно продаватися та купуватися на цих ринках за цінами, які вільно складалися у процесі ціноутворення. Міжнародний валютний фонд та деякі країни (головно США) здійснювали продаж частини власного золота. Але цей продаж невдовзі припинився, і з кінця 70-х років офіційні золоті запаси практично залишаються «зомороженими». Пропозиції щодо повернення монетарної ролі золота, які висувалися на початку 80-х років, не дістали необхідної міжнародної підтримки.
Золоті запаси, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації, використовуються ними як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості золотих резервів більшість країн орієнтується на ринкову ціну золота. У зв’язку з постійними коливаннями цієї ціни урядам країн необхідно періодично переоцінювати свої золоті запаси.
Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні становлять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:
по-перше, залишків на кореспондентських та поточних рахунках у закордонних банках, а також короткострокових банківських депозитів;
по-друге, ринкових ліквідних фінансових інструментів — казначейських векселів, короткострокових та довгострокових урядових цінних паперів;
по-третє, різноманітних боргових документів, які не обертаються на ринку та які є результатом офіційних операцій даної країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.
Валютний кошик НБУ складається з доларів США, німецьких марок, французьких франків, швейцарських франків, англійських фунтів, японських єн та ін. Значна перевага у формуванні цього кошика віддається доларам США, німецьким маркам та швейцарським франкам (як найстійкішим «якорним» валютам).
Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна позиція, або резервна частка, країни в МВФ. За розміром вона відповідає частині установчого внеску країни в МВФ (до 25 % квоти), зробленого не в національній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільноконвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ {спеціальні права запозичення). Коли МВФ використовує частину внесеної національної валюти країни — члена МВФ для надання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відповідно зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її національної валюти, що перебуває в розпорядженні МВФ.
Країни-учасниці можуть автоматично, за першою вимогою отримувати валютні кошти в МВФ у межах резервної позиції. Використання ними таких коштів, на відміну від кредитів МВФ, не обумовлюється попередньою згодою з боку Фонду й не обмежене будь-якими строками.
На кінець квітня 1998 р. квота України у МВФ становила 997, 3 млн СПЗ, авуари в СПЗ — 32, 92 млн, загальна сума заборгованості за кредитами і позиками Фонду— 1816, 83 млн СПЗ.
СПЗ являють собою міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Вони існують для
поповнення валютних резервів, урегулювання сальдо платіжних балансів, здійснення розрахунків із Міжнародним валютним фондом та визначення співвідношення вартостей національних валют країн— членів Міжнародного валютного фонду. СПЗ функціонують тільки на міждержавному рівні, вводяться в обіг лише центральними банками та міжнародними організаціями. До складу СПЗ входять п’ять валют (так званий кошик СПЗ): долар США, німецька марка, японська єна, французький франк та англійський фунт стерлінгів. Кошик СПЗ включає валюти, в яких країни — члени МВФ здійснюють найбільші обсяги експорту товарів та послуг протягом п’ятирічного періоду, та за один рік до дати переоцінення кошика. Вартість кожної з валют (валютний компонент) у кошику СПЗ переоцінюється кожні п’ять років.
Механізм СПЗ почав функціонувати з початку 70-х років. Ямайська угода мала за мету перетворити СПЗ у головний резервний актив міжнародної валютної системи. Передбачалося, що СПЗ будуть відігравати роль альтернативи до золота та долара США, а також до інших національних валют, які використовуються в міжнародних розрахунках, але повної перебудови системи офіційних золотовалютних резервів на базі СПЗ не відбулося. Це пояснюється як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами, зокрема протидією з боку США, які заінтересовані у збереженні долара головним міжнародним резервним та платіжним засобом. Сьогодні механізм СПЗ відіграє у світових валютних відносинах дуже обмежену роль.
