26. Нова культура.


Охрестивши ся сам, Володимир приложив усїх старань, щоб поширити християнство яко мога в своїх землях. Задумавши зблизити свою державу з Візантиєю, приодягнути її блеском візантийськой культури і слави, він натурально мусів бажати приподобити яко мога свої землї до візантийського житя. З другого ж боку, як добрий полїтик міг він розуміти, як звяже його землї по-ширеннє в них нової віри з її блискучим обрядом, виробленими формами, міцно організованим духовенством, і звязана тїсно з церквою книжність, освіта і артистична творчість. Міг міркувати, як скріпить політичні звязки таке розширеннє сеї нової церкви й духовенства з княжої руки, під її охороною і опікою. Така державна церква як по иньших землях так і тут мусіла стати союзником і помічником полї-тичної власти, княжої держави, скріпляти своїми впливами їі вагу і значіннє-так як то й стало ся.

Літопись оповідає, що Володимир, вернувши ся з кримського походу до Київа, казав понищити ідоли-статуї богів поганських, що стояли на горі, коло княжого двору: одні порубати, иньші спалити, а ідол Перуна казав привязати коневи до хвоста й так тягнути з гори на ріку, а люде мали йти й бити його палицями „на поруганнє”, потім вкинути в Днїпро й не давати йому нїде пристати до берега. Понищивши ідолів, казав.усім людям прийти другого дня на ріку, аби ніхто у не важив ся не послухати ся. і Люде посходили ся, сказали їм розібрати ся, війти до води, а попи стояли на березі й читали хрещальні молитви, і так охрещено цїле місто гуртом. Так оповідає літописець, і подібно справді мусіло стати ся в Київі та по иньших більших містах; мабуть тільки не так нагло і несподівано: певно, наперед толковано все таки людям дещо про нову віру, тим більше що й перед тим були вже по більших містах свяще “ики й могли поучувати людей.

Так звана Мономахова шапка.

Ріжні письменники, що самі мусїли ще памятати ті часи, оповідають, що тоді за Володимира охрещено „всю землю”, і де не ставало доброї волі, помогав страх: „як не з любови, то з страху хрестили ся”. За тим пішло будо-ваннє церков, наставлювано священиків і віддавано їм дітей в науку- „почав Володимир брати дітей у значнійших Людей і віддавати на науку книжню”, каже літопись. Для будови й прикрашування церков закликувано з грецьких країв всяких майстрів і мистців: архітектів, малярів, золотників-від них переймали їх штуки місцеві люде, і так поширювала ся візантийська штука, особливо церковна.

Розумієть ся, все се діяло ся тільки по значнійших містах: далі, по-за ними, а особливо на села нова віра йшла тільки згодом і поволї. Але „земля” стала християнською, і так поруч із звязками політичними зявили ся звязки культурні Ріжні землї й племена звязала разом не тільки династична звязь-спільний рід княжий, і спільна дружинна верства, що розтікала ся з Київа по всіх тих землях, а з нею спільне київське право й порядок, що розносили й заводили по всїх землях княжі намісники, урядники й суді. Звязала їх також і спільна віра і церков, і спільна єрархія (духовенство), підвластна київському митро-политови, книжність і освіта, сильно закрашені церковною закраскою і також штука (мистецство). Перед тим були сильні впливи штуки східньої, персько-арабської, тепер над ними бере гору культура і штука візантийська, звязана з новою державною вірою. Нова „русько-візантийська” культура опановує на довгі віки наші і всі взагалі східноєвропейські землї, що належали до нашої Київської держави.

Взагалі отої всї нові звязки, принесені Київською державою і особливо добою Володимира, звязали тїснїйше між собою не тільки самі українські землї й племена, але поширювали ся також і в землях теперішнїх білоруських та великоруських і затирали, ослабляли племінну, народню ріжницю, що не відчувала ся довго й потім за спільною вірою, єрархією, книжністю, правом і спільним іменем руським. Духовенство і княжа династія навіть умисно старали ся приглушувати все, що дїлило сї народности, а підогрівали в них почуте одности.

З тих причин, як отеє вияснив я вище, Володимировє пановяннє стало незвичаино важною добою в житю нашого народу, епохою як то кажуть, тим більше що розпочате ним дїло було продовжене й скріплене потім його сином Ярославом, що пішов вірно слідами батька, далї ведучи розпочате ним дїло.

Лїтописцї й иньші письменники підносять переміну, яка стала ся в Володимирі з охрещеннєм: зовеїм його вдача змінила ся, не той чоловік став. Та зміна його вдачі нам меньше важна-але важно, що закладаючи нові підвалини під свою державну будову, більш культурні, духовні, добровільні, Володимир заразом пильнує зробити відносини власти і громадянства більш лагідними, дбає про зближеннє з громадянством, про кращі порядки. Літописець оповідає, що в другій по-ловинї свого князювання Володимир мало воював, жив в згодї з сусідами, більше дбав про внутріщнїй порядок, часто роздумував з дружиною, з духовенством і з „старцями”-поважнійшими громадянами про кращі закони і установи, „про устрій земський і устав земський”. Що дня в його дворі княжім, чи при князю чи без нього, був пир і на ті пири приходили бояри і люде з дружини, урядники всякі і „нарочиті мужі” (поважні громадяне),.на свята ж робили ся великі всенародні пири, варили ся сотнї казанів меду, йшла забава по кілька день, убогим роздавали ся гроші, а для хорих і калік по домах розвозили всяку страву. Взагалі показував велику ласку людям, особливо убогим: казав їм приходити на княжі двори, а для немощних і калїк, що не можуть приходити, велїв по городах возити на возах всяку страву-хлїб, мясо, рибу, всякі овочі, мед в бочках і квас, і питати, де є такі убогі калїки, що не можуть ходити, й їм роздавати. Літописець то все кладе на впливи християнської науки на Володимира по його охре-щенню. Але в сім лежала також глубока політична думка, новий напрям державного житя, і найкращий доказ впливу й ваги його дає та память, яка заховала ся в народі про сї Володимирові пири, про його ласку до людей. Забули ся його війни й кріваві діла, і в піснях ночи московській, памятають про нього як про „ласкового князя, красне сонечко”, що пирує цілими днями в київській столицї серед свох людей, а всякі справи поручає „могутним богатирям”.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)