Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цитологія (Лекції) скачати онлайн-> 2. Будова плазмолеми

2. Будова плазмолеми



Плазмолема складається з мембрани і надмембранного комплексу. Деякі автори виділяють ще третій внутрішній шар плазмолеми — субмембранну опорно-скоротливу систему. Інші вважають цей шар периферичною ділянкою цитоплазми — її кортикальним шаром. Таким чином, плазмолема є асиметричною структурою внаслідок наявності в ній неоднакових шарів, а також різного молекулярного складу самої мембрани.
а) Надмембранний комплекс у тваринних клітинах представлений глікокаліксом (товщиною 3–4 нм). Він вкриває майже всі клітини тваринних організмів, за винятком невеликих ділянок цитоплазми в місці особливих контактів між клітинами, а саме в щільних замикальних контактах. Дослідження показали, що глікокалікс складається переважно з глікопротеїдів, що містять сіалову кислоту, та гліколіпідів. Більша частина глікопротеїдів занурена в бімолекулярний ліпідний шар плазмолеми, так що між глікокаліксом і розміщеною під ним мембраною існує тісний зв’язок.
Вважають, що глікокалікс діє як склеювальний (адгезивний) фактор, що сприяє утримуванню клітин разом. Різні види клітин характеризуються певними особливостями вуглеводних сполук у глікополімерах мембрани, що забезпечує взаємне “розпізнавання” клітин, як однорідних, так також “пізнавання” чужих, (наприклад, при пересаджуванні органів), Глікокалікс приводить в дію імунні механізми, які викликають відпадання цих клітин. Таким чином, глікокалікс забезпечує взаємодію клітин з оточенням взагалі. Завдяки пористості будови глікокалікс є в плазмолемі реактивною зоною, де відбуваються певні біохімічні процеси.
б) Середній шар плазмолеми є біологічною ламелою (мембраною) завтовшки 7–8 нм (детальніше описана вище як елементарна біологічна мембрана). Згідно з рідинно-мозаїчною моделлю біологічна мембрана представлена ліпідним бішаром, до складу якого входять переважно ліпоїди: фосфатиди — лецитин (фосфатидилхолін) і цефалін (фосфатидилетаноламін), а також холестерин (холестерол). У ліпідному бішарі головки ліпідів спрямовані назовні, а хвостики всередину. Деякі ліпіди виступають поза мембрану назовні, придаючи їй асиметричності.
За положенням та функціями у мембрані виділяють три види білків: інтегральні, напівінтегральні й периферичні. Периферичні білки нетісно зв’язані з поверхнею мембрани і звичайно знаходяться поза біліпідним шаром. Інтегральні (трансмембранні) білки звичайно мають наближену до круглої форму і пронизують всю мембрану. Більша частина з них зв’язана з внутрішньою поверхнею мембрани (наближеною до цитоплазми). Напівінтегральні білки лише частково занурюються в ліпідний бішар. Серед білків, які беруть участь у формуванні плазмолеми, є структурні, ферментативні, транспортні та рецепторні молекули.
Положення молекул у плазмолемі є лабільним (плинним), вони можуть переміщатися, що залежить від вмісту в біліпідному шарі холестерину, який міститься ближче до внутрішньої поверхні мембрани. Вуглеводні частини глікопротеїдів і гліколіпідів виступають над мембраною, придають поверхні клітини негативний заряд і утворюють основу надмембранного комплексу плазмолеми.
в) Субмембранна опорно-скоротлива система плазмолеми — це найбільш в’язка частина цитоплазми, її периферичного, кортикального шару, яка формує своєрідну сітку з мікрофіламентів і мікротубул. Опорно-скоротливий апарат забезпечує міцність і здатність до скорочення плазмолеми. Ця система є частиною цитоскелету клітини, забезпечує локомоторні функції, бере участь у переміщенні білків плазмолеми, реалізації процесів екзоцитозу, а також у скороченні плазмолеми при амебоїдному рухові лейкоцитів, при поділі цитоплазми під час цитотомії.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цитологія (Лекції)