Головна Головна -> Підручники -> Підручник Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної) скачати онлайн-> РОЗДІЛ 10 ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ. 10.1. Класифікаційна характеристика інструментів грошово-кредитної політики

РОЗДІЛ 10 ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ. 10.1. Класифікаційна характеристика інструментів грошово-кредитної політики



Інструменти грошово-кредитної політики — це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

Вибір інструментів грошово-кредитної політики, які застосовуються центральними банками, досить широкий. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічної політики держави, ступеня відкритості її економіки, рівня розвинутості грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій та конкретних обставин.

Інструменти грошово-кредитної політики умовно можна класифікувати за такими ознаками:

― характер впливу на грошовий ринок;

― спрямованість регулятивного впливу;

― характер впливу на ліквідність банків;

― періодичність використання.

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові).

Інструменти прямої дії — це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

Інструменти опосередкованої дії — це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рівень їх регулювання. Так, у разі проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку центральний банк висуває певні вимоги і до учасників операцій і до цінних паперів, при рефінансуванні банків центральний банк визначає форми і методи рефінансування, зокрема порядок проведення кредитних тендерів.

Інструменти опосередкованої дії відрізняються більшою гнучкістю порівняно з інструментами прямої дії, вони більшою мірою притаманні ринковій економіці, але результати їх застосування не завжди адекватні визначеній меті.

Інструменти опосередкованого регулювання, які застосовуються центральними банками, поділяються на нормативні та коригувальні. Нормативні інструменти — це встановлення центральним банком для комерційних банків норми обов’язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов’язковими для виконання, тому деякі економісти вважають нормативні інструменти інструментами прямої дії. Нормативні інструменти періодично переглядаються з метою збільшення або зменшення їхніх параметрів. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процентна політика центрального банку.

У країнах з розвиненою економікою перевага віддається інструментам опосередкованої дії, тобто ринковим інструментам грошово-кредитної політики. У країнах з перехідною економікою, де значну роль відіграє державний сектор, а ринкові відносини та інститути ще недостатньо розвинуті, доцільно поєднувати опосередковані (ринкові) та прямі (адміністративні) інстру­менти грошово-кредитної політики.

Залежно від спрямованості регулятивного впливу інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти загальної спрямованості та селективні інструменти. Дія інструментів загальної спрямованості поширюється на всі банки, на грошовий ринок у цілому. Прикладом інструментів загальної спрямо­ваності є процентна політика центрального банку. Установлюючи облікову ставку, центральний банк визначає вартість резервів, які комерційні банки можуть запозичити у центрального банку, у зв’язку з чим вплив облікової ставки поширюється на всю банківську систему, а отже, і на економіку в цілому. Дія селективних інструментів поширюється вибірково — на окремі банки або їх групи, на певні види банківської діяльності, на регулювання окремих видів кредиту тощо. Так, на початку 90-х років Національний банк України застосовував селективну політику адресного рефінансування комерційних банків, яка передбачала рефінансування окремих банків і галузей економіки. На початку ХХІ ст. Національний банк віддає перевагу інструментам загальної спрямованості, наприклад відкриття для банків постійно діючої лінії рефінансування.

Залежно від характеру впливу на ліквідність комерційних банків розрізняють інструменти, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, політика рефінансування комерційних банків, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку), та інструменти, спрямовані на вилучення (стерилізацію) надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів, проведення операцій «зворотного» репо). У країнах з розвиненою економікою для поглинання надлишкової ліквідності банківської системи центральні банки частіше використовують операції з цінними паперами на відкритому ринку. В країнах, що розвиваються, центральні банки віддають перевагу депозитним операціям. Так, НБУ емітує та розміщує серед комерційних банків власні депозитні сертифікати, які він використовує як інструмент оперативного вилучення ліквідності банківської системи у разі виникнення її надлишку для підвищення збалансованості попиту і пропозиції в різних секторах грошового ринку.

Залежно від періодичності використання інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти постійної дії та інструменти разового використання. Постійно діючі інструменти центральні банки використовують для проведення як активних, так і пасивних операцій. У більшості країн центральні банки використовують постійно діючі механізми рефінансування банків. Прикладом таких механізмів виступає постійно діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія рефінансування банків з надання кредиту «овернайт». Іншою складовою постійно діючих інструментів є механізм депонування надлишкових резервів банківської системи на рахунках у центральному банку. Прикладом такого механізму виступає діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія депонування коштів комерційних банків у центральних банках у формі депозитів «овернайт». Центральні банки обмежують доступ комерційних банків до інструментів постійного кредитування і депонування коштів через установлення спеціальних процентних ставок, наприклад, кредити «овернайт» надаються за найвищою процентною ставкою на грошовому ринку, а депозити «овернайт» приймаються за найменшою процентною ставкою на грошовому ринку. Прикладом застосування центральними банками разових інструментів грошово-кредитної політики є розміщення ними у разі потреби депозитних сертифікатів.

Ефективність інструментів грошово-кредитної політики визначають такі чинники:

― гнучкість інструментів регулювання, тобто можливість маневру при застосуванні того чи іншого інструмента;

― зворотність дії інструмента, тобто можливість проведення протилежної операції, наприклад, операції «прямого» репо і «зворотного» репо;

― відповідність отриманих результатів наміченим цілям;

― швидкість дії.

В «Основних засадах грошово-кредитної політики» на 2005 р. визначені наміри Національного банку України застосовувати широке коло інструментів грошово-кредитної політики: політику обов’язкових резервних вимог, політику рефінансування, процентну політику, політику проведення операцій на відкритому ринку, у тому числі проведення операцій на умовах угоди репо, депозитну політику через розміщення депозитних сертифікатів та залучення коштів комерційних банків на депозитні рахунки.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)