Головна Головна -> Підручники -> Підручник Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної) скачати онлайн-> 5.3. Становлення та розвиток міжбанківських розрахунків в Україні

5.3. Становлення та розвиток міжбанківських розрахунків в Україні



Щоб краще зрозуміти нинішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути її історичне коріння. З 1930 р. до недавніх реформ єдина банківська система обслуговувала весь Радянський Союз.

Держава володіла всіма коштами підприємств, платіжні опе­рації здійснювалися через внутрішньобанківські перекази. При цьому основною вимогою до системи розрахунків та її відмітною рисою був контроль, а не оперативність, зручність або надійність.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була запроваджена в 1933 р. У цю саму систему були включені й установи Зовнішторгбанку («Внешторгбанка») СРСР. Щоріч­но за міжфілійними оборотами в СРСР здійснювалося до 200 млн операцій.

Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказуванням сум за рахунками у різних установах однієї системи банку. У міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції — дві філії, що кореспондували між собою. Одна з них видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початкове проведення, її умовно називають «філією А». Друга виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи відповідний оборот, її умовно називають «філією Б». Кожна установа могла виступати як в одній, так і в іншій ролі.

Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які складалися та спрямовувалися в розрахунково-касові центри (РКЦ) при центральному банку або в процесингові центри головного банку. Авізо зазвичай пересилалися засобами спецпошти (паперові поштові авізо) або телеграфом (телеграфні авізо). Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, однак загалом у межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершенням (тобто своєчасним отриманням філією Б та відображенням платіжної операції в обліку). Операції з обліку та контролю МФО за ручного оброблення документів мали значну питому вагу в загальному обсязі обліково-операційної роботи, і тільки застосування комп’ютерів та відповідного програмного забезпечення скоротило час та зменшило трудоміст­кість операцій.

Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки вимагала особливо чіткої організації та суворого контролю всіх етапів проходження платіжних документів.

Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного обмеження діяльності установ банку, бо платіж здійснювався в будь-якому разі, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому неможливо було чітко розмежувати ресурси банків. Крім того, нерідко траплялися помилки під час складання документів. Якщо працівник РКЦ не помічав помилок, то дефектний документ брався до оброблення. Це призводило до повторних запитів філії «А» до РКЦ і вимагало повторних відповідей, що збільшувало час оброблення. Типовою помилкою було також неповне оформлення авізо. Унаслідок зазначених вад моделі розрахунків через МФО в них «зависали» величезні суми.

Як показав багаторічний досвід діяльності Держбанку, розрахунки в межах одного банку успішно здійснювалися за умов централізовано керованої економіки. Централізоване керування як Держбанком, так і його клієнтами-підприємствами забезпечувало відносну стабільність такої схеми розрахунків, незважаючи на згадані її вади. У деяких країнах аналогічна система розрахунків успішно застосовується між філіями та відділеннями одного банку.

Політичні зміни, що відбулися на території Радянського Союзу, спричинили істотні зміни і в системі банківських розрахунків. Ці зміни були зумовлені передусім дезінтеграцією радянської платіжної системи. Монобанківська система зникла наприкінці 80-х років і поступилася місцем дворівневій банківській системі.

Загалом в еволюції міжбанківських розрахунків в Україні можна вирізнити три етапи, що відповідають етапам реорганізації банківської системи в цілому.

Першим етапом (1988—1991 рр. — ще за часів входження України в СРСР) можна вважати розвиток елементів ринкової економіки в господарському механізмі. У державних банках почала з’являтися нова клієнтура — приватні підприємці. Але механізми розрахунків не змінювалися. Був збережений порядок розрахунків за МФО. Він поширювався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб’єкти господарювання мали всі атрибути юридично самостійних осіб, але при цьому включалися в єдину державну банківську мережу. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розрахунково-касові операції, вели облік за загальними правилами. Надалі передбачалося забезпечити фінансову самостійність банків. Однак це завдання було нереальним, зокрема і через механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл готівки між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кредити за рахунок Держбанку. Ці кредити були за характером знеособленими, безстроковими та безкоштовними, що не можна вважати нормальним явищем.

Як наслідок, Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спеціалізованих банків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської системи, зокрема змінювати норми обов’язкових резервів і процентних ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредитної політики, і саме «монобанк» в особі Держбанку як основи однорівневої банківської системи був заінтересований у переході до дворівневої банківської системи.

Ключовим моментом другого етапу (1991—1994 рр.) реформування банківської системи була реструктуризація мережі
банків:

― створення Національного банку України (НБУ);

― формування Національним банком України власної мережі регіональних управлінь;

― перетворення установ державних спеціалізованих банків у самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк, «Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків;

― утворення нових комерційних банків. Створюються банки «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонерних товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів.

Діяльність комерційних банків будувалася на власних та залучених ресурсах, їм була надана самостійність у визначенні об’єктів кредитування, строків депозитів і кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 р. взаємні розрахунки між комерційними банками стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентських рахунків один у одного або через рахунки, відкриті в Національному банку України.

У 1992—1993 рр. в Україні використовувалася модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкритими в регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ — розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там відкривалися кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідному регіоні України.

Після безпосереднього переказування коштів на адресу банку-кореспондента така модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, відкритих у РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, несвоєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижувало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувалися в повній сумі платежів між суб’єктами господарювання.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався залежно від стану комерційного банку в цілому як юридичної особи за «консолідованими» кореспондентськими рахунками.

У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної систем України. У 1992 р. було розроблено «Концепцію створення системи електронного грошового обігу». Ця концепція передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп’ютерною технологією. Така система має назву «система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу» (СЕГО). Вона є розвитком традиційних видів платіжних послуг на основі нової методології.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комер­ційних банків, збільшення кількості суб’єктів підприємницької
діяльності сприяли зростанню суспільної заінтересованості у створенні загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила їхню надійність і безпеку.

