10.4. Процентна політика



Процентна політика центрального банку — це інструмент грошово-кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними банками практично всіх розвинених країн. Дія цього інструмента полягає в установленні і періодичній зміні центральним банком процентної ставки, за якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна ставка центрального банку часто називається обліковою, або дисконтною[1].

Облікова ставка центрального банку має особливий статус в економіці. Вона є ціною, за якою центральний банк емітує гроші в оборот у процесі первинної безготівкової (кредитної) емісії, що дає підстави вважати облікову ставку офіційною ціною грошей, на яку орієнтуються всі інші суб’єкти грошового ринку.

Рівень облікової ставки центрального банку — це одна із головних умов рефінансування комерційних банків, тобто забезпечення їх додатковими резервами на кредитній основі. Змінюючи рівень облікової ставки, центральний банк впливає на пропозицію грошей.

Підвищення рівня облікової ставки веде до подорожчання кредитів центрального банку для комерційних банків. У цьому випадку комерційні банки прагнутимуть компенсувати свої втрати, викликані зростанням облікової ставки, тобто подорожчанням кредиту, шляхом підвищення ставок за кредитами, яких вони надають суб’єктам економіки (позичальникам). Крім того, подорожчання кредитів центрального банку стримує попит на кредит з боку комерційних банків. У кінцевому підсумку підвищення рівня облікової ставки призводить до падіння обсягів рефінансування, зменшення грошової бази і звуження пропозиції грошей. Зниження центральним банком рівня облікової ставки має зворот­ний вплив. Воно стимулює зростання попиту на кредит з боку комерційних банків, веде до зростання обсягів рефінансування, збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей.

Через зміну пропозиції грошей процентна політика центрального банку впливає на ринкові процентні ставки, тобто на ставки за всіма іншими видами операцій на грошовому ринку. Так, розширення пропозиції грошей сприяє зниженню процентних ставок комерційних банків, що веде до зростання кредитних вкладень в економіку і стимулює у такий спосіб економічну активність, і навпаки.

Процентна політика центрального банку має вплив на динаміку кон’юнктури на ринку цінних паперів, а отже, і на дохідність цінних паперів. Так, підвищення центральним банком облікової ставки веде до зростання процентних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами. У цих умовах для суб’єктів економіки (небанківський сектор) зростає привабливість розміщення коштів на депозитах у банках у зв’язку із збільшенням їх дохідності, а для банків зростає привабливість прямого кредитування суб’єктів економіки у зв’язку зі зростанням вартості кредитування. Під впливом наведених чинників попит на цінні папери скорочується, ринкова вартість цінних паперів має тенденцію до зниження, а дохідність цінних паперів — до зростання.

Зниження центральним банком облікової ставки спричиняє підвищення попиту на цінні папери, зростання їх ринкової вартості, а отже, зниження дохідності.

Процентна політика центрального банку впливає на динаміку обмінного курсу національної валюти через стимулювання припливу або ж відпливу короткострокових капіталів, які переміщуються між країнами у пошуку найбільш прибуткового розміщення. Підвищення центральним банком облікової ставки стимулює приплив короткострокових капіталів у країну з тих країн, де облікова ставка нижча, і сприяє таким чином поліпшенню стану платіжного балансу і зростанню обмінного курсу національної валюти. У разі зниження центральним банком облікової ставки має місце відплив капіталів із країни у ті країни, де облікова ставка вища, що зумовлює падіння обмінного курсу національної валюти.

Центральні банки визначають рівень облікової ставки на основі аналізу поточного стану економіки і, зокрема, грошового ринку, перспектив його розвитку, а також з урахуванням цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Основний принцип, якого дотримуються центральні банки, визначаючи рівень облікової ставки, полягає у встановленні її на більш високому рівні відносно інфляції, тобто на позитивному рівні.

Облікова ставка центрального банку тісно пов’язана і взаємодіє з усіма процентними ставками грошового ринку, і насамперед з процентною ставкою за міжбанківськими кредитами. В умовах стабільної ситуації на грошовому ринку облікова ставка коливається в межах, близьких до рівня процентної ставки за міжбанківськими кредитами[2]. Співвідношення між цими ставками різниться по країнах, залежить від стану економіки, від політики, яку проводить центральний банк.

