Головна Головна -> Підручники -> Підручник Держава, право та податкова система України (Цимбал) скачати онлайн-> ТЕМА 1.4. Держава і право Стародавньої Індії

ТЕМА 1.4. Держава і право Стародавньої Індії



1. Виникнення держави та її розвиток.
2. Особливості суспільного ладу.
3. Державний устрій, суд, збройні сили.
4. Закони Ману.

Виникнення держави та її розвиток
Індія була заселена ще з стародавніх часів. Першими жителями Стародавньої Індії були дравиди. Пізніше дравидів замінили багаточисельні племена, що відрізнялись одне від одного способом життя, мовою, віруваннями, культурою. Ці племена створили одну із давніших світових цивілізацій. Мо-хеджо-Даро і Хараппа – два найбільших міста стародавньої цивілізації – були столицями політичних об’єднань. Джерела не дають достовірних відомостей про класову структуру і по-літичну організацію суспільства Харапської цивілізації. За-лишені нею письмена не піддаються перекладу. Але в куль-турі Мохеджо-Даро багато спільного з культурою Шумеру. У ХVІІІ – XVІІ ст. до н.е. Харапська цивілізація переживає пе-ріод занепаду. Прихід індоарійських племен у середині ІІ ти-сячоліття до н.е. завершив занепад головних харапських центрів.
З середини ІІ тис. до н.е. і до першої половини І тис. до н.е. в Стародавній Індії формуються класове суспільство і дер-жава.
З посиленням суспільної нерівності військовий вождь племені (раджа), що раніше вибирався зборами і міг зміщати-ся ними, стає все більш незалежним, підкоряючи собі органи племінного управління. За посаду раджі йде боротьба між представниками найбільш знатних родів племені. З часом ця посада стає спадковою.
Спочатку велику роль продовжували відігравати народні збори, що мали великий вплив при призначенні царя. Але по-ступово збори всіх одноплемінників перетворюються в зі-брання знаті, що призводить до посилення влади царя.
Органи племінної адміністрації поступово перетворю-ються в державні органи. Виші посади в державній адміністрації займають представники рабовласницької знаті.
Племінна дружина поступово перетворювалась у по-стійне військо. Населення обкладається податками, які ста-ють обов’язковими і збираються спеціальними чиновниками. Так на основі родоплемінних колективів виникають державні утворення, невеликі за територією, у формі монархій або рес-публік.
Найбільшою і найсильнішою державою того часу була Магадха. Найбільшої могутності вона досягла в ІV – ІІІ ст. до н.е. при династії Маур’їв, що об’єднала під своєю владою майже всю територію Індостану.
У 327 р. до н.е. війська Олександра Македонського за-воювали значну частину території Індії. Визвольна боротьба, що незабаром розпочалася, завершилась утворенням у Північній Індії великої держави на чолі з Чандрагуптою. У роки правління сина Чандрагупти Біндусара (297 – 272 рр. до н.е.) до складу індійської держави було включено частину Афгані-стану і Белуджистану.
Найбільшого розквіту індійська держава досягла у роки правління сина Біндусара Ашоки (272 – 232 рр. до н.е.). Було об’єднано в єдину державу майже всі землі Індії.
Після смерті Ашоки почався занепад його імперії, яка з часом розпалася на самостійні держави.
Незабаром після розпаду імперії на Індію насунулися хвилі загарбників: бактрійців, саків, скіфів, тюрків, кушанів та ін. Однак правління окупантів не зачепило основи індійсь-кого суспільства. Індія і під владою цих правителів продов-жувала залишатися сукупністю сільських общин або респуб-лік, що управлялися самостійно і були підпорядковані центральній владі. Основна маса загарбників з часом асимі-лювалася, прийняла релігію, традиції і спосіб життя корінних жителів.

