Головна Головна -> Підручники -> Підручник Анатомія і фізіологія дитини (Лекції) скачати онлайн-> 6.2. Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості

6.2. Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості


Вестибулярний апарат виконує функції сприйняття положення тіла, збереження рівноваги. При будь-якій зміні положення тіла(голови) подразнюються рецептори вестибулярного апарату. Імпульси передаються в мозок, від якого до відповідних м’язів поступають сигнали з метою корекції положення тіла і рухів.
Вестибулярний апарат складається з:
– переддвер’я;
– півколових каналів, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах, заповнених ендо   Слухова чутлива система служить для сприймання звукових сигналів. Особливого значення набула для людини у зв’язку з розвитком мови.
Звук – це коливання молекул пружного середовища, яке відбувається у вигляді поздовжніх хвиль тиску. Щоб перетворити слабкі коливання тиску на відчуття звуку, в процесі еволюції утворились органи слуху – вуха  Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє зоровий аналізатор. Більше 90% інформації, що надходить до мозку, дає зоровий аналізатор. З діяльністю зорового аналізатора пов’язано визначення форми предметів, їх величини, відстані предметів від ока, їхньої рухомості, кольору.
Будова зорового аналізатора:
– око: фоторецептори в сітківці;
– зоровий нерв: друга пара черепно-мозкових нервів (чутливі нерви);
– зорова зона кори півкуль головного мозку : потилична доля.
Орган зору(око) розташований в очній ямці черепа. Око складається з:
– очного яблука;
– додаткових органів ока (окорухових м’язів, повік, слізного апарату).
Будова очного яблука:
– зовнішня товста, щільна оболонка. Її передній відділ займає 1/5 поверхні очного яблука, утворений прозорою, випуклою до переду рогівкою, яка не має кровоносних судин і володіє високими заломлюючими властивостями. Задній відділ зовнішньої оболонки – склера (білкова оболонка), утворена щільною волокнистою сполучною тканиною;
– середня судинна оболонка включає власне судинну оболонку, війкове тіло, райдужку. Власне судинна оболонка тонка, містить кровоносні. У центрі райдужки міститься отвір – зіниця, через яку промені попадають на внутрішню оболонку. У сполучнотканинній основі райдужної оболонки містяться судини, гладкі м’язові волокна і пігментні клітини. Залежно від кількості і глибини залягання пігменту колір райдужки різний. Кольором райдужки визначається колір очей. Пучки гладеньких м’язових волокон утворюють м’яз, який звужує або розширює зіницю. Величина зіниці змінюється, тому в око може проникнути більша або менша кількість світла. Війкове тіло розташоване попереду власне судинної оболонки, більша його частина складається із війкового м’яза;
– за зіницею розташований кришталик (двоопукла лінза) – прозоре тіло, яке знаходиться в тонкостінній капсулі і з’єднується війковими волокнами з війковим тілом та війковим м’язом. При скороченні війкового м’яза змінюється натяг війкових волокон, регулюється кривизна кришталика, змінюється його заломлююча сила;
– між рогівкою і райдужкою, між райдужкою і кришталиком знаходяться невеликі порожнини – передня і задня камери ока, в яких міститься водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які не мають кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою речовиною – склистим тілом;
– внутрішня оболонка (сітківка). Вона побудована з двох листків: зовнішнього пігментного і внутрішнього світлочутливого. Зовнішній листок складається з шару пігментних клітин, що містять чорний пігмент – фуксин, що поглинає світло і перешкоджає відбиттю і розсіюванню зображення. Це забезпечує чітке зорове сприйняття. Внутрішній листок сітківки складається з 3 шарів клітин:
– зовнішнього, що прилягає до пігментного шару, – фоторецепторний;
– середній – асоціативний;
– внутрішній – гангліозний.
