Головна Головна -> Підручники -> Підручник Бюджетна система України (Артус М.М., Хижа Н.М.) скачати онлайн-> 11.5. Фінансування розвитку освіти і науки

11.5. Фінансування розвитку освіти і науки



Система освіти як специфічна галузь сфери розвитку головної складової продуктивних сил суспільства — людини здійснює форму­вання знань та умінь молодого покоління, його виховання та підготовку кадрів. Це безпосередньо пов´язаний між собою комплекс послідовного навчально-виховного процесу людей: дошкільна освіта загальна середня освіта та професійно-технічна, вища і післядипломна освіта.

Принципи державної політики щодо освіти закріплені в Законі України «Про освіту», прийнятому 23 травня 1991 р. та у змінах і до­повненнях від 23 березня 1996 р.   До основних з них належать:

– доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надають державні освітні заклади;

– рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібнос­тей, таланту, всебічного розвитку;

– гуманізм, демократія, пріоритетність загальнолюдських духов­них цінностей;

– органічний зв´язок із світовою та національною історією, куль­турою, традиціями;

– незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Україна володіє достатньо розгалуженою системою державної освіти, що відповідає сучасному рівню розвинених країн світу. Вод­ночас належний розвиток освіти потребує значних фінансових ре­сурсів. Видатки на освіту в Україні щороку збільшуються. Так, у 2001 р. вони становили 17,2% зведеного бюджету, у 2002 р. — 20,3% і у 2003 p.-19,8%.

Усі видатки на освіту в Україні поділяються за такими групами за­кладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

– дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

– загальноосвітні школи (в т.ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

– вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допо­моги та реабілітації:

– загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу;

– загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які за­лишилися без піклування батьків;

– дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім´ї);

– спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші за­клади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

– загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

– допомога дітям, які перебувають під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

– позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

– професійно-технічні заклади освіти;

– професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

– вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;

– вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації.

7. Післядипломна освіта:

– заклади післядипломної освіти III—IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

– інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади та заходи в галузі освіти:

– придбання підручників;

– методична робота, інші заходи з народної освіти;

– служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ре­монтом;

– централізовані бухгалтерії;

– групи з централізованого господарського обслуговування;

– інші заклади освіти.

Удосконалення змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки заслу­говує на особливу увагу. Для цього розроблено концепції мовно-літе­ратурної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти є ре­алізація національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2003 року №347/2002 для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни. Визначивши орієнтир на входження в освітній простір Євро­пи, Україна здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті Європейських вимог і все наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти, що здійснюєть­ся на нормативній основі, не обмежується коштами державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур. При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для самостійного заробітку грошей на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Додаткове фінансування освіти включає такі джерела:

– кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та пе­репідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

– плата за надання додаткових освітніх послуг;

– кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

– доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майсте­рень, цехів, підприємств та від надання в оренду приміщень, споруд, устаткування;

– дотації місцевих органів влади;

– кредити банків;

– добровільні грошові внески, матеріальні та інші цінності, отри­мані   від підприємств, установ, організацій та окремих громадян.

Фінансування видатків за окремими групами освітніх закладів і заходів мають свої особливості. Значною мірою вони зумовлені ти­пом закладів, режимом і характером діяльності (наприклад, дитячі садки з 9 і 11-годинним, та з 12 і 24-годинним перебуванням дітей, денна, заочна і дистанційна форми навчання у вищих навчальних за­кладах тощо). Водночас обсяг видатків значною мірою формується під впливом категорій витрат кожного освітнього закладу.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України важлива роль належить складовій соціально-культурних закладів і за­ходів — функціонуванню науки як результату діяльності суспільства і як виробничої сили. Наука виступає головною умовою розвитку на­уково-технічного прогресу, засобом зростання ефективності суспіль­ного виробництва і забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції.

В Україні діє широка мережа наукових установ з її координуючим центром — Національною академією наук України. Всі науково-дослідні організації загальнонаукового профілю перебувають у віданні Національної академії наук України і здійснюють розробку те­оретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. Вони включають науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструк­торські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерст­вам і відомствам, що здійснюють розробку проблем прикладного ха­рактеру. За рахунок бюджетних коштів в Україні фінансується майже третина наукових і науково-технічних робіт. Це в основному такі на­укові заходи:

– фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі оборон­ного характеру;

– розробки, що відображають пріоритетний напрямок розвитку науки і техніки;

– прикладні науково-технічні розробки загальнодержавного зна­чення;

– науково-технічні розробки, що реалізуються за співробіт­ництвом на основі міждержавних угод.

Бюджетне фінансування науково-технічних досліджень здійсню­ється за такими трьома напрямками:

а) шляхом базового фінансування у формі підтримки фундаментальних досліджень, що виконують наукові установи і вищі навчальні
заклади;

б) цільове фінансування науково-технічних програм та наукових розробок і досліджень з пріоритетних напрямків науки і техніки;

в) фінансування окремих наукових досліджень і розробок на ос­нові контрактів, що пройшли конкурсний відбір.

Оскільки бюджетні кошти, що спрямовуються на розвиток науки, є досить обмеженими, то держава застосовує фінансово-кредитні ва­желі стимулювання для суб´єктів науково-технічної діяльності. Це, зокрема, створення інноваційних фондів, сприяння організації і ко­мерційній діяльності комерційних банків, заснованих на різних фор­мах власності, а також здійснення пільгового оподаткування і креди­тування, запровадження прискореної амортизації основних засобів суб´єктів господарювання, що здійснюють роботи з пріоритетних на­прямків науково-технічного прогресу.

Обсяг витрат для кожного наукового закладу визначається плана­ми науково-дослідних робіт і відображається у кошторисі за кате­горіями видатків згідно з економічною класифікацією. Значну частку за кошторисами у більшості науково-дослідних організацій становлять ви­трати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи із структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для даної ка­тегорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів.

Науково-дослідні організації, що фінансуються за рахунок бюд­жетних коштів, складають кошторис доходів і видатків за встановле­ною формою. Величина бюджетних асигнувань залежить від обсягів робіт, виробничих показників науково-технічних досліджень, бюд­жетних норм, нормативів, тарифів тощо. Витрати для кожного науко­вого закладу формуються залежно від плану науково-дослідних робіт і знаходять своє   відображення в кошторисі за категоріями видатків бюджетної класифікації.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Бюджетна система України (Артус М.М., Хижа Н.М.)