Головна Головна -> Підручники -> Підручник Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної) скачати онлайн-> 10.6. Монетарні інструменти прямої дії

10.6. Монетарні інструменти прямої дії



Інструменти прямої дії відіграють певну роль у грошово-кредитній політиці, яку проводять центральні банки країн із розвиненою ринковою економікою, але більш активно вони використовуються центральними банками країн, що розвиваються, а також країн із перехідною економікою. До найбільш поширених монетарних інструментів прямої дії належать такі:

― пряме регулювання процентних ставок комерційних банків;

― селективна політика адресного рефінансування комерційних банків;

― обмеження окремих видів діяльності комерційних банків на основі законодавства та нормативно-правових актів регулятивних банківських органів.

Пряме регулювання центральними банками процентних ставок може включати:

― установлення фіксованих процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків або фіксованої маржі;

― установлення верхніх чи нижніх обмежень рівня процентних ставок комерційних банків.

Політику прямого регулювання процентних ставок комерційних банків активно застосовувала Федеральна резервна система США. Ще на початку 30-х років ХХ ст. вона встановила для банків верхні межі процентних ставок за ощадними та строковими депозитами і заборонила виплату процентів за трансакційними вкладами (вкладами до запитання). Обмеження процентних ставок мало на меті захистити банківську систему від проведення надмірно ризикованої діяльності та від руйнівної конкуренції. В Японії у післявоєнні роки також протягом кількох десятиліть адміністративним шляхом установлювали процентні ставки комерційних банків. У 80-ті роки ХХ ст. у країнах із ринковою економікою розпочався процес дерегулювання банківської діяльності, тобто процес лібералізації умов залучення банками депозитів та їх розміщення, скасування заборон і адміністративного регулювання діяльності банків. Цей процес пояснюється, по-перше, тим, що банки почали втрачати свої конкурентні позиції порівняно з небанківськими фінансовими посередниками грошового ринку, результатом чого стало різке падіння прибутковості банків, а по-друге, в умовах зростання інфляційних тенденцій на світових ринках фіксація процентних ставок втрачала сенс.

Національний банк України здійснював пряме регулювання процентних ставок комерційних банків на початкових етапах реформування економіки країни. Зокрема, він установлював обмеження на маржу між процентними ставками,за якими комерційні банки надавали позички, і процентними ставками, за якими вони отримували позички в НБУ. Для стримування темпів зростання грошової маси, а отже і темпів інфляції у 1994—1995 рр., Національний банк установлював обмеження на процентні ставки за кредитами комерційних банків — верхня межа не могла перевищувати 250 % річних. Антиінфляційну спрямованість мало і встановлення НБУ у 1995 р. порядку, згідно з яким комерційні банки були зобов’язані коригувати процентні ставки, зокрема за кредитами, відповідно до змін облікової ставки НБУ. У свою чергу, НБУ коригував свою облікову ставку відповідно до зміни рівня інфляції. У 1996 р. грошово-кредитна політика Національного банку, зорієнтована на макроекономічну стабілізацію, дала змогу істотно знизити темпи зростання грошової маси в обігу: якщо у 1994 р. грошова маса зросла у 7 разів, то у 1995 р. — вже у 2,1 раза, а у 1996 р. — лише в 1,3 раза. Рівень інфляції у 1996 р. знизився порівняно з попереднім роком із 181,6 % до 39,7 %. Стабілізація макроекономічної ситуації в Україні дала можливість відмовитись від прямого (адміністративного) регулювання процентних ставок комерційних банків і перейти до їх опосередкованого регулювання.