З огляду на недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їхнього боку ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, марно було сподіватися на створення подібної системи «знизу», через поступове добровільне об’єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України був змушений нав’язувати комерційним банкам свою політику та свою технологію в галузі створення електронної си­стеми міжбанківських розрахунків. Водночас необхідно було враховувати різні фінансові можливості банків та рівень кваліфікації їхнього персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

Отже, реальністю були обумовлені такі основні риси розробленої системи електронних міжбанківських розрахунків:

1) невисока вартість розроблення та експлуатації (включаючи витрати на технічне обладнання);

2) надійність та уніфікованість програмних і апаратних засобів системи;

3) стислі строки впровадження;

4) простота експлуатації програмно-технічних засобів, особливо засобів, призначених для комерційних банків;

5) невеликі витрати часу та коштів на навчання персоналу.

Базовими рішеннями під час створення системи були:

― цілковита відмова від паперових носіїв інформації;

― використання персональних комп’ютерів;

― ієрархічно-мережева побудова системи.

У процесі створення системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України (або «системи електронних платежів» — «СЕП») були розроблені фахівцями Національного банку. На 1 січня 1994 р. практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дало змогу відмовитися від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку та конфіденційність банківської інформації.

Упровадження системи електронних платежів України дало змогу досягти таких принципових результатів:

― прискорення виконання розрахунків та обігу коштів;

― зменшення документообороту;

― зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов’язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

― вивільнення грошової маси;

― посилення контролю за станом грошової маси у державі, поява нових можливостей впливу з боку Національного банку на цей стан;

― підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів;

― значне зниження збитків держави та підприємців, які виникали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості виконання розрахунків та використання підроблених платіжних документів.

Можна без перебільшення зробити висновок, що впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень.

Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє сьогоднішні потреби економіки України. Це, зокрема, довів і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 р., коли у зв’язку з упровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився у 2—3 рази і висувалися підвищені вимоги до швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала поставлені перед нею в цей час завдання. Так, 30 серпня 1996 р. СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трлн крб. Це стало переконливим підтвердженням правильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни.

СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, розширення спектра послуг банкам — учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

Одночасно зі створенням СЕП комерційні банки активно розробляли й упроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси «Операційний день банку» (ОДБ)). Це — програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одним із завдань таких систем є, зокрема, автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

Оскільки СЕП дала змогу практично уникнути затримання платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їхніх клієнтів стало доцільним використання систем «клієнт—банк» для розрахунків у електронній формі між клієнтом банку та банком.

Деякі банки, що мають розгалужену систему філій, для здійснення розрахунків у електронній формі між своїми філіями створювали власні платіжні системи, так звані внутрішньобанківські платіжні системи (ВПС). Це — програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об’єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об’єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕП.

Створення ОДБ та ВПС відбувалося паралельно зі створенням та розвитком СЕП. Національний банк України практично не обмежував діяльності комерційних банків щодо створення таких систем, контролюючи лише узгодження їх функціонування з СЕП.

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих корес­пондентських відносин з метою прискорення розрахунків. Ура­ховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками України встановлюються як виняток. Цей виняток може бути пов’язаний зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер. Наприклад:

― під час здійснення операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;

― під час розрахунків між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.

Щоразу дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає Національний банк України, за наявності обґрунтування банками доцільності цього.

Платіжна система України складається на поточний момент з таких компонентів:

― система електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

― системи автоматизації роботи банків (програмні комплекси САБ);

― внутрішньобанківські платіжні системи;

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися:

― засобами системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ);

― засобами власної внутрішньобанківської платіжної системи (ВПС);

― через установлення прямих кореспондентських відносин між комерційними банками.

Система електронних платежів Національного банку України — це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків в електронній формі між: банківськими установами (та їхніми філіями) як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків один перед одним на території України.

Система електронних платежів НБУ виконує такі функції:

― здійснення розрахунків між банками України в національній валюті України та в низці іноземних валют;

― ефективне використання тимчасово вільних ресурсів
банків;

― забезпечення контрольних функцій Національного банку за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;

― надання інформаційних послуг учасникам розрахунків;

― обмін екстреною інформацією стосовно проведення розрахунків;

― забезпечення надійності розрахунків;

― багатоступеневий контроль вірогідності даних на всіх стадіях розрахунків;

― багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу, використання, викривлення та фальсифікації на всіх стадіях оброблення;

― створення механізму впливу НБУ на порушників чинного законодавства та норм банківської діяльності методом обмеження їх обслуговування в СЕП.

Розрахунки за допомогою СЕП регламентуються відповідними документами Національного банку України. Це інструкції НБУ «Про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті» та «Про безготівкові розрахунки в України в націо­нальній валюті».

Порядок виконання міжбанківських розрахунків через внутрішньобанківські платіжні системи регулюється нормативними документами банків.

СЕП побудована як деревоподібно-мережна структура. На її нижньому рівні містяться банки — учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РП). Це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки, що є учасниками СЕП відповідного регіону.

Центральна розрахункова палата (ЦРП) — установа НБУ, яка забезпечує функціонування системи електронних міжбанківських переказів (СЕМП) у цілому, а також здійснює функції РП для банківських установ м. Києва і Київської області та забезпечує віртуальні банківські регіони. СЕМП складається із системи електронних платежів (СЕП) та системи термінових переказів (СТП).

Система електронних платежів складається з:

― прикладного програмного забезпечення;

― телекомунікаційного середовища;

― засобів захисту інформації.

