Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківське право (Костютенко О.А.) скачати онлайн-> ГЛАВА 2. Банківське право України як міжгалузевий комплексний правовий інститут § 1. Поняття банківського права

ГЛАВА 2. Банківське право України як міжгалузевий комплексний правовий інститут § 1. Поняття банківського права


На сьогодні словосполучення “банківське законодавство” та “банківське право” стають все більш звичними не тільки серед практиків, а й у наукових колах. У вищих навчальних закладах почали викладати спецкурс “Банківське право” або “Банківське законодавство”. У той же час, коли мова йде про визначення місця норм, які регулюють відносини, що виникають у сфері банківської діяльності, у системі права, позиції науковців розходяться.
Зокрема, деякі фахівці вважають, що банківське право є окремою комплексною галуззю права. Наприклад Г. А. Тосунян, А. Ю. Вікулін, А. М. Екмалян у підручнику з банківського права роблять висновок про те, що у банківському праві містяться норми та використовуються методи правового регулювання різних галузей права, у зв’язку з чим воно є комплексною галуззю права. Аналогічної точки зору дотримуються Є. В. Карманов та О. О. Качан. Іноземні дослідники розглядають банківське право в якості самостійної галузі права. К. Гавальда, Ж. Стуфле зазначають, що об’єктом банківського права є визначення правового становища банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції, і правове становище самих банківських операцій. Останні, по суті, є комерційними угодами. У подальшому ці автори дещо змінили свою точку зору, сформулювавши поняття кредитного права. До предмета кредитного права вони віднесли не тільки визначені вище відносини за участю банків, а й інших кредитних установ, які виконують окремі банківські операції. В іншій частині висловлене ними раніше визначення залишилося без змін. Таким чином, банківське право вони розглядають як частину кредитного права.
Інші фахівці, заперечуючи існування банківського права як галузі права, вважають, що сукупність правових норм, які регламентують відносини в сфері банківської діяльності, як комплексний правовий інститут. Зокрема, такої позиції дотримується О. П. Орлюк, І. Б. Заверуха, Л. Г. Єфимова. На думку О. П. Орлюк, банківське право являє собою сукупність різнорідних норм, що регулюють організацію кредитної системи й діяльність банків. Банківське право, з її точки зору, не є ні підгалуззю, ні основною галуззю права. Це комплексне утворення, що має свій специфічний правовий режим (однак не видовий).
На думку О. А. Костюченка, банківське право нині можна визначити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання завдань держави . Необхідно зазначити, що така точка зору була викладена ще у радянській юридичній літературі. В умовах адміністративно-командної економіки така позиція була цілком обгрунтованою, оскільки всі відносини у банківському секторі чітко регламентувалися державою, однією із сторін завжди був уповноважений державою орган, та ні про яку свободу волі сторін мова не йшла. Тобто, банківські правовідносини дійсно були різновидом фінансових. Проте на сьогоднішній день кредитна система України має тенденцію до функціонування на ринкових засадах, а отже, змінюється і характер державного регулювання зазначених відносин.
На нашу думку, банківське право в Україні на цьому етапі розвитку є комплексним правовим інститутом, а не галуззю права, виходячи з таких міркувань. У сфері банківської діяльності виникають різні види відносин. Зокрема, це відносини між Національним банком України та іншими банками, банків між собою, між банками та їхніми клієнтами. Зазначені відносини різні за своєю природою, а отже, відрізняються ступенем державного регулювання. У зв’язку з цим вони регламентуються правовими нормами, різними за своєю правовою природою. Зокрема, відносини між Національним банком України та іншими банками є одним із видів фінансово-правових відносин. Вони регулюються нормами фінансового права, для них характерні імперативний метод правового регулювання. Натомість відносини, які виникають між банками та їх клієнтами у процесі здійснення банківської діяльності, мають цивільно-правовий характер. В залежності від суб’єктного складу вони регулюються нормами або цивільного права, або господарського права.
Таким чином, банківські відносини, маючи таку спільну ознаку, як виникнення у сфері банківської діяльності, є неоднорідними за своєю правовою природою, регламентуються нормами різних галузей права шляхом поєднання диспозитивного та імперативного методів.
Визначаючи місце правових норм, які регламентують відносини в сфері банківської діяльності, в системі права України, ми виходимо з класичної позиції щодо поділу права на галузі — за предметом та методом правового регулювання. Як відомо, предметом будь-якої галузі права є певна група однорідних відносин, на регулювання яких і спрямовані відповідні правові норми. Для банківських відносин, як ми вже з’ясували, спільною є така ознака, як сфера їх виникнення — сфера банківської діяльності. Обов’язковим суб’єктом банківських відносин є банк — центральний банк або інші банки. У той же час зазначені відносини за своєю правовою природою неоднорідні. У зв’язку з цим ми можемо констатувати відсутність однорідних відносин, відмінних від відносин, які регулюються іншими галузями права, зокрема фінансового, цивільного, господарського. Допоміжним критерієм поділу права на галузі є метод правового регулювання. Як ми вже з’ясували, враховуючи неоднорідність відносин, які виникають у сфері банківської діяльності, для їх регулювання застосовуються обидва методи: і метод владних приписів (імперативний метод), і диспозитивний метод. Застосування обох методів якраз і підтверджує неможливість виділення окремої галузі права — банківського права.
