Головна Головна -> Підручники -> Підручник Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної) скачати онлайн-> 1.3. Основні напрями діяльності центральних банків

1.3. Основні напрями діяльності центральних банків



Призначення та основні завдання центрального банку обумовлюють напрями його діяльності. В узагальненому вигляді центральний банк є емісійним центром держави, банком банків, органом банківського регулювання, банкіром і фінансовим агентом уряду, провідником грошово-кредитної політики, органом валютного регулювання і контролю, інформаційно-статистичним та аналітичним центром грошової і банківської систем.

Емісійний центр держави. Центральний банк, як правило, на монопольних засадах здійснює емісію банкнот і монет (грошових знаків). Готівка, що емітується центральним банком, є єдиним законним платіжним засобом на території країни, обов’язковим до прийняття в усі види платежів. Центральні банки регулюють готівковий грошовий оборот. Крім того, вилучають непридатні до обігу та неплатіжні грошові знаки і здійснюють їх утилізацію.

Крім готівкової емісії, центральні банки здійснюють також безготівкову емісію, в результаті якої збільшується обсяг резервів комерційних банків, що є базою для зростання грошової маси. Основні інструменти (канали) безготівкової емісії центральних банків: операції з цінними паперами на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, проведення девізної політики.

Банк банків. Центральний банк забезпечує касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків.

У процесі касового обслуговування комерційних банків він забезпечує їх готівкою в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральному банку.

У процесі кредитного обслуговування комерційних банків центральний банк забезпечує їх додатковими резервами з метою підтримання їх ліквідності, отже, виступає в ролі «кредитора останньої інстанції». Крім того, будучи провідником грошово-кредитної політики, центральний банк використовує кредитування (рефінансування) комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики.

У процесі розрахункового обслуговування комерційних банків центральний банк зазвичай виступає посередником при проведенні міжбанківських розрахунків. Центральні банки відіграють провідну роль у функціонуванні платіжних систем: вони створюють електронні системи міжбанківських розрахунків, розробляють нормативно-правові документи, що окреслюють процедури і правила роботи платіжних систем, стандарти платіжних до­кументів, стосунки між учасниками системи, права та обов’язки сторін. Наприклад, для здійснення міжнародних міжбанківських платежів створена платіжна система Європейської системи центральних банків TARGET (Trans-European Automated Real-time Gross-settlement Express Transfer system — Транс’європейсь­ка автоматизована система великих грошових переказів у реальному часі). Це система валових розрахунків[1], що працює у режимі реального часу в євро. TARGET — децентралізована система. Вона складається з платіжного механізму Європейського центрального банку та систем валових розрахунків у режимі реального часу (RTGS) національних центральних банків Європейського Союзу (ЄС).

Орган банківського регулювання. Регулятивна діяльність центрального банку відносно комерційних банків зумовлена тим, що одним із його основних завдань, визначених, як правило, на законодавчому рівні, є сприяння ефективному розвитку банківської системи та її надійності. Як орган банківського регулювання, центральний банк визначає певні правила і нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків. Здійснюючи касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків та нагляд за їхньою діяльністю, центральний банк має можливість відстежувати дотримання банками встановлених регулятивних вимог. У багатьох країнах у регулюванні банківської діяльності, зокрема в нагляді за діяльністю банків, беруть участь не тільки центральні банки, а й створені державою спеціальні регулятивно-наглядові органи.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування уряду, беруть участь у забезпеченні касового виконання державного бюджету, відіграють помітну роль в управлінні державним боргом, зокрема в розміщенні державних цінних паперів та в їх обслуговуванні за дорученням уряду, виконують функції радника, консультанта уряду з питань грошово-кредитної політики, в деяких країнах вони можуть надавати кредити уряду.

Провідник грошово-кредитної політики. Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення центральним банком її стратегії і тактики. Стратегія політики передбачає вибір центральним банком монетарних цілей, установлення певної їх ієрархії і визначення параметрів цілей. Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі центральним банком монетарних інструментів, які є найкращими для досягнення поставлених цілей. Проведення грошово-кредитної політики — це найважливіший напрям діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку, а саме: регулювання грошового обороту з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці і сприяння  у такий спосіб стабільному економічному розвитку.

Орган валютного регулювання і контролю. Центральний банк, як правило, є головним органом проведення валютної політики, тісно пов’язаної з грошово-кредитною політикою. Центральний банк регламентує валютні відносини економічних суб’єктів та їх діяльність на валютному ринку, проводить курсову політику, спрямовану на підтримання обмінного курсу національної валюти, управляє міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами), забезпечує валютну ліквідність держави, здійснює контроль за дотриманням економічними суб’єктами встанов­лених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій.

Інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової і банківської систем. Центральні банки з метою здійснення своєї діяльності проводять аналіз і прогнозування стану економіки країни, і насамперед грошово-кредитних, валютних і цінових відносин. Макроекономічний аналіз і прогнозування дають змогу центральному банку ув’язати грошово-кредитну політику, яку він розробляє, з іншими заходами загальноекономічної політики держави: зі структурною, фіскальною, бюджетною, зовнішньоекономічною політикою тощо. Макроекономічний аналіз та прогнозування неможливо здійснювати без статистичної інформації, тому центральні банки розробляють монетарну і банківську статистику; публікують статистичні дані, аналітичні та інформаційні матеріали.


[1] Система валових розрахунків (брутто) передбачає розрахунки за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)