До прикладного програмного забезпечення входять:

― програмно-технічні комплекси автоматизованих робочих місць (АРМ) СЕП, призначені для виконання власне розрахунків;

― системи резервування роботи СЕП, призначені для забезпечення поновлення її роботи у разі збоїв, відмов обладнання або інших надзвичайних ситуацій;

― інформаційно-пошукова система, призначена для одержання довідкової інформації про проходження платежів.

Програмне забезпечення СЕП складається із програмно-технічних комплексів — автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП: ЦРП, РП і банківська установа.

Рівень Центральної розрахункової палати. На цьому рівні застосовується програмно-технічний комплекс АРМ-1 і АРМ ІПС. Він призначений для керування роботою РП у масштабах України. АРМ-1 виконує:

― перевірку правильності та узгодженості функціонування РП;

― синхронізацію роботи СЕП, тобто визначає час виконання учасниками основних операцій;

― контроль та балансування міжрегіональних оборотів;

― захист системи від несанкціонованого втручання;

― надання звітної інформації в цілому по системі;

― виявлення аварійних ситуацій та спроб несанкціонованого доступу.

Рівень регіональних розрахункових палат. На даному рівні використовується програмно-технічний комплекс АРМ-2. Це — комплекс програмних та технічних засобів, призначений для обслуговування банків регіону та організації взаємодії з іншими розрахунковими палатами. АРМ-2 здійснює:

― обмін електронними розрахунковими документами та технологічною інформацією між РП і банками цього регіону — учасниками СЕП;

― ведення технічних кореспондентських рахунків банків ре-
гіону;

― обмін електронними розрахунковими документами з АРМ-2 інших РП;

― синхронізацію роботи учасників СЕП у межах регіону;

― бухгалтерський та технологічний контроль за проходженням платежів;

― захист електронних розрахункових документів від несанкціонованого втручання;

― застосування санкцій до порушників технології;

― передавання результатів розрахунків на кінець робочого дня до САБ регіонального управління Національного банку для відображення проходження коштів через СЕП на реальних коррахунках;

― обмін з АРМ-1 ЦРП інформацією контрольного, технологіч­ного та звітного характеру;

― надання звітних документів за підсумками проходження платежів на рівні АРМ-1, АРМ-2, АРМ-НБУ;

― довідкові функції.

Рівень банків — учасників СЕП. На цьому рівні використовується програмно-технічний комплекс АРМ-НБУ. Це — комплекс програмних і технічних засобів, призначений для передавання, приймання та перевірки файлів СЕП між банком — учасником розрахунків і регіональною розрахунковою палатою. АРМ-НБУ виконує:

― перевірку коректності пакетів електронних розрахункових документів, підготовлених банком;

― обмін пакетами платіжних документів та службовою (технологічною) інформацією з РП;

― передавання електронних розрахункових документів від/до САБ банку;

― захист документів від несанкціонованого втручання;

― довідкові функції.

Електронні платіжні документи, що приймаються в СЕП, готуються в САБ банківської установи. САБ має забезпечувати коректне формування і захист електронних розрахункових документів та службових повідомлень СЕП відповідно до вимог Національного банку.

Компоненти системи (програмне забезпечення АРМ СЕП, програмні та апаратні засоби захисту, програмні засоби електрон­ної пошти НБУ) надаються учасникам СЕП відповідними РП. РП і ЦРП отримують їх від структурних підрозділів Національного банку, у функції яких входить розроблення і впровадження нових версій компонентів системи.

З метою підвищення надійності та ефективності роботи СЕП Національний банк може змінювати технологічну структуру системи та шляхи програмно-технічної реалізації її компонентів і вимагати від учасників відповідної адаптації їх програмно-технічних засобів САБ та технології роботи банків у СЕП. Терміни інформування учасників розрахунків про необхідність внесення змін до програмно-технічного забезпечення визначаються Національним банком. Заміна програмно-технічних засобів і технології електрон­них розрахунків відбувається за розпорядженням ЦРП у разі по-
треби після дослідної експлуатації системи у нових технологічних умовах. Учасниками СЕП є банківські установи України.

Безпосереднє обслуговування клієнтів банків цією системою не здійснюється.

Права та обов’язки учасників СЕП регулюються двосторонніми угодами банків-учасників з регіональними управліннями НБУ — на ведення кореспондентських рахунків та на здійснення розрахунків у мережі розрахункових палат. Передбачена типова форма угоди.

СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в націо­нальній валюті України. Вона є системою типу «брутто», тобто кожний платіжний документ безпосередньо впливає на кореспондентські рахунки учасників СЕП. Це — замкнута система, тобто грошові кошти циркулюють у замкненому фінансовому просторі та перебувають під суворим емісійним контролем з боку Національного банку.

СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним режимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службовими повідомленнями.

Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними, тобто трансакцію, ініційовану відправником платіжного документа і взяту до виконання в системі, не може відмінити ані її відправник, ані будь-хто інший.

Ініціатива проведення трансакцій належить банку, який дебетує власний рахунок. Право дебетувати рахунок іншого учасника СЕП надане тільки підрозділам Національного банку України для обмежених типів трансакцій.

Пріоритетів оброблення трансакцій за будь-якими ознаками, крім черговості надходження в систему, не існує. Обмеження на суми трансакцій не обумовлені. Технологічно сума кредитової трансакції обмежена поточним значенням залишку рахунка банку — ініціатора трансакції.

Трансакції відображаються в режимі реального часу на технічних рахунках банківських установ. Унаслідок цього:

― учасники розрахунків мають необхідну інформацію для прогнозування ліквідності;

― платіжні трансакції приймаються до системи за умови відсутності овердрафту кореспондентського рахунка платника.

Обмін платіжними документами організований у пакетному режимі, технологічними циклами приймання-передавання, довжина яких варіюється залежно від поточних потреб.