Наприклад, Європейський центральний банк установлює за кредитом «овернайт», яким комерційні банки єврозони можуть користуватись у межах постійно відкритої лінії рефінансування, найвищу процентну ставку на грошовому ринку. Мета такої процентної політики ЄЦБ полягає в обмеженні доступу до лінії рефінансування. Комерційні банки єврозони повинні розглядати кредит «овернайт» як останню можливість миттєвого регулювання своєї ліквідності. Федеральні резервні банки США видають кредити комерційним банкам за процентною ставкою, рівень якої часто буває нижчим за рівень процентної ставки за міжбанківськими кредитами (федеральної резервної ставки). Для того щоб обмежити доступ комерційних банків до емісійних кредитів, Федеральна резервна система визначає спеціальні правила, що регламентують кредитування, зокрема суму, регулярність виплат і термін погашення позичок для банків різної величини. Важливою умовою кредитування є те, що банки не мають права отримувати прибутки з кредитів, наданих Федеральними резервними банками. Таким чином ФРС обмежує доступ до емісійних кредитів на відміну від ЄЦБ не ціновими, а адміністративними методами.

Центральні банки застосовують процентну політику як своєрідний сигнал про свої наміри. Тобто, змінюючи рівень облікової ставки, вони сповіщають суб’єктів економіки про спрямованість майбутньої грошово-кредитної політики, що, у свою чергу, формує очікування в економіці, тобто спрацьовує «ефект оголошення». Отже, якщо центральний банк вирішує уповільнити темпи економічного зростання і має намір проводити політику грошово-кредитної рестрикції (політику дорогих грошей), то підвищення облікової ставки якраз і може просигналізувати про його наміри. Цей сигнал може допомогти уповільнити темпи економічного зростання, адже суб’єкти економіки очікуватимуть, що грошово-кредитна політика буде більш жорсткою і це визначатиме їх поведінку.

Процентна політика — це інструмент грошово-кредитної політики, адекватний ринковій економіці. Оцінюючи ефективність цього інструменту з позиції чинників, які були визначені у підрозд. 10.1, слід відзначити, що це — досить гнучкий інструмент регулювання, йому властива зворотність дії (тобто можливе як підвищення, так і зниження облікової ставки). Водночас результати застосування цього інструменту грошово-кредитної політики важко спрогнозувати, тобто важко точно визначити, яким чином (наскільки) треба змінити облікову ставку, щоб викликати бажані зміни у грошовій базі. Крім того, заходи процентної політики не завжди адекватні наміченим цілям. Наприклад, центральний банк може прийняти рішення про зниження облікової ставки з метою збільшення обсягів рефінансування і розширення грошової бази, але він не може змусити комерційні банки збільшити свої резерви шляхом рефінансування у централь­ному банку. Порівняно з операціями на відкритому ринку, за допомогою яких центральний банк має можливість оперативно, виходячи з власних намірів, змінювати грошову базу, процентна політика є менш значущим інструментом грошово-кредитної політики.

Регулювання грошового ринку в Україні через процентну політику Національного банку відбувалося досить складно. В умо­вах високих темпів інфляції, що супроводжували початкові стадії реформування національної економіки, грошово-кредитна політика, яку проводив Національний банк України (зокрема, його процентна політика), була фактором зростання пропозиції грошей та розкручування інфляційної спіралі.

У 1991—1994 рр. з дозволу Верховної Ради НБУ повністю фінансував дефіцит державного бюджету. Крім того, за завданням уряду він надавав кредити комерційним банкам для підтримки неефективної діяльності вітчизняних підприємств, більшість з яких була потенційними банкрутами. Кредити Національний банк надавав за пільговою процентною ставкою, що була нижчою від рівня облікової ставки, і тим більше нижчою від рівня інфляції. Так, у 1993 р. середня облікова ставка, установлена НБУ, дорівнювала 190 % річних, а фактична ставка, за якою Національний банк видавав кредити, — 68,5 % річних при рівні інфляції 10 156 %.

