Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративний процес (Перепелюк В.Г.) скачати онлайн-> РОЗДІЛ 5. СУБ`ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

РОЗДІЛ 5. СУБ`ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ



Тищенко М.М. вважає можливим застосувати в адміністративному процесі висновки науки цивільного процесу щодо характеристики суб’єктів процесу. Так, основним критерієм поділу учасників на групи є спеціальна мета їхнього вступу в процес — для захисту своїх прав чи прав інших осіб. За одностайною позицією теоретиків юридичного процесу, організатори (лідируючі суб’єкти) процесу завжди забезпечують реалізацію “чужого інтересу”, тобто інтересу суб’єктів основного реалізовуваних відносин. Через це первісне суб’єктів процесу варто поділити на організаторів (лідируючих суб’єктів) та учасників процесу (Горшенєв В.М.). Відмінності правового статусу цих груп суб’єктів полягають у відповідно наявності чи відсутності владних повноважень.

Тищенко М.М. визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їхніх представників, що наділені правами і несуть певні обов’язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Організаторів же (лідируючих суб’єктів) він визначає як суб’єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення в справі.

Група організаторів (лідируючих суб’єктів) неоднорідна. Істотне значення має відношення того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи. Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не тільки на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей щоб забезпечити провадження на інших стадіях: повноваження процесуального контролю, санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб’єктами, забезпечення виконання рішення. Таких організаторів учений пропонує називати проводом. Тому інші лідируючі суб’єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) в більшій чи меншій мірі залежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб’єкти наділені більшою свободою в примусовій реалізації владних повноважень по відношенню до зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лідируючі суб’єкти звертаються до проводу за санкціонуванням владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лідируючих суб’єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Нарешті всіх лідируючих суб’єктів можна віднести до складу учасників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій у переважній більшості випадків здійснюється із санкції проводу.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не визнає посадову особу, яка складає протокол про адміністративні правопорушення, особою, що бере участь у розгляді (вирішенні) справи. Хоча наукові дослідження вказують, що процесуальний статус такої посадової особи спрямований на підтримання обвинувачення правопорушника, і її належить визнати учасником стадії вирішення справи. У законодавчих актах деяких колишніх радянських республік цю ідею втілили в правових приписах. Статті 247, 248 Кодексу про адміністративні правопорушення Естонської Республіки від 01.08.1992. серед учасників провадження називають посадову особу, що склала протокол чи іншу посадову особу, що уповноважена на це. А те, що така особа є одночасно лідируючим суб’єктом попередніх стадій, заперечень не викликає.

У законодавстві України все ж таки відображена одночасна реалізація процесуальних функцій на стадії вирішення справи як лідируючими суб’єктами, так і проводом. На засідання Національної комісії з регулювання електроенергетики (проводу) можуть бути запрошені представники Мінпаливенерго та Антимонопольного комітету України, інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади (лідируючих суб’єктів), якщо при розгладі питань, винесених на засідання, необхідна їх участь.

Практика заперечує твердження про організацію певної стадії провадження тільки лідируючим суб’єктом. На кожній зі стадії можлива присутність принаймні двох суб’єктів, що провадять справу, – лідируючого суб’єкта та проводу. До прикладу, на стадії адміністративного (антидемпінгового) розслідування слухання проводяться лідируючим суб’єктом, тобто Міністерством економіки з питань європейської інтеграції. Але одночасно на цій стадії провід, тобто Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, може застосувати попередні антидемпінгові заходи.

Тому суб’єктів провадження потрібно розподілити на провід та учасників. А останніх – на лідируючих суб’єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи.

Провід. Суб’єктом процесу виступає орган управління в цілому (до прикладу, Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України). Процесуальні функції міністерства у провадженні виконуються його керівництвом, юридичним управлінням, іншими підрозділами. При цьому проводом у справі виступає заступник міністра. Саме його роботу належить вважати організаційно-правовою формою реалазції процесуальної функції проводу такої ланки адміністративного устрою, як міністерство.

