§ 2. Античні міста-держави


Численні осілі та кочові племена, що населяли Північне Причорномор’я, вступаючи у торговельні, воєнно-політи­чні відносини з античними державами Середземномор’я, тією чи іншою мірою зазнавали впливу античної рабовлас­ницької цивілізації. Причому найважливішу роль у цих відносинах відіграли грецька колонізація причорноморсь­ких земель і утворення тут грецьких міст-колоній. Переселенці з Давньої Греції стали південними сусідами скіфів та сарматів. Вони вступали у взаємовідносини як із грізними степовиками, так і з землеробами українського Полісся та Лісостепу.

Колонізація давала значні прибутки. Через грецькі міста-ко­лонії у метрополію надходили хліб, сировина, раби, забезпечувався збут продукції власного ремесла. Ці міста-держави стали складо­вою частиною історичного процесу в Північному Причорномор’ї. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена, встановлю­вали з ними тісні економічні зв’язки. Крім цього, існування таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для прискорення процесу соціально-економічного розвитку племен, що їх оточували.

Перше поселення грецьких колоністів з’явилося ще в VII ст. до н. є. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману.

У VI ст. до н. є. вже було засновано цілу низку міст: на березі Бузького лиману — Ольвію, у східному Криму — Феодосію, Пантикапей (на місці сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті V ст. до н. є.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тира (м. Бел-город-Дністровський) та багато інших.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у VI—V ст. до н. є., після чого починається їхній занепад, зумовлений низкою чинників: появою у Причорномор’ї нових великих племінних об’єд­нань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх су­перечностей у містах-колоніях та ін. Залежність від Римської імпе­рії, що розпочалася з І ст. до н. є., не могла істотно змінити такого становища, оскільки римляни розглядали ці міста як передавальні пункти у торговельних і дипломатичних зносинах з «варварським світом». Тому процес романізації не дуже зачепив грецьке населен­ня античних міст-держав Північного Причорномор’я. Водночас та­кі міста, як Ольвія, Тира, Херсонес, ставали невід’ємною частиною Римського світу, і життя їхнього населення протягом перших сто­літь н. є. значною мірою залежало від імперії.

У III ст. н. є. міста-колонії на території Північного Причорно­мор’я вступають у період загального економічного та соціально-по­літичного розкладу, що більш як через 100 років призвів до їх оста­точної загибелі. Найсильнішого удару міста зазнали від навали гот­ських і гунських племен. У IV ст. припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під вла­ду Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знище­ний золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така сама доля спіткала Пантикапей і Феодосію.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я за своєю со­ціально-економічною сутністю мало чим відрізнялися від метропо­лії.

Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та ін­ших міст відводилося землеробству і скотарству. Наприклад, Оль­вія мала свою сільськогосподарську територію-хору, на якій її жителі могли вирощувати хліб та овочі, пасти худобу. Хлібороб­ством і скотарством займалися також жителі поселень, що оточу­вали Ольвію. У прибережних районах було розвинуте рибальство.

Херсонес із самого початку розвивався як центр сільськогос­подарського виробництва. Жителі міста володіли значним сільсько­господарським районом. Західне узбережжя Криму, яке херсонесці називали «рівниною», було житницею Херсонесу, тобто постачало місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклійським півостровом, була поділена на ве­лику кількість наділів-клерів розміром від 17 до 26 гектарів. Кож­ний клер являв собою земельний наділ з укріпленою садибою, що складалася з будинку, різних господарських будівель, цистерни для води. Садиба була огороджена стіною. Головним заняттям влас­ників клерів було виноградарство, але до складу клерів входили та­кож сади, пасовиська й поля. Такі клери легко поділялися на три або чотири менші ділянки, які здавалися в оренду, і тому в Херсонесі переважало саме дрібне землеволодіння.

