Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кредитування (Лагутін) скачати онлайн-> 11.4. Форми забезпечення повернення кредиту

11.4. Форми забезпечення повернення кредиту



Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.
Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення кредиту.
Порядок забезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою регулюється Законом України “Про заставу” (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.
Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов’язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.
У банківській практиці застава майна випливає із заставного зобов’язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право останнього у разі невиконання платіжного зобов’язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартості закладеного майна. В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. У договорі застави має бути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов’язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода.
Предметом застави можуть бути майно і майнові права.
У разі надання кредиту під заставу майна банк повинен враховувати низку важливих чинників і передумов кредитної операції. По-перше, позичальник має бути власником заставленого майна або мати право оперативного управління ним, яке визначено статутом або дорученням. По-друге, позичальник повинен подати офіційну інформацію, яка б потверджувала, що дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов’язаннями. По-третє, предмет застави має бути правильно оформлений як власність. По-четверте, предмет застави має мати визначену ціну, потверджену документально (для нерухомості — довідка фірми, що має ліцензію на оцінку та документ про право власності). Очевидно, що предмет застави має мати цінність та користуватися попитом у разі його реалізації. Для банку головною вимогою до вибору предмета застави є рівень його ліквідності. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за згодою усіх співвласників. Предмет застави в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво є додатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами на місці має бути проведений огляд та оцінка майна.
Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більша ця різниця, тим, в принципі, й вище забезпеченість позики. Комерційному банкові економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.
Банки розробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна, що передається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такі предмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти, гарантії першокласних банків за умови попереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією, гарантії уряду. Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого “коридору” (вилки) нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження (регіон, віддаленість від центру міста), ефективності використання приміщень, ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуванням ліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо. Щодо готової продукції і товарів в обороті, то найвищу оцінку мають предмети застави з високим рівнем ліквідності, запасом терміну придатності, який не менше ніж вдвічі перевищує термін дії кредиту.
Кредитор повинен мати реальну можливість погасити з вартості заставленого майна після його реалізації основну суму боргу, відсотки, всі витрати, пов’язані із здійсненням кредитної операції (включаючи зберігання предмета застави), і, крім того, відшкодувати так званий втрачений прибуток.
Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави.
Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матеріалів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.
Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюється в договорі застави. На зберігання заставодержателю передаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.
Ліквідні цінні папери, які вільно обертаються і котируються на фондовому ринку, завжди вважалися надійною заставою банківського кредиту. Широкому використанню цінних паперів як застави у вітчизняній банківській практиці заважає нерозвинутість в Україні ринку цінних паперів і відсутність відповідного законодавства.
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом. Застава рухомого майна реєструється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Така умова є необхідною, адже в іншому випадку позичальник може заставити своє майно одразу в кількох банках і одержати кредити, що в багато разів перевищують ринкову вартість цього майна. Запровадження електронного реєстру майна, прийнятого під заставу комерційними банками, дозволяє забезпечити дієвий контроль за майном, яке заставляється під кредити.
У зарубіжній практиці банківсько-кредитної діяльності застава не набула широкого застосування. Необхідність постійного контролю за предметом застави, проблеми з реалізацією обтяжують комерційні банки і відволікають від основної діяльності.
Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незручним. В банківській практиці як предмет закладу найчастіше використовується золото та інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.
На жаль, поки що в Україні немає належного досвіду ефективного використання заставних механізмів банківського кредитування.
Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансово не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпечений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов’язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.
Зміст гарантійного листа має відповідати вимогам чинного законодавства і відображати існуючі економічні реалії. Дія гарантії припиняється після погашення відповідних позик. При виконанні зобов’язань за кредитним договором гарант має право зворотної вимоги до боржника. Може укладатися й окремий договір гарантії, відповідно до умов якого гарант у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором з банком-кредитором зобов’язується сплатити борг боржника кредитору в розмірі позики, відсотків за позику та пені.
Формою забезпечення кредитів є також порука. В юридичній науці з позицій цивільного законодавства “гарантія” і “поручительство” часто розглядаються як тотожні поняття. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов’язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку.
Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки — одні з найбільш надійних установ ринку гарантійних послуг.
Практична робота установ банків із заставою і гарантіями (поручительствами) вимагає від банківських працівників високої юридичної грамотності, відповідних знань у галузі цивільного і заставного права. В економічному плані ефективність для банку гарантій і поручительств як форм забезпечення повернення кредитів залежить від платоспроможності організацій, які виступають у ролі гаранта (поручителя). Банк повинен у зв’язку з цим провести об’єктивний аналіз платоспроможності гаранта (поручителя).
Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова компанія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. У країнах з розвинутою ринковою економікою страхування банківських кредитів є окремою важливою сферою страхового бізнесу.
За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань щодо повернення кредиту і виплати відсотків кредитор вправі стягувати з нього неустойку. Неустойка є грошовим зобов’язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов’язань. Згідно з Цивільним кодексом України необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов’язання.
В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпечення повернення позики.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кредитування (Лагутін)