Існує альтернативний підхід до організаційних форм виконання функцій проводу колективними суб’єктами. По-перше, функції можуть виконуватись відповідними стаціонарними підрозділами широкої функціональної компетенції. Вони здійснюють функції щодо регулювання відповідного напрямку діяльності громадян та юридичних осіб у певній сфері державного, комунального управління. По-друге, може створюватись спеціальний підрозділ з розгляду заяв (постійний чи тимчасовий, до прикладу, комісія). До такої комісії входять посадові особи функціональних підрозділів відповідної компетенції. Крім того, для розгляду окремих заяв (скарг) залучаються на разовій основі працівники інших підрозділів. Це здійснюється розпорядженням голови комісії (керівником органу). Тому голова комісії має бути за посадою керівником департаменту, тобто групи органів (підрозділів). Тільки тоді вони зможуть залучати працівників цих підрозділів.

При цьому функції проводу можуть покладатись не тільки на органи, від імені яких виступають їх керівні посадові особи. Забезпечувати провадження по адміністративній справі може також посадова особа, якій спеціально делегується таке право. Тому під проводом потрібно розуміти як органи, так і посадових осіб.

Провадження можуть, крім цього, обслуговувуватись підрозділами, посадовими особами різних суб’єктів адміністративного процесу. Функції проводу виконуються одним суб’єктом процесу, а безпосередня організація інших стадій провадження покладається на інші органи (посадових осіб).

Провід вчиняє процесуальні дії, які носять ключовий характер у ході певної стадії, що передує стадії вирішення справи. Як правило, саме провід призначає експертизу, витребує докази від зацікавлених осіб , зноситься із органами зарубіжних держав. У випадку, якщо судові або адміністративні органи однієї сторони міжнародного договору у зв’язку Із розглядом ними порушень митного законодавства і правил здійснюють запит цього, митна служба з другої сторони такого договору може уповноважити своїх службовців у якості експертів і свідків на таких судових чи адміністративних розглядах.

Однак, деякі процесуальні дії не можуть бути вчинені чи санкціоновані навіть проводом. Мова йде про обмеження прав і свобод громадян, що можуть застосовуватись винятково судом, або про заходи, що можуть вживатись винятково центральним апаратом системи певної служби. По-перше, адміністративне затримання. Воно застосовується в судовому порядку з метою: 1) припровадження особи до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи ії втечі після його вчинення; 2) запобігання незаконному в’їзду особи в країну чи затримання особи, до якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції; 3) застосування наглядових заходів виховного характеру до неповнолітнього або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу; 4) запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг. По-друге, в судовому порядку згідно із частиною 1 статті ЗО Конституції застосовується проведення огляду предметів у житлі чи іншому володінні особи. По-третє, винятково вищестоящим органом (центральним апаратом міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади) приймається рішення про продовження строків провадження (до прикладу, продовження термінів виконання рішення щодо земельного спору).

Дія принципу безпосередності в адміністративному процесі обмежена. Тому у посадових осіб, які здійснюють процесуальні повноваження проводу, є можливість передати їх іншим особам. Так, членові Кваліфікаційної комісії Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банківських установ у разі неможливості безпосередньої участі в роботі комісії дозволяється делегувати свій голос своєму заступникові відповідно до займаної посади.

Підвідомчість правових вимог (спорів). До відання різних ланок системи певного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади можуть відноситись різні правові вимоги, які вправі розглядати ці органи. Однак за загальним правилом, вища ланка вправі вирішувати всі вимоги, віднесені до компетенції нижчої ланки. При цьому рівнями адміністративного устрою є: 1) низовий орган (районний, міський, районний у місті). Від імені цього рівня виступають керівники органів цього рівня, а при децентралізації повноважень також і інші посадові особи; 2) вищі органи (обласний рівень); 3) рівень центрального апарату. На цьому рівні процесуальними повноваженнями наділяються посадові особи центрального апарату та його керівництво.

Критерії підвідомчості центрального апарату органу при вирішенні справ про накладення стягнень: складність справ, справи з великою кількістю учасників, епізодів протиправної діяльності, справи міжрегіонального характеру. При цьому підвідомчість може встановлюється для кожної окремої заяви. Наприклад, на постанову винесену керівником територіального органу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, працівниками центрального апарату та територіального органу комісії – за рішенням голови комісії – розглядають члени комісії, голова комісії.

