Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративний процес (Перепелюк В.Г.) скачати онлайн-> 12.2. Рішення по справі

12.2. Рішення по справі


За результатами розгляду звернення приймаються такі рішення: 1) про задоволення звернення із зазначенням заходів виконання. До прикладу, вищестоящий орган дає розпорядження вчинити конкретну дію, яку уповноважений вчиняти підпорядкований суб’єкт управління. До цієї групи рішень відносять рішення про накладення стягнень на підставі протоколів, актів про правопорушення. Однак деякі нормативні акти у випадках недоведеності обвинувачень у порушенні законодавства передбачають закриття справи Такий припис невиправданий тому, що закриття справи має місце через те, що подальше продовження провадження неможливе. У нашому ж випадку провадження немає потреби продовжувати, адже щодо всіх фактів провід дав свою оцінку. Ще до цієї категорії рішень також можна віднести ті, які виносяться по справах про захист прав заявників. Такими рішеннями провід може змінювати адміністративний акт, який оспорювався. Це має місце, до прикладу, при зміні Вищою радою юстиції актів про накладення дисциплінарних стягнень на суддю, прокурора .

2)   про залишення звернення без задоволення.  Таке рішення приймається з мотивів незаконності або недоцільності задоволення вимог заявника. До прикладу, дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може не застосувати заходи відповідальності до адвоката, якщо з’ясує, що притягнення його до відповідальності недоцільне. Аналогічне рішення може бути прийняте через не доведення заявником своїх вимог. До прикладу, зацікавлена особа не подала у визначений строк інформацію, якщо відсутність такої інформації перешкоджає прийняттю позитивного рішення по справі. Правда, в законі зазначено, що в цьому випадку справа повинна закриватись. Такий підхід має перевагу в тому, що заявник зможе звернутись знову із тією ж вимогою до лідируючого суб’єкта. А от при прийнятті рішення по суті про відмову у задоволенні звернення така можливість у заявника зникне. Та другий підхід більш прийнятний тому, що він сприяє розвантаженню суб’єктів управління від повторних звернень.

3)  про прийняття добровільного поновлення публічного правопорядку. До прикладу, органи державної податкової служби мають право на затвердження податкового компромісу. Умовою затвердження (засвідчення) угоди проводом є оформлення її належним чином”. Очевидно, належність оформлення означає дотримання вимог Цивільного Кодексу України щодо змісту та форми цивільно-правових угод, якщо предметом розгляду проводу були приватноправові відносини; та використання Цивільного кодексу по аналогії щодо публічно-правових угод, тобто угод, що врегульовують публічні конфлікти, які стали предметом розгляду проводу.

4) про передачу справи на розгляд вищестоящого органу. У разі, якщо провід (тимчасова комісія для перевірки правильності видачі посвідчень “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”) не прийшов до єдиної думки, матеріали подані для розгляду направляються на розгляд до вищестоящого органу (Міністерства із надзвичайних ситуацій).

Рішення складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються: дату прийняття звернення до розгляду; номер рішення; дата та місце розгляду справи; посада, прізвище, ім’я та по батькові уповноваженої особи (осіб), яка (які) винесла рішення; документ, на підставі якого вона діє; відомості про особу, щодо якої розглядається справа (повна назва юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ, банківські реквізити).

Описова частина повинна містити: перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді звернення, стисле викладення вимог і клопотань особи заявника; викладення обставин, установлених при розгляді справи, та посилання на нормативний акт, норми якого застосовувались.

У мотивувальній частині наводяться посилання на докази, що підтверджують факти, зазначені у гіпотезі застосовуваної норми.

У резолютивній частині повинно бути зазначено прийняте за справою рішення з посиланням на відповідні норми законодавчого акта, який регулює матеріальні правовідносини, з яких випливають правові вимоги, що були предметом розгляду.

Рішення по справі повинно містити вказівку про порядок його оскарження і підписується уповноваженою особою (особами), яка розглядала справу .

Особливістю адміністративного процесу є те, що провід, особливо по позитивних справах повинен, стежити за наслідками реалізації адміністративного рішення. Тому провід може прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення. Є ряд обмежень при прийнятті такого додаткового рішення. По-перше, воно не може бути більш обтяжуючим для зацікавлених осіб, а ніж заходи, передбачені основним рішенням. По-друге, додаткове рішення може послабити невигідні для зацікавленої особи наслідки, що були передбачені основним рішенням. Прикладом додаткового рішення є акт Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі при застосуванні спеціальних заходів щодо імпорту в Україні”. Провід може доповнювати рішення за власною ініціативою або за заявою учасника.

Провід має право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту”. При цьому залишається відкритим питання про порядок внесення поправок. Доцільно визначити, що у випадку припущення помилок, якщо необхідно, після заслуховування учасників, провід може виправляти рішення.

Раціональним є відповідний адміністративно-процесуальний припис, що діє в Угорщині. Виправлення і доповнення варто вносити в оригінал основного рішення та, якщо можливо, і в його копії, і повідомляти про це учасників так, як це визначено для основного рішення.

Роз’яснення необхідне для того, щоб зацікавлені особи зрозуміли зміст тих нових приписів, які закріплені в індивідуальному (правозастосовчому) адміністративному рішенні проводу. Таке рішення зобов’язує адресатів до певних дій, зміст яких прямо не зазначений у законі.

Внесення доповнень до рішення не дозволяється, якщо це може негативно вплинути на добросовісно отримані учасниками права, що реалізуються.

Є три види строків набрання рішенням чинності.

1.  Рішення набуває чинності відразу після його оголошення (доведення до відома учасників). При цьому рішення може оголошуватись одразу по закінченні засідання, але оформлятись воно може протягом декількох днів після цього засідання .

