Головна Головна -> Підручники -> Підручник Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної) скачати онлайн-> 11.5. Діяльність центрального банку з управління золотовалютними резервами

11.5. Діяльність центрального банку з управління золотовалютними резервами



Управління золотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політики центрального банку, що безпосередньо впливає на можливості ефективного використання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема таких, як девізна політика, установлення режиму валютного курсу, ревальвації та девальвації тощо.

Золотовалютні резерви — це належні державі валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів.

Призначенням золотовалютних резервів є забезпечення міжнародних торговельно-економічних і кредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а також проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.

Структура золотовалютних резервів значною мірою залежить від особливостей елементів діючої у даний історичний період світової валютної системи, особливостей міжнародних розрахунків, ролі різних країн у світовій торгівлі та міжнародному поділі праці.

В умовах функціонування золотого стандарту (Паризька система) основна частка офіційних резервів, створюваних центральними банками, припадала саме на золото, котре виступало не лише як засіб міжнародних розрахунків, а й як основний актив, що слугував забезпеченням внутрішнього банкнотного обігу в країні. Генуезька валютна система поклала початок активнішому нагромадженню іноземних валют у структурі золотовалютних резервів — головним чином розмінних на золото девізів — долара США, англійського фунта стерлінгів та французького франка. А зі створенням Бреттон-Вудської валютної системи домінуючі позиції як у світовій торгівлі, так і в структурі валютних резервів зайняв долар США.

Із змінами, що відбулися в розподілі частки різних країн у міжнародних торговельних операціях,  зростанням ролі Західної Європи та Японії у світовій торгівлі в офіційних валютних резервах центральних банків відбулися адекватні зміни, що відображали вже багатовалютний стандарт Ямайської системи. До золотовалютних резервів нарівні із доларом США були включені також більш стабільні європейські валюти (німецька марка і швейцарський франк) та японська єна.

Сьогодні структура резервів центральних банків значною мірою визначається оцінкою перспектив економічного розвитку США та Західної Європи, що впливає на частку, відповідно, долара і євро у складі золотовалютних резервів.

Незважаючи на поступове зниження за останні десятиліття позицій долара США, він усе ще залишається провідною резервною валютою світу. Саме у доларах утримують свої резерви центральні банки більшості країн світу (71,5 % усіх резервів у 1981 р., 64,9 % — у 1985 р., 56,4 % — у 1990 р., 54—56 % — в останній період)[1]. І це попри те, що частка Сполучених Штатів у світовій торгівлі (15 %) майже удвічі менша за відповідну частку країн Євросоюзу (близько 34 %). А протиріччя, які супроводжують реалізацію монетарної політики різних країн ЄС, проблеми дотримання бюджетної дисципліни, значні витрати, пов’язані з інтеграцією нових членів, можуть обумовити нестабільність становища нової європейської валюти, а відповідно і досить тривалу перспективу перебування долара у ролі провідної резервної валюти.

Основними завданнями центрального банку щодо формування структури золотовалютних резервів за складом валютних активів, які до них включаються, є: 1) відповідність цієї структури спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними операціями та обслуговуванню зовнішнього боргу; 2) недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних валют; 3) забезпечення по можливості прийнятного рівня дохідності вкладень, розміщених у валютних активах, за мінімального ри-
зику.

Склад золотовалютних резервів, що формуються центральним банком, включає, як правило, чотири основні компоненти:

1)   іноземна валюта;

2)   резервна позиція в МВФ;

3)   спеціальні права запозичення (СДР);

4)   золотий запас.

Запаси іноземної валюти, тобто грошових знаків інших країн, що належать даній країні, перебувають, як правило, у безготівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахунках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках, а також у формі різного роду цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать здебільшого казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.

Резервна позиція в МВФ — це особлива форма активів, що означає право країни-члена автоматично отримувати від нього кошти в іноземній валюті у межах 25 % квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У зв’язку з тим, що квота в Міжнародному валютному фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75 % вноситься у національній валюті, а на 25 % — у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претендувати країна щодо отримання її як кредиту на першу вимогу без будь-яких застережень. Для використання цих коштів, на відміну від стандартних кредитів МВФ, не встановлюється часових обмежень і не потрібно мати попередньої згоди з боку Фонду. Резервна позиція в МВФ є, по суті, тим лімітом, у межах якого країна автоматично отримує від Фонду необхідну їй іноземну валюту.