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виро­бів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у «скіфському звіриному стилі». Розвивалися в Ольвії керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства пра­цювали у Херсонесі. Виготовлялася різноманітна кераміка. Херсо-неські ремісничі вироби продавалися не тільки у самому місті, а й за його межами — у скіфських поселеннях Криму. По ріках Пів­денної України багато з цих товарів розходилося вглиб суходолу.

Торгівля взагалі посідала важливе місце у житті причорно­морських міських центрів. Так, високий рівень внутрішньої торгівлі в Херсонесі фіксується вже на початку IV ст. до н. є., коли почалося карбування власної монети. На цей час в основному завершився процес становлення полісу в Херсонесі як певного соціально-по­літичного організму. Надаючи монетній справі Херсонесу особливо­го значення, окремі автори навіть розглядають херсонеську монету як «міжнародну валюту», що викликає певні заперечення в інших дослідників історії Північного Причорномор’я.

Грецькі міста вели також жваву заморську торгівлю. Основ­ною статтею у торговельному балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім і в Рим худобу, шкіри. Поширеним товаром були також раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино й маслинову олію, різні металеві ви­роби, тканини, предмети розкоші та мистецтва.

З часом роль зовнішньої торгівлі зростає і досягає свого апо­гею в перших століттях нашої ери. Херсонес стає значним центром транзитної і посередницької торгівлі, через який у сферу обміну з античним світом залучалися величезні маси варварського населен­ня Північного Причорномор’я. З Ольвії, наприклад, херсонеське вино могло надходити в значній кількості скіфському населенню

Північного Причорномор’я, де в курганах археологи знаходять ам­фори з херсонеським клеймом.

Грецькі міста вирізнялися високою культурою. Тут спору­джувалися кам’яні будівлі, оздоблені скульптурою, розписом, мо­заїкою. На вулицях стояли кам’яні стовпи з висіченими на них офіційними текстами. Значним політичним, економічним і культур­ним центром Північного Причорномор’я був, наприклад, Херсонес.

Соціальне розшарування в античних містах Північного При­чорномор’я було досить виразним. Панівний клас складався з суд­новласників, купців, власників ремісничих майстерень, землевлас­ників, лихварів та ін.

Було також багато вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. У ремісничому виробництві Херсонесу переважали, на­приклад, дрібні та середні майстерні. Тому не можна недооцінюва­ти тут ролі дрібних виробників, які становили значну частину насе­лення.

Вільними повноправними громадянами були тільки чоловіки — уродженці міста. Лише вони користувалися політичними правами, могли обіймати державні посади. Набуваючи повноліття і політич­них прав у повному обсязі, житель Херсонесу складав присягу, в якій говорилось: «Я буду однодумним про врятування і волю дер­жави і громадян. Я не буду скасовувати демократичного ладу… Як­що я дізнаюся про якусь змову, що існує або зароджується, я дове­ду це до відома посадових осіб». Чужоземці, навіть ті, що постійно мешкали тут, політичних прав не мали. Однак в окремих випадках за зроблену місту значну послугу їм могли бути надані права пов­ноправних громадян.

З часом склад міського населення поступово змінювався: у містах з’являлося дедалі більше майстрів або багатих громадян з «варварського світу».

Значну частину експлуатованих становили раби. Джерелами рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля ра­бів на невільничих ринках або у сусідніх племен. Праця рабів вико­ристовувалася в ремісничому виробництві, на розробках солі, у до­машньому господарстві, а частково і в сільському господарстві. Так, раби працювали на клерах Херсонесу, де кам’янистий грунт Герак-лійського півострова вимагав дуже великих витрат праці з метою створення сприятливих умов для землеробства. До того ж раби становили певну частку експорту.

Державний лад грецьких міст Причорномор’я будувався на тих самих засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристок­ратичними республіками. Причому якщо у V—II ст. до н. є. тут переважав демократичний елемент, то починаючи з І ст. до н. є. демократична республіка поступово замінюється аристократичною.