У розрахунках між країнами — членами Європейської Валютної Системи (ЄВС) застосовуються також авуари, номіновані в «європейській валютній одиниці» (ЕКЮ), тобто ЕКЮ є колективним платіжним засобом, а також регіональним платіжним та резервним засобом країн — учасниць ЄВС. ЕКЮ емітуються під забезпечення 20 % резервних активів у золоті та доларах США, які належать відповідним країнам. Так званий кошик ЕКЮ складається із фіксованих сум валют (валютних компонентів) 12-ти країн Європейського Співтовариства (ЄС): німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів, італійська ліра, голландський гульден, бельгійський франк, іспанська песета, датська крона, ірландський фунт, португальське ескудо, грецька драхма та люксембурзький франк. Національні валюти трьох країн, які нещодавно стали членами ЄС (Австрії, Фінляндії та Швеції), не беруть участі у формуванні кошика ЕКЮ. Остання рекомпозиція ЕКЮ була заморожена в листопаді 1993 р. після введення в дію Маастрихтської угоди.
Валютний резерв Національного банку України формується головно за рахунок таких джерел:
а) коштів, які він отримував від обов’язкового продажу йому частини виторгу українських експортерів (1992 — 1995 рр. );
б) операцій на внутрішньому валютному ринку;
в) кредитних коштів, які Національний банк та уряд України отримують від Міжнародного валютного фонду, Світового банку,
Європейського банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних валютно-фінансових організацій, а також іноземних держав;
г) доходів, які є результатом його операцій з власними коштами на зовнішньому ринку.
Валютні ресурси Міністерства фінансів України складаються з:
а) надходжень від централізованого експорту;
б) мита в іноземній валюті;
в) сум, які отримуються за іноземними кредитами.
Офіційні валютні резерви України почали поповнюватися за рахунок золота, яке накопичується та видобувається в Україні. Обсяги видобутку на сьогодні незначні, але в перспективі нові методи господарювання (акціонування компанії «Укрзолото») та сучасні технології видобування золота дадуть змогу збільшити його запаси як резервної валюти.
Головним призначенням централізованих міжнародних золотовалютних резервів є покриття дефіциту платіжного балансу країни. Платіжний баланс країни являє собою сукупність потоків товарів, послуг та капіталів між: даною країною та її закордонними партнерами. Як статистичний звіт платіжний баланс — це звіт про здійснені протягом року зовнішньоекономічні операції країни. Тому в ньому, зокрема, відображений рух золотовалютних резервів, який був здійснений протягом року.
У країнах з ринковою економікою, де учасники міжнародних операцій обмінюють одні валюти на інші на приватних валютних ринках, використання центральними банками офіційних валютних резервів для досягнення рівноваги платіжних балансів здійснюється через механізм валютних інтервенцій, які мають за мету обмеження коливань обмінних курсів грошових одиниць. У разі виникнення дефіциту платіжного балансу курс національної валюти знижується, і коли він досягає певного рівня, центральний банк (чи відповідний уповноважений фінансовий орган) продає іноземну валюту з централізованих резервів в обмін на національну валюту з метою недопущення обезцінення останньої. Це призводить до зменшення обсягів валютних запасів. За активного сальдо платіжного балансу і відповідно підвищення курсу національної валюти фінансові органи, навпаки, купують іноземну валюту в обмін на національну, збільшуючи при цьому обсяги валютного резерву.
У країнах з колишньою соціалістичною економікою, яка планувалася централізовано, держава безпосередньо виконувала роль експортера чи імпортера товарів та послуг, а також кредитора чи отримувача фінансових коштів. Оскільки державні органи таких країн були розпорядниками валютного обороту у повному обсязі, вони мали змогу у плановому порядку врегульовувати закордонні видат-
ки із закордонними надходженнями. Тому ці країни мали змогу утримувати значно менші обсяги золотовалютних резервів. Елементи такого механізму тією чи іншою мірою зберігаються і в період переходу до ринкової економіки.
Сьогодні для покриття дефіцитів платіжних балансів країни використовують тільки запаси іноземних валют. Інші три компоненти міжнародних резервів, для того щоб їх можно було використовувати для зазначеної мети, обов’язково мусять пройти стадію перетворення в іноземну ВКВ. Золото, яке перебуває в централізованому резерві, також може бути перетворене у вільно конвертовану валюту через продаж на міжнародному ринку за ринковими цінами. У 1996 р. Міжнародний валютний фонд здійснив продаж частини золота для надання пільгових кредитів країнам із низьким рівнем розвитку економіки, що призвело до падіння його ціни.