2.  Рішення набуває чинності з моменту його прийняття. Однак такий припис не сприяє забезпеченню прав зацікавлених осіб. Рішення є обов’язковим для всіх суб’єктів, на яких поширюється  юрисдикція  проводу.   На  підставі  даного  адміністративного рішення можуть вчинитись інші акти. Але вони не набуватимуть юридичної значимості одночасно з набранням чинності первісного рішення. Перш за все це стосується ліцензій. Ліцензія суб’єкта підприємницької діяльності набуває чинності з дати її реєстрації. Тоді як рішення Національної комісії з регулювання електроенергії про видачу ліцензії оформляється протоколом засідання цієї комісії і набуває чинності з моменту підписання цього протоколу.

3. Рішення набуває чинності, якщо протягом лівого строку воно не було оскаржене. Так, у разі відмови Національної комісії з регулювання електроенергії у видачі ліцензії, заявнику в тижневий термін з дня прийняття рішення направляються умови, в разі виконання яких НКРЕ матиме підстави для повторного розгляду. При цьому немає значення, який шлях оскарження обирає учасник. До прикладу, адміністративне рішення за зверненням не набирає чинності, якщо воно буде оскаржене до суду .

При цьому обов’язок виконання рішення виникає у сторони тільки після того, як вона ознайомиться із рішенням.

Про прийняте рішення провід повідомляє інші органи, які входять до системи його відомства. А якщо правові вимоги, стосовно яких прийняте рішення підвідомчі декільком органам, то про рішення провід повідомляє суміжний орган. До прикладу. Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку повідомляє Національний банк України стосовно рішень по відношенню комерційних банків, а Державний комітет у справах захисту прав споживачів повідомляє про накладення штрафу органи державної податкової служби України”.

Оголошення рішення може проводиться не відразу після засідання проводу. Існує декілька способів доведення рішення до відома зацікавлених осіб: 1) вручається представнику учасника під розписку. Якщо особа не бажає розписатись, то цей факт фіксується представниками лідируючого суб’єкта. При цьому існує й інший вихід із цієї ситуації. У разі, якщо вручити рішення немає можливості внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання; відсутності посадових осіб чи уповноважених представників юридичних осіб-учасників, адміністративне рішення вважається таким, що вручене, через певну кількість днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в місцевому чи загальнодержавному офіційному друкованому органі за останнім відомим місцем проживання, юридичної адреси учасника; 2) висилається порушнику рекомендованим або цінним листом; 3) передається по телеграфу, телетайпу, телефаксу, телексу або по радіо із засвідченням відправлення відповідними документами (поштова картка, опис цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень, виписка з журналу радіограм тощо)

Рішення, видані з порушенням вимог, які до них ставляться, є дефектними. Залежно від характеру й ступеня дефектності адміністративні рішення Л.В.Коваль поділяє на: первісне нікчемні, нікчемні в силу оспорювання та відносно недійсні (заперечні).

Первісне нікчемними, на його думку, є рішення, які не породжують юридичних наслідків із самого свого виникнення, їхня цілковита юридична неспроможність настільки очевидна, що вони не піддаються будь-якому виправленню, їхні вади ніколи та ні в який спосіб не можна усунути. Первісне нікчемними можна назвати акти, які містять вказівки на скоєння протизаконних кримінальне карних дій. Це акти, якими виконавців примушують до зради, до дій, що підривають суверенітет країни, до насильницького повалення конституційного ладу тощо. Серед первісне нікчемних можна назвати акти, вчинені за браком свободи проводу, коли рішення приймається посадовою особою під психічним чи фізичним примусом. Підставами такої нікчемності можуть бути також: 1) особливо значима помилка, яка очевидна при розгляді всіх обставин справи, які потрібно враховувати: 2) невідомий орган, що видав письмовий акт; 3) документ не був вручений належним чином зацікавленим особам: 4) не може бути ніким виконаний через фактичну неможливість. Якщо нікчемність стосується лише частини адміністративного рішення, то воно є нікчемним у цілому в тому випадку, якщо нікчемна частина мала настільки важливе значення, що без неї адміністративне рішення не має смислу. Всі зазначені акти недійсні з початку їх видання. Вони не спричиняють правових наслідків навіть і без скасування їх особливим рішенням проводу чи за протестом прокурора, рішенням суду.

Акти, нікчемні в силу оспорювання, це такі, що видаються з порушенням компетенції за предметами та обсягом правового регулювання. Як приклад акта недійсного в силу оспорювання, можна навести факт розгляду керівником територіального органу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України правових вимог, що підвідомчі Голові Комісії. До таких актів належить відносити і акти, адресовані не підпорядкованим, непідконтрольним органам. Наприклад, таким є наказ начальника підрозділу міліції застосувати до громадянина заходи фізичного примусу, що не передбачено Законом “Про міліцію” та відповідними нормативними актами. До нікчемних можна віднести і наказ керівника державного органу, яким він заборонив своїм підлеглим звертатися без його дозволу до органів виконавчої влади вищого рівня, до джерел масової інформації. Цим актом порушено конституційне право громадян і посадових осіб на звернення, скарги з будь-яких приводів, до будь-яких органів, у будь-який час. Акти, про які йдеться вище, мають оспорюватися у позовному порядку до суду, бути предметом прокурорського протесту, скасовуватися вищестоящими органами.

Акти заперечні — це такі, які містять окремі незаконні положення або технічні помилки; акти, в яких відсутні окремі реквізити; акти, видані з порушенням процедури, без належного кворуму і т. д. Вони є частково дійсними, оскільки їх доопрацювання, усунення незаконних приписів повертає їм правову усталеність. Інструментом заперечення дійсності цих актів можуть стати протести прокурора, відповідні дії вищих ланок адміністративного устрою.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративний процес (Перепелюк В.Г.)