Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> Лекція 2. Сучасна банківська система України 1. Характеристика дворівневої банківської системи України

Лекція 2. Сучасна банківська система України 1. Характеристика дворівневої банківської системи України



Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії На­ціонального банку України (далі НБУ) здійснювати операції, що віднесені суто до банківських:

1)  приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2)  відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспон-дентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3)  розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених, має право здійснювати такі операції та угоди:

1)  операції з валютними цінностями;

2)  емісію власних цінних паперів;

3)  організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4)  здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (вклю­чаючи андерайтинг);

5)  надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6)  придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик вико­нання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

7)  лізинг;

8)  послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9)  випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10)  випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з ви­користанням цих карток;

11)  надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківсь­ких операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції:

1)   здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2)   здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) держав­ної та іншої грошової лотереї;

3)   перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

5)  довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6)  депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення заз­начених операцій, якщо:

1)  рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам НБУ, що підтверджується незалежним аудитором;

2)  банк не є об’єктом застосування заходів впливу;

3)  банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4)  НБУ дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством Ук­раїни.

НБУ має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та ко­місійну винагороду за своїми операціями.

Банківська система України складається з Національного банку Украї­ни та інших комерційних банків, тобто є дворівнева.

Національний банк України (перший рівень) є центральним банком Ук­раїни, особливим центральним органом державного управління, який має статутний капітал у розмірі 10 мільйонів гривень, що є державною власністю.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках — також за рахунок Держбюджету України. Одержання прибутку не є метою його діяльності. НБУ за підсумками року у разі пере­вищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердже­ними на поточний бюджетний рік, вносить до Держбюджету України на­ступного року за звітним позитивну різницю на покриття дефіциту бюд­жету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Держбюджету наступного за звітним року.

Сутність і призначення центрального банку конкретизуються в основ­них завданнях, які держава висуває перед банком, у функціях, які держава йому делегує, та в операціях, які здійснює центральний банк. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабіль­ності грошової одиниці України. Тобто розуміння завдань НБУ як органу грошово-кредитного регулювання та інституту банківської системи слід пов’язувати, з одного боку, з реалізацією основних стратегічних цілей ре­гулювання (низькою інфляцією, економічним зростанням, високою зай­нятістю), а з іншого — з підтриманням стабільності і забезпеченням ефек­тивного функціонування банківських установ країни.

У цілому Національний банк виконує такі основні завдання:

1)  визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2)  монопольно здійснює емісію національної валюти України та органі­зує її обіг;

3)  виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує сис­тему рефінансування;

4)  встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5)  організовує створення та методологічно забезпечує систему грошо­во-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіж­ного балансу;

6)  визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між бан­ками;

7)  визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських тех­нологій;

8)  здійснює банківське регулювання та нагляд;

9)  веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій;

10)  складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11)  представляє інтереси України у центральних банках інших держав, у міжнародних банках та інших кредитних установах;

12)  здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повнова­жень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іно­земній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційни­ми банками та іншими кредитними установами;

13)  забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14)  аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валют­них відносин;

15)  організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінно­стей, видає ліцензії на право їх інкасації та перевезення;

16)  реалізує державну політику з питань захисту державних таємниць у системі Національного банку;

17)  бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18)  здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції.

Зазначені конкретні завдання дозволяють здійснити економічну оцінку ба­зових функцій центрального банку. Традиційно їх виділяють чотири (рис. 2.1).

Центральний банк

Емісія готівки та

організація грошового обігу

Банк банків

Банкір уряду

Реалізація Грошово-кредитної] політики

Рис. 2.1. Базові функції центрального банку країни1

1 Дзюблюк О. Генезис функцій центрального банку в ринкових умовах господарювання. // Вісник НБУ. — 2002. — № 7. — С. 18—23.

Функція емісії готівки та організації грошового обігу пов’язана з мо­нопольним правом центрального банку на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання в оплату боргів на території даної країни. Зосередження цієї функції в одному, уповнова­женому на це кредитному інституті країни, стало першоосновою діяльності центрального банку як такого у сучасному розумінні цього поняття.

Функція «банку банків» полягає у кредитно-розрахунковому обслуго­вуванні центральним банком усіх інших банківських установ країни. Заз­начена функція передбачає діяльність центрального банку в ролі міжбан-ківського розрахункового центру та кредитора інших банківських установ. Річ у тім, що центральні банки в більшості країн не вступають у безпосе­редні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а впливають на економічні процеси опосередковано через систему комер­ційних банків, здійснюючи відповідне обслуговування останніх. Це обслу­говування передбачає застосування таких основних елементів функції «банку банків»: зберігання резервів комерційних банків; надання їм ко­роткострокових кредитів для поповнення коштів, яких тимчасово не вис­тачає; організація міжбанківських розрахунків у загальнонаціональному масштабі; здійснення нагляду і контролю за банківською діяльністю.

