Головна Головна -> Підручники -> Підручник Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної) скачати онлайн-> 2.6. Аудит Національного банку України

2.6. Аудит Національного банку України



Контроль є складовою управління суспільним відтворенням. Будь-яке суспільство не може нормально функціонувати і розвиватися без чітко організованої системи контролю за вироб­ництвом і розподілом суспільного продукту та іншими сферами
суспільного життя.

Контроль являє собою діяльність, спрямовану на попередження, фіксацію й усунення порушень та недоліків у різних сферах суспільного життя.

Поняття контроль є багатогранним, відображає різні аспекти його реалізації. Глибшому усвідомленню самого поняття «контроль» сприяє його поділ на окремі види, тобто класифікація контролю.

Залежно від організаційних форм розрізняють державний, відомчий, внутрішньогосподарський та аудиторський контроль.

Державний контроль здійснюють державні органи контролю та управління, наприклад державна контрольно-ревізійна служба, державна податкова адміністрація тощо. Згідно з Законом України «Про Національний банк України» у частині руху коштів Державного бюджету України, аналізу виконання кошторису фінансову перевірку Національного банку здійснює Рахункова палата.

Відомчий контроль здійснюють міністерства, інші центральні органи державного управління. В Україні координація та методичне забезпечення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах, а також контроль за станом цієї роботи здійснюється органами державної контрольно-ревізійної служби. До відомчого контролю можна віднести наглядову діяльність НБУ, яка охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог законодавства щодо здійснення банківської діяльності.

Внутрішньогосподарський контроль за діяльністю структурних підрозділів здійснюється в товариствах, установах їхніми керівниками і спеціалістами, штатними контролюючими працівниками. Внутрішньобанківський контроль спрямований на перевір­ку дотримання спеціалістами банку встановлених процедур, правил і повноважень у ході прийняття управлінських рішень, вимог законодавства, нормативно-правових актів та внутрішніх нормативних банківських документів, а також забезпечення ефективності управління банком і ризиками, пов’язаними з банківською діяльністю.

Аудиторський контроль здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, які уповноважені суб’єктами господарювання. Він може здійснюватися з ініціативи суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених чинним законодав­ством.

Залежно від джерел інформації, що використовуються при здійсненні контролю, він поділяється на документальний та фактичний. Документальний контроль полягає у визначенні достовірності та відповідності чинному законодавству господарських операцій на основі первинних документів, облікових регістрів і звітності, у яких вони знайшли своє відображення. Фактичним називається контроль, за якого якісний та кількісний стан об’єк­та, що перевіряється, визначається за допомогою обстеження, перерахування, інвентаризації тощо. Зазначені види контролю тісно взаємозв’язані, і лише їх спільне здійснення дає змогу встановити фактичний стан об’єкта контролю.

З огляду на час здійснення контроль поділяють на попередній і наступний. Попередній контроль здійснюється до прийняття управлінських рішень, виконання господарських операцій і відображення їх у бухгалтерському обліку. У банках попередній контроль передує виконанню банківських операцій чи наданню послуг. У свою чергу, залежно від економічної сутності банківської операції чи послуги попередній контроль може бути тільки первинним або первинним і додатковим. Первинний контроль здійснюють, як правило, відповідальні виконавці, які отримують документи для оформлення операцій чи послуг від клієнтів і пра­цівників банку. Додатковому контролю підлягають операції, які мають для банку важливе значення. Перелік таких операцій та порядок їх контролю визначаються банками самостійно з урахуванням вимог чинного законодавства.

Наступний контроль здійснюється після виконання господарської операції та відображення її в бухгалтерському обліку на основі даних, зафіксованих у первинних документах, облікових регістрах і звітності. Він має на меті з’ясувати найістотніші фак­тори, причини, що позитивно й особливо негативно вплинули на раніше виконані банківські операції. Наступний контроль допомагає виявити недоліки попереднього контролю і з’ясувати їхні причини, а також визначити конкретні шляхи поліпшення і недопущення у подальшому виявлених недоліків та порушень.

Залежно від суб’єктів контролю розрізняють зовнішній та внутрішній контроль. Зовнішній контроль провадиться незалежними суб’єктами контролю, зокрема аудиторськими фірмами, державними контрольними органами тощо. Внутрішній контроль реалізується органами управління, спеціальними структурними підрозділами і працівниками.

Залежно від форми проведення та системи контрольних дій розрізняють перевірку, ревізію та аудит. Перевірка являє собою обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності товариства, установи або їхніх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія — це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства, установи, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірності обліку й звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складаєть-
ся акт.

