1.4. Операції центральних банків



Центральні банки в процесі своєї діяльності здійс-
нюють операції — активні та пасивні, надають послуги своїм клієнтам.

Характерні риси операцій центральних банків проявляються у трьох напрямах:

― по-перше, центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків;

― по-друге, центральні банки обслуговують специфічну клієн­туру. Клієнтами центральних банків виходячи з основних напрямів їх діяльності виступають головним чином комерційні банки та урядові структури (казначейства, міністерства фінансів). Закони, що регламентують діяльність центральних банків, як правило, забороняють їм здійснювати комерційну діяльність, зокрема обслуговувати господарську клієнтуру (нефінансові установи, підприємства, організації, населення)[1]. Це обмеження випливає з призначення центрального банку. Крім того, воно захищає комер­ційні банки від конкуренції з боку сильнішого учасника грошового ринку — центрального емісійного банку, котрий, по-перше, як емісійний банк має особливі можливості щодо формування своєї ресурсної бази, по-друге, як регулятивно-наглядовий орган володіє конфіденційною інформацією щодо діяльності комерційних банків;

― по-третє, для центральних банків, на відміну від комерційних, отримання прибутку не є метою проведення операцій.

Операції центральних банків знаходять відображення в їх балансах. Для порівняння складу і структури активів і пасивів у таблицях 1.1 та 1.2 наведено Баланс Центрального банку Російської федерації (Банку Росії) за станом на 1 січня 2003 р. і Консолідований баланс федеральних резервних банків США за станом на 31 грудня 2002 р.

Таблиця 1.1

БАЛАНС ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ РОСІЙСЬКОЇ
ФЕДЕРАЦІЇ (БАНКУ РОСІЇ) ЗА СТАНОМ НА 1 СІЧНЯ 2003 р.

Статті млн руб. %
Активи
1. Дорогоцінні метали 49 365 2,3
2. Кошти та цінні папери в іноземній валюті, розміщені у нерезидентів 1 427 298 66,6
3. Кредити та депозити
З них:
216 481 10,1
кредитним організаціям-резидентам 1924
для обслуговування зовнішнього боргу 197 063
4. Цінні папери
З них:
379 931 17,7
цінні папери Уряду Російської Федерації 348 025

Закінчення табл. 1.1

Статті млн руб. %
5. Інші активи
З них:
71 260 3,3
основні засоби 55 896
Усього активів 2 144 335 100 %
Пасиви
1. Готівка в обігу 817 602 38,1
2. Кошти на рахунках у Банку Росії
З них:
820 542 38,3
Уряду Російської Федерації 271 301
кредитних організацій-резидентів 420 847
3. Кошти в розрахунках 8 390 0,4
4. Інші пасиви 133 070 6,2
5. Капітал
У тому числі:
364 731 17,0
статутний капітал 3000
резерви і фонди 370 713
збитки 1998 р. (8982)
Усього пасивів 2 144 335 100 %

Таблиця 1.2

КОНСОЛІДОВАНИЙ БАЛАНС ФЕДЕРАЛЬНИХ РЕЗЕРВНИХ
БАНКІВ США ЗА СТАНОМ НА 31 ГРУДНЯ 2002 р.

Статті млн дол. %

Активи

1. Рахунок золотих сертифікатів 11 039 1,50
2. Рахунок сертифікатів спеціальних прав запозичення 2200 0,30
3. Монети 988 0,13
4. Кредити, надані депозитним інститутам 40 0,01
5. Цінні папери, закуплені на умовах перепродажу 39 500 5,39
6. Цінні папери Державного казначейства США 629 406 85,84
7. Активи, деноміновані в іноземні валюти 16 913 2,31
8. Інші активи 33 163 4,52
Усього активів 733 249 100 %

Закінчення табл. 1.2

Статті млн дол. %

Пасиви

1. Федеральні резервні банкноти, що перебувають в обігу 654 273 89,22
2. Цінні папери, продані на умовах викупу 21 091 2,90
3. Депозити
З них:
28 254 3,85
депозитних установ 22 254
депозити Державного казначейства США 4420
іноземні депозити 136
інші депозити 1 156
4. Інші зобов’язання та дивіденди до сплати 12 876 1,75
5. Капітал
У тому числі:
16 760 2,28
сплачений капітал 8380
надлишок 8380
Усього зобов’язання та капітал 733 249 100 %

Активні операції центральних банків.