Здійснюється транзитний рахунок для відображення трансакцій, які були ініційовані, але не завершені протягом одного банківського дня. Це дає змогу організовувати асинхронну роботу учасників СЕП з урахуванням специфіки можливостей кожного з них (наприклад нестійкої роботи каналів зв’язку).

Система електронних платежів є власністю Національного банку України.

Для участі в СЕП комерційний банк установлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду «про відкриття кореспондентського рахунка». Цей рахунок призначений:

— для зберігання власних коштів комерційного банку (зі статутного, резервного та інших фондів);

— для проведення міжбанківських розрахунків цього банку з іншими банками — як платежів клієнтів, так і операцій самого банку.

Кореспондентським називається рахунок, що відкривається комерційному банку — юридичній особі та його філіям у територіальному управлінні НБУ.

Коррахунки ведуться в електронній формі. Раніше вони здійснювалися в підрозділі регіонального управління, що називається «розрахунково-касовий центр». Зараз розрахунки здійснюються через СЕП (яку обслуговують окремі підрозділи регіональних управлінь). Ведення коррахунків банків покладено на операційні відділи регіональних управлінь НБУ (або на операційні управління, залежно від структури відповідного регіонального управління НБУ).

На коррахунку відображаються кошти, фактично наявні у банку, для виконання міжбанківських розрахунків у СЕП. Програмні комплекси, що виконують обмін платіжними документами в системі електронних міжбанківських розрахунків (АРМ-2 СЕП), відокремлені від тих, що ведуть коррахунки САБ. Вони обмінюються інформацією один з одним лише кілька разів на добу. Тому в СЕП введено поняття технічного коррахунка (технічного субкоррахунка). Технічний коррахунок банку — це інформація в електронній формі, яка зберігається безпосередньо в тому програмному комплексі СЕП, котрий виконує обмін платіжними документами з цим банком (АРМ-2). Стан технічного коррахунка поновлюється безпосередньо в момент оброблення платіжних документів банку і фактично відображає стан коррахунка в режимі реального часу. Початкові платежі в СЕП від банку приймаються лише в межах поточного значення залишку на технічному коррахунку цього банку. Відтак гарантується, що банк може використовувати для розрахунків у СЕП лише ті ресурси, які реально у нього є.

У кінці банківського дня АРМ-2 надає учасникам СЕП інформацію про стан їх технічних рахунків на початок та кінець банківського дня, а також перелік усіх міжбанківських електронних розрахункових документів, що оброблялися ними протягом цього дня. Одночасно АРМ-2 передає до територіального управління інформацію про розрахунки, здійснені через СЕП для відображення їх на коррахунках учасників СЕП та інших рахунках у САБ територіального управління.

Під час прийняття в СЕП початкового платежу від банку коррахунок дебетується (зменшується) на суму цього платежу. Під час отримання банком відповідного платежу від СЕП коррахунок кредитується (збільшується) на суму цього платежу.

Комерційний банк повинен відображати у своєму САБ значення свого коррахунка за своєю інформацією про відправлені/прийняті з СЕП платіжні документи (тобто обчислювати внутрішнє значення коррахунка, дзеркально відображати його стан) і порівнювати його з технологічною інформацією про стан коррахунка, яка надається СЕП.

Між моментами прийняття в СЕП платіжного документа від банку «А» та отримання цього документа банком «Б» минає певний час. Зокрема, цей документ може бути отриманий банком «Б» і наступного банківського дня. Для відображення сум платіжних документів, що надійшли через СЕП на адресу банку «Б», але не отримані ним, в САБ ОПЕРУ паралельно з кожним коррахунком від­кривається відповідний йому «Транзитний кореспондентський рахунок для сум, що не були підтверджені протягом робочого дня».

Цей рахунок банку «Б» кредитується наприкінці банківського дня на суму тих платіжних документів, які надійшли протягом цього дня на адресу банку «Б», але не отримані ним, і дебетується в той день, коли банк «Б» отримує платіжні документи, що надійшли на його адресу в попередні банківські дні, але не були тоді отримані (тобто були «зараховані» на транзитний рахунок у попередні банківські дні).

Зауважимо, що кошти банку «Б», які перебувають на транзитному рахунку, ще не можуть бути використані банком (для зарахування на рахунок клієнта, виконання початкових платежів на цю суму тощо).

Якщо коррахунки банків «А» та «Б» ведуться в одному й тому самому регіональному управлінні НБУ, то платежі між цими банками називаються внутрішньорегіональними. Тоді виконуються такі бухгалтерські проведення під час переказування коштів з банку «А» в банк «Б».

Рахунок, з якого «виходить» документ, дебетується; рахунок, на який передається документ, кредитується.

Для інформаційних документів (як дебетових, так і кредитових) зберігається схема руху документів, але зміна значень рахунків за цією схемою не відбувається.

Для реальних дебетових документів зберігається схема руху документів, але порядок дебетування/кредитування рахунків протилежний порядку для кредитових документів. А саме: рахунок, з якого «виходить» документ, кредитується, а рахунок, на який передається документ, дебетується.

Якщо коррахунки банків «А» та «Б» ведуться в різних регіональних управліннях НБУ, то платежі між цими банками називаються міжрегіональними. В САБ кожного регіонального управління (назвемо його регіон 1) ведеться по три рахунки для кожного з інших регіонів (назвемо їх регіон 2… регіон М) — для обліку початкових, початкових непідтверджених та зворотних міжрегіональних оборотів.

Комерційний банк, розташований в одному з регіонів України, має коррахунок у національній валюті в регіональному управлінні НБУ, що відповідає місцю розташування банку, і може мати кілька коррахунків у різних іноземних валютах у ЦМР НБУ.