Фоторецепторний шар сітківки складається з нейросенсорних клітин – паличок і колбочок. У зовнішніх сегментах паличок міститься фотопігмент- зоровий пурпур, а в колбочок – йодопсин. Паличкоподібні клітини реагують на світлові промені всього спектру (від 400 до 800нм), а колбочки – лише на певну довжину хвилі: одні чутливі до 430нм (сині колбочки), інші до 535нм (зелені), треті -575нм (червоні). Саме модальність трьох типів цих клітин, що сприймають сині, зелені, червоні кольори, зумовлює кольоровий зір. У сітківці ока приблизно 7млн. колбочок і 130 млн. паличок. Чутливість паличкоподібних клітин у 1000 разів більша, ніж колбочок. Вони збуджуються навіть при поганому освітленні – вночі і в сутінках. Палички сприймають інформацію про форму і освітленість предметів, а колбочки – про колір. Перетворення енергії світла в нервовий імпульс відбувається в результаті хімічних реакцій, що відбуваються в паличках і колбочках. Родопсин і йодопсин розпадаються на більш прості хімічні речовини, що спричиняють виникнення в світлочутливих клітинах потенціалу дії – нервового імпульсу. При припиненні дії світла ці зорові пігменти відновлюються.
Центральні відростки (аксони) паличок і колбочок передають зорові імпульси біполярним клітинам асоціативного шару сітківки, які контактують з гангліозними клітинами внутрішнього шару. Гангліозний шар утворений великими нейроцитами, аксони яких утворюють зоровий нерв.
У місці виходу зорового нерву з очного яблука на сітківці відсутні світлочутливі клітини – сліпа пляма. У центральній частині сітківки розташовано найбільше світлочутливих клітин – жовта пляма (місце найкращого бачення).
Світлові промені, які надходять в око, перш, ніж вони потрапляють на сітківку, проходять через кілька заломних середовищ, які утворюють оптичну систему ока.
Оптична система ока:
– рогівка;
– водяниста волога передньої і задньої камер;
– кришталик;
– склисте тіло.
Їхня загальна заломлююча сила ока становить 60-70 діоптрій (1 діоптрія – це заломлююча сила лінзи з фокусною відстанню 1м). Зображення на сітківці ока виходить зменшеним і оберненим. Ми бачимо предмети не в перевернутому, а в їхньому природному вигляді завдяки життєвому досвіду і взаємодії аналізаторів.
Око володіє здатністю пристосовуватись до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані – акомодацією. Акомодація здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика. При розгляданні близьких предметів війковий м’яз скорочується і кришталик завдяки своїй еластичності стає більш опуклим, збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При розгляданні предметів на далекій відстані, напруження війкового м’яза зменшується, війкове тіло натягується і капсула кришталика зумовлює здавлювання кришталика, його заломлююча сила зменшується.
Очне яблуко заломлює паралельні промені світла, фокусує їх на сітківці. Скорочення війкового м’яза розпочинається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимум буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока. Найменша відстань, при якій предмет сприймається оком чітко, називається найближчою точкою ясного бачення. З віком еластичність кришталика зменшується і ця точка віддаляється. У 10 років найближча точка ясного бачення знаходиться на відстані менше 7см, в 20 років -8,3см, у 40років – 17см, у 50 років -50см. На близькій відстані людина перестає розрізняти дрібні предмети. Це явище носить назву далекозорості. Далекозоре око має відносно слабку заломлюючу здатність. У такому оці зображення віддалених предметів виникає за сітківкою. Для корекції порушення зору використовують окуляри з двоопуклою лінзою, яка збільшує заломлення променів. У короткозорому оці зображення віддалених предметів виникає перед сітківкою. Це може бути зумовлено подовженням осі ока або перенапруженням війкового м’яза. Короткозоре око добре бачить тільки розташовані близько предмети. Для корекції порушення зору призначають окуляри з розсіяними двоввігнутими лінзами.