Центральні банки проводять операції з цінними паперами на відкритому ринку. Операції проводяться переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. Центральні банки можуть купувати цінні папери у фірм, населення, комерційних банків або продавати їм цінні папери. І хоч цінні папери в портфелях центральних банків є важливим джерелом їхніх доходів, проте безпосеред­ньою метою їх купівлі та продажу є не дохід. Центральні банки
проводять операції з цінними паперами, щоб змінити величину резервів комерційних банків. Операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральні банки економічно розвинутих країн регулюють пропозицію грошей, тому стаття «Цінні папери» займає істотне місце в активах балансу центрального банку. Так, в активах консолідованого балансу федеральних резервних банків цінні папери займають понад 90 %. В активах зведеного балансу Банку Росії частка статті «Цінні папери» значно нижча — біля 20 %. Це не дивно, ураховуючи той факт, що, по-перше, ринок державних цінних паперів почав формуватися в Росії тільки на початку 90-х років, по-друге, у 1998 р. у Росії мала місце глибока криза ринку державних цінних паперів.

Центральні банки проводять операції з рефінансування (кредитування) комерційних банків. Вони надають позички комерційним банкам, здійснюють переврахування векселів, які раніше були враховані комерційними банками. На суму наданих позичок та переврахованих векселів збільшуються резерви банків, а погашення позичок і векселів призводить, відповідно, до зменшення банківських резервів. Отже, рефінансування комерційних банків надає центральним банкам можливість регулювати величину їхніх резервів.

Сума наданих позичок і переврахованих векселів звичайно досить мала відносно загальних активів центральних банків. Так, в активах консолідованого балансу федеральних резервних банків США та в активах Банку Росії заборгованість комерційних банків (депозитних установ) за позичками становить менше 1 %. Водночас рефінансування (кредитування) комерційних банків, як уже зазначалося, — важливий напрям діяльності центральних банків.

Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами). До складу резервів входять:

― золотий запас[2];

― запаси іноземної вільно конвертованої валюти[3];

― резервна позиція у МВФ[4];

― спеціальні права запозичення — СПЗ, або СДР (Special Drawing Rights — SDR)[5].

Власником міжнародних ліквідних резервів виступає держава, але розпоряджатися ними в різних країнах можуть різні кредитно-фінансові установи: центральний банк, міністерство фінансів, казначейство, валютне управління, стабілізаційний валютний фонд. Так, у Російській Федерації міжнародні ліквідні резерви представлені резервами центрального банку і резервами уряду. Проте всі резерви перебувають на рахунках і в оперативному управлінні Банку Росії.

Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (купівля-продаж іноземної валюти, золота) з метою підтримання на потрібному рівні попиту на гроші і пропозиції грошей, а також обмінного курсу національної валюти. На­приклад, у разі необхідності мобілізації іноземної валюти цент­ральні банки можуть:

― продавати золото;

― проводити операції «своп» — продаж золота за інозем-
ну валюту з подальшою його купівлею через певний проміжок
часу;

― використовувати золото як заставу для отримання іноземних кредитів.