Кожний банк — учасник СЕП має свій номер (код) за системою МФО. Система позначень банківських установ за допомогою таких номерів склалася історично на терені СРСР та пострадянських країн. У реквізитах платіжних документів «МФО банку-відправника» та «МФО банку-отримувача» визначається, між якими банківськими установами має передаватися цей документ. МФО банку (або кількох банків) містяться практично в усіх розрахункових документах. Тому номер за системою МФО — це ключове позначення банківської установи, що є унікальним у межах України і не змінюється протягом існування цієї установи.

Розрахункові палати на відміну від банківських установ не мають власного МФО. Тому для СЕП не можна використовувати МФО як ідентифікатор для всіх абонентів.

Кожний вузол електронної пошти НБУ має свою адресу — ідентифікатор, що складається з чотирьох символів — букв латинського алфавіту та цифр. Кожний банк — учасник СЕП, Центральна та кожна з регіональних розрахункових палат користуються одним із вузлів електронної пошти НБУ. Саме на цей вузол доставляються всі файли СЕП для даного адресата. Кілька АРМ СЕП можуть бути розташовані на одному й тому самому вузлі електронної пошти (наприклад, АРМ-1 та АРМ-2, що обслуговують Київський регіон). Ідентифікатор вузла електронної пошти називається фізичною (або поштовою) адресою учасни-
ка СЕП.

Зважаючи на те, що за однією фізичною адресою може бути кілька абонентів СЕП, а також унаслідок можливих фізичних переміщень та змін у підпорядкованості банківських установ, фізична адреса не може бути однозначною ідентифікацією учасника СЕП. Тому для однозначної ідентифікації всіх абонентів системи електронних платежів введено електронний ідентифікатор банку (або розрахункової палати) в СЕП. Цей ідентифікатор складається з чотирьох символів — букв латинського алфавіту та цифр. Він є унікальним для кожного з абонентів СЕП. Правила побудови електронного ідентифікатора дають змогу за його змістом зробити деякі висновки щодо типу та місцезнаходження адресата.

Інформація, що використовується в системі СЕП, передається між АРМ СЕП у вигляді файлів. Файл — це сукупність записів визначеної структури і змісту, що зберігається на носії електрон­ної інформації (магнітний диск, жорсткий диск ПЕОМ тощо) та може передаватися каналами зв’язку. Передавання файлів каналами зв’язку розглядатиметься пізніше.

Виконання платежів у СЕП здійснюється за допомогою програмно-технічних засобів під назвою «електронна пошта НБУ». До цієї пошти мають доступ усі банківські установи України та деякі урядові й комерційні організації. АРМ СЕП обмінюються один з одним файлами за допомогою електронної пошти НБУ.

СЕП заснована на пакетному способі передавання інформації. Тобто порція інформації, яка має бути передана від одного АРМ до іншого, оформляється АРМ-відправником у вигляді файла та надсилається електронною поштою АРМ-одержувачу. З моменту відправлення файла з АРМ-відправника та до моменту отримання його на АРМ-одержувачі минає певний час. Крім того, унаслідок ненадійного функціонування ліній зв’язку, розбіжностей у розкладі функціонування окремих учасників СЕП та інших зовнішніх чинників деяка відправлена інформація може:

― не дійти до одержувача взагалі;

― бути пошкодженою;

― потрапити до одержувача двічі.

Тому, крім передавання власне платіжних документів, АРМ СЕП обмінюються один з одним та з САБ банку різноманітною технологічною інформацією. Основна мета таких технологічних файлів (або «службових повідомлень») — забезпечити надійний контроль за станом розрахунків на всіх стадіях проходження платіжних документів через СЕП.

Клієнти комерційних банків не є безпосередніми учасниками системи електронних платежів. Вони виконують свої платежі лише через комерційні банки, які їх обслуговують і які є абонентами СЕП найнижчого рівня.

Комерційний банк готує початкові платіжні документи одним із таких способів:

― операціоніст банку отримує паперові документи від клієнтів і створює на їх основі електронні документи за допомогою програми САБ;

― банк отримує електронні платіжні документи від філій засобами внутрішньобанківської платіжної системи;

― банк отримує електронні документи засобами системи «клієнт—банк» від клієнтавідправника.

Усі ці способи передбачають проходження платіжних документів через САБ банку — учасника СЕП. САБ банківських установ є єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів у СЕП.

Початкові платіжні документи для передавання в СЕП оформляються в САБ у вигляді файла типу А — пакета початкових платіжних документів. Кожний інформаційний рядок файла А містить один платіжний документ. У файлі може бути від 1 до 1000 пла­тіжних документів. В одному файлі А згруповані документи тільки в одній валюті, причому перша буква найменування файла визначає цю валюту.

САБ передає сформовані пакети початкових документів в АРМ-НБУ СЕП, установлений у банку. АРМ-НБУ перевіряє їх на відповідність вимогам, прийнятим у системі електронних платежів, і в разі задоволення всіх умов відправляє пакет платіжних документів електронною поштою в РП, що обслуговує цей банк.

Не дозволяється надходження пакетів платіжних документів та інших файлів СЕП від банків-учасників у СЕП будь-якими іншими шляхами, крім передавання через АРМ-НБУ банку-учасника. У банку одержувача електронні розрахункові документи для кожного клієнта оформляються у вигляді паперового документа під назвою «Реєстр електронних розрахункових документів», який завіряється підписом та печаткою банку. Реєстр замінює паперові документи, що підтверджують зарахування коштів на рахунок клієнта, і видається як додаток до витягу. Для клієнтів, що обслуговуються системою «клієнт—банк», відповідні платіжні документи передаються їм в електронній формі через цю систему.

Комерційний банк зобов’язаний здійснювати оброблення всіх відповідних електронних розрахункових документів у день їх одержання від СЕП у порядку черговості їх надходження і незалежно від змісту. Документи, що не можуть бути коректно оброб­лені банком (наприклад, не існує рахунка клієнта, котрому призначений документ), мають бути занесені на спеціальний рахунок «сум до з’ясування». Ці кошти повертаються їхньому відправникові також через СЕП окремим документом.