Спеціальні права запозичення (СПЗ або СДР за англійською абревіатурою special drawing rights) — це компонент золотовалютних резервів, що являє собою запаси коштів в емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засобах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СДР набула чинності 1 січня 1970 р. Призначенням СДР було регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ. СДР фактично являє собою штучну колективну грошову одиницю МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют.

До 1 січня 1999 р. вартість СДР визначалася Фондом на основі середньозваженого курсу п’яти провідних валют, що являли собою «валютний кошик» СДР: долар США, японська єна, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів. З 1 січня 1999 р. (тобто із запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СДР проводиться за кошиком у складі долара США (39 %), євро (32 %), англійського фунта стерлінгів
(11 %) і японської єни (18 %). СДР використовуються для безготів­кових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках МВФ, а тому як компонент міжнародних ліквідних коштів СДР можуть використовуватися лише на рівні урядів, центральних банків та міжнародних валютно-кредитних організацій, а приватні особи й банки не можуть бути власниками СДР. Обмеженість сфер використання СДР у міжнародних розрахунках визначає і незначну їх роль як міжнародного резервного активу порівняно з доларом США. Водночас для цілей формування золотовалютних резервів СДР можуть бути важливим компонентом з огляду на можливості їх обміну на вільно конвертовану валюту для врегулювання зобов’язань по сальдо платіжних балансів.

Золотий запас є централізованим резервом золота у вигляді зливків та золотих монет, що перебуває у розпорядженні центрального банку країни. У період Бреттон-Вудської валютної системи значна роль золота визначалася можливістю країн — членів МВФ використовувати його як міжнародний платіжний засіб, проте через фіксовану ціну (35 дол. за трійську унцію) золото
поступово втрачало зв’язок із реальними потребами зовнішньоторгового обороту. Це у кінцевому підсумку призвело до відмови США розмінювати свою валюту на золото за офіційним курсом. Незважаючи на те, що відповідно до Ямайської валютної угоди від 1976 р. відбулася офіційна демонетизація золота (відміна його офіційної ціни, виключення з міжнародних розрахунків, часткова реалізація золотого запасу МВФ), воно все ще залишається компонентом офіційних золотовалютних резервів центральних банків. Це пов’язано з тим, що золотий запас усе ще може виконувати роль страхового фонду для отримання у разі необхідності міжнародних платіжних засобів у формі вільно конвертованих валют шляхом продажу золота на відповідних спеціалізованих ринках. Крім того, золотий запас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті. Водночас у діяльності центральних банків промислово розвинутих країн щодо формування золотовалютних резервів в останнє десятиліття ХХ ст. проявилася тенденція до поступового скорочення частки золотих запасів у цих резервах. З одного боку, це пов’язано з тим, що такий актив не приносить зовсім ніякого доходу, а з іншого — нестабільність цін на світових ринках золота, кон’юнктура яких більшою мірою визначається політичними чинниками, ніж економічними, може призвести до прямих збитків від утримання значних обсягів золота в активах центробанків. Саме орієнтовно на ринкові ціни на золото його запаси враховуються на балансі центрального банку.

Офіційні золотовалютні резерви Національного банку України за своїм складом відповідають загальносвітовій практиці діяльності центральних банків щодо формування резервних активів. Вони містять такі основні складові:

1)   монетарне золото, що розміщене у закордонних банках та у сховищі Державної скарбниці НБУ. Це високочисте золото у формі монет, зливків або брусків не нижче 995 проби;

2)   спеціальні права запозичення, що являють собою авуари в СПЗ на рахунку Національного банку України в Казначействі МВФ;

3)   резервна позиція України в МВФ, тобто сума міжнародних резервних коштів, еквівалентна квоті нашої країни в МВФ. З 1993 до 1998 р. квота України в МВФ становила 997,3 млн СДР, а з 1999 р. — 1372 млн СДР.

4)   іноземна валюта, що перебуває на балансі НБУ.

До іноземної валюти належать валютні активи Національного банку України у вигляді готівки, банківських депозитів у банках-нерезидентах з високим міжнародним рейтингом, а також держав­ні та інші цінні папери, що випущені нерезидентами і мають аналогічний рейтинг.

Основним джерелом коштів для поповнення офіційних золотовалютних резервів НБУ до 1995 р. були надходження від обов’язкового продажу валютної виручки експортерів. Після відміни вимоги обов’язкового продажу валюти безпосередньо центральному банку і встановлення зобов’язань для експортерів щодо її реалізації на внутрішньому валютному ринку джерелами поповнення офіційних валютних резервів Національного банку України є його власні операції на внутрішньому валютному ринку, які сьогодні є основним каналом поповнення резервів.

