Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківське право (Костютенко О.А.) скачати онлайн-> § 4. Місце нормативно-правових актів Національного банку України у регулюванні банківських відносин

§ 4. Місце нормативно-правових актів Національного банку України у регулюванні банківських відносин


Враховуючи спеціальний характер нормативно-правових актів Національного банку України та їх значну роль у регулюванні банківських відносин, вважаємо за необхідне детальніше проаналізувати їхнє місце серед інших джерел банківського права.
Правовою підставою прийняття Національним банком України нормативно-правових актів є норми Закону України “Про Національний банк України”. Відповідно до етапі 15 вказаного За кону нормативно-правові акти Національного банку України видає Правління Національного банку. Нормативно-правовим актам НБУ присвячена спеціальна стаття цього Закону — стаття 56 яка має і відповідну назву — “Нормативно-правові акти Національного банку”. Згідно з цією статтею Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. Державна реєстрація нормативно-правових актів запроваджена Указом Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 3 жовтня 1992 р. 493/92. Згідно з пунктом 1 цього Указу державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Порядок державної реєстрації нормативно-правових актів встановлено Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. №731. Згідно з пунктом 4 цього Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
– зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
– мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
На державну реєстрацію не подаються акти:
– персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);
– дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;
– оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);
– якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;
– спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм;
– нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності та ін.).
Відповідно до пункту 15 вищезазначеного Положення міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, органи господарського управління і контролю направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали і чинності, і не можуть бути застосовані. При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації є обов’язковим.
Статтею 1 Закону України “Про Національний банк України” визначено, що нормативно-правові акти Національного банку підлягають публікації в офіційному виданні НБУ. Офіційним виданням Національного банку України є спеціальне друковане видання, визначене Національним банком як офіційне і зареєстроване в установленому порядку, в якому публікуються нормативно-правові акти Національного банку України, а також інформаційно-аналітичні, статистичні та інші матеріали, огляди стану банківської системи України, валютного і фінансового ринків тощо. Таким офіційним виданням є Вісник Національного банку України.
Згідно з пунктом 3 вищевказаного Указу Президента “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” нормативно-правові акти, які підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Отже, при визначенні чинності нормативно-правового акта НБУ юрист обов’язково повинен з’ясувати такі питання:
1. Чи підлягає цей акт державній реєстрації у Міністерстві юстиції України відповідно до вимог законодавства.
2. У випадку, якщо державна реєстрація у Міністерстві юстиції України є обов’язковою, звернути увагу на наявність відповідного напису про дату державної реєстрації та номер, під яким зареєстровано цей акт (не переплутати з написом про реєстрацію в юридичному управлінні Національного банку України).
3 Яка дата набрання чинності нормативно-правовим актом?
Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Серед нормативно-правових актів НБУ виділяють нормативно-правові акти зі спеціальним статусом — регуляторні акти Національного банку України. Регуляторні нормативно-правові акти приймаються Національним банком України відповідно до Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” та Закону України “Про Національний банк України”. Згідно зі статтею 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” під регуляторним нормативно-правовим актом розуміється прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання. Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 3 вказаного Закону його вимоги поширюються лише на ті акти НБУ, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 і 17 статті 7 Закону України “Про Національний банк України”, і мають ознаки регуляторних актів.
Необхідно враховувати, що вказаним Законом встановлено особливості підготовки, прийняття та оприлюднення правових актів НБУ, які мають ознаки регуляторних. Так, згідно зі статтею 12 регуляторні акти, прийняті Національним банком України та його посадовими особами, офіційно оприлюднюються в “Офіційному віснику” та у газеті “Урядовий кур’єр” не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.
Постановою Кабінету Міністрів України та Національним банком України від 14 квітня 2004 р. № 471 затверджено методики проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України.
Прикладами регуляторних актів НБУ є, зокрема, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275, Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським фінансовим установам, затверджене постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344, Положення пРо порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 266.
Необхідно звернути увагу, що на практиці мають місце випадки прийняття спільних актів з питань банківської діяльності Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Як приклад можна навести постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. №471 “Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України”. На думку В.Кротюка, нормативно-правові акти з питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів виконавчої влади та центрального банку, повинні розроблятися заінтересованим органом і погоджуватись з Національним банком України без прийняття спільного з ним нормативно-правового акта.

РЕЗЮМЕ

1. Банківське право — це комплексний міжгалузевий правовий інститут, який включає правові норми, що регулюють відносини, які виникають у процесі здійснення банківської діяльності.
2. Банківське законодавство — це комплексна галузь законодавства, яка включає сукупність нормативно-правових актів, що регламентують відносини, які виникають у процесі здійснення банківської діяльності.
3. Предметом банківського права є банківські правовідносини — врегульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснення таких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ фошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Національним банком України ліцензії або окремого дозволу.
4. До спільних ознак банківських правовідносин можна віднести:
– Виникнення їх у сфері банківської діяльності;
– Однією стороною банківських правовідносин завжди є фінансовий посередник — центральний банк держави чи інший банк або небанківська фінансова установа.
Обов’язковими суб’єктами банківських правовідносин є:
– Національний банк України;
– інші банки;
– небанківські фінансові установи, які на підставі дозволу НБУ мають право здійснювати певні банківські операції.
5. Для банківського права є характерним комплексний метод правового регулювання, який поєднує в собі імперативний метод (метод владних приписів) та диспозитивний метод (метод рівності сторін).
6. До джерел банківського права України відносяться:
1) Конституція України;
2) рішення Конституційного Суду України;
3) міжнародні договори України;
4) закони України:
– загальні закони;
– спеціальні закони.
5) підзаконні нормативно-правові акти:
– постанови Верховної Ради України;
– укази Президента України;
– декрети Кабінету Міністрів України;
– постанови Кабінету Міністрів України;
постанови Правління Національного банку України.
7. Локальні акти банків та небанківських фінансових установ.
8. Міжнародно-правові звичаї.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківське право (Костютенко О.А.)