Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> 2. Зміст і порядок формування власного капіталу банку

2. Зміст і порядок формування власного капіталу банку



Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов’язаннями. Капітал банку визначається як сума основ­ного капіталу (капітал першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статут­ний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок не­розподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків ак­ціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви вклю­чають й інші фонди такої ж якості, які повинні відповідати таким критері­ям:

1)  відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після опо­даткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі по­тенційні податкові зобов’язання;

2)  фонди та рух коштів до них (від них) повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

3)  фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання у разі появи збитків;

4)  збитки не можуть безпосередньо покриватись з фондів, а повинні проводитись через рахунок прибутків і збитків.

Додатковий капітал банку складається з таких елементів:

1)  резерви під стандартну заборгованість інших банків;

2)  резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними опе­раціями;

3)  результат переоцінки статутного капіталу з врахуванням індексу де­вальвації чи ревальвації гривні;

4)  результат переоцінки основних засобів;

5)  прибуток поточного року;

6)  субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку рані­ше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п’яти останніх років угоди.

НБУ має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. При розрахунку загальної суми капіталу розмір додаткового

капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загаль­ною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на ве­личину основних засобів. Відвернення банку включають до себе такі еле­менти: вкладення банку в акції та боргові зобов’язання інших банків як із метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворю­ються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобо­в’язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Одночасно розмір капіталу коригується на суму основних засобів, що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основ­них засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу комер­ційного банку має такий вигляд:

НВК= ОК+ДК + СК – В – ОЗ, (3.1)

де НВК — нормативний власний капітал комерційного банку; ОК — основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями комерційного банку; ДК — додатковий капітал комерційного банку; СК — субординований капітал комерційного банку; В — відвернення;

ОЗ—перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для заз­наченої методики Національного банку України2 .

2 Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник . — С. 41.

1.  Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може бути вилученим у комерційного банку, а його розмір грунтується на кон­сервативному підході до оцінки активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому в наступних періодах він обов’язково змен­шить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді вит­рат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2.  Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов’яза­но з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення по мірі того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3.  Додатковий капітал не обов’язково виступає постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.

4.  Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов’язано з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період часу не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на кон-трактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного пор­тфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку нормативного власного капіталу враховуються.

5.  Зменшення розрахункової суми нормативного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банка­ми, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов’язано з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства комерційних банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли комерційні банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6.  Зменшення розміру нормативного власного капіталу на здійснені ко­мерційним банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов’язано із ризиками, які несе комерційний банк, а та­кож з тим, що джерелом таких інвестицій повинен бути чистий прибуток.

7.  Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основ­них засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов’язано з особливостями та призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів в основні засоби, оскільки вони мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доход, ма­ють несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток комерційного банку.

8.  По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. При розрахунку збитки виключаються з основного капіталу, а доходи включа­ються до додаткового капіталу. Це пов’язано з тим, що прибутки поточно­го року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується ауди­торами чи іншими уповноваженими особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується у бік зменшення.

9.  З погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов’язан­нями комерційного банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо це заз­начено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації комерційного банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кре­

диторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведен­ня (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіта­лу у порядку, встановленому чинним законодавством.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комер­ційних банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата відсотків за субординованим бор­гом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, бор­гові зобов’язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. По-чет­верте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціо­нерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких струк­тур банкам вельми складно розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Виходячи з форми інвестування, виокремлюють формування власно­го капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. У вітчизняній практиці формування та збільшення статутного ка­піталу банку дозволено виключно шляхом грошових внесків. Грошові вне­ски для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільнокон-вертованій валюті або у гривнях.

Грошова форма є найбільш поширеною, універсальною і ліквідною, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал в матеріаль­но-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці фор­мування власного капіталу комерційних банків у цій формі не здійснюєть­ся.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

1)  для місцевих кооперативних банків — 1-го мільйона євро;

2)  для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на тери­торії однієї області, — 3-х мільйонів євро;

3)  для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї Украї­ни, — 5-ти мільйонів євро.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривнях здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення установчого договору.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації

гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалі­зації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєст­рації банку, але не нижче вищенаведених розмірів.