Функція «банкіра уряду» полягає в організації центральним банком кре­дитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також у прове­денні операцій, пов’язаних із касовим виконанням державного бюджету, об­слуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів країни. Зміст кредитно-розрахункового обслуговування держави визначається веденням центральним банком поточних рахунків уряду, а також наданням коротко- і довгострокових кредитів шляхом придбання державних цінних паперів або, як виняток, прямого кредитування бюджетних витрат.

Реалізація грошово-кредитної політики як функція центрального банку визначає, по суті, його місце і роль у ринковій системі організації госпо­дарських процесів. Центральний банк вживає регулятивних заходів у гро­шово-кредитній сфері з метою ефективного впливу на господарську ак­тивність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забез­печення зайнятості робочої сили. Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є кредитна діяльність комерційних банків, що безпосередньо позначається на сукупній грошовій масі, від об­сягу якої, у свою чергу, залежить динаміка основних показників розвитку економіки. Власне, самі заходи, спрямовані на регулювання попиту і про­позиції на кредит, у підсумку позначаються на динаміці грошових агре­гатів, оскільки всі гроші у широкому розумінні цього поняття мають кре­дитну природу, а їх джерелом є кредитні операції банківської системи.

Попри важливість розглянутих функцій центрального банку, які фор­мують своєрідний критеріальний рівень для оцінки розвитку верхнього рівня банківської системи та її відповідності ринковим умовам дворівне­вої організації діяльності кредитних установ країни, ці функції слід розг­лядати у розвитку.

Власне, із прийняттям у березні 1991 року Верховною Радою України Закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якого на базі

Української республіканської контори Державного банку СРСР було ут­ворено Національний банк України, у нашій державі започатковано функ­ціонування центрального банку в ринковому розумінні цього поняття. Проте, на відміну від розвинутих країн, де з прийняттям законодавчих актів про створення центральних банків відповідні функції остаточно закріп­лювалися за певним комерційним банком, який уже виконував їх раніше, або передавалися новоствореному інституту від інших банківських уста­нов, в Україні для діяльності центрального банку необхідно було заклада­ти нові підвалини, оскільки існуюча до того часу централізована кредитна система, як і вся планово-керована економіка, не потребували наявності інституту з функціями, притаманними центральним банкам у країнах із ринковою формою господарювання. Зрештою, успішне реформування банківської системи загалом і створення центрального банку зокрема знач­ною мірою залежали від ефективного виконання ним чотирьох базових функцій, які власне і визначають суть самого центрального банку.

Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

1)  надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, що ним же визначається;

2)  здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;

3)  купує та продає на вторинному ринку цінні папери згідно з чинним законодавством України;

4)  відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордон­них банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

5)  купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулюван­ня;

6)  зберігає, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні ме­тали та камені, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

7)  розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, упов­новажені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золото­валютними резервами України з банками, рейтинг яких за міжнародною класифікацією відповідає вимогам до першокласних банків не нижче ка­тегорії А;

8)  приймає на зберігання та в управління державні цінні папери або інші цінності;

9)  видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Ра­дою Національного банку;

10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нара-
хування відсотків;

11)  виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою дохо­ду за ними;

12)  веде особові рахунки працівників Національного банку;

13)  веде рахунки міжнародних організацій;

14)  здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відпо­відно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.

Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій.

Вищим керівним органом Національного банку є Рада Національного банку:

1)  відповідно до загальнодержавної програми економічного та соціаль­ного розвитку розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді для інформування, здійснює контроль за вико­нанням Основних засад грошово-кредитної політики;

2)  здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку країни та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

3)  затверджує Регламент Ради Національного банку України;

4)  затверджує кошторис доходів та витрат НБУ і подає Верховній Раді та Кабінету Міністрів України (КМУ) до 1 вересня поточного року про­гнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Держ­бюджету України на наступний рік;

5)  приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу На­ціонального банку;

6)  визначає аудиторську компанію для проведення перевірки Націо­нального банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгал­терський баланс НБУ, публікує його в офіційних друкованих засобах ма­сової інформації;

7)  затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису На­ціонального банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

8)  затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

9)  вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах роз­роблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

•   методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соці­ального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

•   окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

•   політики курсоутворення та валютного регулювання;

•   розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

•    вдосконалення платіжної системи;

•    інших питань, віднесених законом до компетенції Ради НБУ;

10)  вносить рекомендації КМУ стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери Ук­раїни;

11)  з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредит­ної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а)  диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов’язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г)  порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;
ґ) мінімального розміру золотовалютних резервів;

д) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Комерційні банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути (рис. 2.2):

Комерційні банки

ощадні

інвестиційні

іпотечні

розрахункові

Рис 2.2. Види комерційних банків за спеціалізацією

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності та спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та норма­тивно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеці­алізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, това­риства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку, причо­му законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону про банки і банківську діяльність.