Можлива зміна підвідомчості. Голова Держспоживзахисту та його заступники мають право (за клопотанням сторін і третіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, або з власної ініціативи) затребувати будь-яку справу, яка надійшла до територіального органу, для розгляду комітету, або передати справу на розгляд іншого територіального органу .

При цьому можна виділити посадову підвідомчість суб’єктів, що виконують функції проводу. Так, інспектор митного органу має право давати громадянину роз’яснення по суті, коли вимоги заявника задоволені; начальник управління або відділу відповідає на звернення, які не знайшли позитивного вирішення; Голова митного комітету і його заступники – дають відповіді на повторні звернення у разі відмови у задоволенні скарг. Однак основний обсяг правового регулювання зосереджений на підвідомчості вирішення справи по суті.

Неналежна або непідвідомча правова вимога підлягає передачі до розгляду іншого органу. Неналежна вимога передається іншій системі органів, а непідвідомча вимога – органу чи посадовій особі із тої ж системи . У зв’язку із цим виникає потреба у понятті “безпідставна передача розгляду заяви”. При цьому відсутні процедури вирішення спорів про компетенцію між органами різних відомств.

Конфлікт з приводу компетенції органу може виникати між заявником і лідируючим суб’єктом. Підзаконні процесуальні нормативні акти деколи дають приклад закритого перелік) правових вимог, що підвідомчі органам системи даного відомства. Процедур вирішення даного конфлікту сьогодні немає.

Відвід. В якості засобу забезпечення об’єктивності розслідування і провадження в цілому посадова особа може бути відсторонена від здійснення повноважень за посадою”.

Підставами для відводу є такі обставини: 1) Обставини, які можуть викликати їхню особисту зацікавленість у результатах проведення процесуальних дій ; 2) перебування у родинних зв’язках із зацікавленою особою; 3) зацікавленість родичів посадових осіб проводу у результатах процесуальних дій. 4) Перебування проводу у відносинах підлеглості чи начальства з особою, стосовно якої провадяться, дії та перебування у відносинах співучасті у правопорушенні.

Відвід може бути заявлено в будь-який час до прийняття проводом рішення (хоча є випадки, коли заява про відвід приймається тільки до початку стадії вирішення). Відвід повинен бути мотивований і викладений у письмовій формі до початку розгляду питання.

Посадова особа проводу, якій заявлено відвід, має право подати свої пояснення. Рішення про відвід (самовідвід) приймається більшістю членів проводу, які беруть участь у засіданні, таємно в нарадчій кімнаті, за відсутності члена, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується. Юридичний наслідок розгляду відводу полягає у призначенні іншого члена органу, а розгляд справи продовжується.

Зацікавлені особи та лідируючі суб’єкти. Зацікавленими особами визнаються сторони, треті особи, їх представники. В якості зацікавлених осіб можуть виступати індивідуальні та колективні суб’єкти права. Основна категорія індивідуальних суб’єктів – це громадяни. В науковій літературі процесуальний статус цих суб’єктів розроблений на вищому рівні.

Адміністративно-процесуальний статус громадянина.

У плані адміністративно-процесуального статусу громадянина виділяють:

1)  загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів адміністративних проваджень;

2) особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень;

3)  одиничний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для конкретного процесу при конкретних обставинах.

В якості елементів до складу адміністративно-процесуального статусу громадянина Тищенко М.М. відносить: а) адміністративно-процесуальні права; б) адміністративно-процесуальну правоздатність; в) адміністративно-процесуальну дієздатність; г) адміністративно-процесуальні свободи; д) адміністративно-процесуальні обов’язки; е) адміністративно-процесуальні законні інтереси.

Адміністративно-процесуальна правоздатність, як правило, зв’язана з реалізацією процесуальних прав громадян у конкретних правовідносинах. Але ряд адміністративно-процесуальних прав закріплені безпосередньо в джерелах права, безвідносно до конкретних правовідносин (прикладом такого права може слугувати право звернення до органів виконавчої влади за сприянням у реалізації суб’єктивних прав). Реалізовані відповідно до волевиявлення громадянина, вони породжують певні правовідносини. У зв’язку з цими правовідносинами у громадянина з’являються процесуальні права, зумовлені ними.