Аудит, відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність», — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо стану фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит поділяється на зовнішній і внутрішній. Зовнішній
аудит
проводиться незалежним (зовнішнім) аудитором (аудиторською фірмою) для визначення стану банку на основі аналізу обліку і звітності, а також має на меті підтвердження (непідтвердження) фінансової звітності банку. Згідно з положеннями Закону України «Про Національний банк України» Рада Національного банку не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит НБУ і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку. Національний банк зобов’язаний відповідно до укладеного з аудиторською фірмою договору надавати звітність та інформацію, необхідну для проведення аудиторської перевірки.

Відповідно до міжнародних стандартів аудиту зовнішній ауди­тор має одержати достатнє підтвердження щодо відсутності суттєвих помилок у фінансовій звітності, а також достатнє уявлення про систему внутрішнього контролю та діяльність внутрішнього аудиту в банку. З метою підвищення якості та оперативності проведення аудиту, а також зменшення витрат на його проведення зовнішні аудитори можуть координувати свою роботу з внутрішніми аудиторами, з’ясовувати адекватність внутрішнього аудиту цілям зовнішнього.

За підсумками аудиту складається аудиторський висновок. Рада Національного банку, відповідно до ст. 9 Закону «Про Націо­нальний банк України», розглядає аудиторський висновок та за­тверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку.

Внутрішній аудит — це незалежна діяльність аудиторської служби банку з перевірки й оцінки діяльності центрального апарату та структурних підрозділів банку в його інтересах. Внутрішні аудитори здійснюють більш глибокий (ніж зовнішні аудитори) аналіз, перевірку, оцінку та вивчення різних аспектів банківської діяльності. Це пов’язано з функціями, які притаманні внутрішньому аудиту. Основні завдання внутрішнього аудиту в банках полягають у такому:

1) забезпечення відповідної схоронності банківських активів, документів, майна та цінностей;

2) перевірка та оцінка адекватності та ефективності системи внутрішнього банківського контролю;

3) проведення ідентифікації та управління банківськими ризиками;

4) перевірка дотримання структурними підрозділами банку чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ у процесі здійснення банківських операцій;

5) перевірка повноти й достовірності даних бухгалтерського обліку й звітності, відповідності правил їх ведення і складання чинному законодавству;

6) розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому;

7) оцінювання нинішніх дій банку з погляду досягнення стратегічних цілей і завдань у майбутньому;

8) надання працівникам функціональних підрозділів банку консультацій з різноманітних питань, пов’язаних з банківською діяльністю.

Аудит з погляду часу здійснення належить до наступного контролю. Він поєднує у собі прийоми і методи фактичного і документального контролю, що дає змогу найбільш повно і змістовно перевірити операції банку, ефективність використання ресурсів, які перебувають у розпорядженні банку. Особливості аудиту у банках обумовлені специфікою документального та облікового оформлення операцій, а також розвинутою системою внутрішньобанківського контролю.

Національний банк контролює діяльність своїх структурних підрозділів шляхом проведення внутрішнього аудиту, який здійснює Департамент аудиту НБУ. Цей Департамент є самостійним структурним підрозділом Національного банку України, який безпосередньо підпорядкований Голові Національного банку. Очолює Департамент аудиту директор, який призначається на посаду і звільняється з неї Головою Національного банку України. Департаменту підпорядковуються відділи (сектори) внутрішнього аудиту при територіальних управліннях. Ці відділи (сектори) не мають права самостійно приймати рішення про прове­дення будь-яких перевірок за дорученням правоохоронних органів, органів контролю та місцевого самоврядування. Отже, структура апарату аудиту НБУ побудована так, що забезпечує незалежність аудиторів від керівників об’єктів, які контролюються.

Залежно від організаційної ознаки аудит структурних підрозділів НБУ може бути плановим, що здійснюється відповідно до плану роботи служби аудиту, неплановим та раптовим, якщо вони здійснюються за необхідності та за дорученням Голови НБУ або директора Департаменту аудиту.

