Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківське право (Костютенко О.А.) скачати онлайн-> § 2. Банківські правовідносини: поняття, склад, види та особливості

§ 2. Банківські правовідносини: поняття, склад, види та особливості


Банківські правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснення таких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Національним банком України ліцензії або окремого дозволу.
Як ми вже з’ясували, банківські правовідносини за своєю правовою природою можуть бути адміністративними, фінансовими, цивільними або господарськими. Враховуючи неоднорідність банківських правовідносин, вони мають як певні спільні ознаки, так і відмінні ознаки.
Так, до спільних ознак банківських правовідносин можна віднести:
1) виникнення їх у сфері банківської діяльності;
2) однією стороною банківських правовідносин завжди є фінансовий посередник — центральний банк держави чи інший банк, або небанківська фінансова установа.
Щодо відмінних ознак фінансових, адміністративних, цивільних чи господарських відносин, необхідно враховувати, що для кожної групи таких правовідносин є характерними ознаки, які притаманні відповідним галузевим правовідносинам. Так, якщо це банківські відносини фінансово-правового характеру, для них характерні такі ознаки, як виникнення у сфері фінансової діяльності Національного банку України, владно-майновий характер. На відміну від зазначених відносин, банківські правовідносини цивільно-правового характеру характеризуються рівністю сторін (тобто є диспозитивними).
Як і будь-які правовідносини, банківські правовідносини складаються з таких основних елементів, як суб’єкти, об’єкт та зміст банківських правовідносин.
Необхідно зазначити, що визначення кола суб’єктів банківських правовідносин є дискусійним у юридичній науці. Зокрема, досить часто до обов’язкових суб’єктів зазначених правовідносин відносять лише банки. Наприклад, О. О. Качан в залежності від суб’єктного складу виділяє такі банківські правовідносини:
1) між банками та клієнтами;
2) між двома комерційними банками з приводу здійснення банківських операцій;
3) між Національним банком та комерційними банками;
4) між комерційними банками з приводу створення союзів, асоціацій та інших виробничих утворень — членські правовідносини;
5) між Національним банком та урядом — відносини взаємного представництва;
6) між Національним банком та органами представницької та виконавчої влади — призначення та звіт.
О. А. Костюченко вважає, що суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом є держава.
Таким чином, зазначені фахівці відносять до обов’язкових суб’єктів банківського права лише банківські установи. З нашої точки зору, найбільш обґрунтованою є позиція І. Б. Заверухи. На її думку, предмет банківського права складають суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення банківських операцій та надання банківських послуг уповноваженими юридичними особами: банками та фінансовими установами, а також — Національним банком України як органом, наділеним Конституцією та чинним законодавством виключними функціями в сферах грошового обігу, кредитної політики, а відтак — забезпечення функціонування і розвитку банківської системи.
На нашу думку, визначальне значення для відокремлення банківських правовідносин від інших правовідносин є сфера їх виникнення — сфера банківської діяльності.
Виходячи з того, які особи мають право здійснювати банківські операції, обов’язковими суб’єктами банківських правовідносин є:
Національний банк України;
– інші банки;
– фінансові установи, які на підставі дозволу НБУ мають право здійснювати певні банківські операції.
Банківські правовідносини можуть виникати як між вищезазначеними суб’єктами, так і між ними, а також юридичними та фізичними особами — клієнтами банків та небанківських фінансових установ.
Як відомо, суб’єкти будь-яких правовідносин мають правосуб’єктність. Під правосуб’єктністю у теорії права розуміється здатність суб’єктів (фізичних та юридичних осіб) бути учасниками відповідних правовідносин. Правосуб’єктність включає такі обов’язкові складові елементи, як:
– правоздатність;
– дієздатність;
– деліктоздатність.
Правоздатність — це передбачена нормами права здатність суб’єктів мати суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки.
Дієздатність — це передбачена нормами права здатність суб’єктів своїми діями набувати суб’єктивних прав та їх реалізовувати, а також виконувати покладені на них обов’язки.
Деліктоздатність — це передбачена нормами права здатність суб’єктів нести відповідальність за вчинені правопорушення.
Момент виникнення правосуб’єктності юридичних та фізичних осіб відрізняється. Так, правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження та припиняється з моменту смерті. Фізичні особи є рівними у своїй правоздатності. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку (стаття 25 Цивільного кодексу України).
Цивільне законодавство України розрізняє часткову, неповну, повну та обмежену дієздатність фізичної особи. Часткову дієздатність має особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа). Згідно зі статтею 31 Цивільного кодексу України така особа має право:
1. Самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2. Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
При цьому малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Неповну дієздатність мають фізичні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа). Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України неповнолітня особа, зокрема, має право:
– бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи (зокрема кредитної спілки. —Автор);
– самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку);
– розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім’я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
При цьому передбачено, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Згідно із статгею 34 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність фізичної особи настає з 18 років. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Статтею 35 Цивільного кодексу України передбачені підстави надання фізичній особі повної дієздатності до досягнення повноліття. Так, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усино-влювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклуваль-ника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, фізична особа, якій надана повна цивільна дієздатність, зокрема в сфері банківської діяльності, має право відкривати поточні та вкладні рахунки у фінансових установах, отримувати кредити, виступати поручителем, заставодавцем тощо.