ДИНАМІКА ОФІЦІЙНИХ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ

Станом на
1.01.1994 1.01.1995 1.01.1996 1.01.1997 1.01.1998
Загальна сума резервів за вирахуванням золота 161,6 650,7 1050,6 1960,0 2341,1
СДР 180,6 144,3 67,2 71,1
Резервна позиція у МВФ
Іноземна валюта 161,6 470,1 906,3 1892,8 2270,0
Золото 4,4 13,7 18,3 11,6 17,7

*Джерело: Бюлетень Національного банку України. — 2002. — № 1. — С. 146—147;

Крім того, Національний банк може поповнювати резерви за рахунок кредитних коштів, що отримуються урядом України від міжнародних валютно-кредитних організацій, через обмін відповідних валютних надходжень на національну валюту.

Джерелом поповнення резервів можуть також бути доходи, отримувані від операцій із власними валютними цінностями на зовнішніх ринках через розміщення їх у ті чи інші форми прибут­кових активів.

Протягом усього періоду діяльності Національного банку України спостерігалася чітка тенденція до нарощування обсягів офіційних золотовалютних резервів (за винятком періоду 1998 р., пов’язаного із фінансовою кризою), що вказує на поступове
зміцнення ролі зовнішньоекономічного сектору у надходженні виручки в іноземній валюті на внутрішній валютний ринок країни (табл. 11.4).

Одним із головних завдань центрального банку в процесі реалізації валютної політики є ефективне управління офіційними золотовалютними резервами країни. Його цілями є забезпечення покриття дефіциту платіжного балансу країни і вплив на обмінний курс національної валюти через девізну політику, а також вплив на динаміку обсягів грошової маси всередині країни з метою досягнення цінової стабільності як стратегічної мети грошово-кредитного регулювання загалом.

Для забезпечення ефективного управління золотовалютними резервами центральному банку необхідно мати у своєму розпорядженні систему показників, котрі б відображали:

Таблиця 11.4

РЕЗЕРВІВ УКРАЇНИ*, млн дол. США

1.01.1999 1.01.2000 1.01.2001 1.01.2002 1.01.2003 1.01.2004 1.12.2004
761,3 1046,4 1475,4 3089,5 4416,8 6937,3 9888,7
182,4 65,7 248,1 251,1 28,3 21,2 1,2
578,9 980,7 1103,6 2704,3 4213,1 6709,5 9657,5
31,6 47,2 123,7 134,1 175,4 206,5 230,1

Там само. — 2005. — № 1. — С. 56.

―  по-перше, кількість золотовалютних резервів, тобто відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначаються масштабами зовнішньоекономічних операцій даної країни, сальдо платіжного балансу, величиною зовнішнього боргу, а також динамікою руху капіталів;

―  по-друге, якість золотовалютних резервів, що обумовлюється такими чинниками, як динаміка обмінних курсів резервних валют на світових ринках, частка золота і СДР у резервах, величина зовнішньої заборгованості країн-емітентів резервних валют, кон’юнктура на світових ринках золота.

Одним із основних показників, що визначають рівень достатності золотовалютних резервів, є відношення їхньої величини до усереднених показників обсягів імпорту. Мінімально прийнятною у світовій практиці вважається величина золотовалютних резервів, яка відповідає вартості імпорту товарів і послуг за три місяці. Крім того, величина золотовалютних резервів країни для якісного аналізу може також зіставлятися з розмірами сальдо платіжного балансу (активного чи пасивного) — як усього, так і окремих його частин, а також із розмірами зовнішнього боргу країни.

Важливим завданням у процесі управління золотовалютними резервами є забезпечення належної їх диверсифікації за видами валют з метою уникнення ризиків, а також приведення цих резервів у відповідність до структури зовнішньоторговельного обороту країни, тобто до валют, у яких укладаються угоди.

Зрозуміло, що із запровадженням євро значна кількість контрактів з партнерами з країн — учасниць Економічного і валютного союзу стала укладатися саме у цій валюті. Це, а також нестабільність курсу долара на світових фінансових ринках змушує Національний банк України диверсифікувати належним чином золотовалютні резерви: близько 60 % валютних резервів НБУ становлять дол. США (оскільки 75 % зовнішньоекономічних розрахунків в Україні провадиться саме у цій валюті), близько 30 % — євро, а решта — англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк та золото[2].

