Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> Лекція 4. Розрахункові операції банків 1. Сутність розрахункових відносин і принципи їх організації в народному господарстві

Лекція 4. Розрахункові операції банків 1. Сутність розрахункових відносин і принципи їх організації в народному господарстві



Аналіз літературних джерел показує, що на практиці часто змішують­ся поняття «банківські ресурси», «банківський капітал» і «капітал банку», таблиця 3.1. Причому така підміна понять зустрічається не тільки в по­точній практичній діяльності банківських працівників, де вона не спри­чиняє ніяких наслідків, але часто і в багатьох інших випадках. Розділення цих трьох, у багатьох аспектах схожих, понять є принципово важливим для більш повного розуміння їх суті, з’ясування їх функцій і ролі та, як наслідок, визначення їх впливу на роботу банку.

Таким чином, у теорії банківської справи розрізняють поняття «банківські ресурси», «банківський капітал» і «капітал банку». Поняття «банківські ресурси» тотожне «банківському капіталу» — найбільш загаль­не, включає всі джерела фінансових ресурсів, створених у процесі внутрі­шньої та зовнішньої діяльності банку. Іншою традиційною назвою для джерел формування фінансових ресурсів банку є пасиви. В динаміці струк­туру пасивів усієї банківської системи України наведено в таблиці 3.2.

Як бачимо, за своїм походженням пасиви неоднорідні і складаються з капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами.

У нормативних актах залежно від структури, способів формування та оцінки виділяють інші поняття банківського капіталу:

•   капітал банку — залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань;

•   капітал підписний — величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпис­кою на акції (паї);

•   капітал статутний — сплачений та зареєстрований підписний капітал;

•   капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються норматив­но-правовими актами Національного банку України.

Основним елементом капіталу банку є фонди, створені відповідно до законодавства, і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримки діяльності банку. Останні входять до капіталу банку, якщо вони відповідають принципам стабільності їх утворення, субординації стосов­но до прав кредиторів, відсутності фіксованих норм їх нарахувань.

Інша складова — зобов’язання, згідно з визначенням НБУ, це «вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому».

Таким чином, зобов’язання — це теперішнє зобов’язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчи­тися відпливом із банку ресурсів, які втілюють економічні вигоди.

Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що ут­ворюються в процесі його діяльності.

У комерційних банках зобов’язання і капітал групуються за економіч­ним змістом та за строками залучення фінансових ресурсів.

За економічним змістом зобов’язання розподіляються на: кредити, от­римані від НБУ; кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти); кош­ти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утриму­ються з бюджету; боргові цінні папери, емітовані банком; чисті нереалізо­вані витрати від похідних фінансових інструментів; нараховані витрати до сплати; субординована заборгованість та інші зобов’язання.

Кошти НБУ — це переважно кошти, надані НБУ у вигляді стабіліза­ційних кредитів. Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як пра­вило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Зовсім інакше слід підходити до заборгованості за кредитами, отриманими від інших банків.

Значна питома вага цієї заборгованості може свідчити про надмірну за­лежність банку від міжбанківського ринку кредитів, які здебільшого є до­рогими. Звичайно, сам факт наявності такої заборгованості ще не є нега­тивною ознакою, але стала тенденція до її збільшення справді може сигна­лізувати про потенційні негаразди в банку.

Кошти клієнтів (заборгованість перед юридичними і фізичними осо­бами) — це залишки за депозитними, поточними, картковими рахунками відповідної категорії клієнтів.

Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

За терміном залучення розрізняють такі групи пасивів (рис. 3.1).

За терміном залучення

Термін залучення

капітал

Термін залучення більше ‘ року

(———– •—————————— ї

Термін залучення менше

^ року довгострокові кредити;

термінові депозити;

цінні папери власного боргу

короткострокові кредити; термінові депозити

Термін невизначений

кореспондентські рахунки банку; кошти до запитання клієнтів

Рис. 3.1. Класифікація пасивів за терміном залучення1

1 Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. A.M. Герасимовича. — Житомир: ПП “Рута”, 2001. — С. 24.

У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, за­лучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ре­сурсів є власні, залучені та позикові кошти, структура яких визначає фінан­сову незалежність і платоспроможність банку.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)