Через це доцільно виділяти загальну і спеціальну адміністративно-процесуальну правоздатність громадян. При цьому загальна правоздатність являє собою здатність усіх громадян мати загальні процесуальні права і нести загальні процесуальні обов’язки. Спеціальна адміністративно-процесуальна правоздатність – це здатність мати специфічні комплекси прав і обов’язків, зумовлених специфічним положенням окремих груп громадян.

Адміністративно-процесуальна дієздатність – це опосередкована нормами адміністративно-процесуального права здатність громадян реалізовувати, виконувати і набувати своїми діями права й обов’язки адміністративно-процесуального характеру при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності по конкретних адміністративних справах.

На адміністративно-процесуальну дієздатність впливають вік і стан здоров’я громадянина.

За загальним правилом адміністративно-процесуальна дієздатність громадян пов’язуються з досягненням ними 18-літнього віку. Однак не виключено, що окремі її елементи виникають з моменту початку навчання в школі.

У більшому обсязі адміністративно-процесуальна дієздатність виникає з 16-літнього віку, коли громадяни вступають у такого роду відносини в зв’язку з виконанням трудових функцій, можливістю стати учасником провадження по справах про адміністративні правопорушення і т.ін.

Тому Тищенко М.М. вважає доречним виділяти категорії повної та часткової адміністративно-процесуальної дієздатності громадянина.

Адміністративно-процесуальна дієздатність громадян може бути обмежена у зв’язку з такими факторами, як позбавлення громадянина волі, визнання громадянина недієздатним. Громадяни втрачають можливість вступати до певного кола адміністративних проваджень.

Адміністративно-процесуальні права поділяються на такі групи:

а)  права, пов’язані з можливістю провадження адміністративного процесу з ініціативи громадянина (право на подачу заяви);

б)   права, пов’язані з інформованістю громадянина про причини і мету залучення його до адміністративного провадження, порушеного з ініціативи інших суб’єктів. До таких прав варто віднести право на ознайомлення з матеріалами справи;

в)  права, що дозволяють громадянину впливати на хід і результати адміністративного провадження (права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання і т.ін.);

г)  права, пов’язані з можливістю оскарження громадянином процесуальних і завершальних рішень лідируючих суб’єктів і проводу.

У залежності від можливості особистого здійснення громадянином адміністративно-процесуальних прав виділяють: а) права, реалізовані громадянином самостійно; б) права, реалізацію яких відповідно до закону громадянин делегує іншим особам (наприклад, представникам).

З урахуванням викладеного, під суб’єктивним адміністративно-процесуальним правом громадянина розуміють закріплену в адміністративно-процесуальних нормах можливість робити у встановлених ними межах конкретні дії, реальність яких гарантується зобов’язаними суб’єктами, що несуть стосовно громадян певні процесуальні обов’язки, а також можливість домагатись від зазначених суб’єктів здійснення необхідних дій з метою користування соціальними благами для задоволення особистих чи суспільних інтересів.

Адміністративно-процесуальні свободи. Найважливішим моментом, що дозволяє відокремити категорію «свободи» у юридичному значенні від категорії «права», в загальній теорії права називають характер дій громадянина, можливість їх вчиняти у певних сферах за своїм розсудом, самому визначати лінію поведінки.

З огляду на це, адміністративно-процесуальна свобода це гарантована державою, органами місцевого самоврядування можливість вибору громадянином певної поведінки та реалізація такого вибору в рамках відповідних прав і обов’язків громадян в адміністративному процесі, недоторканність сфер діяльності й особистого життя громадянина з боку державних органів, посадових осіб та інших суб’єктів адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальні обов’язки — це встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках — і іншими суб’єктами, міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян.

Адміністративно-процесуальні законні інтереси мають такі властивості: виникають у зв’язку з адміністративно-процесуальною діяльністю; не ущемляють при цьому інтереси інших суб’єктів процесу; пов’язані у відповідних випадках із конкретними процесуальними обов’язками лідируючих суб’єктів і проводу.

Виділяють два рівні законних інтересів громадян. У якості загального законного інтересу громадян виступає досягнення юридичне значимого результату. Персоніфікованими законними інтересами є інтерес громадянина в установленні конкретних фактів, які доводять, обґрунтовують його позиції.