Аудит структурних підрозділів НБУ може мати тематичний і комплексний характер. Тематичний аудит прояснює стан справ окремих ділянок банківської діяльності. Під час комплексного аудиту перевіряються усі напрями господарсько-фінансової діяльності установ та структурних підрозділів Національного банку України, підвідомчих йому підприємств і організацій за певний проміжок часу. Він дає змогу одержати інформацію, яка відображає фактичний майновий та фінансовий стан суб’єкта, що перевіряється, та результати його діяльності за певний проміжок часу. Перелік питань комплексного аудиту затверджується НБУ і включає, зокрема: контроль за зберіганням та схоронністю готівки і цінностей у касах і сховищах та організацією емісійно-касової роботи; стан організації охорони, пропускного та внурішньооб’єктового режиму; виконання основних функцій у сфері валютного контролю та ліцензування; виконання основних функцій у сфері банківського нагляду; перевірку організації внутрішнього контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів під час здійснення банківських операцій; контроль за виконанням кошторису поточних доходів та видатків; стан обліку основних засобів, нематеріальних активів; перевірку діяльності служби перевезення цінностей та організації інкасації; перевірку інформаційних систем тощо.

Залежно від повноти охоплення банківських операцій аудит може проводитися суцільно, вибірково і комбіновано.

Суцільно проводять аудит, коли необхідно перевірити лише найважливіші й найбільш складні операції, а також коли виявлені значні недоліки, порушення чи зловживання. Під час такого ауди­ту перевіряються за певний період усі без винятку первинні документи з банківських операцій, записи в облікових регістрах та звітності. Цей вид аудиту найефективніший, однак і найбільш трудо­місткий.

Вибірковий аудит передбачає перевірку банківських операцій, первинних документів і облікових регістрів за визначені аудитором проміжки часу всередині періоду аудиту. При цьому великого значення набуває правильність відбору банківських документів та облікових регістрів для перевірки. Відбір документів та облікових регістрів робиться за більш чи менш тривалий період, протягом якого можуть повторюватися порушення, недоліки чи зловживання.

У низці випадків здійснюється комбінований аудит, який поєднує у собі ознаки суцільного і вибіркового. Банківські операції, де можливі великі зловживання і порушення, перевіряються у суцільному порядку, а всі інші — у вибірковому. Якщо під час вибіркового проведення аудиту будуть виявлені зловживання та інші серйозні порушення, то слід провести суцільну перевірку документів і записів в облікових регістрах, що стосуються відповідних банківських операцій.

Аудит структурних підрозділів НБУ здійснюється на підставі наказу про проведення аудиту. Він може проводитися групою працівників або одним працівником (аудитором). Склад робочої групи та її керівника затверджує Голова НБУ або директор Депар­таменту аудиту. Для проведення аудиту можуть залучатися спеціалісти структурних підрозділів центрального апарату.

Важливе місце в організації аудиту посідає планування та звітність про роботу служби аудиту. Плановий аудит структурних підрозділів здійснюється службою аудиту на основі плану роботи департаменту аудиту, який затверджує Голова національного банку за поданням директора Департаменту аудиту. При плануванні має передбачатися, щоб структурні підрозділи підлягали аудиту щорічно з тих видів господарсько-фінансової діяльності та іншої діяльності, які мають високий ступінь ризику. Аудит охоплює період починаючи з наступного місяця після попереднього аудиту з урахуванням умов, що склалися в кожному конкретному випадку.

Термін проведення аудиту визначає Голова Національного банку України або директор Департаменту аудиту. Директор Департаменту аудиту на прохання керівника структурного підрозділу, який перевіряється, може перенести початок або призупинити аудит, але не більше ніж на п’ять робочих днів.

Значна увага приділяється проведенню аудиту без направлення робочої групи до структурного підрозділу. Це робиться з метою зменшення випадків відволікання спеціалістів структурного підрозділу НБУ від виконання своїх обов’язків. У такому випадку структурний підрозділ надає Департаменту аудиту документи та підготовлені відомості за формами, у терміни та в порядку, які визначені в запиті директора Департаменту аудиту.

Аудит структурних підрозділів НБУ складається з кількох етапів, кожний з яких передбачає розв’язання конкретних завдань, а в сукупності вони спрямовані на реалізацію головної мети аудиту — аналізу та оцінювання адекватності, ефективності та достатності застосування механізмів системи внутрішнього контролю, стану управління ризиками, повноти, своєчасності та достовірності звітності, дотримання нормативно-правових актів, розв’язання інших питань, пов’язаних з діяльністю структурних підрозділів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

На першому етапі здійснюється підготовка до аудиту, яка пов’язана з отриманням більш повної картини про діяльність об’єкта аудиту, підготовкою програми та робочого плану аудиту, інших необхідних матеріалів. Вивчення об’єктів, що підлягають аудиту, базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: бухгалтерські і статистичні звіти; аудиторські звіти за результатами аудиту, здійсненого у попередні періоди; накази і постанови Правління НБУ; інші офіційні матеріали Національного банку.

На основі вивчення матеріалів, які характеризують діяльність підрозділів, що будуть перевірятися, та виходячи з поставлених перед аудитом завдань визначається перелік питань аудиту струк­турного підрозділу.