Ведення кореспондентських рахунків банків — учасників СЕП здійснюється так. На початку робочого дня кожна РП отримує від відповідного регіонального управління Національного банку інформацію про стан кореспондентських рахунків банківських установ регіону. АРМ-2 приводить стан технічних коррахунків банків у відповідність до стану їхніх реальних коррахунків. Ця інформація негайно надається банкам регіону — учасни­кам розрахунків.

Протягом робочого дня розрахунки банку, які здійснюються через СЕП, відображаються на технічному коррахунку цього банку так:

― у момент отримання пакета початкових документів (А), якщо АРМ-2 приймає його успішно і формує квитанцію Т з нульовим кодом помилки, технічний коррахунок зменшується на суму кредитових документів цього пакета — «банк відправив гроші» (зауважимо: якщо банк відправив початковий дебетовий документ, то технічний коррахунок, навпаки, збільшується на суму цього документа; інформаційні ж документи, що містяться в пакеті, не впливають на стан технічного коррахунка);

― під час формування на АРМ-2 і відправлення в банк пакета відповідних документів (В) технічний коррахунок не змінюється. Відповідні платежі відображаються на коррахунку лише тоді, коли АРМ-2 отримує квитанцію 8 про те, що банк успішно прийняв пакет В. У момент приймання на АРМ-2 квитанції 5 про успішне отримання пакета В банком коррахунок збільшується на суму кредитових документів цього пакета — «банк одержав гроші» (зауважимо: якщо банк отримав дебетовий документ, то технічний коррахунок, навпаки, зменшується на суму цього документа; інформаційні ж документи, що містяться в пакеті, не впливають на стан технічного коррахунка);

― якщо АРМ-2 відхиляє пакет початкових документів (А) або не може нормально прийняти квитанцію 8, або ж квитанція 8 містить ненульовий код помилки (банк не прийняв пакет В), то технічний коррахунок не змінюється.

Якщо немає інших, крім системи електронних розрахунків, джерел надходження або знімання коштів з коррахунка банку, то технічний коррахунок збігається з реальним значенням коррахунка. Тобто СЕП практично підтримує актуальне значення коррахунка банку-учасника в режимі реального часу.

Початкові платежі від банків (файли А) приймаються лише в межах поточної суми на технічному коррахунку. Тобто файл А не буде прийнятий від банку, якщо в результаті цього технічний коррахунок набуде від’ємного значення. Це гарантує, що банк під час виконання міжбанківських розрахунків розпоряджається лише фактично наявними у нього коштами.

Ситуації, коли банк не має змоги виконувати початкові платежі через відсутність коштів на рахунку, називаються «червоним» та «жовтим» сальдо. «Червоне» сальдо — ситуація, коли банк має від’ємний залишок коштів на коррахунку.

Програмні засоби СЕП (за умови коректного дотримання технології роботи в САБ регіональним управлінням та РП) запобігають виникненню такої ситуації. Виникнення «червоного сальдо» розцінюється як надзвичайна ситуація. Але якщо з певних причин (термінові штрафи, стягнені з банку з порушенням рекомендованої технології стягнення штрафів у СЕП) така ситуація все-таки виникла, то банк не має змоги виконувати початкові платежі доти, доки через приймання відповідних платежів він не забезпечить наявності коштів на своєму технічному коррахунку.

«Жовте» сальдо виникає, коли банк спробував надіслати в СЕП файл початкових платежів А на суму, що перевищує наявний залишок коштів на технічному рахунку. Такий пакет А не приймається в СЕП, АРМ-2 повертає квитанцію з кодом помилки «жовте сальдо». Але при цьому банку надається можливість переглянути свої плани щодо порядку відправлення початкових платежів у СЕП. До кінця цього сеансу АРМ-2, навіть не розглядаючи змісту пакетів А від цього банку, відхиляє їх з кодом помилки «Ви на жовтому сальдо». Це дає змогу банку у разі отримання першої ж квитанції про те, що виникла ситуація «жовте сальдо», припинити відправлення платежів у СЕП, переглянути платежі у відхилених пакетах і в черзі до відправлення та, проаналізувавши величину залишку на коррахунку, вибрати найтерміновіші з них у межах поточного значення залишку коштів. Ці платежі слід відправити пізніше, після оброблення їх АРМ-2, в одному з наступних сеансів.

Наприкінці дня АРМ-2 передає результати розрахунків за поточний робочий день у САБ регіонального управління НБУ для відображення їх на реальних кореспондентських рахунках банків.

За стандартною технологією роботи в СЕП банківська установа може виконувати початкові платежі протягом усього часу, визначеного регламентом роботи СЕП, і єдиним обмеженням на виконання початкових платежів є величина залишку коштів на її технічному коррахунку.

До банківських установ, що перебувають у скрутному фінансовому становищі, застосовується переведення їх у режим «фінансового оздоровлення». Це виконується за рішенням Правління Національного банку та державних органів. Одним із елементів режиму фінансового оздоровлення є обмеження виконання банком міжбанківських розрахунків. СЕП надає такі можливості обмеження виконання початкових розрахунків:

― блокування початкових кредитових платежів. Блокування може бути як повним (забороняється виконувати всі платежі, незалежно від їх змісту), так і вибірковим (дозволяються лише платежі, спрямовані в установи Національного банку, тобто платежі в бюджет, штрафи тощо);

― установлення ліміту значення технічного коррахунка. За звичайних умов банк може виконувати початкові платежі у такий спосіб, щоб на коррахунку в підсумку залишилася сума, більша або рівна 0. У разі встановлення ліміту на якусь суму «X» банк може виконувати початкові платежі так, щоб на коррахунку в підсумку залишилася сума, яка більша від згаданого «X» або дорівнює йому. Це обмеження використовується для випадків, коли на коррахунку слід накопичити суму, потрібну, наприклад, для стягнення штрафу тощо;

― відправлення початкових платежів до СЕП під наглядом спеціальної комісії Національного банку. Такий режим роботи установи призначений для перевірки уповноваженими особами Національного банку кожного окремого платіжного доручення з метою виявити, є цей конкретний платіж першочерговим та терміновим, чи його слід відкласти (або взагалі заборонити), щоб використати наявні кошти банку на більш нагальні потреби (наприклад сплату боргових зобов’язань). Для забезпечення роботи комісії створено спеціальне програмне забезпечення — «АРМ юридичної особи» (АРМ-Ю), що є допоміжною складовою СЕП.