Для використання резервної частки у МВФ з метою врівноваження платіжного балансу необхідно отримати вільно конвертовану валюту в Міжнародному валютному фонді через обмін національної валюти. СПЗ також не використовуються в міждержавних розрахунках безпосередньо. Утримання активу в СПЗ дає змогу країні купувати ВКВ в інших країн в обмін на СПЗ, після чого використовувати її для інтервенцій на валютному ринку. При цьому роль МВФ полягає в тому, що він забезпечує країнам-членам гарантовану можливість отримання іноземної валюти в обмін на СПЗ, «призначаючи» країни, які мають надати цю валюту.
Офіційні золотовалютні резерви є одним із факторів формування «грошової бази», тобто резервної основи внутрішнього грошового обігу. Тому зміни рівня резервів, які зумовлюються змінами стану платіжного балансу, у свою чергу, є причиною коливань розмірів внутрішньої грошової маси (пропозиції грошей), що дестабілізує національну економіку. Під час виникнення чи зростання активного сальдо платіжного балансу та відповідного збільшення обсягу резервів грошова маса збільшується, що приводить в дію механізм «імпортування інфляції». Такі випадки мали місце в країнах Західної Європи та в Японії наприкінці 60-х та на початку 70-х років, коли ці країни відчули масовий приплив доларів США, який призвів до непомірного зростання внутрішніх державних резервів. Отже, міжнародний резерв є складовою одночасно двох механізмів: зовнішнього валютного обороту та внутрішнього грошового обігу.
Якщо зміни валютного резерву викликають зміни в обсязі грошової маси, що суперечать внутрішній макроекономічній політиці, центральний банк здійснює заходи щодо «стерилізації» таких змін. Головну роль серед цих заходів відіграють операції на відкритому ринку (купівля-продаж державою цінних паперів). У разі припливу іноземної валюти центральний банк здійснює продаж державних боргових зобов’язань, що викликає зменшення сум вільних коштів
комерційних банків у національній валюті та обмеження їхніх можливостей щодо депозитної емісії, а це, у свою чергу, повністю чи частково компенсує інфляційний ефект, пов’язаний зі зростанням резерву. У разі відпливу іноземної валюти центральний банк, навпаки, купує державні цінні папери, внаслідок чого виникає стимул до збільшення резервних рахунків комерційних банків.
Державна скарбниця Національного банку України є окремим структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. її призначення — створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України.
Державна скарбниця діє на підставі Положення про Державну скарбницю Національного банку України від 20 червня 1994 р., має свій окремий баланс, що є складовою балансу Національного банку України. Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису Національного банку України.
Основними функціями та завданнями Державної скарбниці є:
1) накопичення, облік і зберігання резервних запасів коштовних металів та каменів, інших коштовностей з метою забезпечення нагромадження золотовалютних резервів України і забезпечення державної таємниці про їхні запаси;
2) купівля і продаж (монетарних) коштовних металів і каменів та виробів із них, інших коштовностей як на території України, так і за її межами за рішенням Національного банку України;
3) здійснення за рішенням Правління Національного банку України операцій щодо розміщення коштовних металів на рахунки і вклади в іноземних банках та проведення інших операцій з коштовними металами відповідно до міжнародної банківської практики;
4) підготовка пропозицій Національному банку України про надання комерційним банкам ліцензій на здійснення операцій з коштовними металами та каменями;
5) у межах виділених Національним банком України коштів здійснення розрахунків з підприємствами, установами, організаціями за придбані або реалізовані коштовні метали, камені тощо;
6) передача заводам для афінажу і переробка брухту коштовних металів і забезпечення повернення до Державної скарбниці зливків цих металів після афінажу;
7) розроблення проектів закупівельних та відпускних цін на коштовні метали та камені.
Управління міжнародними золотовалютними резервами. Мета управління міжнародними золотовалютними резервами країни полягає у забезпеченні максимальної ефективності їх використання. Досягнення цієї мети потребує від органів валютного регулювання аналізу та обгрунтованих дій за такими напрямами.
