Головна Головна -> Підручники -> Підручник Українська державність у ХХ столітті скачати онлайн-> §11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму

§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму



«Поки є держава — нема свободи. Коли буде свобода — не буде держави». У цьому ленінському висловлюванні, яке тривалий час претендувало на абсолютну істину, не було б нічого на позір страхітливого, коли б не більшовицька традиція зводити думку в догму — абсолютистський постулат. Сталінське прочитання цього мимохідь кинутого висловлювання цілком у дусі цієї традиції: поки є держава — нема ніякої свободи. Тенденція центру до зосередження і концентрації влади, започаткована ще Леніним, після розгрому троцькістсько-зінов’євської опозиції стрімко наростала. Політична монополія на істину породила нетерпимість до будь-яких виявів інакомислення. Сталін, ствердивши режим особистої влади, перестав удавати, що національне питання для нього є питанням ствердження принципів пролетарського інтернаціоналізму.

Політика коренізації і непу дала можливість заспокоїти реґіони СРСР. Мілітаризація партії сприяла перетворенню її на слухняний апарат не лише державного управління, а й маніпулювання та управління людською психікою, оскільки саме партія (яка, за образним висловлюванням анґлійського дослідника Едварда Карра, проковтнула державу, а потім була проковтнута державою) 44 підім’яла під себе, взяла під тотальний контроль пресу, інтелектуальну сферу. Мілітаризація громадської думки, прищеплення суспільству страху перед справжніми та здебільшого вигаданими ворогами, всі оті нескінченні «фронти» — культурні, ідеологічні, історичні, мовознавчі, хлібозаготівельні тощо, «бої» — з глитаями, прибічниками глитаїв, куркулями, підкуркульниками, націоналістами, шкідниками, шпигунами, терористами, фашистами, ворогами народу активно творили в свідомості громадян альтернативну дійсність.

Втім, у всій цій нібито веремії безглуздя чітко проглядалися певна логіка і мета.

10 лютого 1929 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття Горіна про книгу академіка, завідувача кафедри історії Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму Матвія Яворського «Історія України в стислому вигляді». Проти одного з найближчих сподвижників Миколи Скрипника було висунуто звинувачення в тому, що він розглядає історію України як окремий історичний процес. Непрямо кампанія проти Яворського (і його політичне, а згодом фізичне знищення) своїм вістрям була спрямована проти політики українізації та її головного провідника Миколи Скрипника. Скрипник як голова Українського інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) зміг відвести від себе удар, надрукувавши статтю «Помилки та виправлення академіка Яворського». Одночасно була піднята у пресі кампанія проти завідувача кафедри філософії Юринця. Скрипник виступив у пресі з критикою і Юринця, та врятувати свій інститут не зміг. У червні 1931 р. ЦК КП(б)У прийняв резолюцію, в якій звинуватив УІМЛ у націоналістичних ухилах і створив замість нього Всеукраїнську Асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Це означало, що Скрипник утратив трибуну, з якої міг відстоювати свої погляди.

У 1930 р. на процесі СВУ, інспірованому ДПУ, було викрито «шкідництво» мовознавців, які брали активну участь у складанні українського правопису. Наприкінці 1930 р. — ліквідація «Пролітфронту», журналу, де працював Хвильовий та його сподвижники, яких підтримував Скрипник. Отже, коло замкнулося. Сталін готує генеральний наступ на Україну, війну проти селянства та української інтеліґенції з метою зламати елементи самодіяльності України. У 1931 р. з’являється рішення ВКП(б) про роботу шкіл, який дав імпульс до уніфікації шкільної освіти. У 1932 р. підпорядковують Москві вищі навчальні заклади. У липні того ж року Скрипник виступає на ІІІ Всеукраїнській конференції. Це був мужній крок проти політики виголоджування українського села.

28 лютого 1933 р. Скрипника увільняють з посади наркомоса і призначають головою держплану республіки. З березня Москва починає кампанію проти націоналістичних ухилів в Україні та Білорусії. У кінці квітня 1933 р. ЦК збирає Всеукраїнську партконференцію і виносить на обговорення питання національної політики. Дуже скоро ХІІ з’їзд КП(б)У проголосить, що, може, в когось і є проблеми з російським шовінізмом, але в Україні найголовнішим ворогом був і залишається український буржуазний націоналізм. Україна вступила в затяжну і трагічну фазу тотальної русифікації, коли перехід на російську мову означав демонстрацію політичної благонадійності і лояльності до режиму.

Джерела

1 Українські політичні партії кінця ХІХ—початку ХХ століття. Програмові і довідкові матеріали.—К., 1993.—С.63.

2 Равич-Черкасский М. История Коммунистической партии (б-ов) Украины.—Харків, 1923.—С.189.

3 Ленін В.І. Повне зібрання творів.—Т.12.—С.449.

4 Там само.—Т.12.—С.218.