Якщо необхідно повністю заборонити міжбанківські розрахунки для установи, її тимчасово виключають зі складу учасників СЕП.

Діяльність банківської установи в СЕП може обмежуватися і з інших причин. Так, у разі виникнення підозри на несанкціонований доступ від імені банку — учасника СЕП, початкові платежі від цього банку негайно блокуються. Дозвіл на поновлення роботи дає Національний банк після того, як буде проведено розслідування обставин та вжито заходів для уникнення підробних платежів.

Для установ, що навмисне порушують технологію роботи в СЕП, можуть застосовуватися такі санкції, як штрафування, блокування початкових платежів, аж до тимчасового виключення із СЕП.

Метою НБУ у сфері розвитку СЕП є надання максимально широкого спектра послуг учасникам СЕП відповідно до їхніх потреб з одночасною мінімізацією системних ризиків. Тому однією з вагомих переваг СЕП є надання групі установ (головному банку та його філіям) засобів проведення міжбанківських розрахунків з урахуванням підпорядкованості банківських установ одна одній. Різні способи взаємодії головного банку з його філіями під час виконання міжбанківських розрахунків через СЕП мають назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунка в СЕП».

Виходячи зі специфіки роботи конкретних комерційних банків у системі міжбанківських розрахунків та їхніх потреб у СЕП розроблені і впроваджені вісім моделей обслуговування консолідованого коррахунка, яким у тій чи іншій комбінації властиві як позитивні, так і негативні риси, а також різні способи розподілу системних ризиків, відповідальності та загальносистемних витрат між учасниками розрахунків (до яких належить і Національний банк як їх організатор).

Це дає змогу учасникам розрахунків ураховувати як сьогоднішні потреби, так і тенденції їхнього розвитку та обирати ту з моделей, яка сьогодні є найзручнішою для них. Нині більшість банківських установ працюють за тією чи іншою моделлю консолідованого коррахунка, і тенденція до практично повного переходу банків на обслуговування консолідованого коррахунка (за тією чи іншою моделлю) зберігається.

Усі моделі обслуговування консолідованого коррахунка використовуються лише під час виконання міжбанківських розрахунків у національній валюті України, бо робота банків у СЕП з іншими валютами має принципово відмінний характер.

Організація роботи філій через внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Найнадійнішим, з погляду головного банку, способом керування роботою філій (у сфері міжбанківських та внутрішньосистемних розрахунків) є створення внутрішньобанківської платіжної системи. За такою схемою прямим учасником (абонентом) СЕП є лише головний банк. Він має номер МФО та електронний ідентифікатор у СЕП, має АРМ-3 СЕП і засоби захисту інформації СЕП, виходить на зв’язок безпосередньо з РП. Головний банк має консолідований коррахунок у регіональному управлінні НБУ та технічний коррахунок у РП.

Філії головного банку мають власні номери МФО та електрон­ні ідентифікатори в СЕП, зазначені в довіднику банків — учасників СЕП, але не мають безпосереднього зв’язку з СЕП (своїх програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП). Філії відправляють засобами ВПС усі міжбанківські документи (призначені головному банку, іншим його філіям та іншим банкам України) у головний розрахунковий центр банку — підрозділ головного банку, який здійснює експлуатацію ВПС.

Головний розрахунковий центр здійснює сортування надісланих до нього від філій початкових платіжних документів (на міжфілійні та власне міжбанківські). Доставка документів у філії головного банку здійснюється засобами ВПС головного банку, і ці документи не розглядаються в СЕП. Документи, одержувачами яких є інші банки (що не входять до абонентів ВПС), оформляються розрахунковим центром у вигляді файлів початкових платежів СЕП та відправляються ним у СЕП через АРМ-3 голов­ного банку. СЕП приймає пакети початкових платіжних документів «А» лише від головного банку. В одному файлі «А» містяться початкові платежі як від головного банку, так і від будь-яких його філій.

У головному розрахунковому центрі може виконуватися аналіз початкових платежів філій за багатьма ознаками. Залежно від поточних потреб головного банку в правах філій щодо здійснення початкових платежів можуть бути обмеження, наприклад, на:

― загальні суми початкових платежів від філії;

― платежі, спрямовані конкретним учасникам СЕП;

― платежі конкретного призначення (наприклад, великі кредити);

― виконання платежів від імені конкретного клієнта (аж до заборони);

― перегляд призначення кожного конкретного платежу.

Тому в головному розрахунковому центрі може бути реалізований практично будь-який механізм перевірки та дозволу виконання конкретних платежів від філій, зручний для головного банку.

Аналогічно всі платежі, надіслані від інших банків на головний банк та його філії, доставляються СЕП в АРМ головного банку у вигляді файлів відповідних платежів «В» (у яких є, без спеціального розподілу за адресатами, платежі, адресовані і головному банку, і філіям). Сортування документів за філіями-одержувачами та доставляння їх до відповідних філій здійснюються засобами ВПС головного банку.