Вищим органом державної влади у містах Північного Причор­номор’я були народні збори, що скорочено називалися «Народ». У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міс­та (як правило, греки), яким виповнилося 25 років. Раби, чужозем­ці, жінки усувалися від управління. Практично це були збори місь­кої общини повноправних вільних громадян. Саме такими були збо­ри ольвіополітів — еклесія.

Народні збори ухвалювали декрети й постанови. В Ольвії ці документи висікали на камені і виставляли на міській площі — аго-рі, поблизу головних культових споруд. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: регу­лювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, укладання зовнішньополітичних угод і договорів, нагородження грамотами громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компе­тенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні полісом відігравала Рада міста (буле) — постійно діючий орган влади. До нього входили архонти, номофілаки, продик та інші особи. Рада міста готувала рішення на­родних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контро­лювала діяльність виборних посадових осіб, і тому ольвійські дек­рети починалися словами: «Постановлено Радою і Народом».

У Херсонесі законодавчий процес відбувався у такий спосіб. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої вхо­дили три номофілаки і діойкет («той, хто стояв на чолі управлін­ня»). Підготовлений цією комісією декрет передавався до Ради і ли­ше потім надходив до народних зборів. Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже готове рішення, яке ух­валювалося без будь-яких змін і доповнень.

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури або окремі посадові особи — магістрати. Обрані з числа повноправних громадян магістрати очолювали окремі галузі управління. До їхньої компетенції належали фінансові справи, ро­бота судових установ, військові справи. Найважливішою серед місь­ких магістратур була колегія архонтів. Вона складалася, як прави­ло, з шести осіб, очолював її перший архонт. Колегія архонтів керу­вала усіма іншими колегіями, могла скликати у разі необхідності народні збори. Колегія номофілаків стежила за виконанням законів. Питаннями оборони відала авторитетна колегія з шести стра­тегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт. Пра­вовими питаннями займалася колегія продиків — юридичних рад­ників. Агораноми та астіноми наглядали за порядком у місті і на ринках, за станом шляхів і громадських будівель, перевіряли пра­вильність мір та вагів.

Особлива увага приділялася фінансовим справам, у тому чис­лі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонесі така впливова посадова особа, як діойкет, була водночас вищим фінансо­вим магістратом, котрий контролював державні доходи й витрати. Крім того, існували нижчі фінансові магістрати — скарбники. Осно­ву державного бюджету Ольвії становила єдина система вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збирання їх звичайно віддавалося на відкуп. Усі грошові надходження в міську казну контролювали спеціальні колегії — «семи» і «дев’яти».

Важливою статтею доходів у містах Північного Причорномо­р’я, особливо в останні століття до нашої ери, були пожертвування багатих громадян, які вносили гроші у міську казну, безкоштовно забезпечували місто хлібом у неврожайні роки. Народні збори й Ра­да міста нагороджували таких громадян почесним декретом, золо­тим вінком та ін. Подібних почестей міг удостоїтися й чужоземець, який зробив місту значну послугу. Йому надавалися торговельні привілеї та права громадянства.

Велика увага приділялася військовій справі. Спочатку в гре­цьких містах не було постійних армій, збройні сили були представ­лені ополченням громадян, яке збиралося у разі війни. Пізніше в Ольвії і Херсонесі з’являється важкоозброєна піхота.

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор’я змогли зберегти колишню полісну структуру управ­ління. Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад, у Херсонесі в IV ст. до н. є., закінчилися невдачею. Втім, певні зміни відбувалися, насамперед змінювався характер управління цих міст: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликій групі аристо­кратичних сімей тощо. Так, у Херсонесі під тиском римських влас­тей відбувалося скорочення кількості магістратур, занепад коле­гіальних органів управління, заміщення вищих магістратур римсь­кими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади у руках першого архонта.