Особливості суспільного ладу
У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство іс-нувало в Індії ще в ІІІ тис. до н.е. і було ровесником цивіліза-ції Стародавніх Єгипту і Шумеру.
Новий період в історії Стародавньої Індії пов’язаний із вторгненням на її територію стародавньоіранських племен і аріїв – племен білої раси. За зовнішнім виглядом, мовою, ети-кою поведінки вони різко відрізнялись від корінних жителів. Арії займалися скотарством. Рівень їх військової та жрецької організації був вищим, ніж у дравидів. Місцеві правителі за-знали від аріїв ряд поразок. Процес розселення аріїв територі-єю Індії зайняв не одне століття.
З часом арії сприйняли культуру корінних жителів, ста-ли землеробами. Родова община переросла в сусідську. Ста-новище людини в суспільстві визначалося її майновим ста-ном. Як пережиток зберігалася кровна помста, яка вважалися релігійним і моральним обов’язком усіх родичів потерпілого.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії стано-вила община.
Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об’єднували представників однієї професії, і кули – сімейні общини родичів. Були сангхи, що об’єднували реміс-ників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв вибор-ний староста.
Давня пам’ятка літератури та історії “Ригведа” (ΙΙ ст. до н.е.) дає певні відомості про індоаріїв. Це був войовничий народ, який вважав військову справу найдостойнішим заняттям для чоловіків. Вони захоплювалися музикою, любили поезією.
Арії вживали міцні збуджуючі напої ї навіть здійснюва-ли обряд на честь алкогольної рідини – сома. У “Ригведі” на-писано, що їхнє головне божество Індра зневажав мораль, любив військові авантюри, бали, був схильний до пияцтва.
Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами. Поділ людей на певні замкнені групи мав місце в Стародавніх Єгипті та Ірані, але в Індії станова замкненість жителів набула найзавершенішою форми.
Рух народів, етнічна строкатість, часта зміна держав-гегемонів змушували панівний прошарок підтримувати ста-нову солідарність. Посилення соціальної нерівності призвело до того, що знатні роди одних племен стали вважати знатні роди інших племен ближчими собі, ніж своїх незнатних од-ноплемінників. Процес розселення аріїв по території Індії за-йняв не одне століття.
Про походження варн існує багато версій. Більшість учених пов’язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність.
Професія, посада, величина одержаної спадщини, про-цент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни (ст. 87 – 91; 142; 267 – 268; 270; 279). Від цього залежало навіть ім’я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможли-вим.
До вищих варнів належали “двічі народжені”– брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних тво-рів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з’явилась при-гнічена варна – шудри, “раз народжені”. Існування варн піз-ніше було закріплено у пам’ятці права Стародавньої Індії – Законах Ману.
Перша варна – найпривілейованіша – брахмани. Вони ніби виникли з вуст – “найчистішої” частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людсь-кій подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати свя-щенні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд корона-ції правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. ”Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, – записано в законах Ману, – то може загинути, як корова в трясовині”. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брах-манів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.
Право закріплювало привілеї “благородних” станів. Брахман, як і інші “двічі народжені”, досягнувши 8 років, прохо-див обряд посвячення в “двічі народжені”. Після завершення курсу навчання у наставника йому належало одружитися, стати главою дому, мати дітей, займатися їх вихованням, здійснювати обряди на честь богів і предків. Продовживши свій рід і побачивши онуків, брахман, доживши до сивого во-лосся, повинен був стати самітником, відійти від світу в ліс, там роздумувати про марність усього земного, вивчати Веди, очистити душу від гріховних помислів.
Етика зобов’язувала брахмана показувати приклад у ви-конанні релігійних обрядів, уміти уважно слухати інших, го-ворити правду або мовчати, дотримуватися законів гостинності. Йому категорично заборонялося вбивати всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли займатися навіть землеробством, “адже дерево із залізним наконечни-ком ранить землю (й істоти), що живуть в землі”.
Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілес-них покарань (гл. VІІ ст. 133).
Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання різноманітних державних доручень, не пов’язаних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з самого ранку до приходу інших міністрів та радників.
Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то його “необхідно було вбити як скажену собаку”. Подібна стаття дуже рідкісна в іс-торії права, їй немає аналогів.
Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, пе-ребували в царському суді.
Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахмана-ми, між ними точилась боротьба за вплив і владу.
У поселеннях серед простого люду брахмани жили скромніше, годувалися за рахунок пророкування, відведення не-сприятливих наслідків від тих, хто не дотримувався ритуалів.
Друга варна – кшатрії (раджанья), “створені з рук бога”. Вони становили основну частину верхівки чиновників: пра-вителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада – військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихі-дцями із кшатріїв. Релігія зобов’язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв (гл. ІX cт. 323).
Царі – прибічники брахманів – переслідували кшатріїв. Доходило до кривавих міжусобиць. Правителі-кшатрії відпо-відали тим же. Посилення впливу буддистів послабило пози-ції кшатріїв. Багато з них покинули військову службу, пере-творились на ремісників і крамарів.
Третя варна – вайшьї, “створені із стегон бога”, – займа-лися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали ви-соке становище в суспільстві.
Четверта варна – шудри, “створені із ступнів бога”. Вони не проходили обряду посвячення. Їхнім головним обов’язком було служіння “двічі народженим”. Шудра повинен був хар-чуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Він не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри станови-ли основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло “утискувати брахманів”. За образу брахмана шудрі могли відрізати язика (гл. VІІІ ст. 270).
Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шуд-ри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Так, у ІІІ ст. до н.е. правителем держави Нанди був шудр Аграмес, який створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр Маке-донський ухилився від битви із цим царем. Багато царів, які намагалися підкорити Нанду, зазнали поразки. Засновник ім-перії Маур’їв Чандрагупта лише в результаті десятилітньої війни переміг Аграмеса.
Таким чином, належність людини до певної варни не за-важала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в ін-шу, вважав це великим гріхопадінням.
З часом між вайшьїв і шудр виникли поділи на касти за професійними ознаками: ковалі, гончарі, цирульники, приби-ральники нечистот. Були “чисті” і “нечисті ” касти.
Остаточно касти сформувалися в епоху раннього серед-ньовіччя.
У найбезправнішому становищі перебували знедолені, недоторкані – чандали і парії. Люди цієї касти вважалися по-кидьками суспільства і виконували найбрудніші, принизливі роботи. Вони жили за межею поселення чи міста. До їх обов’язків входило перенесення і кремація трупів, страчення засуджених злочинців. Їм належало носити одяг покійників, їсти з розбитого посуду. До розряду недоторканих належали чужинські воїни – варвари.
Стародавня Індія знала інститут рабства. Його джерелом були війни, захоплення полонених. У рабів перетворювали злочинців, існувало боргове рабство, самозаклад боржника. Закони Ману офіційно обмежували правоспроможність раба. Невільник не мав власності, договір, укладений рабом, вва-жався недійсним, діти рабині вважалися власністю її госпо-даря.
Закони Стародавньої Індії захищали рабів переважно від свавілля їхніх господарів, їх не можна було вбивати, виганяти у літньому віці, утримувати в голодному стані. Раба за про-ступки могли бити мотузкою або бамбуком і лише по “задній частині тіла”, але ніяк не по “благородній”, інакше той, хто б’є , здійснить такий же гріх, як і злодій (Закони Ману).
Рабство в Стародавній Індії не було основою економіч-ного життя. Тут не було ринку невільників. Раби експлуату-валися, але основним працездатним населенням були общин-ники-вайшьї та представники інших каст, у яких перебували вільні люди.