Тому адміністративно-процесуальні законні інтереси – це дозволені прагнення громадянина до певної користі в межах його суб’єктивних адміністративно-процесуальних прав, обов’язків і свобод, а також: процесуальних обов’язків інших суб’єктів процесу та процесуальної регламентації його ходу.

До колективних суб’єктів права як зацікавлених осіб відносять різного роду юридичних осіб. Причому процесуальна правоздатність у юридичних осіб не збігається і не випливає з матеріально-правової правоздатності. Наприклад, в антидемпінговому провадженні заявником (національним товаровиробником) виступає не окреме підприємство, а група українських товаровиробників, сукупне виробництво яких складає понад 50% загального обсягу виробництва подібного товару.

До прав зацікавлених осіб належить віднести:

1. Право ознайомлюватись із матеріалами справи, окрім тих, що мають обмежений доступ. До таких матеріалів відносять службові документи лідируючого суб’єкта конфіденційні матеріали. Конфіденційний характер інформації має бути визнаний лідируючим суб’єктом чи проводом. Інформація може бути визнана конфіденційною, якщо її розголошення може завдати шкоди зацікавленій особі, що її надала, або/та іншим учасникам процесу. Лідируючий суб’єкт може відмовити у доступі до конфіденційної інформації у разі встановлення, що особа розголосила конфіденційні дані.

Право на ознайомлення з матеріалами перевірки варто визнати одним з найважливіших процесуальних прав громадянина. Тищенко М.М. вважає правомірним обґрунтовувати дану процесуальну можливість конституційним положенням про те, що кожен громадянин вправі знайомитися в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах І організаціях Із відомостями про себе, що не є державною чи іншою захищеною законом таємницею, а також про гарантованість права збирати і використовувати інформацію (ст.ст. 32, 34 Конституції України).

Серед правових можливостей, що випливають із даного права, варто закріпити можливість робити необхідні витяги з матеріалів справи, а також одержання копій конкретних документів. Правда існують виправдані винятки з права на копіювання матеріалів справи: не дозволяється знімати копії з підроблених документів.

Принцип адміністративного процесу про обмеженість доступу до матеріалів справи проявляється в тому, що передбачається можливість знайомитися тільки із заявою про порушення справи”.

2. Право наводити докази.

3.  Право запрошувати експертів та надавати експертні висновки.

4. Право подавати клопотання, усні та письмові пояснення (заперечення), заяви.

Всі інші права тісно пов’язані з правом громадянина на заяву клопотання. На думку Тищенко М.М., варто виділити такі види клопотань: а) про можливість брати участь у перевірці поданої скарги; б) про присутність при розгляді заяви чи скарги; в) про приєднання додаткових матеріалів; г) про здійснення запиту додаткових матеріалів; д) про проведення додаткових перевірочних дій за заявою чи скаргою; е) про відвід лідируючого суб’єкта чи проводу.

5.  Право заперечувати проти клопотань інших зацікавлених осіб. Деколи в нормативних процесуальних актах не вказується, кому адресувати коментарі до процесуальних документів на стадіях, що передують стадії вирішення справи. Очевидно, їх належить адресувати проводу.

6.  Право на участь у процесуальних діях, що провадяться лідируючими суб’єктами (зокрема, складання акта про правопорушення, в тому числі у слуханнях, що проводяться на стадії розслідування). При цьому право на присутність на засіданні не завжди означає право на участь у оцінці доказів по справі нарівні з лідируючими суб’єктами. За особою може визнаватись лише право на дачу усних пояснень, які є суто джерелами доказування.

7. Право на оскарження рішення.

Обов’язками зацікавлених осіб є:   1) добросовісно користуватись належними їм правами; 2) вчасно надавати лідируючому суб’єкту необхідну інформацію; 3) як в юрисдикційних, так і позитивних провадженнях передбачається деколи обов’язок присутності на стадії вирішення справи. Як правило, це має місце у тих випадках, коли докази свідчать не на їх користь. Наприклад, якщо висновок або акт інспекційного обстеження свідчать про неможливість видачі ліцензії, заявнику надсилається запрошення на засідання ліцензійної комісії”. При цьому такий обов’язок може стосуватись також і лідируючих суб’єктів. Так при розгляді Комісією з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України, в Автономній республіці Крим, обласних Київських і Севастопольських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю явка представника цих органів, що вніс подання, може бути визнана обов’язковою.