Другий етап аудиту — безпосереднє проведення аудиту на об’єкті. Після прибуття на місце керівник робочої групи аудиту пред’являє керівникові структурного підрозділу, що підлягає перевірці, копію наказу або посвідчення про проведення аудиту. Керівник структурного підрозділу зобов’язаний створити учасникам робочої групи аудиту відповідні умови для якісного проведення аудиту.

Оскільки кожна банківська операція оформляється відповідними документами, остільки аудитори оцінювати достовірність та законність здійснених операцій починають насамперед із перевірки банківських документів, особливо первинних, що обґрунтовують, підтверджують господарські операції та надають юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Без використання методичних прийомів перевірки первинної документації, записів у облікових регістрах і звітності неможлива ніяка контрольна діяльність. У процесі аудиту застосовуються добре відомі та надійні прийоми і методи контролю. Зокрема, можна виділити такі прийоми документального контролю, як фор­мальну, арифметичну, хронологічну, логічну, зустрічну перевірку
документів, оцінку документів на основі даних кореспонденції рахунків, перевірку по суті, спостереження тощо.

Крім методів і прийомів документального контролю, під час аудиту застосовуються прийоми фактичного контролю, особливо інвентаризація. Остання забезпечує відповідність облікових даних про обсяг коштів, грошових зобов’язань та майна їхній фактичній величині.

Наступний, третій, етап аудиту передбачає оформлення його результатів.

За результатами аудиту члени робочої групи складають проміжні акти окремо з кожного питання робочого плану, що перевірялося. У разі виявлення недостачі коштів, товарно-матеріальних цінностей та необхідності вжиття термінових заходів для усунення виявлених перевіркою порушень чи зловживань, не чекаючи закінчення аудиту, може бути складений окремий (проміжний) акт. Проміжні акти складаються також за підсумками ревізій оборотної каси, каси перерахування, грошових сховищ, здійснених контрольних обмірів тощо.

На підставі проміжних актів перевірок протягом 10 днів після закінчення аудиту керівником та членами робочої групи складається аудиторський звіт. Він є єдиним офіційним документом про результати аудиту структурного підрозділу. Форма аудиторського звіту визначається директором Департаменту аудиту. У цьому звіті зазначаються висновки та пропозиції робочої групи, відображаються недоліки та порушення, що були виявлені під час перевірки, з посиланням на конкретні статті, пункти нормативно-правових актів, які було порушено. В окремих випадках, коли за дорученням Голови Національного банку здійснювалася перевірка чи аналіз фактів невиконання рішень Ради Національного банку України, постанов Правління НБУ та наказів Національного банку, аудиторський звіт може бути складений на підставі пояснень посадових осіб, без складання актів перевірки.

Складання аудиторського звіту може відбуватися у структурному підрозділі НБУ або за місцем розташування департаменту аудиту НБУ.

Важливим етапом аудиту є реалізація його висновків та пропозицій. Основними формами реалізації висновків аудиту є:

1)   усунення недоліків і порушень безпосередньо під час їх виявлення у процесі аудиту;

2)   обговорення наслідків аудиту безпосередньо на об’єкті, що перевіряється;

3)   складання структурним підрозділом плану заходів, що спрямовані на усунення виявлених порушень і недоліків, та приступання до його виконання;

4)   розроблення пропозицій та рекомендацій щодо усунення виявлених недоліків і порушень з метою запобігання їх у подальшому;

5)   подання доповідної записки Голові Національного банку за наслідками аудиту;

6)   надсилання структурним підрозділам центрального апарату НБУ відповідно до їх компетенції висновків про підсумки аудиту для вжиття відповідних заходів. Ці заходи можуть включати підготовку пропозицій про внесення змін до законів України або нормативно-правових актів НБУ, роз’яснень усім структурним підрозділам НБУ, включення проблемних питань до планів навчань, семінарів та перевірок.

Ефективність аудиту значною мірою залежить не лише від якості його здійснення, а й від організації контролю за виконанням рішень, прийнятих за висновками аудиту. У практичній роботі НБУ застосовуються різні способи контролю за виконанням ухвалених за висновками аудиту рішень: одержання письмових звітів про виконання пропозицій та рекомендацій за висновками аудиту; перевірка виконання рішень, ухвалених за висновками аудиту, за даними звітності та іншими матеріалами, що надходять від структурних підрозділів, які аудитувалися; перевірка на місці, яка здійснюється працівниками служби аудиту; перевірка прийнятих рішень у ході наступного аудиту структурного підрозділу.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)