Відповідно до статті 36 Цивільного кодексу України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у складне матеріальне становище. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Одержання заробітку, пенсії стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними (наприклад, відкривати вкладні рахунки в установах банків).
Обов’язковим суб’єктом банківських правовідносин є банк або інша фінансова установа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює банківські операції. Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк є юридичною особою. Відповідно на нього поширюються загальні норми щодо правосуб’єктності юридичної особи, визначені Цивільним кодексом України. Так, відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та припиняється з моменту внесення до державного реєстру запису про її припинення. Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Положення з приводу правосуб’єктності юридичної особи, визначені Цивільним кодексом України, стосуються так званої загальної правосуб’єктності.
Проте, поряд із загальною банк має також і спеціальну право-суб’єктність, під якою слід розуміти здатність юридичної особи набувати прав та обов’язків та нести відповідальність у зв’язку із здійсненням банківської діяльності. На відміну від загальної цивільної правоздатності банківська правоздатність виникає з моменту реєстрації банку Національним банком України та внесення його до реєстру банків. Банківська дієздатність виникає на підставі банківської ліцензії, виданої Національним банком України.
На думку Л. Г. Єфимової, щодо банків та інших кредитних установ має бути збережений принцип спеціальної правоздатності юридичних осіб. Його доцільно сформулювати, зазначивши, що разове вчинення угоди, яка не відповідає статутній правоздатності юридичної особи (банку, іншої кредитної установи), не є порушенням закону. Крім того, у Законі про банківську діяльність, з її точки зору, необхідно надати примірний перелік угод, які не є банківськими операціями, але подібні до них (наприклад, комерційне кредитування, оренда та ін.), а також встановити точний критерій, який дозволяє розмежувати банківські та небанківські операції.
Як ми вже з’ясували, у законодавстві України, а саме у Законі України “Про банки і банківську діяльність” розрізняються операції, здійснення яких у сукупності відноситься до виключної компетенції банків, а також інші операції, які доповнюють попередні, та які у випадках, визначених законами України, можуть здійснювати як банки, так і інші юридичні особи.
Поділяючи позицію Л. Г. Єфимової, вважаємо, що небанківські фінансові установи можуть виступати суб’єктами банківських правовідносин лише у випадку, якщо здійснення ними операцій, передбачених частиною 2 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” є систематичним (неодноразовим) та відноситься до основного виду їхньої діяльності. Наприклад, одноразове надання юридичною особою позики іншій юридичній особі або фізичній особі не може бути підставою для визнання такого кредитора суб’єктом банківських правовідносин та, відповідно, необхідності реєстрації такої особи в якості фінансової установи.
Таким чином, суб’єктом банківських правовідносин буде виступати фінансова установа, яка на професійній, регулярній основі здійснює операції, передбачені частинами 1 та 2 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. В якості прикладу таких суб’єктів банківських правовідносин можна навести кредитні спілки та ломбарди.
Наступним складовим елементом банківських правовідносин є об’єкт. Об’єктом будь-яких правовідносин є те, з приводу чого здійснюють свою діяльність суб’єкти. На думку О. А. Костюченка, об’єктом банківських правовідносин є кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Ми вважаємо, що об’єктом банківських правовідносин є саме банківські операції незалежно від виду цих правовідносин. Зокрема, об’єктом кредитних правовідносин є відповідні кредитні операції, розрахункових — розрахункові. Навіть правовідносини, які виникають між Національним банком України та іншими банками щодо створення та ліцензування банків, також виникають з приводу здійснення відповідних банківських операцій.
Змістом банківських правовідносин є права та обов’язки суб’єктів банківських правовідносин у процесі організації та діяльності банків і небанківських фінансових установ щодо здійснення конкретних банківських операцій.
На підставі різних критеріїв можна виділити такі види банківських правовідносин:
1. За правовою природою:
– фінансово-правові;
– цивільно-правові;
– адміністративно-правові;
– господарсько-правові.
2. За методом правового регулювання:
– відносини, засновані на рівності сторін;
– владно-майнові відносини.
3. За суб’єктним складом:
3.1. За участю Національного банку України:
– правовідносини між Національним банком України та іншими банками;
– правовідносини між Національним банком та небанківськими фінансовими установами;
– правовідносини між Національним банком та іншими юридичними та фізичними особами;
3.2. За участю інших банків:
– правовідносини інших банків між собою;
– правовідносини між іншими банками та юридичними і фізичними особами — їх клієнтами.
4. За видом банківських операцій:
– кредитні;
– депозитні;
– розрахункові;
– факторингові;
– лізингові.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківське право (Костютенко О.А.)