Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кредитування (Лагутін) скачати онлайн-> Методичне забезпечення організації банківського кредитування

Методичне забезпечення організації банківського кредитування


Кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником із приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення у певний строк і, звичайно, зі сплатою процента.
Існують три форми кредиту — комерційний, банківський і державний.
Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів і послуг із відстрочкою платежу, тому має товарну форму. Комерційний кредит оформляється векселем.
Державний кредит є особливою формою економічних відносин, за якої позичальником або кредитором виступають держава чи місцеві органи влади, а кредитні відносини відбуваються через випуск облігацій, казначейських векселів, інших боргових зобов’язань.
Найпоширенішою формою кредиту є банківський кредит. Він надається банками в грошовій формі підприємствам, населенню і державі. Кредитні відносини між названими суб’єктами виникають не тільки під час одержання ними позичок, а й при розміщенні цими суб’єктами своїх заощаджень або вільних коштів у вигляді залишків на поточних і депозитних рахунках.
Правове забезпечення кредитних відносин у країні передбачається у відповідних законах, але в Україні ще немає спеціального Закону про кредит. Тому Національний банк України в 1995 р. прийняв «Положення про кредитування», в якому окреслені певні правові й методичні параметри, які регулюють кредитні відносини між кредитором і позичальником при застосуванні різних форм кредиту.
Оскільки цей розділ присвячений методичному забезпеченню банківського кредитування, в подальшому мова йтиме саме про банківську форму кредитних відносин. Щодо комерційного і державного кредитів, то це окремі самостійні питання, які не є прерогативою Національного банку.
Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками та іншими суб’єктами економіки мають принципи
банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: терміновість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.
Принцип терміновості повернення кредиту означає, що він має бути повернений позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк. Від дотримання цього принципу залежить можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення даного принципу кредитування призводить до перетворення термінової заборгованості за позичками у прострочену. У разі порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.
Цільовий характер кредитування припускає вкладання позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, підприємст-ва. Кредит надається позичальнику здебільшого на конкретну ціль не тому, що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу значною мірою залежить своєчасність повернення позички, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.
Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що заборгованість за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути забезпечена певним майном (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов’язанням третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).
Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.
Відсутність забезпечення може бути викликана як об’єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб’єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик великими позичковими процентами.
У процесі кредитування клієнтів банк не тільки вимагає повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об’єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція— це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується Національним банком.
Кредити, які надаються банками, поділяються: а) за строками кредитування — короткострокові — до 1 року; довгострокові — понад 1 рік;
б) за забезпеченням — забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами
чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство,поліс страхової організації тощо), незабезпечені (бланкові);
в) за ступенем ризику — стандартні; з підвищеним ризиком;
г) за методами надання — у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні;
д) за способами погашення — водночас, у розстрочку, за вимогою кредитора або заявкою позичальника, з регресією платежів;
є) за строками погашення — строкові (до закінчення встановленого строку погашення), відстрочені (пролонговані), прострочені.
Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.
Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).
Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад, у разі кредитування позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так і через зарахування коштів, які надходять на його користь від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це мусить бути передбачено кредитною угодою.
Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються усі операції банку з клієнтом. На ньому відображають, з одного боку, позички банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого — кошти, які надходять у банк від клієнта у вигляді вкладів, повернення позичок тощо. Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції по ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.
Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.
Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має у своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.
Загальний розмір кредитів, наданих банком усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.
Позички надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом відділення, філії банку) й оформлятися протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють:
— пріоритетні напрями в кредитуванні;
— обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;
— граничні розміри кредиту на одного позичальника;
— методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника;
— рівень процентної ставки тощо.
Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням таких умов:
— оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника,
фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
— позичальник повинен мати власне майно і брати участь у формуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, котрі перебувають у їхній власності.
Банки не можуть надавати кредити:
— на покриття збитків господарської діяльності позичальника;
— на формування та збільшення статутного фонду клієнта;
— на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком);
— підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;
— підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставки товарно-матеріальних цінностей;
ними векселями та 100 % суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.
Загальний розмір кредитів, наданих банком усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.
Позички надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом відділення, філії банку) й оформлятися протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють:
— пріоритетні напрями в кредитуванні;
— обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;
— граничні розміри кредиту на одного позичальника;
— методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника;
— рівень процентної ставки тощо.
Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням таких умов:
— оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
— позичальник повинен мати власне майно і брати участь у формуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, котрі перебувають у їхній власності.
Банки не можуть надавати кредити:
— на покриття збитків господарської діяльності позичальника;
— на формування та збільшення статутного фонду клієнта;
— на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком);
— підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;
— підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставки товарно-матеріальних цінностей;
— підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.
Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладення кредитної угоди банк мусить ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).
У кредитній угоді передбачаються:
— мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;
— форма забезпечення зобов’язань позичальника;
— процентна ставка;
— порядок і форма сплати процентів й основного боргу;
— права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів;
— перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;
— періодичність надання їх банку;
— можливість проведення банком перевірок на місці наявності і стану зберігання заставного майна тощо.
Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.
У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових труднощів через об’єктивні причини та неможливості у зв’язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитною угодою, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів за ним. У разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживати економічні й правові санкції.
У разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред’явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у
тому числі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.
Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитною угодою.
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і процентами і ненадання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитною угодою.
Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. Якщо позичальник систематично не виконує зобов’язання щодо сплати боргу відповід-. но до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.
З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як уступка права вимоги та переказування боргу.
Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов’язань може здійснюватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов’язанням іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.
Переказування боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кредитування (Лагутін)