Державний устрій, суд, збройні сили
Магадхо – маурійська епоха – характеризується поси-ленням монархічної влади і падінням ролі інститутів племін-ного управління.
Основою держави вважався цар, який ще при житті при-значав одного зі своїх синів спадкоємцем престолу. Цар стояв на чолі державного апарату і мав законодавчу владу, едикти видавались від його імені і за його повелінням. Цар сам при-значав вищих державних чиновників, був верховним суддею.
Велику роль при дворі відігравав царський жрець, що належав до впливого брохманського роду.
Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників – парншад. Вона існувала і раніше, але в епоху Маур’їв набула функції політичної ради. Рада займалася перевіркою всієї системи управління і виконанням наказів царя.
Парншад як політичний орган складався із військової і жрецької знаті, яка намагалась зберегти свої привілеї та об-межити абсолютну владу правителя. У ранні періоди пари-шад був більш ширшим за складом і більш демократичним за характером органом влади, що мав значний вплив на раджу і його політику. Поступово кількісний склад паришаду змен-шується, він аристократизується, його роль усе більше зво-диться до виконання дорадчих функцій при царі. Але навіть в епоху Маур’їв, коли царська влада особливо посилилась, па-ришад зберігав значний вплив, і маурійські правителі не мог-ли не рахуватися з ним. Подібні перетворення переживає і сабха – в минулому широкі за складом збори знаті і представни-ків народу, що виконували дуже важливі політичні функції. В епоху Маур’їв склад сабхи стає значно вужчим, і вона також набуває вигляд царської ради – раджа-сабхи. Але порівняно з паришадом, раджа-сабха була більш представницьким орга-ном. Вона складала%D








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Держава, право та податкова система України (Цимбал)