Отже, автор цього посібника є прихильником саме класичного поділу права на галузі, у якому заперечується наявність комплексних галузей права. У той же час при такому підході визнається можливість існування так званих комплексних правових інститутів. Необхідно також зазначити, що в юридичній науці немає єдиного підходу до класифікації видів правового інституту як структурного елемента системи права. Зокрема, Н. І. Матузов виділяє такі види правових інститутів, як галузеві та міжгалузеві (або змішані), прості та складні (або комплексні), регулятивні, охоронні та установчі (закріплюючі). Внутрішньогалузевий інститут, на його думку, складається із норм однієї галузі права, а міжгалузевий — з норм двох та більше галузей. Простий інститут, як він вважає, є невеликим та не містить у собі ніяких інших підрозділів. Складний або комплексний інститут, на думку Н. І. Матузова, є відносно великим, має у своєму складі більш дрібні самостійні утворення, які називає субінститутами. Таким чином, він ототожнює поняття “складний інститут” та “комплексний інститут” (аналогічну позицію займають деякі інші фахівці . Крім того, на його думку, необхідно ставити знак рівності між поняттями “міжгалузевий інститут” та “змішаний інститут”. В. О. Перевалов, аналізуючи систему права та систему законодавства, виділяє “галузеві та міжгалузеві (комплексні) правові інститути”, тим самим ототожнюючи поняття “міжгалузевий інститут” та “комплексний інститут”.
Д. А. Дмитрієв, І. Ф. Кузьмін, В. В. Лазарєв та інші автори, розглядаючи цей структурний елемент системи права, зазначають, що “звичайно правовий інститут — це порівняно невелика спільність норм, специфіка та автономність якої не виходять за межі однієї галузі права. В той же час окремі так звані змішані інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність відносин, що регулюються галуззю права, не є стерильною. В ній завжди (в деяких випадках більше, в деяких — менше) присутня певна кількість інших відносин, відмінних за формою, але тісно пов’язаних з іншими за своїм призначенням”.
В. В. Копєйчиков, А. М. Колодій, С. Л. Лисенков звертають увагу на те, що “іноді деякі відносини регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права”.
На наш погляд, правильною є позиція С. С. Алексєєва, який зазначав, що “не можна ототожнювати поняття “міжгалузевий (комплексний) правовий інститут” та “змішаний інститут”, а також “складний інститут” та “комплексний інститут”. Поняття “комплексний інститут” С. С. Алексеєв розглядає в контексті “подвоєння” системи права. Крім того, він виділяє об’єднання інститутів, а також галузеві комплексні інститути та міжгалузеві комплексні інститути. Змішаний інститут, звертає він увагу, “є не збірним утворенням, не конгломератом із шматочків різних галузей, а галузевим інститутом, до якого просочилися (виявилися “підмішаними”) елементи інших галузей”. В якості прикладу він наводить змішані інститути в галузях цивільного та сімейного права. Виходячи з такої позиції, норми, які регламентують відносини у сфері банківської діяльності, складають комплексний міжгалузевий інститут.
Ще одним спірним питанням є місце норм, які регламентують діяльність небанківських фінансових установ, у системі права України. На думку І. Б. Заверухи, предмет банківського права складають суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення банківських операцій та надання банківських послуг уповноваженими юридичними особами: банками та фінансовими установами, а також — Національним банком України, як органом, наділеним Конституцією та чинним законодавством виключними функціями в сферах грошового обігу, кредитної політики, а відтак — забезпеченням функціонування і розвитку банківської системи. Із наведеного визначення випливає, що шановний науковець відносить до обов’язкового суб’єкта банківських правовідносин не лише банки, а й інші фінансові установи. Ми поділяємо позицію І. Б. Заверухи щодо неможливості обмеження кола банківських відносин відносинами за участю лише банків, і вважаємо, що суб’єктами зазначених відносин є також і інші фінансові установи при здійсненні ними банківських операцій.
Підсумовуючи вищевикладене, можна сформулювати: банківське право — це міжгалузевий комплексний правовий інститут, що об’єднує норми адміністративного, фінансового, цивільного та господарського права, які регулюють відносини між банками (небанківськими фінансовими установами) та іншими юридичними і фізичними особами в сфері банківської діяльності. На відміну від поняття “банківське право”, що, як ми з’ясували, є досить дискусійним у вітчизняній юридичній літературі, з поняттям “банківське законодавство” все набагато простіше. Навіть заперечуючи існування такої галузі права, як банківське право, не можна не погодитись з існуванням галузі банківського законодавства. Банківське законодавство ми можемо визначити як комплексну галузь законодавства, яка є сукупністю нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківське право (Костютенко О.А.)