Обсяги, структура міжнародних ліквідних резервів, їх частка в активах центральних банків різняться по країнах. Наприклад, стаття балансу Банку Росії «Дорогоцінні метали» включає афіноване (монетарне) золото, срібло, платину і становить в активах балансу більше 2 %. В активах консолідованого балансу федеральних резервних банків США з золотим запасом держави пов’язана стаття «Золоті сертифікати». Золоті сертифікати випускаються Державним казначейством США, у власності якого перебуває золотий запас країни. Казначейство передає сертифікати федеральним резервним банкам, які зараховують на рахунок казначейства суму, еквівалентну вартості золотого запасу. Вартість золота визначається виходячи з його офіційної ціни, встановленої конгресом США у 1973 р. — 42,22 дол. за одну трійську унцію, що значно нижче від поточних ринкових цін на золото. Якщо золотий запас казначейства збільшується, федеральні резервні банки отримують нові сертифікати, а на рахунок казначейства зараховуються додаткові кошти. Якщо ж золотий запас казначейства зменшується, воно повинно викупити золоті сертифікати на відповідну суму, при цьому зменшується розмір депозитів казначейства у федеральних резервних банках.

Центральні банки деяких країн можуть надавати прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету. Найбільшого поширення такі кредити набули в країнах, що розвиваються. Проте і в цих країнах останнім часом спостерігається тенденція до більш жорсткого визначення порядку, умов і термінів кредитування уряду. Кредити центрального банку мають емісійний характер. З позиції уряду покриття дефіциту державного бюджету за рахунок додаткової емісії грошей — це дуже простий і зручний спосіб збалансування державного бюджету (монетизації бюджетного дефіциту). З позиції центрального банку це досить небезпечний спосіб, тому що він загрожує сталості грошей. З огляду на ці обставини в економічно розвинутих країнах, як уже зазначалося, як правило, на законодавчому рівні центральним банкам забороняється надавати кредити уряду з метою збалансування державного бюджету. У деяких країнах на законодавчому рівні встановлені обмеження для центральних банків щодо кредитування уряду, наприклад, як це мало місце в Німеччині до 1994 р. Згідно з законом про Німецький федеральний банк йому дозволялося надавати кредити уряду федерації на суму до 6 млрд марок. З 1994 р. відповідно до Маастрихтської угоди центральним банкам країн Європейського союзу забороняється надавати кредити урядам для збалансування державного бюджету.

Узагальнюючи зміст активних операцій центральних банків, слід відзначити, що вони мають емісійний характер. Усі ці операції накопичення цінних паперів, іноземної валюти, золотих запасів у розпорядженні центрального банку, збільшення заборгованості за наданими банком кредитами ведуть до збільшення обсягу банківських резервів, тобто базових грошей (грошової бази), до розширення пропозиції грошей, і навпаки.

Пасивні операції центральних банків.

Центральні банки емітують на монопольних засадах готівкові кошти в оборот. Вони продають готівку комерційним банкам в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральних банках. У свою чергу, комерційні банки забезпечують готівкою своїх клієнтів в обмін на депозити, що зберігаються на рахунках клієнтів у банках. Таким чином, центральні банки емітують готівку в оборот через комерційні банки[6]. Емісія готівки веде до збільшення грошової бази і грошової маси (пропозиції грошей). Причому грошова маса збільшується не на всю суму готівки, придбаної комерційними банками у центральному банку, оскільки частина готівки залишається в касах комерційних банків і не враховується в агрегатах грошової маси. Готівка, що перебуває в обороті, займає центральне місце в пасивах центральних банків. У США стаття «Федеральні резервні банкноти, що перебувають в обігу»[7], становить близько 90 % від загального обсягу пасивів консолідованого балансу федеральних резервних банків. У зведеному балансі Банку Росії частка статті «Готівка в обігу» значно нижча — 38 %.

Центральні банки зберігають резерви комерційних банків. Зокрема, комерційні банки розміщують на рахунках у центральному банку обов’язкові резерви згідно з нормами обов’язкових резервних вимог, що встановлені центральним банком, а також надлишкові (вільні) резерви. У більшості країн світу обов’язкові та надлишкові резерви розміщуються на одному рахунку (основний, кореспондентський чи резервний рахунок). Це різновид поточного депозитного рахунка, що відкривається комерційними банками суб’єктам господарювання, з урахуванням звичайно специфіки діяльності центрального банку. Коло операцій, що проводяться по основному кореспондентському рахунку, досить широке. Зокрема, в цих операціях відображаються економічні відносини комерційних банків з вкладниками, позичальниками, акціонерами, центральним банком, банками-кореспондентами, податковими органами тощо.

