Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> 2. Принципи та правила кредитування

2. Принципи та правила кредитування



Банківське кредитування здійснюється за умови дотримання певних принципів: терміновість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Ці принципи не є чимось абстрактним, а безпосеред­ньо визначають кредитні взаємовідносини між банками та їх клієнтами шляхом включення у кредитні угоди як істотні умови.

Названі принципи є взаємопов’язаними і означають, що банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором, з відповід­ною сплатою відсотків за його користування.

Принцип терміновості повернення кредиту означає, що він має бути повернений позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк. Від дотримання цього принципу залежить можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушен­ня даного принципу кредитування призводить до трансформації заборго­ваності за позичками із термінової у прострочену. У разі порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором, — у конкретні господарські процеси, проекти, підприємства тощо. Кредит надається по­зичальнику здебільшого на конкретну ціль, а не тому, що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу значною мірою залежить своєчасність повернення позички, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу че­рез неплатоспроможність позичальника. Принцип забезпеченості пози­чок має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від непо­вернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він пе­редбачає, що заборгованість за позичками, яка відображається в пасиві балансу підприємства-боржника, має бути забезпечена певним майном (товари або цінні папери), що враховується в активі його балансу або зо­бов’язанням третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду. Відсутність забезпечення може бути викликана як об’єктив­ними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкла­дання коштів у матеріальні цінності (наприклад, на виставлення акреди­тивів), так і суб’єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик великими позичковими відсотками.

У процесі кредитування підприємств банк не тільки вимагає повернен­ня одержаної позички, а й сплати відсотків за користування нею. В умовах ринкових відносин відсоток є об’єктивним супутником кредиту, його скла­довою, оскільки кредитна операція — це акт комерційного продажу на пев­ний строк грошових коштів. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Відсоток є також одним із засобів упра­вління сукупним грошовим оборотом, що застосовується Національним банком.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних і валютних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання чи строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Окрім наведених принципів, банки повинні враховувати певні обме­ження, що існують у кредитному процесі.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в іноземній валюті надаються юридичним і фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із не­обхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із врахуванням загально­державних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та вико­ристання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від заяв­леного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідом­ляє Національний банк про кожний такий випадок.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний же обсяг наданих кредитів не може пе­ревищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитуван­ня позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності ко­мерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Забороняється надання кредитів на:

•   покриття збитків господарської діяльності позичальника;

•   формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)