Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський) скачати онлайн-> 23. Святослав і його сини.

23. Святослав і його сини.


Син Ігоря і Ольги Святослав так само густо приодягнений легендою (байкою) в пізнійших переказах народніх, як Олег або Ольга. Але се не хитрий чудодій, що все робить штукою, а смілий і чесний лицар-войовник, що у всїм поступає одкрито і сміло, не шукає здобичи нї богацтва, цінить тільки славу воєнну і для неї одної живе. Се герой княжої дружини, її найвищий ідеал. „Коли князь Святослав виріс і став чоловіком”-каже оповіданнє записане в літописи,-„він почав збирати богато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як пард (леопард) і богато воював. Не возив з собою возів, нї казана, анї варив мяса, тільки порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на углях і так їв; не мав і шатра, а підстелював на спаннє підклад (що під сідлом був), а в голови сідло,- такі ж були і вояки його. А як ішов на котрий край, сповіщав на перед: „іду на вас!”

І так описує літопись насамперед його похід на схід: на Хозар, на Касогів-Черкесів і на Ясів-теперішніх Осетин, що жили тоді не тільки на Кавказі, а й далі на північ, аж у Полоне; також війну з Вя-тичами, котрі перед тим давали дань Хозарам, а тепер мусїли давати дань до Київа. Від арабських письменників знаємо, що тоді Русь понищила краї й торговельні городи болгарські й хозарські, Ітиль, Болгар і иньші, порозгоняла людей, попустошила їх оселі. Тоді стала вона ще сильнїйшою ногою на устю Дону і на Азовськім морю, заразом відкрила дорогу своїм походам на Каспійське море. Можна було сподївати ся нових походів Руси туди, на персько-арабські городи. Але натомість доля перекинула Святослава в балканські краї, в Болгарію: візантийський Цісар Никифор задумав знищити Болгарію і для того замислив напустити на неї Святослава. Намовив до того Святослава через одного Херсонесця Калокіра: той підбив Святослава поставивши діло так, що Святослав для себе має здобути Болгарію, а Калокір буде собі старати корону візантийську. Святославу ся думка дуже сподобала ся: захопивши в свої руки Болгарію, та маючи в руках Київську державу, він міг опанувати цілий Балкан та й сягнути по сам Царгород, як славний цар болгарський Симеон півстолїтя перед тим (в початках Х віку). Але й без того Болгарія була смачним куском. „Не хочеть ся мені в Київі жити”, каже Святослав в літописи потім, засївши в Болгарії, як його київські бояре намовляли, щоб лишив далекі краї та пильнував батьківщини,-„хочу, каже, жить в Переяславцї на Дунаю (столиці болгарській)-то середина земл.ї моєї, там всяке добро сходить ся: від Греків паволоки, золото, вино, овочі ріжні, від Чехів і Угрів серебро і коні, з Руси шкіра (міхи), віск, мед і челядь”. Мусїв Святослав наперед знати про те болгарське добро і тому з утіхою прийняв заклик Калокіра, не здогадуючи ся грецьких хитрощів.

Зібравши велике військо, кинув ся він 968 р. на Болгарію, побив болгарське військо під Доростолом на Дунаю (тепер Силістрія) і зайнявши західню Болгарію, осів ся в Переяславцї (тепер село Преслав коло Тульчі).