Статутний капітал банку не повинен формуватись з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учас­ники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і підписний капітал, попередньо оголошений, оплачений повністю.

Банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим суми статутного капіталу, необхідного для заснування бан­ку.

У залежності від організаційно-правової форми діяльності комерцій­ного банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий.

Банки здійснюють емісію власних акцій та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про господарські товариства та цінні папери з урахуванням особливостей банківського законодавства. Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника.

Згідно з чинним законодавством термін відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Якщо до закінчення цього строку не вдало­ся покрити підпискою 60 % акцій, акціонерний банк вважається не засно­ваним. До дня установчих зборів засновники, що підписались на акції, повинні оплатити не менше 30 % номінальної вартості акцій, а якщо всі акції розподіляються між засновниками — не менше 50 %. Взагалі заснов­ники повинні бути держателями акцій на суму не менше 25 % статутного капіталу, строком не менше двох років. Акціонери у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного банку, повинні оплатити повну вартість акцій. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10 % статуного капіталу банку.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбавати власні акції або паї за умови письмо­вого повідомлення НБУ. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень, або якщо це може призвести до погіршення фінансо­вого стану банку.

Комерційні банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій

інвестору за ціною вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал комерційного банку.

Комерційний банк може викуповувати у акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх пра­цівників, дарування. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних бан­ком акцій. Здійснювати придбання власних акцій до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється.

Комерційний банк має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний капітал.

Інколи викуп банком власних акцій пов’язаний з метою реінвестуван-ня дивідендів. Суть полягає в тому, що банк викуповує частину акцій, що дозволяє йому збільшити розмір прибутку на одну акцію. Це пов’язано з тим, що викуплені акції не враховуються при розподілі прибутку комер­ційного банку.

Збільшення статутного капіталу акціонерного комерційного банку здійснюється шляхом випуску нових акцій, збільшення номінальної вар­тості акцій або обміну облігацій на акції, переведення субординованого боргу до розряду статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу ак­ціонерного банку не більше, як на 1/3, може бути здійснено за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.

При збільшенні статутного капіталу шляхом обміну облігацій існую­чої номінальної вартості на акції цього емітента, статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. В даному випадку номінальна вартість облігацій, умовами випус­ку яких передбачається їх обмін на акції, повинна дорівнювати номінальній вартості акцій.

Зауважимо, що збільшення статутного капіталу допускається за умо­ви, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче, ніж номінальна.

Збільшення статутного капіталу пайового банку відбувається за раху­нок додаткових внесків учасників, причому вони можуть не впливати на розмір частки учасників в статутному капіталі, зазначеної в установчих документах, якщо інше не передбачено цими документами.

Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів (засновників, учасників), а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення но­мінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу їх частини у власників з метою анулювання.

Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андерайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.

Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів у вигляді паїв у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 % вкладу, а повністю внесення вкладу повинно відбу­тися не пізніше року після реєстрації пайового банку.

Значною складовою власного капіталу комерційного банку є резерв­ний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. Чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резер­вного капіталу. Інші фонди, призначені для розширення матеріально-тех­нічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, комерційні банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог чинного законодавства.

Резервний капітал формується в процесі основної діяльності комер­ційного банку. Він призначений для покриття можливих втрат за операці­ями та послугами, які виконує чи надає комерційний банк, а також якщо недостатньо прибутку для виплати дивідендів за привілейованими акція­ми. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комер­ційного банку, що, в свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшує вірогідність банкрутства. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов’я­зань, не повинні входити до складу власного капіталу комерційного бан­ку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління комерційного банку з урахуванням вимог чин­ного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чисто­го прибутку комерційного банку.

Резервний капітал формується в порядку, встановленому загальними зборами учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резер­вного капіталу визначений законодавством і не може бути меншим 25 % статутного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибут­ку.

Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного ка­піталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлю­ються. Використання коштів резервного капіталу повинно бути цільовим і оформлене відповідним чином, зокрема, рішенням правління комерцій­ного банку.

