Головна Головна -> Підручники -> Підручник Українська державність у ХХ столітті скачати онлайн-> §6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»

§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»


Хибою українського лібералізму минулої доби була недооцінка національного в системі світоглядних засад суспільства та ролі держави у співвідношенні з іншими суспільно-політичними інститутами. Водночас, ключове місце відводилося концепції демократії, особливо певним принципам прямої демократії в організації державної влади, реґіонального та місцевого самоврядування. Програмні ідеї лібералів здавалися нереальними для українських земель у складі імперських держав з тоталітарним політичним режимом. Ці ідеї в Україні завжди сприймалися як певна утопія та ніколи не мали широкої підтримки.

За сучасних умов лібералізм стає модною в Україні світоглядною та політико-економічною концепцією. Нині близько десяти українських політичних організацій декларують, що взяли на озброєння ліберальні ідеї. Але проблема сучасного українського лібералізму полягає у використанні морально і політично застарілих концепцій класичного лібералізму. Для України, як і для низки країн посткомуністичного світу, характерний «синдром імплантування політичних систем». Певна частина демократичних сил України, що зорієнтована на ліберальні моделі західного світу, свідомо чи вимушено пропонує прищеплювати ці світоглядні засади країн-донорів на пострадянський ґрунт. При цьому література, яка перевидається і пропаґується в Україні, є здебільшого енциклопедичними посібниками початку та середини ХХ століття.

За приклад неадекватності сучасних «ліберальних» структур в Україні усталеним уявленням про лібералізм, може правити новостворена «ліберальна» фракція у Верховній Раді. Якщо аналізувати програмні документи цієї структури, то вочевидь побачимо, що більшість ключових понять взято «лібералами» з ідеології соціальної демократії. Цей ідеологічний гібрид прикметно віддзеркалюється й у складі членів і керівництва цієї фракції. Серед лідерів — Володимир Лановий та Леонід Кравчук. Якщо перший може бути цілком сприйнятий як політичний діяч проліберальної орієнтації, то Л.Кравчук відомий, насамперед, як уособлення цілком протилежної концепції — «українського державного розбудовництва» — уособлення з класичним номенклатурним родоводом. Серед рядових членів цієї «ліберальної» фракції — також колишні представники комуністичної та соціалістичної груп у парламенті 14.

Цілком зрозуміло, що йдеться про специфічні ідеолого-підприємницькі кооперативи, які експлуатують власне назви (аби розв’язати проблеми фінансування партії за допомогою вітчизняних та зарубіжних промислових і фінансових кіл). Так, Ліберальна партія України задекларувала намір змінити свою назву на «Ліберально-трудова партія», а лідери Партії Демократичного Відродження України та Трудового Конґресу України свою «ліберальність» маніфестували в назві «Народно-демократична партія».

Імплантація ліберальної ідеї в політико-економічне життя сучасної України значною мірою забезпечується державними структурами країни. Позиція українського Президента скажімо на думку лідера «лібералів» Володимира Щербаня, повністю відповідає ліберальній стратегії, що, мовляв, дає підстави підтримувати кандидатуру Леоніда Кучми на наступних виборах. Але урядова економічна програма передусім «цінна» тим, що, згідно з нею, планується своєрідний «лібералізм для донорів». Саме задля цього в теперішньому уряді на посаді віце-прем’єра залишився Віктор Пинзеник, який реально не впливає на прийняття державних рішень, а використовується насамперед як символ «українського монетаризму». Для Міжнародного валютного фонду та Світового банку збереження цього економіста у складі уряду — подається як ґарантія ліберального характеру економічного поступу України.

Проте дії уряду в галузі економіки є вкрай непослідовними і непрогнозованими й отож не дають достатньо підстав для розуміння логіки у розгортанні економічної програми, проголошеної Президентом. Цілком очевидним є лише те, що надзавданням сучасних економічних реформ в Україні стало не утримування та підвищення рівня життя громадян, а утримування рівня карбованця та відповідного рівня інфляції задля забезпечення систематичного отримання західної економічної допомоги.

Декларативна «ліберальна» орієнтація впливових урядовців сучасної України — ілюзія стосовно бездоганності й універсальності монетаристських засобів реформування економіки, помножена на політико-економічне донорство міжнародних фінансових інституцій, за умов відсутності системи економічних перетворень та традицій економічного лібералізму може призвести до серйозних та непередбачуваних наслідків.

Тому найближче майбутнє ліберальної ідеї в Україні, мабуть, буде значною мірою пов’язане з національною традицією та химерами сучасного українського політичного життя.

Джерела:

1 Часто-густо виникає неточне трактування історичних традицій вітчизняного лібералізму. Так, Центр соціально-економічного і політичного аналізу Ліберальної партії України називає визначними представниками ліберальної течії В.Антоновича, М.Грушевського, ідеологів Кирило-Мефодіївського товариства. Але ці висновки не можна вважати науково коректними (Воронкова В. Г., Ясир И. Д. Зарождение и эволюция либерализма в Украине в ХІХ—нач. ХХ века. — Донецк, 1993).

2 Слід визнати, що лідери Кирило-Мефодіївського товариства та народники поділяли певні ліберальні ідеї, проте не належали до носіїв ліберальної концепції.

3 Драгоманов М. П. Листи до Івана Франка.—Варшава, 1937.—Т.1.—С.83.

4 Лисяк-Рудницький І. Іван Франко у своїх німецьких писаннях. (У кн.: Між історією і політикою.—Мюнхен, 1973.—С.130.

5 Василенко Н. П. Богдан Александрович Кистяковский // Социологические исследования. 1994.—№ 2, 4, 5.

6 Горкін Л. П. Михайло Туган—Барановський—мислитель, вчений, громадянин/Туган-Барановський М. І. Політична економія.—К.: «Наукова думка», 1994.—С.21.

7 Там само.

8 Драгоманов М. Вольный Союз—Вільна Спілка.—У кн.: Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. К., 1993.—С.53.

9 Кистяковский Б. В защиту права.—В кн.: Вехи.Из глубины.—М. 1991.—С. 122-123.

10 Там само.—С. 110.

11 Драгоманов М. П. Вибране.—К., 1991.—С. 469.

12 Пріцак О. Слово про Агатангела Кримського//Вісник Академії наук України.—1991.—№6.

13 Див.: Томенко М. Політичні погляди Михайла Драгоманова та Дмитра Донцова в контексті формування сучасної української державності//Слово.—1991.—№21.

14 Якщо на Заході навіть перехід із табору комуністів до соціалістів оцінюють як політичну зраду, то в Україні перехід від комуністів до лібералів стає нормою.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Українська державність у ХХ столітті