Обмін пакетами платіжних документів із СЕП відображається на технічному коррахунку головного банку в РП та на консолідованому коррахунку головного банку в регіональному управлінні НБУ.

Для відображення міжбанківських розрахунків філій головний розрахунковий центр ВПС веде субкоррахунки філій. На них відображаються відправлені та прийняті філіями документи, незалежно від того, проходили вони за ВПС між філіями чи транспортувалися через розрахунковий центр далі в СЕП. Цей спосіб дає головному банку змогу практично повністю контролювати свої філії. Проте створення власної ВПС потребує великих капіталовкладень та значного часу на втілення такого проекту. Для невеликих банків це може виявитися нерентабельним. Робота банку з філіями через ВПС може бути доцільною тільки тоді, коли ВПС забезпечить рівень оперативності розрахунків, надійності і безпеки не нижчий, ніж СЕП.

Другий спосіб організації взаємодії головного банку з філіями не вимагає від них побудови складних програмних комплексів взаємодії. І головний банк, і його філії, зазначені в довіднику банків — учасників СЕП, мають окремі номери МФО, електронні ідентифікатори в СЕП, кожний із них має свій АРМ СЕП та персональні засоби захисту інформації СЕП. Кожний із них обмінюється електронними розрахунковими документами та іншою технологічною інформацією з СЕП незалежно від інших. Як наслідок, НБУ повністю відповідає за збереження та достовірність інформації на ділянці «філія — РП» (на відміну від схеми роботи з ВПС, де відповідальність за збереження та достовірність платежу на ділянці від філії до розрахункового центру ВПС несе ВПС, і тільки на ділянці «головний банк — РП» — СЕП).

У регіональному управлінні НБУ відкривається один консолідований коррахунок — для головного банку. Але і головний банк, і кожна філія мають окремі технічні коррахунки в РП. На цих технічних коррахунках відображаються розрахунки кожної філії окремо.

Основним обмеженням є те, що і головний банк, і філії мають обслуговуватися в одному і тому самому АРМ-2 СЕП.

Взаємодія головного банку та філій складається з таких механізмів:

1. Ведення технічних коррахунків головного банку та філій. Значення технічного коррахунка філії на початок кожного банківського дня вважається рівним 0, а протягом банківського дня відображає денний залишок (тобто різницю відповідних та початкових оборотів) цієї філії.

Стан технічного коррахунка для головного банку — це стан його реального коррахунка на початок дня з урахуванням денних залишків банку та всіх його філій за цей банківський день.

Приймання платіжних документів від банків та отримання ними платежів негайно й одночасно відображаються на технічному коррахунку головного банку та на технічному коррахунку тієї філії, яка надіслала/отримала ці платежі. Головний банк за підсумками кожного сеансу АРМ-2 отримує допоміжний технологічний файл «Р» із розширенням «Т» + «номер сеансу», який містить перелік усіх підпорядкованих йому філій та значень їхніх технічних коррахунків. Відтак одночасно відстежуються:

― реальна сума залишку на консолідованому коррахунку;

― реальний внесок кожної з філій у змінення консолідованого коррахунка протягом банківського дня.

Наприкінці банківського дня для відображення на реальному консолідованому коррахунку підсумовуються результати розрахунків як головного банку, так і всіх його філій.

2. Інформування головного банку про роботу філій. Головний банк отримує контрольну інформацію про роботу філій. У файлах «К» він отримує, крім інформації про свої пакети платіжних документів, також інформацію про пакети платіжних документів філій. У файлі «V» він отримує як власні платіжні документи, так і платіжні документи філій. Отже, він відображає залишки на субрахунках філій протягом банківського дня і приблизний зміст платіжних документів філій за підсумками дня.

3. Керування філіями за допомогою механізму лімітів. Голов­ний банк може виконувати платежі в межах значення свого
(тобто всього консолідованого) коррахунка.

Головний банк визначає межі, в яких філії можуть виконувати платежі, за допомогою механізму розподілу лімітів.

«Ліміт» — це величина, яка визначає обмеження на максимальну суму початкових платежів, що їх філія може виконати в конкретний момент. Обмеження діє у такий спосіб:

― філія може відправити в СЕП пакет початкових платежів на суму, що не перевищує значення свого технічного коррахунка, до якого додана величина ліміту. При цьому сума пакета не повинна перевищувати поточного значення консолідованого коррахунка;

― головний банк установлює величину ліміту для кожної своєї філії окремо.

Механізм розподілу лімітів складається з двох частин.

Протягом банківського дня головний банк може виходячи зі своїх потреб та планів неодноразово змінювати ліміти своїм філіям, надсилаючи до РП допоміжний технологічний файл «Р» з розширенням «Ь» + «номер». Цей файл є завданням для РП установити для філій нові значення лімітів. У момент оброблення цього файла на АРМ-2 значення лімітів для філій, що вказані в цьому файлі, змінюються.

На початку банківського дня ліміти для філій установлюються на АРМ-2 автоматично одним із перелічених нижче способів за вибором головного банку:

― повна заборона роботи філій до надходження інформації з головного банку про встановлення лімітів на поточний банківський день;

― установлення значення ліміту, що дорівнює нулю (тобто дозвіл філії виконувати початкові платежі тільки на суму прийнятих цього дня відповідних платежів);

― перенесення на новий банківський день значення ліміту, встановленого для згаданої філії за станом на кінець попереднього банківського дня;

― робота філії без ліміту (тобто повне право користуватися всім залишком на коррахунку головного банку);

― автоматичне коригування ліміту таким чином, щоб платоспроможність філії на початок нового банківського дня не змінювалася порівняно зі станом на кінець попереднього дня.

Спосіб установлення лімітів обирається головним банком.

Безумовна заборона приймання початкових платежів («блокування» банку в СЕП) може бути встановлена незалежно як для головного банку, так і для будь-якої з його філій.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)