Та слідом прийшли з Київа вісти, щоб Святослав на ґвалт прибував, бо Печенїги обступили Київ і не дають дихати. Київські бояре докоряли Святославу, що не пильнує своєї держави: „ти, княже, чужої землі шукаєш та пильнуєш, а свою покинув: трохи нас не забрали Печенїги,-і матір твою, і дїтей твоїх”. Намовляли його, аби лишився в Київі, але Святослав не схотів. Прогнав Печенїгів в степи і знов почав збирати ся до Болгарії. Але стара Ольга, що досі правила за сина в Київі, чула, що недовго їй ходити по світу, й затримала Святослава, щоб був при її смерти. Дїйсно вмерла скоро, і тепер Святослав посадив свого старшого сина Ярополка в Київі, другого сина Олега в Деревлянській землі, в Овручу; Новгородці, у котрих сидїв за батькових часів сам Святослав, теж добивали ся, щоб і у них він посадив котрогось з своїх синів. Але нї Ярополк, нї Олег не хотіли йти у Новгород; тоді оден з київських бояр, Добриня, брат Святославової улюблениці Малуші, що мала від Святослава сина Володимира, намовив Новгородцїв, аби просили дати їм Володимира, і так стало ся: поїхав у Новгород Володимир з Добринею, що мав правити його іменем, так само як иньші бояре мали правити в Київі і Овручі іменем малого Ярополка та Олега.

Так упорядкувавши, Святослав рушив знову в Болгарію. Літопись оповідає про сей другий похід так як оповідано в Київі: Болгари без Святослава засіли в Переяславцї й не хотіли його приймати. В битві вони почали перемогати, але Святослав підбодрив свою дружину: „Мабуть прийдеть ся нам тут полягти, потягнім же відважно, браття і дружино!” Вояки схаменули ся, били ся відважно, прогнали Болгар і здобули місто. Потім Святослав післав до Греків сказати: хочу іти на вас і взати город ваш, як сей узяв”. Греки схотіли його перехитрувати: „ми”, кажуть, „не годні против вас стати, візьміть з нас дань на себе і на дружину свою, скажіть тільки, скільки вас єсть, то ми дамо по тому числу на кождого чоловіка”. Се ж Греки робили по лукавству свому, каже літописець, а Святослав не догадав ся, сказав, що має війська двадцять тисяч – і то ще причинив, аби більше дани взяти, бо мав тільки десять. Греки ж зібрали сто тисяч війська і пішли на Святослава. Побачивши таку .силу, військо Святославове злякало ся, але він опамятав їх: „Уже, каже, нема куди дїти ся нам, хоч не хоч мусимо стати против них, отже не зробім сорому землі Руській, а ляжмо тут кістьми своїми! мертвому нема сорому, а як побіжимо, то буде нам сором! не тікаймо ж, а станьмо кріпко! я піду перед вами-як поляже моя голова, тоді промишляйте самі про себе!” Тоді вояки крикнули; „де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо!” І вдарили ся війська, і обступили Греки Русь, і стала ся битва велика. Подолїв Святослав і побігли Греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозі городи, що й досї стоять пусті. Тоді цїсар візантий-ський дуже злякав ся, зібрав своїх бояр-радить ся з ними, що робити. Радять бояре післати Святославови дарунки, спробувати, на що він охочий. Посилають золото і паволоки з чоловіком розумним, аби приглядав ся, як то Святослав прийме. Прийшли Греки, положили перед Святославом золото і паволоки-той анї подивив ся, каже слугам: „возьміть то собі”, і забрали. Приходять Греки до царя, кажуть: „анї подивив ся на нас, казав тільки слугам забрати”. Радить оден: „царю, спробуй іще, пішли йому зброї!” Понїс то посол Святославу-як же той не втішить ся, бере до рук, любуєть ся, каже цїсареви дякувати. Оповіли то цїсареви-„е, кажуть бояре, лютий се чоловік мусить бути- про богацтва не дбає, а за зброю хапаєть ся, нема що робити, давай йому дань”. І післав цїсар до Святослава: „не йди вже на столицю, возьми дань, яку хочеш”. Дали йому дань-а він ще й на убитих сказав давати: „се візьме його рід” каже. Так забравши дань і дари великі, пішов до Переяславця з славою великою.

Се оповідає лїтопись, так як оповідали в Київі. Але в дїйсности ся друга війна болгарська не так щасливо випала для Святослава. Болгарії може йому й не треба було здобувати на ново, бо там полишив своїх людей і військо. Вернувши ся, почав собі підбивати землі полудневі, забалканські, а щоб держати Болгарів в покорі, страшенно лютував, побивав людей без милосердя. Та принаймні Греки оповідають, бо тепер, задумуючи висадити Святослава з Болгарії та захопити її в свої руки, вони удавали себе приятелями та опікунами Болгарів.