5 Див. Kravchenko Bohdan. Social Change and National Consciousness in Twentieth-Century Ukraine.—London, 1985.—Р.1-45

6 Шевельов Юрій. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900—1941).—Мюнхен, 1987.—С.17-18.

7 Українська хата.—1909.—№7–8.—С.383.

8 Революция и национальный вопрос в России и СССР в ХХ веке.—М., 1930.—Т.3.—С.157-158.

9 Цит. за: Сохань Павло. Б.Д.Грінченко – М.П.Драгоманов: Діалоги про українську національну справу..—К., 1994.—С.7.

10 З починів українського соціялістичного руху: Мих.Драгоманов і женевський соціялістичний гурток.—Відень, 1922.—С.151-153.

11 Лисяк-Рудницький Іван. Історичні есе.—К., 1994.—Т.1.—С.301-302.

12 Рубач М.А. Федералистические теории в истории России.—В кн.: Русская историческая литература в классовом освещении.—М., 1930.—Т.2.—С.10.

13 Драгоманов М. Малоруський інтернаціоналізм.—У кн.: З починів українського соціялістичного руху.—С.163.

14 З починів українського соціялістичного руху.—С.128.

15 Himka John-Paul. Socialism in Galicia: The Emergence of Polish Social Democracy and Ukrainian Radicalism, 1860—1890.—Cambridge, MA, 1983.—Р. 112, 118, 167.

16 Там само.—С.169. Він же.—Young Radicals and Independent Statehood: The Idea of a Ukrainian Nation-State, 1890—1895//Slavic Review, XL:2, 1982.—C.219-235.

17 Дорошенко. Д. З історії української політичної думки з часів Світової війни.—Прага, 1936.—С.76-77.

18 Там само.—С.95.

19 Там само.—С.79-80.

20 Kravchenko. Вказ. праця.—С.56. Про ЦУКК за часів революції див.: Марочко В.І. Українська селянська кооперація: історико-теоретичний аспект (1861–1929 рр.). —К., 1995.—С.46-83.

21 Про УПСР див.: Животко Арк. До історії Укр. Партії Соціялістів Революціонерів//Вільна Спілка: Неперіодичний орган УПСР.—№3.—1927—1929.—С.128-132. Христюк Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції, 1917—1920 рр.—Відень, 1921—1922.—Т.1.—С.35-125. Borys Jurys. Political Parties in Ukraine/The Ukraine: 1917-1921: A Study in Revolution. Cambridge, MA, 1977. —Р.135.

22 Робітнича газета.—29 листопада 1917.

23 Українські політичні партії кінця ХІХ—початку ХХ століття. Програмові і довідкові матеріали.—К., 1993.—С.123.

24 Тут і вище аналізується стаття «Підстави Великої України», яка, на наш погляд, найбільш показова щодо поглядів Грушевського на майбутнє України як держави.—У кн.: Грушевський Михайло. На порозі нової України: статті і джерельні матеріяли. — Нью-Йорк, 1992.—С.39-56.

25 Грушевський Михайло. Новий поділ України.—Там само.—С.99-103.

26 «Якої ми хочемо автономії і федерації». – У кн.: Грушевський Михайло. Bибрані праці.—Нью-Йорк, 1960.—С.142-149.

27 Христюк Павло. Вказ. праця.—Т.2.—С.51.

28 Там само.—С.55.

29 Великий українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського.—К., 1992.—С.270-273.

30 Винниченко Володимир. Відродження нації – Київ-Відень, 1920.—Т.3.—С.352.

31 Див.: Davis Horace B. Nationalism and Socialism: Marxist and Labor Theories of Nationalism to 1917. – New York — London, 1967.—Р.149-163.

32 Див.: Гольдельман Соломон. Жидівська національна автономія на Україні (1917—1920 рр.).—Мюнхен, 1963.

33 Большевисткие организации Украины в период становления и укрепления советской власти. — К, 1962. — С.419; Христюк П. Вказ. праця. — Т.4. — С.32; Куличенко М.І. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса. — Харьков, 1966. — С.231.

34 Ленін В.І. ПЗТ. — Т.40. — С.254.

35 Как и почему Исполком Коминтерна распустил У.К.П.—Харьков, 1925.—С.36.

36 З архівів ВУЧВК — ГПУ — НКВД—КГБ. — 1994. — №1.

37 Как и почему Исполком Коминтерна распустил У.К.П. — С.121

38 Там само. — С.94.

39 Галаган М. Ліквідація У.К.П. // Нова Україна.—1925.—№4.—С.26– 38; Вісті ВУЦВК. — 14–15.ІІІ.1925

40 Kravchenko B. Op. cit. — P.65.

41 Затонський В. Національна проблема на Україні.—Харків,1927.—С.3-4.

42 Гирчак Е.Ф. На два фронта в борьбе с национализмом. — М., Л., 1930. — С.20.

43 Вісти ВУЦВК. — 18.V.1924.

44 Карр Э. История Советской России.—Москва, 1990.—Кн.1.— C.313.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Українська державність у ХХ столітті