У деяких країнах центральні банки залучають від комерційних банків кошти на строкові депозитні рахунки з метою регулювання ліквідності комерційних банків. Кошти комерційних банків («Депозити депозитних установ») становлять у пасивах консолідованого балансу Федеральних резервних банків США трохи більше 3 % від загальної суми пасивів, а в пасивах зведеного балансу Банку Росії («Кошти на рахунках кредитних організацій-резидентів») — близько 20 %. У Банку Росії надлишкові (вільні) резерви комерційних банків (кредитних організацій) розміщуються на кореспондентських рахунках, обо­в’язкові резерви депонуються на окремих резервних рахунках. Крім того, Банк Росії залучає строкові депозити від комерційних банків.

Центральні банки залучають кошти урядових структур. На договірній основі центральні банки ведуть поточні депозитні рахунки державного казначейства, міністерства фінансів та інших урядових структур. На цих рахунках акумулюються податкові надходження, кошти від розміщення державних цінних паперів та інші надходження до бюджету. З цих же рахунків забезпечується фінансування державних видатків. Кошти Державного казначейства становлять у пасивах консолідованого балансу федеральних резервних банків США біля 1 %, а кошти Уряду Російської Федерації — біля 13 % у пасивах зведеного балансу Банку Росії.

Центральні банки відкривають рахунки, на яких розміщуються іноземні депозити, тобто депозити, якими володіють іноземні уряди, іноземні центральні банки, міжнародні валютно-фінансові і кредитні організації. Більшість із цих рахунків — це поточні рахунки. Їх відкриття полегшує розрахунки за міжнародними фінансовими операціями.

Центральні банки можуть одержувати кредити, зокрема від міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій. Так, країни — члени МВФ можуть отримувати кредити у вільно конвертованій валюті для фінансової підтримки економічних реформ і покриття дефіциту платіжного балансу.

Центральні банки можуть емітувати та розміщувати, найчастіше серед комерційних банків, власні боргові зобов’язання. Мета емісії — регулювання ліквідності комерційних банків та грошово-кредитне регулювання економіки. Так, згідно з федеральним законом «Про Центральний банк Російської Федерації» Банк Росії має право емітувати облігації.

Центральні банки формують власний капітал. Характер операцій з формування власного капіталу залежить від форми власності центрального банку — державна чи акціонерна.

Капітал федеральних резервних банків США, які за формою власності є акціонерними, формується шляхом розміщення акцій серед комерційних банків — членів Федеральної резервної системи (ФРС). Кожен комерційний банк зобов’язаний придбати акції федерального резервного банку того округу, де він зареєстрований, на суму, що дорівнює 3 % його власного капіталу. Зі зростанням вартості капіталу банки — члени ФРС зобов’язані додатково купувати акції, щоб підтримати трипроцентний рівень. На вимогу Ради керуючих ФРС згідно з законом сума підписки на акції федеральних резервних банків може бути збільшена вдвічі, тобто до 6 %. Отже, комерційні банки — члени ФРС володіють капіталом федеральних резервних банків своїх округів. Проте це не означає, що вони контролюють політику ФРС або отримують її прибуток. Дивіденди банків — членів ФРС зафіксовані на рівні 6 % на рік від вартості акцій ФРС, що перебувають в їх власності.

Центральний банк Російської Федерації за формою власності є державним банком. Його статутний капітал у розмірі 3 млн руб. сформований за бюджетні кошти. Резерви і фонди Банку Росії формуються за рахунок відрахувань від прибутку за рішенням Ради директорів Банку.

Узагальнюючи зміст пасивних операцій центральних банків, слід зазначити, що в пасивах балансу центрального банку відображаються базові гроші (грошова база, гроші підвищеної ефективності). Базові гроші емітуються в оборот центральним банком у національній валюті; до їх складу входять готівка в обігу і резерви комерційних банків. Існує прямий зв’язок між обсягом базових грошей (грошової бази) і пропозицією грошей (грошовою масою). Зміна обсягу базових грошей справляє мультиплікативний ефект на грошову пропозицію.