Актуальним є питання про розмір відрахувань від чистого прибутку до резервного капіталу комерційного банку. Прискорені розміри відрахувань з метою найшвидшого створення резервного капіталу можуть суттєво знизити розмір прибутку, що використовується на виплату дивідендів. Це може нега­тивно вплинути на вартість акцій та подальший процес формування статут­ного капіталу комерційного банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу та можуть нега­тивно вплинути на фінансову стійкість банку. Тому банки, виходячи з їх влас­них потреб, застосовують, як правило, змішаний порядок формування резерв­ного капіталу, коли протягом кількох років здійснюються підвищені розміри відрахувань від прибутку, а потім встановлюються помірні чи невеликі роз­міри відрахувань до досягнення встановленої величини цього капіталу.

До складу власного капіталу комерційного банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством комерційні банки ма­ють право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціаль­ного розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, фор­мування та використання таких фондів встановлюється загальними збо­рами учасників, засновників (акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів виступає чис­тий прибуток комерційного банку.

Власний капітал комерційного банку включає такий компонент, як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів. Резер­ви переоцінки виникають двома способами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості здійснювати переоцінку своїх фіксованих активів. Такі переоцінки відображаються у балансі комерційного банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізова­на вартість «прихованих» резервів переоцінки може бути присутньою у балансі в результаті довгострокового володіння деякими активами, відоб­раженими у балансі за історичною вартістю їх придбання.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості і суми зносу об’єкта основ­них засобів на індекс переоцінки, який визначається діленням справедли­вої вартості об’єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів вклю­чається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат, крім певних випадків.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не роз­поділяється, а залишається у комерційного банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом влас­ного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів акціонерів (засновників, учасників) банку або чинного законодавства. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників), та результат поточного року.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначе­но, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить, голов­ним чином, від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам. З метою додержання встановленого Національним банком України співвідношення між «власним капіталом і активами» комерційні банки часто змушені обирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку та емісією нових акцій. Однак акціонери комерційного банку є його влас­никами і неохоче йдуть на розширення кола акціонерів через нову емісію акцій. Частина прибутку, що залишається у розпорядженні комерційного банку, замість того, щоб бути розподіленою на дивіденди, дає підставу влас­никам банку вважати, що ці утримані кошти в майбутньому дадуть необ­хідну ринкову доходність звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідно також тому, що з ним не по­в’язані ніякі витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.

НБУ рекомендовані обмеження щодо капіталу, які залежать від кате­горії капіталу, до якої належить конкретний комерційний банк:

•    банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекомендується в будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викупати власні акції;

•    банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, виплата дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) не повинна перевищувати 50% понаднормативного капіталу;

•    банкам, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату дивідендів можна здійснювати в межах понаднормативного капіталу;

•    банкам, капітал яких відноситься до категорій 2 і 3, рекомендується викуп власних акцій здійснювати тільки в тому разі, якщо такий викуп не

призведе до порушення банком нормативів капіталу, платоспроможності і достатності капіталу.

До складу нормативного власного капіталу включаються кошти, залу­чені на умовах субординованого боргу, тобто боргу, який виникає у комер­ційного банку в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку. Мета такого залучення — підвищення рівня капіталізації комерційних банків.

До субординованого капіталу включаються кошти, залучені від юридич­них і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів, у національній або в іноземній валюті. Сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для включення їх у розрахунок власного капіталу банку повинна бути не меншою: 50 тис. грн — від фізичних осіб; 100 тис. грн — від юридичних осіб.

Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на строк не менше п’яти років і повинні мати первинний строк погашення не менше п’яти років. Якщо строк погашення боргу не фіксований, то ці кошти сплачуються лише після повідомлення інвестора не раніше, ніж через 5 років, якщо такі кошти більше не враховуються як субординований капітал. НБУ може надати дозвіл на дострокове погашення субординованого боргу за умови, що запит на таке погашення зроблено за ініціативою позичальника і це не вплине на платос­проможність банку. Крім того, за спільним зверненням інвестора та банку-боржника, Національний банк України може надати дозвіл на переведення субординованого капіталу до розряду статутного капіталу.

Угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу не по­винна включати ніяких положень, які передбачають, що у випадку особ­ливих обставин, окрім згортання діяльності банку, борг буде сплачений до погодженої дати його погашення.

Процентна ставка за субординованим боргом не має перевищувати розміру облікової ставки НБУ на весь період дії угоди. Капіталізація про­центів за таким боргом не допускається.

Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат і може бути призупинена у разі:

•    погіршення фінансового стану банку-боржника;

•    прийняття банком програми фінансового оздоровлення;

•    за ініціативою банку-боржника.

Порівнюючи значення питомої ваги субординованого капіталу у влас­ному капіталі комерційного банку, необхідно враховувати притаманні йому позитивні сторони, що роблять його привабливим джерелом власного ка­піталу.

Таким чином, для банку роль капіталу та прирівняних до нього статей у структурі фінансових ресурсів є значною, коли мова йде про забезпечен­ня стійкості банку та ефективної діяльності. Він є незамінним джерелом

фінансових ресурсів для банку на початкових етапах діяльності, коли зас­новники здійснюють ряд першочергових витрат, без яких банк просто не може розпочати свою діяльність (витрати на придбання будівлі, обладнання приміщення, виплата заробітної плати персоналу тощо).

Не менш важливою є роль власного капіталу як джерела фінансування витрат банку на подальших етапах розгортання банківських операцій. Ці кошти частково вкладаються в довгострокові активи (земля, будівлі, об­ладнання — на такі цілі йде 1/51 частини капіталу), крім того, за рахунок відрахувань у капітал створюються різні резерви. Хоча основним джере­лом покриття витрат на розширення операцій служить прибуток, що на­копичується, банки часто здійснюють новий випуск акцій і розміщення довгострокових позик при проведенні великих заходів структурного харак­теру — розширенні мережі відділень, злитті тощо.

Проте економічна суть власного капіталу банку має певну специфіку в порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності. Традиційно, що власним капіталом і резервами комерційні банки покривають біля 10% загальної потреби в коштах, тоді як у нефінансових корпорацій це відно­шення становить близько 50 %2.

Така специфічна риса банків та інших фінансових установ пов’язана з рядом обставин, серед яких: по-перше, банки внаслідок своєї посередниць­кої ролі на фінансових ринках залучають великі суми стороннього грошо­вого капіталу, по-друге, банківські активи, представлені різними видами грошових вимог і зобов’язань, як правило, є більш ліквідними та швидко реалізовуються на ринку, ніж активи нефінансових компаній, заморожені в матеріальних об’єктах (обладнання, будівлі, товарні запаси тощо). Це забезпечує банкам можливість більш швидкої мобілізації грошових ресурсів і, відповідно, знижує їх потребу у власному капіталі.

Функціями, які покладаються на власний капітал, є: захисна, опера­тивна і регулююча.

Враховуючи, що значна частка активів банку фінансується вкладни­ками, основною функцією власного капіталу є захист інтересів вкладників. Капітал відіграє також роль своєрідного захисного бар’єра і дозволяє бан­ку продовжувати операції у разі виникнення великих непередбачених збитків або витрат.

1 Бондаренко В.В. Власні кошти (капітал) банку // Вісник ЖІТІ. — 2002. — № 22. — С. 346.

2 Банківські операції: Підручник / За ред. д.е.н., проф. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. —

С. 31.

Оперативна функція включає виділення власних коштів на придбання будівель, обладнання, а також створення фінансового резерву на випадок непередбачених збитків.

Регулююча функція капіталу пов’язана виключно з особливою зацікав­леністю суспільства в успішному функціонуванні банків. За допомогою показника капіталу центральний банк (НБУ) здійснює оцінку і контроль за діяльністю комерційних банків. Так, від банків вимагається підтриму­вати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше восьми відсотків, зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. НБУ має також право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

У разі, коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня, ниж­чого від встановленого нормативами, банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Національного банку план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку.

Окремі автори до названих функцій додатково виділяють інші функції, наприклад, капітал забезпечує доступ до ринків фінансових ресурсів і за­хищає банки від проблем ліквідності або капітал стримує зростання та об­межує ризик.