Поступова відмова від емісії грошей як джерела фінансування дефіциту державного бюджету, введення в дію ринкових механізмів рефінансування комерційних банків (запровадження кредитних аукціонів, відмова від адміністративного розподілу кредитів між банками), установлення облікової ставки на позитивному рівні відносно темпів інфляції, адміністративне регулювання процентних ставок комерційних банків — усі ці заходи дали змогу упродовж 1995—1997 рр. дещо сповільнити темпи зростання грошової маси та інфляції, знизити облікову ставку НБУ та процентні ставки комерційних банків. У 1997 р. облікова ставка (середня) була встановлена Національним банком на рівні 24,5 %, при рівні інфляції 10,1 %.

У 1998 р. у зв’язку з фінансовою кризою ситуація на грошовому ринку України різко погіршилася, що поставило під загрозу стабільність гривні. Національний банк України змушений був протягом року кілька разів підвищувати облікову ставку, в результаті чого вона зросла до 82 % на кінець року.

У 1999—2004 р. в Україні спостерігалася в цілому позитивна динаміка основних макроекономічних показників — зростання реального обсягу ВВП, сповільнення темпів інфляції, курсова стабільність. Ситуація, що склалася на грошовому ринку, дала змогу НБУ поступово знижувати облікову процентну ставку (табл. 10.3). Зниження облікової ставки зумовило і зниження процентної ставки за кредитами, наданими комерційними банками в реальний сектор економіки.

Проте, незважаючи на зусилля НБУ, вартість банківських кредитів все ще залишається високою і більше ніж удвічі перевищує облікову ставку НБУ. Повільне зниження процентної ставки за кредитами комерційних банків пояснюється такими факторами:

― зберігалися високі ризики неповернення кредитів;

― відносно висока інфляція;

― акумуляція значних фінансових ресурсів на рахунках Держ­казначейства.

Таблиця 10.3

ДИНАМІКА ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ
УКРАЇНИ, КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ТА ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ
[3]

Рік Облікова ставка НБУ (середньо-
зважена)
Процентні ставки комерційних банків Рівень
інфляції
за кредитами
(у національній
валюті)
за депозитами
(у національній валюті)
1992 80,0 76 68 2000,0
1993 190 221,1 187,3 10 156,0
1994 225,9 201,7 171 401,0
1995 131 107,1 61,2 180,0
1996 62,3 77 34,3 39,7
1997 24,6 49,1 18,2 10,1
1998 61,6 54,5 22,3 20,0
1999 50,0 53,4 20,7 19,2
2000 30,6 40,3 13,5 25,8
2001 19,7 31,9 11,2 6,1
2002 9,5 24,8 7,8 – 0,6
2003 7,0 17,7 8,0 8,2
2004
(9 місяців)
7,2 17,0 6,8 5,6

В Україні процентна політика Національного банку реалізується через установлення ним таких процентних ставок:

― облікова ставка;

― ставки, за якими НБУ надає кредити овернайт;

― ставка рефінансування;

― ставки, за якими НБУ проводить операції репо;

― ставки, за якими НБУ проводить депозитні операції.

Облікова ставка є базовою процентною ставкою на грошовому ринку України. Національний банк України визначає її рівень, ураховуючи цілу низку макроекономічних та монетарних показників, основними з яких є:

― фактичний та прогнозований рівень інфляції;

― темпи економічного зростання;

― фактичний та прогнозований обсяг грошової маси;

― динаміка ринкових процентних ставок;

― динаміка обмінного курсу національної валюти;

― інфляційні або девальваційні очікування.

Національний банк установлює рівень облікової ставки, дотримуючись таких принципів:

― облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо рівня інфляції;

― облікова ставка — це засіб, за допомогою якого Національний банк установлює для суб’єктів грошового ринку орієнтир щодо вартості залучення та розміщення грошових коштів;

― облікова ставка — це активний засіб реалізації Національним банком грошово-кредитної політики. На підставі облікової ставки НБУ визначає рівень усіх інших процентних ставок, за якими він здійснює рефінансування комерційних банків;

― облікова ставка є найнижчою серед інших процентних ставок, за якими НБУ здійснює рефінансування банків.

Розмір облікової ставки розглядається Комітетом НБУ з монетарних питань і затверджується Правлінням Національного банку.

