Головна Головна -> Підручники -> Підручник Українська державність у ХХ столітті скачати онлайн-> §5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму

§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму



Стрижнем полiтичної програми ОУН стала монопартiйнiсть, тоталiтаризацiя усiх державних структур. На її Другому Великому Зборi, який вiдбувся 1939 року в Римi, мiж iншим, зазначалося, що в новiй Українi, побудованiй на засадах донцовiзму, «iснування полiтичних партiй буде заборонено. Єдиною формою органiзацiї населення Держави буде ОУН — як пiдстава державного ладу й чинник нацiонального виховання та органiзацiї суспiльного життя» 25.

Зазначимо вiдразу, що держави своєї «iнтеґральнi» нацiоналiсти не створили. Правда, 30 червня 1941 року бандерiвське вiдгалуження ОУН спробувало проголосити в окупованому нiмцями Львовi «вiдновлення української державностi». Проте така «самостiйнiсть» не сподобалася новiй владi. Як згадує на сторiнках журналу «Самостiйна Україна» (Чiкаґо, США) один з очевидців подiй, присутнiй на проголошеннi абверський офiцер Кох «зборiв не вiтав, говорив щось грiзно й накiнець заявив: «Будете робити те, що вам скаже нiмецький уряд» 26. Оскiльки ж бандерiвцi не поспiшали виконувати волю окупацiйних властей і розпускати створений ними «уряд», нiмцi просто розiгнали його менш нiж через два тижнi з дня проголошення «незалежностi». Так сумно закiнчилися державницькi змагання послiдовникiв Д.Донцова.

Тiльки в серпнi 1943 року, коли бандерiвцi на власному досвiдi переконалися, що, по-перше, зазнала краху їхня орiєнтацiя на гiтлерiвський фашизм, а, по-друге, українці у своїй абсолютнiй бiльшостi не схильні йти шляхом, вказаним автором «Нацiоналiзму», вони змінили акценти. Саме тодi III Надзвичайний Збiр бандерiвського вiдгалуження ОУН прийняв нову програму, докорiнно вiдмiнну вiд донцовських постулатiв. Цiкаво, що зауваження Донцова до нової програми ОУН(б) на зборi не були взяті до уваги.

У цьому документi, зокрема, зазначалося, що «органiзованi українськi нацiоналiсти борються за iнтереси українського народу, i тому їм чужi є всi iдеї панування над народом…

ОУН бореться за свободу друку, слова, думки, вiри i свiтогляду. Проти офiцiйного накидування суспiльности свiтоглядових доктрин i догм… За повне право нацiональних меншостей плекати свою власну по формi i змiсту нацiональну культуру… За рiвнiсть всiх громадян України, незалежно вiд їх нацiональности, в державних та громадських правах i обов’язках» 27.

Отже, український рух за незалежнiсть пішов новими, не передбаченими Д.Донцовим, шляхами. Спочатку це була лише декларацiя про намiри — адже вихованi на «Нацiоналiзмi» люди не могли вiдразу відкинути свої погляди. Але основна iдея нацiонально-визвольної боротьби українського народу рiшуче змiнилася. Замiсть тоталiтарних засад «iнтеґрального» нацiоналiзму її головним змiстом стали принципи загальнолюдських прав i свобод, у тому числi i нацiональних. На думку М.Сосновського, «зв’язок мiж iдеологiєю українського нацiоналiстичного руху та iдеологiєю «чинного нацiоналiзму» можна б графiчно подати в формi двох лiнiй, якi виходять з рiзних пунктiв i на окремому вiдтинку майже сходяться чи одна одну перетинають, щоб незабаром цiлком вiдділитися. Протягом 40-х рокiв цей зв’язок остаточно перервався, причому розвиток української нацiоналiстичної думки пiшов своїм властивим їй шляхом, а розвиток iдеологiї «чинного нацiоналiзму» припинився та фактично зупинився на писаннях самого Донцова. Всi цi нацiоналiстичнi автори, якi iдейно хотiли втриматися в межах, визначених iдеологiєю Донцова, не внесли до цiєї iдеологiї нiчого нового i справдi ориґiнального. Тi ж автори, якi вийшли за межi безкритичного наслiдування Донцова, не тiльки з ним рано чи пiзно розiйшлися, але навiть стали на позицiї, цiлком протилежнi iдеологiї «чинного нацiоналiзму» 28. Цi слова варто нагадати тим нашим співвітчизникам, якi своє справедливе невдоволення життєвими незгодами прагнуть вгамувати пiд iнтеґральним штандартом Донцова. Замiсть творчих iдей, спрямованих на побудову незалежної держави, вони знайдуть там лише iнструмент для її чергової руїни.

Проте, українські націоналісти, здається, і самі це починають добре усвідомлювати. Принаймнi в матерiалах Збору Конґресу Українських Нацiоналiстiв, що проходив 2-4 липня 1993 року у Києвi, засуджуються принципи догматизму, ортодоксальностi, вождизму, iдейного закостенiння та галасливої фразеологiї, якi лежали в основi «iнтеґрального» нацiоналiзму 29.

Джерела:

1 Мiхновський Микола. Самостiйна Україна.—Лондон, 1967.— С.14-15.

2 Там само.—С.26-27.

3 Там само.—С.29.

4 Донцов Д. Культура примітивізму. — Черкаси, 1918.—С.8.

5 Донцов Дмитро. Нацiоналiзм.—Лондон–Торонто, 1966.

6 Там само.—С.230-231.

7 Там само.—С.233.

8 Там само.—С.235.

9 Там само.—С.257, 263.

10 Там само.—С.258.

11 Там само.—С.263.

12 Там само.—С.280, 283.

13 Там само.—С.284.

14 Там само.—С.311.

15 «Розбудова нацiї», Прага, 1928.—Ч.7-8.—С.273.

16 Лисяк-Рудницький Iван. Мiж iсторiєю i полiтикою. — Мюнхен, 1973.—С.239-240.

17 Донцов Д. Хрестом i мечем. Торонто, 1967.—С.123.

18 Там само.—С.129-130.

19 Бiлинський Андрiй. Свiт i ми. Мюнхен, 1963.—С.148.

20 Сцiборський Микола. Нацiократiя. II видання.—Прага.—1942.—С.72-73.

21 Там само.—С.109.

22 Там само.—С.138.

23 Там само.—С.141.

24 Там само.—С.151.

25 Програма i устрiй Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв. Б. м., б. в., 1940.—С.34.

26 «Самостiйна Україна», 1981, №7-8.—С.8.

27 «Сучаснiсть», 1983, №7.—С. 113-114, 127-128.

28 Сосновський М. Дм.Донцов. Полiтичний портрет. — Нью-Йорк— Торонто, 1974.—С.23-24.

29 Див.: «Шлях перемоги», Київ— Львiв–Мюнхен, 1993.—10 липня.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Українська державність у ХХ столітті