Відповідальність зацікавлених осіб за невиконання обов’язків: 1) прискорене прийняття завершального рішення по суті справи, що є менш сприятливе для зацікавленої особи (якщо зацікавлена особа ухиляється від співпраці з лідируючим. суб’єктом – не дає доступу до інформації, не надає її у встановлені строки, перешкоджає розслідуванню).

Сторони (відповідач і заявник). Заявником є особа, яка подала заяву, орган (посадова особа) що вносить подання про порушення законодавства. Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи. Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути залучена інша особа, лідируючим суб’єктом приймається процесуальне рішення про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів. Особа, що не брала участі у справі, позбавляється права на звернення з вимогами, аналогічними до тих, що були розглянуті стосовно того ж предмета. Однак якщо особу належним чином не повідомили про розгляд цікавої для нього справи, то, очевидно, він не втрачає цього права.

Треті особи. Третіми особами є ті особи, якщо рішення у справі може вплинути на права та обов’язки цих осіб щодо сторін, або може суттєво зачепити їх права та охоронювані законом інтереси, незалежно від їх відносин зі сторонами.

Треті особи можуть виступати у справі на боці заявника або на боці відповідача як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторін, або з ініціативи лідируючого суб’єкта. Очевидно, виступ на боці сторони означає, що треті особи не можуть заявляти вимоги, які йдуть врозріз із вимогами сторони’.

Треті особи можуть вступати до справи одночасно зі сторонами. Так, в адміністративному провадженні антимонопольних справ передбачається, що третя особа має право одержати розпорядження про початок розгляду справи, але можуть бути залучені і після цього.

Права третіх осіб: 1) одержувати всі проміжкові процесуальні документи; 2) брати участь у процесуальних діях.

Важливим для практики є питання про розмежування процесуальних статусів сторін і третьої особи. Таке питання виникає у позитивних провадженнях по заявах із вимогою визнати (надати) певне суб’єктивне право. Надання такого права може викликати заперечення у осіб, які мають матеріально-правовий інтерес у правовідносинах, що можуть бути започатковані, змінені, припинені на основі адміністративного рішення. Зацікавлену особу слід розглядати стороною, якщо при одержанні інформації про адміністративне провадження, вона має матеріально-правові підстави висунути аналогічну до заперечуваної правову вимогу. Якщо ж особа таких матеріально-правових підстав не має, то їй потрібно надати можливість захищати вже належні йому матеріальні суб’єктивні права від можливих невигідних наслідків прийняття адміністративного рішення. Такий висновок підтверджується законодавством. Так, особи, зацікавлені у неодержанні заявником державної охорони права на сорт рослин, набувають статус третьої особи. Тобто вони одержують право висувати заперечення проти правової вимоги заявника, знімати це заперечення чи залишати його.

їх представники. Процесуальні права юридичної особи є одночасно правами її представника. Інша справа, що обсяг прав представника по довіреності цілком не збігається з процесуальними правами юридичної особи. А права представника фізичної особи, як правило, цілком збігають за обсягом із правами довірителя. Повноваження представника юридичної особи мають бути оформлені довіреністю (в тому числі і для підписання протоколу про правопорушення). Довіреність від фізичної особи має бути підписана такою особою і не потребує нотаріального посвідчення. Підпис посадової особи, якщо зацікавленою особою є юридична особа, має бути скріплено печаткою.

В адміністративному процесі розглядаються справи, насичені складним у фаховому відношенні фактичним складом. Тому зацікавленим особам потрібен не стільки юридичний порадник, скільки порадник із фахових питань. Прикладом останнього є представник у справах інтелектуальної власності. При цьому представником сторони у справі інтелектуальної власності, що проживає чи має постійне місцезнаходження поза межами України, може бути лише патентний повірений. Призначення представника зацікавленою особою може бути скасоване такою особою або її правонаступником шляхом подання до лідируючого суб’єкта заяви у письмовій формі.

Права представника: підписувати процесуальні документи (зокрема, протокол вилучення документів); давати пояснення або зауваження (при складенні акта про правопорушення) , викладати мотиви своєї відмови від підпису документу; право бути заслуханим; надавати докази; заявляти клопотання; оскаржувати рішення по справі; висловлюватися рідною мовою і користуватися послугами перекладача.