Правий і лівий зорові нерви, які відходять від очного яблука на нижній поверхні мозку утворюють частковий перехрест, що забезпечує бінокулярність зору. Працюючи разом, об’єднуючи зорову інформацію, обидва ока забезпечують стереоскопічний зір, який дозволяє одержати більш точне уявлення про форму, об’єм, глибину розташування предметів. Від зорового перехреста нервові волокна йдуть до підкіркових центрів зору (верхні горбики покришки середнього мозку). В цих центрах від волокон гангліозних клітин сітківки імпульс передається нейронам, чиї відростки йдуть до кіркового центру зору – в кору потиличної долі, де відбувається вищий аналіз зорової інформації.
Розвиток зорового аналізатора розпочинається на третьому тижні ембріонального розвитку і до моменту народження дитини зоровий аналізатор в основному морфологічно сформований. Проте вдосконалення його структури відбувається і після народження, і завершується в шкільні роки. У новонароджених дітей форма ока більш куляста, діаметр очного яблука становить 16мм. Найінтенсивніше очне яблуко росте до 5 років, менш інтенсивно до 12 років. Діаметр у дорослих людей становить 24мм. У дітей склера тонша і еластичніша, рогівка відносно товста. Це сприяє легкій деформації ока. У новонароджених дітей і дітей дошкільного віку кришталик більш опуклої форми і більш еластичний, війчасте тіло слабко розвинуте. У новонароджених очі, як правило, далекозорі. Проте у частини дітей куляста форма очей може стати подовженою. Зображення предметів перестають збігатися із сітківкою, очі стають короткозорі. Іноді зустрічається у новонароджених неоднакова кривизна рогівки або кришталика в різних меридіанах, внаслідок чого зображення на сітківці спотворюється (неможливість сходження всіх променів в одній точці – фокусі) – астигматизм. Зустрічається порушення прозорості кришталика – катаракта.
Будова слухового аналізатора:
– рецепторний апарат у вусі ( внутрішньому);
– слуховий нерв;
– слухова зона кори великих півкуль (вискова доля).
Вухо – орган слуху і рівноваги, включає:
– зовнішнє вухо: вушна раковина, яка вловлює звукові коливання і спрямовує їх у зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, зовні вкритим шкірою. У людини вушні м’язи розвинуті слабко і вушна раковина майже нерухома. Шкіра зовнішнього слухового проходу покрита тонкими рідкими волосками. У слуховий прохід відкриваються протоки залоз, що виробляють вушну сірку. І волоски, і вушна сірка виконують захисну функцію;
– середнє вухо. У його порожнині відбувається посилення звукових коливань. Складається з: барабанної перетинки, барабанної порожнини (заповненої повітрям), слухових кісточок – молоточка, наковальні, стремінця (передають звукові коливання з барабанної перетинки на овальне вікно внутрішнього вуха, запобігають його перевантаженню), євстахієвої труби (з’єднує порожнину середнього вуха з глоткою). Барабанна перетинка – тонка еластична пластинка, яка зовні вкрита епітелієм, а зсередини слизовою оболонкою. Молоточок зрощений з барабанною перетинкою. Слухові кісточки з’єднані між собою за допомогою рухомих суглобів. Стремінце з’єднано з овальним вікном, яке відділяє барабанну порожнину від внутрішнього вуха. Слухова труба з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою, вистелена зсередини слизовою оболонкою. Вона підтримує однаковий тиск зовні і зсередини на барабанну перетинку;
– внутрішнє вухо. Розташоване у кам’янистій частині скроневої кістки. Утворене кістковим лабіринтом, всередині якого є перетинчастий лабіринт із сполучної тканини. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом міститься рідина – перилімфа, а всередині перетинчастого лабіринту – ендолімфа.
Кістковий лабіринт складається з:
– завитки;
– переддвер’я;
– півколових каналів.
Завитка належить тільки звукосприймаючому апарату, півколові канали є частиною лише вестибулярного апарату, переддвер’я належить і до органу слуху, і до органу рівноваги.
Кісткове переддвер’я, яке утворює середню частину лабіринту внутрішнього вуха, має в стінці два отвори-вікна: овальне і кругле, які з’єднують кісткове переддвер’я з барабанною порожниною. Овальне вікно закрите основою стремінця, а кругле – рухливою еластичною сполучнотканинною пластинкою.