Банки можуть бути державними, коли сто відсотків статутного капіта­лу належать державі. Такий банк засновується за рішенням КМУ. При цьо­му в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбача­

ються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Уряд зобов’язаний отримати позитивний висновок НБУ з приводу наміру зас­нування державного банку.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через відповідні органи управління.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження за­лучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладни­кам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать централі­зація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативни­ми банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органи управління кооперативних банків є такими самими, як і за інших форм власності.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встанов­люється НБУ. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від роз­міру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року роз­поділяються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: бан­ківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дот­риманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Націо­нального банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесен­ня відповідного запису до Державного реєстру банків.
Висвітлюючи кількісну та структурну характеристику банків України, доцільно використати дані рисунка 2.3, де наведена ця інформація. У 2002 році кількість банків, внесених до Державного реєстру, зменшилася

зі 189 до 182. Водночас збільшилася кількість діючих банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, — із 152 до 157.

Із них 136 банків — акціонерні товариства (у тому числі: 94 — відкриті, серед яких 2 банки державні; 42 — закриті), 21 банк — товариства з обмеже­ною відповідальністю. З іноземним капіталом створено 20 банків (12,7 % від загальної кількості діючих банків), у тому числі 7 банків (4,5 %) — зі 100-відсотковим іноземним капіталом.

Протягом 2002 року з Державного реєстру вилучено 12 банків, у тому числі 10 — у зв’язку з ліквідацією, 2 — в результаті реорганізації. Було за­реєстровано 5 нових банків. Кількість філій за рік збільшилася з 1350 до 1401, що свідчить про розширення обсягу та видів банківських послуг і більшу їх доступність для клієнтів.

У 2002 році в стадії ліквідації перебували 24 банки (13,2% від загальної кількості банків, занесених до Державного реєстру), з них 11 ліквідуються за рішенням Національного банку України, 12 — господарських судів, один банк — за рішенням зборів акціонерів.

У 2002 році було прийнято рішення про ліквідацію одного банку—АБ -«ІНКО» (у 2001 р. — про ліквідацію 4 банків, у 2000 р. — 7).

У розрізі груп за обсягом активів банки розподілилися так.

1 ІПлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Фінансовий стан, тенденції та проблеми функціо­нування і розвитку банків у 2002 році // Вісник НБУ. — № 3. — 2003. — С. 2.

До групи І (активи перевищують 1300 млн грн) входить 10 банків (6,4% від загальної кількості діючих банків), групи II (активи становлять понад

500 млн грн) — 12 (7,6% ), групи ІІІ (активи — понад 200 млн грн) — 34 (21,7%), групи IV (активи — менше, ніж 200 млн грн) — 101 банк (64,3%).

З вищенаведеного аналізу випливає, що сучасній банківській системі властиві процеси концентрації капіталів, які відбуваються у тих чи інших формах реорганізації фінансових установ.

Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його влас­ників або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснювати­ся шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення (рис. 2.4):

Форми реорганізації комерційних банків

]

1

означає припинення діяльності двох або кількох банків як Злиття    І юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав І та обов’язків до банку-правонаступника, який створюється у результаті злиття

————————————- 1 означає припинення діяльності одного банку як юридичної

Приєднання Іос°би та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків до іншого банку

__________ означає припинення діяльності одного банку як юридичної

І особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та
Поділ       обов’язків у відповідних частинах до банків, які створюються
————— “внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу

І означає перетворення банку як юридичної особи та передачу Виділення   певної частини належного йому майна, коштів, прав та

Рис. 2.4. Форми реорганізації комерційних банків

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми това­риства.

Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із за­конодавством України про господарські товариства за умови попередньо­го дозволу НБУ. Для одержання дозволу на реорганізацію необхідно пода­ти заяву з доданням необхідного обґрунтування та розрахунків, які б зас­відчували настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

НБУ не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших

(обов’язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації

кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, не буде відповіда­ти вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєст­рації банків, ліцензування тощо.

Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози плато­спроможності банку.

Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має містити інформацію про:

1)  угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;

2)  призначення персонального складу комісії для проведення реорга­нізації;

3)  призначення персонального складу ревізійної комісії для проведен­ня інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на обліку банку (банків);

4)  призначення незалежного аудитора, кандидатура якого погоджена з НБУ;

5)  строки проведення реорганізації;

6)  склад правління (ради директорів) після реорганізації.

Реорганізація розпочинається після затвердження НБУ плану реорга­нізації, який крім інших необхідних заходів повинен передбачати подання Національному банку України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.

Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)