Захисник. Він володіє процесуальними повноваженнями, які не є похідними від повноважень зацікавленої сторони. Адвокат, на відміну від особи, яку він представляє, одержує доступ до конфіденційної інформації при захисті національного товаровиробника” . Процесуальний статус захисника варто відрізняти від статусу представника. Процесуальний статус останнього похідний від статусу особи, яку він представляє. Він одержує винятково ті права, які визнаються за іноземцем, який може представляти аргументи проти свого вислання, оскаржувати рішення про висилку .

Лідируючі суб’єкти. В якості лідируючого суб’єкта може виступити: 1) один із членів органу, який на стадії вирішення справи виконує роль проводу; 2) підрозділ органу, що виконує функції проводу; 3) тимчасові органи (комісії з розслідування).

Функції лідируючого суб’єкта можуть виконуватись представниками громадськості. До прикладу, на стадії порушення провадження, фактична перевірка обставин справи може проводитись позаштатними співробітниками ДАІ, на вимогу яких водії транспортних засобів зобов’язані зупинятись, подавати для перевірки посвідчення, реєстраційні документи.

Основними правами лідируючих суб’єктів є: 1) право брати письмові та усні пояснення у осіб, причетних до обставин, які з’ясовуються; 2) право одержувати документи і матеріали; 3) право оглядати місця, пов’язані з фактами по справі; 4) право робити контрольні виміри; 5) право допускати осіб до участі у провадженні. Так, при великій кількості потенційних зацікавлених осіб, а значить, учасників провадження, законодавство вводить обмеження у залученні їх усіх до справи. Зацікавленими особами – учасниками провадження є тільки ті особи, які повідомили лідируючому суб’єкту про свою зацікавленість в участі у розгляді справи та беруть активну участь у такому розгляді шляхом подання. Допуск таких осіб до участі здійснюється лідируючим суб’єктом у формі повідомлення про порушення справи.

Лідируючі суб’єкти набувають статусу зацікавленої особи на стадії вирішення справи, їм надані процесуальні гарантії, тотожні з тими, що надаються таким особам, зокрема, право на повідомлення про час, місце і день засідання проводу (Міненерго, Антимонопольний комітет повідомлялися про дату засідання Національної комісії з регулювання електроенергетики наряду із особами-ініціаторами провадження ), право заявляти відвід. Однак і на попередніх стадіях юридичними нормами визнається, що ці суб’єкти мають правомірну зацікавленість у результатах вирішення справи. Тобто якщо у зацікавленої особи є правомірна позиція, то у лідируючого суб’єкта правомірна зацікавленість.

Особи, що сприяють розгляду. В якості таких осіб забороняється залучати осіб, які мають особисту зацікавленість у справі. До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатись посадові особи митних органів, якщо є обставини, які можуть викликати їх особливу зацікавленість у результатах розслідування.

Представники суб’єктів публічної влади. Учасником із особливим статусом є працівник підрозділу органу, що розглядає справу. Такий учасник не займає самостійної позиції по справі, не вправі вчиняти процесуальні дії, він не організує хід провадження на стадії розслідування, їх першим різновидом є загальний представник з матеріальних та процесуальних питань. Працівник управління правозастосування надає правову допомогу проводу в дотриманні процедури провадження у справі, бере участь у дослідженні доказів, подає проводу свої пропозиції відносно дотримання законодавства та винесення рішення.” Другим різновидом представника публічних інтересів є спеціальний представник. При надходженні звернення працівники функціональних підрозділів перевіряють викладені у заяві факти .

На стадії розслідування вони одержують від зацікавлених осіб докази, складають попередні висновки і вносять їх на вирішення проводу. На стадії вирішення працівник профільного функціонального підрозділу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку бере участь у дослідженні доказів, висловлює свої міркування, забезпечує документальне оформлення прийнятого рішення (до підписання акта розслідування членами комісії з розслідування він розглядається і погоджується юридичним і кадровим підрозділами); доводить до відома про прийняте рішення зацікавлених осіб. У деяких справах по державно-службових відносинах в якості представника публічних інтересів може виступати керівник працівника, що, до прикладу, атестується .

