Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківське право (Костютенко О.А.) скачати онлайн-> ГЛАВА 14. Правові засади здійснення валютних операцій § 1. Правові засади валютного регулювання та валютного контролю в Україні

ГЛАВА 14. Правові засади здійснення валютних операцій § 1. Правові засади валютного регулювання та валютного контролю в Україні


У радянський період існування валютних відносин обмежувалось лише сферою зовнішньої (торговельної та неторговельної) діяльності держави. Ця позиція вітчизняних спеціалістів обумовлювалася існуванням в ті часи повної валютної монополії держави, однак вона не відповідає тим економічним умовам, які склалися сьогодні в Україні. В процесі переходу України від адміністративно-командної до ринкової економіки було розширено коло суб’єктів валютних відносин і коло операцій з валютними цінностями, які вони можуть здійснювати. Зокрема, при дотриманні встановлених чинним законодавством вимог фізичні та юридичні особи — резиденти України — отримали право використовувати валютні цінності як засіб платежу, застави на території України, відкривати поточні та депозитні рахунки в іноземній валюті в українських банках. Тобто, до кола валютних відносин входять як відносини, що виникають в сфері зовнішньоекономічної діяльності, так і внутрішньодержавні відносини. У той же час валютному режиму, який існує в Україні, притаманні певні обмеження. Враховуючи прагнення України до світових стандартів економіки, економічну політику в цілому та валютну політику зокрема наша держава повинна проводити, виходячи із міжнародних принципів у зазначеній сфері.
22 липня 1944 р., на Міжнародній валютно-фінансовій конференції Об’єднаних Націй у Бреттон-Вудсі (США) було ухвалено рішення про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ). Основні принципи валютного регулювання закріплені у Статуті МВФ, який набрав чинності 27 грудня 1945 р. На сьогодні МФВ — провідна міжнародна валютно-кредитна організація, яка з 1947 р. має статус спеціалізованої установи ООН. За членським складом МВФ є глобальною міжнародною організацією, в діяльності якої бере участь переважна кількість країн світу. У 1950 р. членами МВФ були 49 держав, а на початку XXI ст. — 184 держави. Україна набула членства в МВФ 3 вересня 1992 р. Основні завдання МВФ — стабілізація валютних курсів, сприяння конвер-тованості валют, надання країнам-членам кредитів для врегулювання дефіцитів платіжних балансів, установлення між ними багатосторонньої системи платежів за поточними операціями, надання консультативної допомоги з фінансових та валютних питань, випуск спеціальних прав запозичень (СПЗ).
За класифікацією МВФ, нині у світі практикують п’ять основних типів валютних режимів: курс, фіксований щодо однієї валюти; фіксований щодо кошика валют; з обмеженою гнучкістю; з керованою гнучкістю; незалежно плаваючий курс. Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами.
Валютний контроль — це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід’ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру і не стане можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок.
Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.
При цьому економісти звертають увагу на те, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.
Валютний контроль як такий не може замінити економічну політику і забезпечити довготермінову стабільність обмінного курсу. Такого результату можна досягти лише від бюджетних програм та при досягненні країною зовнішньоторговельної рівноваги. Однак валютний контроль може знизити ризик спекулятивних атак проти національної валюти та відповідно — девальвації. Скасування валютного контролю стоїть останнім у списку заходів лібералізації і має відбутися після створення умов, коли національні накопичення можна буде утримати всередині країни за допомогою сучасних конкурентоспроможних фінансових механізмів. На нинішньому етапі економічного розвитку Україні слід не скасовувати систему валютного контролю, а вдосконалювати його форми.
Основні засади валютного регулювання та валютного контролю закріплені як в актах загального законодавства, так і в актах спеціального законодавства України.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюється статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. Згідно із статтею 10 Господарського кодексу України валютна політика є одним із основних напрямків економічної політики України, що спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання. Відповідно до статті 19 цього кодексу однією із сфер, у яких здійснюється державний контроль та нагляд, є сфера валютного регулювання; метою цього контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (далі — Декрет).
Слід зазначити, що чинним законодавством України не дається визначення понять “валютне регулювання” та “валютний контроль”. Проте у Декреті визначені органи, уповноважені здійснювати валютне регулювання, та їхні повноваження. Згідно з нормами Декрету органи, які здійснюють валютне регулювання:
– Кабінет Міністрів України;
– Національний банк України.
Повноваження зазначених органів закріплені у статті 11 Декрету. Відповідно до цієї статті Кабінет Міністрів України має такі повноваження у сфері валютного регулювання:
– визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;
– бере участь у складанні платіжного балансу України;
– забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;
– забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 Декрету;
– визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.
Національний банк України у сфері валютного регулювання:
– здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
– складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
– контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
– визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
– видає у межах, передбачених Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
– нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
– видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
– установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 Декрету;
– установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
– забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.
Повноваження Національного банку України в сфері валютного регулювання, безумовно, закріплені також у Законі України “Про Національний банк України”. Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 Закону Національний банк здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті; організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.
Повноваження Національного банку України у зазначеній сфері закріплені у статті 44 Закону України “Про Національний банк України”. Згідно з цією статтею Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать:
1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;
2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;
4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання й валютного контролю.
Відповідно до статті 45 цього Закону Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.
Згідно із статтею 46 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.
Відповідно до статті 47 Закону України “Про Національний банк України” для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів:
– монетарне золото;
– спеціальні права запозичення;
– резервна позиція в МВФ;
– іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;
– цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;
– будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.
Згідно зі статтею 48 вказаного Закону поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом:
– купівлі монетарного золота та іноземної валюти;
– отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами;
– залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.
Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:
1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;
2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.
Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам і нерезидентам України.
Відповідно до статті 49 зазначеного Закону Національний банк є зберігачем державного золотого запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей.
Сфера валютного контролю визначена у статті 12 Декрету. Відповідно до цієї статті валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 Декрету. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 Декрету.
Згідно зі статтею 13 Декрету Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:
– здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенції інших державних органів;
– забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Вони є агентами валютного контролю.
Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Міністерство зв’язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Таким чином, валютне регулювання можна визначити, як урегульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном, а валютний контроль — як діяльність уповноважених органів державної влади, інших уповноважених суб’єктів, спрямовану на забезпечення дотримання встановленого порядку здійснення валютних операцій.  



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківське право (Костютенко О.А.)