Про посилення аристократизації державного ладу свідчить і така суттєва обставина: в Ольвії приблизно до середини III ст. до н. є. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які про­понувалися приватними особами. Однак, починаючи з середини III ст. до н. є., прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти важливих постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається колегією синедрів, де була представлена полісна верхівка, у при­ватних осіб. За останніми зберігається лише право виступати ініціа­торами пропозицій з простих псефісмів.

У II ст. до н. є. античні міста Північного Причорномор’я опини­лися у сфері політики Понтійського царства. Громадянська община Херсонесу, наприклад, проголосила Понтійського царя Митрида-таУІ своїм «простатом» і, зберігши самоврядування, увійшла до складу його держави.

Після розгрому Понтійського царства грецькі міста не одер­жали повної самостійності й незалежності, тому що опинилися у сфері римської політики. Завдяки вигідному географічному поло­женню Херсонес стає основним опорним пунктом Римської імперії у Північному Причорномор’ї. У І ст. до н. є. римська адміністрація дарувала Херсонесу права елевтерія, що забезпечувало право са­моврядування, повне громадянство та свободу розпорядження зе­мельними угіддями полісу під контролем римської адміністрації. Ольвія отримала дещо інший статус — їй були надані права, бли­зькі до автономії.

В основу права міст Північного Причорномор’я було покладе­но правову систему афінської рабовласницької держави. Водночас на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї та тра­диції місцевих племен, які проживали по сусідству з ними.

Основними джерелами права у зв’язку з цим були закони на­родних зборів, декрети міських рад, розпорядження колегій поса­дових осіб — магістратів, а також місцеві звичаї.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини. Існувала приватна власність на житловий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла перебувати як у приватній власності, так і в державній або передаватися храмам. Отже, весь земельний фонд, що контролювався громадянською общиною Херсонесу, можна по­ділити на три частини: 1) земельні ділянки, що належали громадя­нам; 2) земельні ділянки, що залишалися власністю усієї громадян­ської общини й доходи від яких ішли на потреби усього полісу; 3) храмові землі.

Частина земель у Північно-Західному Криму, очевидно, була власністю херсонеської общини, яка наділяла цю землю вільним, але неповноправним верствам населення. За це останні були зобо­в’язані сплачувати «форос» і брати участь у захисті Херсонесу.

Поряд із приватними рабами були також і міські раби. У Хер­сонесі практикувалося звільнення раба у формі посвячення його будь-якому божеству. При цьому храм ставав начебто покровите­лем такого вільновідпущеника. В Ольвії в 331 р. до н. є., коли місто оточили війська одного з воєначальників Олександра Македонсько­го, міські власті були змушені вдатися до такого надзвичайного кроку, як звільнення рабів й зарахування їх до складу війська.

Детально розробленим було зобов*язальне право. Жвава зов­нішня торгівля, роль купецтва в економічному житті міст зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Бага­тий ольвіополіт Протоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми грошей, коли місто перебувало у скрутному становищі. Як правило, більшість важливих угод купів-лі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, відкупщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у приват­ному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це агораномам, указував розмір одержаної суми і разом з покупцем сплачував спеціальний податок-збір.

Існувала й оренда землі. Досить поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни охоче здавали в оренду свої земельні діля­нки. Застосовувалася тут і наймана праця, що мала сезонний ха­рактер.

Що стосується злочинів і покарань, то згідно з такою епігра­фічною пам’яткою, як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли злочини державного характеру. До них можна зарахувати змову, спроби повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці. Жорстокому покаранню підда­вався кожний, хто зраджував, віддавав ворогам місто, а також його володіння, замишляв щось лихе проти Херсонесу або його грома­дян. Охоронялася, безперечно, й приватна власність.

До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Вільновідпущеника, котрий учи­нив злочин, можна було знову повернути в рабство. Фізичне зни­щення повсталих рабів свідчило про те, що панівна верхівка охоро­няла тут свою владу, як і в метрополії, вдаючись до найжорстокіших покарань


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія держави і права України (В.Я. Тацій, А.Й. Рогожин, В.Д. Гончаренко)