По-перше, існує необхідність визначення оптимального для даних умов загального обсягу міжнародних засобів платежу. Непомірне зниження рівня резервів, що є наслідком тривалого дефіциту платіжного балансу, може призвести до того, що країна не зможе задовольнити свої життєво важливі потреби з допомогою імпорту чи не матиме можливості обслуговувати зовнішні боргові зобов’язання. Непомірне зростання резервів за постійного переважання зовнішніх надходжень над видатками сприяє збільшенню національної грошової маси, тобто стимулює інфляцію, а також призводить до недоцільного відпливу грошових коштів із сфери виробництва у грошову сферу.
Для економічного аналізу та визначення критеріїв достатності чи дефіцитності рівня золотовалютних резервів використовують індикативні показники, насамперед співвідношення обсягів резервів і середніх показників обсягів імпорту. Світова практика засвідчує, що достатнім є обсяг резервних активів, який відповідає вартості імпорту товарів та послуг за три місяці. Застосовуються й інші критерії: співвідношення обсягу резервів, суми сукупності зовнішніх витрат, розмірів пасивного чи активного сальдо торговельного та платіжного балансів, а також суми зовнішніх боргових зобов’язань. Останній показник особливо важливий для країн, національні валюти яких використовуються як резервні. Але всі ці показники норми «оптимального» рівня резервів не є універсальними. Кожна країна визначає їх для себе самостійно, з урахуванням різноманітних конкретних обставин.
Якщо виникає тенденція падіння розмірів резервів нижче від критичного рівня, відповідні органи мають вживати заходів чи до зниження валютного курсу, чи до обмеження внутрішнього попиту з допомогою жорсткої фінансової та кредитної політики. Типовою реакцією на непомірне зростання резервів є підвищення курсу національної валюти чи розширення внутрішнього споживання.
По-друге, існує проблема вибору співвідношення між окремими компонентами резерву. Оскільки резервна позиція у МВФ та запас СПЗ становлять невелику частку у загальному обсязі резервів та їхні розміри визначаються Міжнародним валютним фондом, ця проблема фактично зводиться до фіксації співвідношення між іноземною валютою та золотом.
Доказом на користь зменшення частки золотого запасу є те, що золото на відміну від валютних активів не приносить прибутку у вигляді процентів, а навпаки, його утримання потребує певних витрат. Крім того, великий продаж золота однією чи кількома країнами може спричинити падіння його ціни та відчутні втрати для країн, які не встигли своєчасно здійснити відповідні заходи.
Але одночасно золото — високоліквідний актив, який може бути реалізований на ринку в обмін на вільно конвертовану валюту в
будь-який час. В умовах інфляційного процесу та тривалого знецінення паперово-кредитних грошей у країнах з економікою перехідного періоду вартість золота відносно таких грошей у довгостроковому періоді має тенденцію до зростання.
Країни, що перебувають у стані економічної кризи та для яких існує проблема покриття дефіциту платіжного балансу, використовують золото як заставу для отримання зовнішніх валютних кредитів. Центральні банки здійснюють операції «своп», що являють собою продаж золота за іноземну ВКВ за одночасного здійснення його зворотної купівлі через певний період. Здійснюючи такі операції, банки зберігають право власності на золото, яке їм належить.
Операції «своп» із золотом здійснює і Національний банк України.
По-третє, перед урядами та центральними банками країн пос-тають завдання диверсифікації валютного запасу, формування валютного кошика, тобто вибору конкретних валют та встановлення їхнього співвідношення у складі цього запасу. Актуальність даної проблеми визначається тенденцією переходу від «доларового стандарту» до «Мультивалютного стандарту». Ця тенденція пов’язана із поступовою втратою Сполученими Штатами Америки колишніх монопольних позицій у світовій економіці, перерозподілом потоків капіталу між Сходом та Заходом, зростанням економічного потенціалу Японії та Західної Європи (особливо після досягнення основних угод щодо майбутньої єдиної європейської валюти).


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кредитування (Лагутін)