Селективна політика адресного рефінансування комерційних банків реалізується шляхом адміністративного цільового розподілу кредитів центрального банку між комерційними банками у порядку їх рефінансування. По суті селективний характер має, наприклад, політика рефінансування, яку проводить Федеральна резервна система США. Федеральні резервні банки надають комерційним банкам три види прямих ломбардних кредитів: коригувальні, сезонні та надзвичайні. Коригувальні (адаптаційні) кредити надаються банкам, у яких виникли короткострокові проблеми з ліквідністю. Найчастіше ці кредити надаються банкам з метою забезпечення їх резервами для дотримання норм обов’язкових резервних вимог. Вони є, як правило, надкороткими, тобто повертаються наступного дня або через кілька днів. Сезонні кредити надаються банкам, діяльність яких перебуває під впливом сезонних факторів, наприклад, банкам, які обслуговують фермерські господарства для фінансування певних видів сільськогосподарської діяльності, таких як посівна кампанія, збирання врожаю. Федеральні резервні банки заздалегідь прогнозують надання сезонних кредитів невеликим банкам, які не мають можливості регулювати свою ресурсну базу шляхом проведення операцій на ринку державних цінних паперів або шляхом отримання кредитів на міжбанківському ринку. Сезонні кредити надаються, як правило, на кілька місяців. Надзвичайні (пролонговані) кредити федеральні резервні банки надають комерційним банкам, які опинилися у скрутному фінансовому стані. Ці кредити повертаються після відновлення ліквідності банку, тому вони мають довгостроковий характер.

Національний банк України на початку 90-х років, як уже зазначалося, активно застосовував селективну політику адресного рефінансування комерційних банків. Кредити НБУ за пільговими процентними ставками упродовж 1993—1994 рр. спрямовувалися на кредитування довгострокових цільових програм конверсії військово-промислового комплексу, на кредитування вугледобувної галузі, металургійного та агропромислового комплексів. Неефективне використання кредитів перетворило їх у безповоротне фінансування збиткового державного сектору економіки. У сучасних умовах Національний банк України віддає перевагу ринковим механізмам рефінансування комерційних банків через постійно діючу лінію рефінансування або шляхом проведення кредитних тендерів.

Обмеження центральними банками окремих видів діяльності комерційних банків найчастіше стосується їх кредитної та інвестиційної діяльності. Центральні банки країн з розвиненою економікою (США, Великобританії, Франції) неодноразово вводили обмеження щодо надання банками окремих видів кредитів, зокрема споживчих, або на придбання цінних паперів. Так, на початку 30-х років ХХ ст. Федеральна резервна система США отримала право регулювати розмір кредиту, що надавався банками на купівлю акцій, з метою запобігання ажіотажу і кризовим ситуаціям на фондовому ринку. Згідно з установленими правилами покупець цінних паперів повинен був оплатити частково вартість цінних паперів за рахунок власних коштів (у межах установленої маржі) і тільки після цього він мав право отримати кредит для остаточних розрахунків за цінні папери.

Національний банк України встановлює для комерційних банків певні обмеження щодо їх кредитної діяльності, а також інвестицій в акції та паї у формі економічних нормативів, які спонукають банки уникати концентрації кредитного та ринкового ризику, диверсифікувати й оптимізувати кредитний та інвестиційний портфелі. До впровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб НБУ встановлював вимоги до комерційних банків щодо купівлі державних цінних паперів (ОВДП) у певному відсотку від суми залучених вкладів фізичних осіб і блокування цих цінних паперів на окремому рахунку в Депозитарії НБУ. Передбачалося, що в разі ліквідації банку кошти від реалізації розблокованих цінних паперів будуть спрямовуватись на виплату відшкодувань за вкладами фізичних осіб — вкладників ліквідованих банків. Ще один приклад адміністративного обмеження діяльності комерційних банків. Восени 1994 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ приймає рішення встановити для комерційних банків «кредитну стелю», яка обмежує їхню кредитну діяльність на рівні заборгованості за позичками станом на 25 жовтня. Ці заходи були доповнені адміністративним контролем за рівнем процентних ставок банків за кредитами (не вище 250 % річних) і вимогою щодо додаткового формування обов’язкових резервів. Застосування НБУ жорстких інструментів грошово-кредитного регулювання прямої дії обумовило поступове зниження темпів інфляції з початку 1995 р.

Незважаючи на деякі позитивні риси монетарних інструментів прямої дії, слід ураховувати, що, як свідчить досвід розвинутих ринкових економік, їх використання для регулювання грошового ринку породжує і негативні наслідки. Зокрема, банки пристосовуються до їхнього впливу і сам вплив не тільки втрачає ефективність, а й створює умови, за яких стримується конкуренція між банками, процес ринкового саморегулювання.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)