Процентні ставки, за якими надаються кредити «овернайт», Національний банк оголошує щоденно. За оголошеними ставками наступного робочого дня банки можуть отримати кредит «овернайт» для миттєвої підтримки їх ліквідності через постій-
но діючу лінію рефінансування. НБУ оголошує дві процентні
ставки:

― за кредитами «овернайт», що надаються під забезпечення державними цінними паперами. Вона має бути не нижчою від облікової ставки НБУ плюс один процентний пункт;

― за бланковими кредитами «овернайт». Вона має бути не нижчою, ніж облікова ставка НБУ плюс два процентні пункти.

Ставку рефінансування Національний банк України встановлює у разі проведення тендерів на розміщення кредитів. Порядок визначення ставки рефінансування залежить від типу тендера, через який НБУ здійснює рефінансування банків: кількісний чи процентний. При проведенні кількісного тендера Національний банк наперед установлює (фіксує) процентну ставку, за якою банки можуть одержувати кредит. При проведенні процентного тендера НБУ визначає рівень процентної ставки виходячи з попиту на кредит з боку комерційних банків, запропонованих ними ставок, стану грошового ринку та цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Ставка рефінансування не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ.

Процентні ставки, за якими Національний банк України проводить операції репо, визначаються залежно від порядку проведення операцій. За умови безпосередньої домовленості з комерційним банком про проведення операцій репо Національний банк, визначаючи процентну ставку, орієнтується на облікову ставку, процентні ставки за кредитами і депозитами на міжбанківському ринку, на дохідність за державними цінними паперами. За умови проведення операцій «прямого» репо з іноземною валютою процентний дохід визначається виходячи з процентної ставки, яку оголошує НБУ за кредитами овернайт під забезпечення державними цінними паперами. Якщо ж Національний банк проводить тендер заявок банків на участь в операціях репо, то процентну ставку він визначає, відбираючи для задоволення ті заявки, які є для цього найбільш прийнятними за обсягами операцій або за ціновими параметрами (при проведенні операцій «прямого» репо — отримання більшого процентного доходу згідно з умовами, запропонованими в заявках, при проведенні операцій «зворотного» репо — зменшення своїх процентних витрат).

Процентні ставки, за якими Національний банк проводить депозитні операції з банками, визначаються залежно від порядку залучення коштів.

У разі залучення коштів банків шляхом емісії депозитних сертифікатів НБУ при проведенні аукціонів з розміщення сертифікатів визначає процентну ставку (ставку відсікання) виходячи з попиту на сертифікати з боку комерційних банків, запропонованих ними ставок, стану грошового ринку та цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Заявки банків на придбання сертифікатів Національний банк задовольняє починаючи з заявки з найменшою процентною ставкою.

Залучаючи кошти банків на депозитні рахунки шляхом укладення з ними депозитних договорів, Національний банк щоденно до 17 год. оголошує процентні ставки. За оголошеними ставками, що диференціюються залежно від строку депозитів, комерційні банки можуть наступного робочого дня розмістити кошти на депозитних рахунках у НБУ. Процентна ставка за депозитами овернайт є найважливішою процентною ставкою, що визначається Національним банком за своїми депозитними операціями.

В «Основних засадах грошово-кредитної політики на 2005 рік» зазначено, що Національний банк України продовжуватиме використання процентної політики, яка буде спрямовуватися на подальше зниження рівня процентних ставок банків з метою підвищення доступності банківських кредитів для більшої кількості суб’єктів господарювання.


[1] Назва процентної ставки походить від способу рефінансування комерційних банків — редисконтування або переобліку векселів, який довгий час був одним із основних інструментів грошово-кредитної політики. Зараз, як уже зазначалося у попередньому підрозділі, центральні банки рідко використовують цей спосіб рефінансування, але назва процентної ставки збереглася і вживається для визначення офіційної процентної ставки, за якою центральний банк здійснює рефінансування комерційних банків.

[2] Питання щодо характеру взаємодії процентних ставок є дискусійним, а саме: прив’язується облікова ставка центрального банку до ринкової процентної ставки чи, навпаки, зміна ринкової процентної ставки відбувається слідом за зміною облікової
ставки.

[3] Бюлетень Національного банку України. — 2005. — № 2, — С. 50—51.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)