Сучасні центральні банки надають низку послуг[8] своїм клієнтам, більшість з яких пов’язана з розрахунково-касовим обслуговуванням комерційних банків та урядових структур. Користуючись підтримкою держави, центральні банки запрова-
джують загальнодержавні системи електронних платежів, що забезпечують здійснення розрахунків на всій території країни. Вони відкривають і ведуть поточні рахунки своїх клієнтів (бан­ків та урядових структур), здійснюють оброблення та інкасу-
вання чеків, організовують кліринг та оплату чеків, векселів та інших розрахунково-платіжних документів, подають клієнтам відомості про операції, проведені за їх рахунками, і про залишок на рахунках.

Важливим видом послуг, що надаються центральним банком, є касове обслуговування клієнтів, пов’язане з прийманням і видачею готівки з каси центрального банку, перевезенням грошово-валютних цінностей та інкасацією грошових знаків. Центральні банки як банкіри і фінансові агенти уряду виступають у ролі консультантів і менеджерів при випуску державних цінних паперів. Вони організовують розміщення державних цінних паперів шляхом проведення аукціонів, здійснюють їх погашення за дорученням і за рахунок емітентів. Центральні банки пропонують своїм клієнтам послуги з управління портфелем цінних паперів — зберігання, переказування, інкасування цінних паперів.


[1] У деяких країнах, як виняток, центральному банку дозволяється обслуговувати нефінансові організації і населення. Так, згідно з федеральним законом «Про Центральний банк Російської Федерації» Банк Росії має право обслуговувати клієнтів, що не є кредитними організаціями, у регіонах, де відсутні кредитні організації. Банк Англії веде рахунки своїх співробітників і пенсіонерів. У період Великої депресії 1929—1933 Федераль­ним резервним банкам США дозволялося з метою післякризової відбудови економіки країни надавати кредити підприємствам реального сектору економіки.

[2] Золотий запас формується з монетарного золота. Це — високочисте золото у формі монет та зливків світового стандарту не нижче 995 проби.

[3] Запаси іноземної валюти центральні банки розміщують у високоліквідні цінні папери іноземних держав — надійних емітентів, на кореспондентських і депозитних рахунках у першокласних банках-нерезидентах. Незначна частина резервів може зберігатися центральними банками у готівковій формі для забезпечення поточних потреб на внутрішньому ринку.

[4] Резервна позиція у МВФ складається з резервного внеску до Фонду та кредитної позиції країни — члена МВФ. Резервний внесок до Фонду сплачується країною у розмірі до 25 % її квоти у СДР або вільно конвертованих валютах інших країн-членів. Квота визначається Радою керуючих для кожної країни-члена і залежить від її економічного потенціалу та місця у світовій економіці. Валютні кошти в межах резервного внеску в МВФ країна може отримати на першу вимогу. Кредитна позиція у МВФ виникає у разі надання Фондові країною-членом позики.

[5] СДР, або СПЗ (спеціальні права запозичення), — міжнародні резервні і платіжні кошти, що випускаються МВФ і розподіляються серед країн — членів Фонду пропорційно до їхньої квоти.

[6] Якщо центральний банк здійснює касове обслуговування господарської клієнтури
і населення, то в цьому разі він може безпосередньо емітувати (випускати) готівку
в оборот.

[7] У США монети карбуються Державним казначейством. Федеральні резервні банки купують у казначейства монети, збільшуючи таким чином свої запаси монет, а кошти зараховують на відкриті у них поточні рахунки казначейства.

[8] Банківські послуги — певний набір дій банківської установи, які здійснюються на замовлення та в інтересах клієнта у сфері грошово-кредитних відносин без залучення додаткових резервів. Вони не збільшують банківських вимог, слабо посилюють їх ризики, не передбачають формування нових резервів. (Енциклопедія банківської справи України. — К.: Молодь: Ін.Юре, 2001. — С. 72.)








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)