Новий цїсар візантийський Іван Цимісхій післав до Святослава, аби взяв собі те, що обіцяв йому за поміч Никифор, та забирав ся з Болгарії. Святослав був дуже тим ображений, загрозив походом на сам Царгород і справді рушив до Тракії, в близші околицї Цар-городу. Греки боронили ся, поки Цимісхій, упоравши ся з иньшими справами, міг рушити з усіма силами на Святослава. На устє Дунаю вислав кораблі з „грецьким огнем”, щоб не пускати помочи з Руси, а сам через балканські проходи, необережно покинені Святославом без оборони, пройшов в Болгарію. Заставши наприготованим Святославове військо, обступив Преслав і взяв по недовгій облозі, а захопивши в неволю болгарського царевича Бориса, проголосив його царем болгарським, і після сього болгарські міста стали піддавати ся йому, як оборонцеви й опікунови Болгар. Тодї не гаючи часу Цимісхій рушив на самого Святослава, що стояв в Доростолї. В кріпкім бою, що тут став ся, гору взяли Греки. Святослав замкнув ся в місті і так почала ся облога Доростола, що потягла ся три місяці й докладно описана грецькими істориками. Русь боронила ся сильно; неразвиходила з міста і пробувала знищити машини і ріжний припас грецький. Греки мали великі страти в своїм війську, але й Руси ставало все тяжше в облозї бо не могла діставати нових запасів. Нарешті Святослав рішив зробити ще одну пробу, дав велику битву, і як вона не вдала ся-постановив мирити ся з Греками. Обіцяв віддати невільників і уступити ся з Болгарії, аби тільки свобідно пустили. На тім стала згода, списано трактат, захований в лїтописи. Святослав зрікав ся Болгарії, обіцяв не чіпати грецьких городів в Криму, обіцяв бути союзником Греків. За те Греки пустили його свобідно і видали всякий припас на дорогу; грецький історик каже, що видано було Святославовому війську збіже ще на 22 тисяч чоловіка, а що згинуло в війні, те рахує він на 38 тисяч.

По сїй умові Святослав захотїв побачити ся з цїсарем. Той приїхав на Дунай з великим полком кінним, в богатій, золоченій зброї; Святослав же приплив з другого берегу на човнї, гребучи разом з товаришами; був убраний зовсім просто і нїчим не визначав ся з поміж иньших, тільки чистійша була на нїм полотняна одежа, а єдиною окрасою був золотий ковток в усї. Вигляд його описує очевидець так: був він середнього зросту, кремезний і сильний, ніс мав короткий, сині очі, густі брови; бороду мав голену, довгі вуса і на голові чуб; виглядав суворо. Поговорив трохи зцїсарем, сидячи в човні, й поїхав.

Зрікши ся Болгарії Святослав міг потїшати себе богатою здоби-чею, що йому лишила ся, а може думав на Руси зібрати нове військо та вернути ся ще раз. Але на дорозі з Болгарії чекала його біда: в порогах Дніпрових, де робили ся засідки на руських купців, засіли ся на Святослава Печеніги, прочувши про богату здобич, що він везе з собою (може то й Греки таки дали їм знати, щоб небезпечного ворога збути ся). Не можучи пройти з великими тягарами своїми під печенізькою грозою, Святослав вернув ся назад на Днїпрове устє і там лишив ся зимувати, щоб вичекати якоїсь зміни на -краще. Але тут не стало припасу.настав голод і раннею весною пішов Святослав знову-пан або пропав, шукати дороги через пороги. Не пощастило – наложив головою в битві з Печенї-гами; відрубали йому голову і з черепа зробили чашу на памятку побіди над славним войовником, що „чужої землі шукав, а свою втеряв.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)