Підтримання обраної валютної структури офіційних золотовалютних резервів НБУ здійснює шляхом інтервенцій на міжбанківському валютному ринку України. У зв’язку з цим в окремі періоди виникає ситуація, коли НБУ продає долари США і купує замість них інші валюти — євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки. Загалом же результат інтервенцій для золотовалютних резервів НБУ є позитивним. Зокрема, у 2004 р. НБУ збільшив резерви майже на 3 млрд дол., у 2003 р. — на 2,5 млрд, у 2002 р. — на 1,3 млрд, а в 2001 р. — на 1,6 млрд дол.[3]

Протягом останнього періоду валютна політика НБУ з управління офіційними золотовалютними резервами була спрямована на утримання обмінного курсу гривні від надмірного зміцнення. У зв’язку з тим, що приплив іноземної валюти значно перевищує її відплив, Національний банк постійно викуповує надлишок пропозиції валюти на ринку до своїх резервів. Так, лише у травні 2003 р. було викуплено 243 млн дол. США, а в червні цього ж року — 140 млн дол. США.

Водночас важливим завданням НБУ при здійсненні цих операцій є підтримання постійної вартості офіційних валютних резервів, не допускаючи її зниження внаслідок значних коливань обмінного курсу долара США на світових валютних ринках. Це завдання вирішується Національним банком через установлення збалансованої валютної структури золотовалютних резервів. Завдяки цій політиці доларовий еквівалент золотовалютних резервів зріс за перше півріччя 2003 р. на 230 млн дол. США. Уже станом на 1 серпня 2003 р. ліквідні міжнародні резерви Національ­ного банку України становили 6523 млн дол. США. У разі позитивних тенденцій розвитку зовнішньоекономічного сектору і кон’юнктури світових ринків товарів, послуг і капіталів можна вважати, що така ситуація матиме місце і надалі.

Підтримання оптимальної структури офіційних золотовалютних резервів країни вимагає від центрального банку встановлення правильного співвідношення не лише за окремими видами валют, а й визначення частки монетарного золота, що належить до резервів. З огляду на те, що цей вид активів є достатньо ліквідним і може бути без перешкод реалізований на ринку в обмін на вільно конвертовану валюту, центральні банки більшості країн продовжують зберігати золото у своїх резервах.

Проте нестабільність кон’юнктури на ринках золота визначає підвищений ризик його зберігання, а відтак існує тенденція щодо зниження ролі золотих запасів у складі резервів. У Національного банку України запаси монетарного золота на 1 січня 2003 р. в активі балансу становили 935 млн грн (175 млн дол. США), тоді як на 1 січня 2002 р. відповідні активи становили 134 млн дол., а на 1 січня 2001 р. — 123 млн дол. США, тобто має місце тенденція до поступового збільшення частки монетарного золота у складі резервів НБУ, що відображає збільшення загального обсягу цих резервів.

Оскільки золотовалютні резерви країни безпосередньо впливають на процес формування грошової бази, яка, у свою чергу, визначає величину грошової маси, необхідним елементом ефективного управління резервами є уникнення центральним банком дестабілізуючого впливу процесу формування резервів на стан грошового обігу.

Так, за наявності активного сальдо платіжного балансу, яке свідчить про надходження значних обсягів валюти на внутрішній ринок (що має місце сьогодні в Україні) завжди існує небезпека імпортування інфляції, позаяк збільшення валютних резервів центральним банком здійснюється за рахунок додаткової емісії національної валюти, в обмін на яку купується валюта іноземна при проведенні відповідних інтервенцій. Нівелювання негативного впливу зростання грошової маси центральним банком може бути здійснено шляхом проведення відповідних стерилізаційних операцій, тобто через операції на відкритому ринку шляхом продажу відповідної кількості державних цінних паперів.

Таким чином, оптимальна структура золотовалютних резервів, правильне управління ними визначає можливості центрального банку ефективно проводити не лише валютну, а й грошово-кредитну політику, забезпечуючи досягнення відповідних стратегічних цілей монетарного регулювання загалом.


[1] Мир денег. — 2003. — № 4. — С. 30.

[2] Вісник Національного банку України. — 2003. — № 7. — С. 38.

[3] Бюлетень Національного банку України. — 2003. — № 1. — С. 76.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Національний банк і грошово-кредитна політика (А.М. Мороза М.Ф. Пуховкіної)