Дійсно, банківський капітал, адекватний його активам, зменшує опе­раційні проблеми, забезпечуючи вільний доступ до фінансових ринків. Значний капітал надає банку можливість отримувати позики з традицій­них джерел за звичайними ставками, не здійснюючи при цьому значних витрат у вигляді сплати відсотків за користування залученими ресурсами за підвищеною ставкою. Великий власний капітал забезпечує стабільну ре­путацію комерційного банку на фінансовому ринку, упевненість у ньому корпоративної клієнтури, вкладників і партнерів по бізнесу.

Також капітал стримує непродумане зростання та зменшує ризик об­меженням розміру нових активів, які банк може придбати через фінансу­вання за допомогою позикових коштів. Ця функція тісно пов’язана з нор­мативом капіталу, що встановлюється державними органами до активів. Якщо банки вирішують збільшити розмір позик або придбати інші акти­ви, то вони повинні підтримувати зростання за допомогою додаткового фінансування акціонерного капіталу. Це стримує спекулятивне зростан­ня активів, оскільки банки завжди повинні залишатися в межах своїх мож­ливостей успішного управління активами.

Ці функції капіталу сприяють зниженню ризиків. Подібний підхід має більшу практичну цінність і пристосований для цілей управління комерцій­ним банком.

Розглянуті функції доводять, що власний капітал — основа комерцій­ної діяльності банку. Він забезпечує його самостійність і гарантує його фінансову стійкість, виступаючи джерелом зменшення наслідків різних ризиків, які несе банк.

Як показує аналіз практичної діяльності українських комерційних банків, величина власних коштів кредитної організації залежить від бага­тьох чинників7, таблиця 3.3.

Фактори, що впливають на розмір капіталу банку

На жаль, структура балансового капіталу банків України не є оптималь­ною, оскільки значну частину в ньому становлять платні кошти. В той же час упродовж 2002 року тривала тенденція до збільшення балансового, ста­тутного, регулятивного капіталу банків. Причому темпи зростання зазна­чених показників були порівняно з 2001 роком вищими

Балансовий капітал за підсумками року зріс на 26,1% (за 2001 р. — на 21,6%) і на 01.01.2003 р. дорівнював 9 983,4 млн грн. За групами банків ка­пітал розподілився так: І група банків володіє 39,2% капіталу, II — 11,2%, III — 21,8%, IV — 27,8%.

Статутний капітал банків збільшився на 31,2% і на 01.01.2003 р. стано­вив 5 998,1 млн грн. Частка іноземного капіталу в зареєстрованому статут­ному капіталі українських банків зросла з 12,5 до 13,7%.

Середні значення нормативів адекватності капіталу в цілому по сис­темі такі: Н2 — 18,0%, Н3 — 12,7%. Як бачимо, вони у кілька разів перевищу­ють нормативні значення (Н2 — 8%, Н3 — 4%), що свідчить про значний запас достатності та платоспроможності вітчизняних банків, про здатність більшості з них своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобо­в’язаннями грошового характеру.
Регулятивний капітал збільшився на 25,8 % і становив 10098,7 млн грн. Нині більше 5 млн євро регулятивного капіталу мають 112 банків.

Протягом 2002 року структурні зміни балансового капіталу були (по­рівняно з попереднім роком) менш інтенсивними. Узагальнюючий ко­ефіцієнт структурних зрушень дорівнює 1,17 в. п. (в 2001 р. — 1,95 в. п.).

1 Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Фінансовий стан, тенденції та проблеми функціону­вання і розвитку банків у 2002 році // Вісник НБУ. — 2003. — № 3. — С. 7.

Незважаючи на позитивні тенденції, проблема підвищення рівня капі­талізації залишається однією з найактуальніших. Про це свідчить зменшен­ня із 16,6 до 15,6% питомої ваги балансового капіталу в пасивах банків, а також—відношення капіталу до ВВП, яке становить лише 4,5%, відсутність

кореляційного зв’язку між нормативом адекватності регулятивного капі­талу Н2 та рентабельністю капіталу (г = 0,0).

Таким чином, банкам необхідно вживати заходів щодо зменшення ри­зиків, збільшення обсягу власного капіталу, що поліпшуватиме результа­тивність діяльності.










Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)