Законодавство зарубіжних країн теж розмежовує в адміністративному процесі групу органів, що зацікавлені у результатах вирішення справи (лідируючі суб’єкти), та групу органів, що дають висновки по справі (представники публічних інтересів). Так ст.ст. 3.18. та 3.23. Акта з питань загального адміністративного права Нідерландів розрізняють два поняття: “зацікавлені адміністративні органи” та “адміністративні органи – консультанти”. На відміну від зацікавленого адміністративного органу, орган-консультант не надсилає проводу заперечення з приводу заяв, клопотань інших зацікавлених осіб. Цей орган надсилає свої безсторонні висновки по таких зауваженнях і клопотаннях.

Представники суспільних інтересів. У прийомі громадян за їх згодою можуть брати участь на громадських засадах юристи, педагоги, журналісти і представники місцевого самоврядування. Представники громадськості інформуються про засідання через повідомлення в пресі, радіо, телебачення.

Спеціалісти. До таких відносять фахівців недержавних організацій, які діють у сфері, що зазнає індивідуального правового регулювання (до прикладу, фахівці саморегулівних організацій).

Ще одним різновидом спеціалістів є фахівці, які одночасно викладають свої міркування щодо юридичної кваліфікації обставин. Участь таких фахівців необхідна для отримання обґрунтованих оцінок і висновків щодо правомірності дій посадових осіб, стосовно яких призначене службове розслідування.

Експерт. Експертиза може проводитись експертом спеціальної установи, окремими експертами, експертними комісіями. Так, в антимонопольному законодавстві передбачається надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії тільки за наявності висновку комісії з числа незалежних експертів із позитивною оцінкою наслідків таких дій’.

До прав експерта належать: 1) право вимагати надання йому для ознайомлення матеріали справи, що стосуються предмета експертизи, якщо це необхідно для дачі висновку; 2) право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або немає необхідних знань для виконання експертизи; 3) право клопотати про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку; 4) ставити зацікавленій особі, свідку питання, які відносяться до предмета експертизи, бути присутнім при вирішенні справи. Виникає питання, чому Держмитком не визнає права ставити питання особі, що склала протокол чи інший процесуальний документ.

До обов’язків експерта відносять: 1) обов’язок нести відповідальність за відмову від дачі висновку без поважних причин; 2) обов’язок нести відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом”.

Свідок, Свідок – це особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі.

Свідок бере участь у виняткових випадках. Державний службовець як неупереджений суб’єкт права в односторонньому порядку фіксує обставини справи. Однак варто передбачити ширше залучення свідків до фіксації обставин, які виявляються лідируючими суб’єктами. Цікавим є поєднання статусу свідка та зацікавленої особи. Так, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету отримують пояснення будь-яких осіб, які не є учасниками по справі) за їх клопотанням. А в іншому випадку закон визначає коло таких зацікавлених свідків. Національні комісії з регулювання природних монополій при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб’єкта природної монополії, подану об’єднаннями споживачів, суб’єктами природних монополій, іншими зацікавленими особами. При цьому не ставиться питання про допуск до провадження такого зацікавленого свідка. До прикладу, на особистий прийом громадяни можуть приходити з родичами, іншими, за бажанням особами, які мають безпосереднє відношення до питань, що порушуються у заяві такого громадянина. При цьому термін “свідки” рідко вживається через те, що переважна більшість незацікавлених осіб одержують інформацію в силу свого суспільного становища. Мова, перш за все, йде про службових осіб. А от щодо громадян, то справді варто вживати термін свідки.

До обов’язків свідка відносять: 1) з’явитись за викликом лідируючого суб’єкта чи проводу; 2) дати правдиві пояснення; 3) повідомити відомі йому обставини по справі і відповісти на поставлені запитання”.

Перекладач. Згідно зі статтею 37 проекту Кодексу загальних адміністративних процедур, цей учасник провадження залучається лідируючим суб’єктом (проводом) на прохання зацікавленої особи, що не володіє мовою, якою ведеться провадження по справі, або за власною ініціативою в інтересах забезпечення повного та точного перекладу, який йому доручено.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративний процес (Перепелюк В.Г.)