Головна Головна -> Підручники -> Підручник Державне регулювання економіки (Швайка Л. А) скачати онлайн-> -Розділ 4. МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ-4.1. Планування в системі державного регулювання економіки

-Розділ 4. МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ-4.1. Планування в системі державного регулювання економіки



Макроекономічне планування – це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планування передбачає розробку та обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, фінансово-бюджетною системою. Воно охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку, науку, культуру, освіту, охорону здоров´я тощо.

У сучасній економічній літературі виділяються декілька типів макроекономічного планування: директивне (адміністративно-командне) та індикативне; системне; протекціоністське; аполітичне; стратегічне й тактичне.

Директивне планування діяло в більшості країн з централізованою системою управління економікою. Його суть полягала в тому, що централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов´язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулювалося преміями та відзнаками. За невиконання планових завдань керівники несли персональну адміністративну та партійну відповідальність.

Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб´єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки.

Системне планування передбачає системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх факторів розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей і завдань та вибір оптимального варіанта розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану.

Протекціоністське планування спрямоване на захист інтересів груп та осіб, які отримують певні вигоди від реалізації передбаченого плану заходів.

Аполітичне планування розглядається як чисто технічна діяльність органів державного управління, спрямована на пошук консенсусу інтересів, певних компромісів для забезпечення поступального розвитку економіки, досягнення найкращого результату.

Стратегічне планування передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.

Тактичне планування розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань. У тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси тощо.

Деякі автори рекомендують виділяти нормативне, позитивне, інкрементальне та інші види планування.

Найчастіше в практиці господарювання використовуються плани, класифікація яких за рядом ознак наведена на рис. 9.

9

Рис. 9. Класифікація макроекономічних планів за ознаками

Стратегічна мета планування розвитку національної економіки полягає у забезпеченні економічного зростання відповідно до критеріїв конкурентоспроможності та стабільного розвитку. Завдання макроекономічного планування зводиться до забезпечення макроекономічної рівноваги і збалансованості, стабільного розвитку, високої конкурентоспроможності вітчизняної економіки, соціальної справедливості та екологічної безпеки.

Макроекономічне планування як спеціальний інструмент державного регулювання економіки виконує такі функції:

1. Конкретизацію цілей та пріоритетів розвитку національної економіки.

2. Забезпечення оптимального варіанта розвитку економіки.

3. Координацію економічної діяльності суб´єктів господарювання.

4. Контроль за ходом реалізації цілей та завдань, оперативне регулювання умов господарювання або зміну завдань економічної політики держави.

Фахівці виділяють чотири форми макроекономічного планування: директивне, індикативне, регулятивне та індирективне. В практиці господарювання найбільше застосовуються дві форми – директивне та індикативне. Інші форми розглядаються як похідні від попередніх. Так, індирективне планування має багато спільних ознак з директивним. Основна відмінність від директивного планування полягає у застосуванні, окрім директивних економічних важелів впливу на суб´єкти господарювання, відмови від адміністративних стягнень за невиконання планових завдань, що забезпечує повну свободу суб´єктам економіки. Проте ця форма планування не передбачає забезпечення ресурсами. Отже, ця форма планування є більш ефективною, ніж директивне планування, але має ті самі недоліки.

Регулятивне планування має багато спільного з індикативним плануванням. Відмінність полягає у більш глибокому впливі на державний сектор економіки з допомогою прямих адміністративних та економічних важелів; активному впливі на приватний сектор шляхом матеріального стимулювання за виконання планових завдань.

У період становлення ринкових відносин директивне планування як одна із форм державного регулювання економіки замінюється індикативним. Цей термін вперше з´явився в дослідженні К. Лапдауера “Теорія національного економічного планування” (1944). Сутність індикативного планування полягає в тому, що уряд впливає на соціально-економічний розвиток не шляхом затвердження товаровиробнику директивних, обов´язкових для виконання завдань, а за допомогою координації діяльності та забезпечення інформацією.

Індикативна форма планування виникла в період економічної кризи 1929-1933 рр., коли ринковий механізм почав втрачати здатність утримувати процеси відтворення в раціональних пропорціях і забезпечувати стабільний, збалансований розвиток економіки.

Перші плани на макрорівні мали обмежений характер і зводилися, в основному, до складання національних бюджетів. З розвитком сфери макроекономічного планування функції з розробки державних планів перейшли від фінансових органів до спеціально створених з цією метою планових структур.

Індикативне планування має деякі особливості, які відрізняють його від директивного планування (табл. 5). Насамперед це – система необов´язкових для суб´єктів господарювання рекомендацій, а також можливість коригувати план розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку. Індикативне планування містить низку пріоритетів (індикаторів), які мають максимальну державну підтримку.

Таблиця 5. Характеристика планових систем

Ознаки Форми планування
Директивне Індикативне
1 2 3
1. Формування мети і завдань розвитку суб´єктів господарювання Визначалися партійними документами і рішеннями центральних органів виконавчої влади без урахування можливостей суб´єктів господарювання та ринку Визначається самостійно з урахуванням внутрішнього і зовнішнього становища суб´єктів господарювання
2. Забезпечення процедури складання планів Сувора регламентація процесу планування, встановлення контрольних цифр, лімітів, норм і нормативів, замовників, постачальників ресурсів, цін і тарифів Самостійна ініціатива підприємства щодо доцільності складання планів, їх структури, вихідних даних та запланованих результатів діяльності
3. Відповідальність за результати планової діяльності Сильна адміністративна і партійна відповідальність за невиконання планових завдань Відсутність відповідальності, посилення аналізу причин невиконання планових завдань
4. Використання виробничих ресурсів Забезпечення найбільш повного використання виробничих ресурсів Оптимізація виробничих ресурсів відповідно до виробничих завдань
5. Врахування конкуренції Конкуренція відсутня, а діяльність однорідних суб´єктів господарювання регулюється в централізованому порядку Самостійно визначається вплив конкуренції, передбачаються кошти на підвищення конкурентних переваг і витрати на ризики, пов´язані з конкурентами
6. Форма власності Державна Змішана
7. Стимулювання виконання завдань Активні форми матеріального та морального стимулювання Добровільна ініціатива суб´єкта господарювання

Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток шляхом обґрунтування та розробки відповідних умов, тактики та економічної політики, які спонукали суб´єкти економіки до виконання поставлених завдань.

Індикативне планування за умов ринку – це вид діяльності органів державного управління на всіх ієрархічних рівнях з формування уявлень про майбутній соціально-економічний розвиток держави, пропорції та структуру народного господарства.

Результатом індикативного планування є народногосподарський план – організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави в практику господарювання, який ґрунтується на системі економічних, науково-технічних, соціальних прогнозів.

Показники індикативного плану віддзеркалюють основні напрями соціально-економічного розвитку, не є адресними, а виступають як орієнтири, досягнення яких повинні домагатися органи державного управління шляхом застосування різноманітних заходів і важелів. Уряд реалізує основні положення індикативного плану через систему державного підприємництва, державне замовлення (контракт), цільові комплексні програми, бюджетну політику та грошово-кредитний механізм.

Певна частина індикативного плану є директивною. Це передусім стосується заходів, які фінансуються з бюджету.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Державне регулювання економіки (Швайка Л. А)