Завитка – це спірально зігнутий кістковий канал, який утворює 2,5 оберти навколо своєї осі. Основою завитка повернута до внутрішнього слухового проходу. Всередині кісткового каналу завитки проходить перетинчастий лабіринт, який також утворює 2,5 оберти. Його порожнина – перетинчаста завиткова протока, що містить ендолімфу. Всередині завиткової протоки, на її основній мембрані розташований звукосприймальний апарат – спіральний (кортикіїв) орган – рецепторна частина слухової системи, перетворює звукові коливання в нервове збудження. Кортикіїв орган складається з 3-4 рядів рецепторних клітин. Кожна рецепторна клітина має від 30 до 120 тонких волосків, які омиваються ендолімфою. Над волосковими клітинами розташована покривна мембрана. Від волоскових клітин відходять волокна слухового нерва.
Сприйняття звуку:
– звукові хвилі через вушну раковину попадають в зовнішній слуховий прохід, викликають коливальні рухи барабанної перетинки;
– коливання барабанної перетинки передаються слуховим кісточкам, рухи яких викликають вібрацію основи стремінця, яке закриває овальне вікно (розмах коливань зменшується, а їх сила збільшується);
– рухи основи стремінця овального вікна коливають перилімфу, її коливання передаються ендолімфі (вона починає коливатися з тією ж частотою);
– коливання ендолімфи спричиняє коливання основної мембрани. При рухах основної мембрани і ендолімфи покривна мембрана всередині завиткової протоки з певною силою і частотою торкається мікроворсинок рецепторних клітин, які збуджуються;
– збудження передається з рецепторних клітин іншим нервовим клітинам, які лежать в спіральному вузлі завитки, аксони яких утворюють слуховий нерв;
– імпульси по волокнам переддверно – завиткового нерва поступають до ядер мосту. Аксони клітин цих ядер направляються до підкіркових центрів слуху (нижні горбики середнього мозку). Вищий аналіз і синтез слухових подразнень відбувається у кірковому центрі слухового аналізатора, який розташований у висковій долі. Тут відбувається розрізнення характеру звуку, його сили, висоти.
У кістковому переддвер’ї є два розширення перетинчастого лабіринту – мішечки: овальний і круглий. На внутрішній поверхні мішечків є волоскові клітини, які сприймають положення тіла в просторі і порушення рівноваги. Волоски занурені в драглисту оболонку, яка містить численні вапнякові кристали – отоліти.
В розширеннях півколових каналів (ампулах) є по одному кістковому гребінцю. До нього безпосередньо прилягає перетинчастий лабіринт. В ампулах півколових каналів є рецепторні волоскові клітини, які розташовані на вершинах складок, в товщі гребінців. На волоскових клітинах гребінців розташовується желатиноподібний прозорий купол.
При будь-якій дії на рецепторні волоскові клітини в них виникає нервовий імпульс. Збудження передається нервовим клітинам, аксони яких утворюють переддверно-завитковий нерв (VІІІ пара черепно-мозкових нервів). Волокна нерва ідуть до вестибулярних ядер, які розташовані на дні ромбовидної ямки мозку. Аксони клітин вестибулярних ядер ідуть до ядер мозочка, стовбура головного мозку, таламусу і до кіркових центрів вестибулярного аналізатора (тім’яна, вискові долі).
Орган слуху і рівноваги починає розвиватися з третього тижня ембріонального розвитку. У новонародженої дитини зовнішній слуховий прохід короткий і вузький, барабанна перетинка відносно товстіша. Барабанна порожнина заповнена амніотичною рідиною, яка з часом розсмоктується. Слухова труба у дітей ширша і коротша, ніж у дорослих, що створює особливі умови для попадання мікроорганізмів у порожнину середнього вуха. Внутрішнє вухо у новонародженого розвинуте добре. Новонароджена дитина реагує на голосні звуки здриганням, зміною дихання, припиненням плачу. Виразним слух у дітей стає на кінець 2-3 місяця після народження.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Анатомія і фізіологія дитини (Лекції)