Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> 4. Страхування від кредитних ризиків

4. Страхування від кредитних ризиків



Кредитний ризик — це ймовірність несплати позичальником основ­ного боргу та відсотків, які підлягають сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитні ризики можуть мінімізуватися за допомогою відповідного забезпечення, до якого відноситься: неустойка (штрафи, пені), застава, порука (гарантія).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які бор­жник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’я­зання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невико­наного або неналежно виконаного зобов’язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зо­бов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язан­ня.

При цьому проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відпові­дає за порушення зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме май­но. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений до­говором.

Сторони також можуть домовитися про зменшення розміру неустой­ки, крім випадків, передбачених законом.

Суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значен­ня.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі та не позбавляє кредитора права на відшкодуван­ня збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’я­зання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором борж­ника за виконання ним свого обов’язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (див. дод. 4).

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Тобто, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і бор­жник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшко­дування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідо­мити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову — подати кло­потання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов’язання,

боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель же має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовив­ся від них або визнав свій борг.

Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обо­в’язок боржника. Це означає, що до поручителя, який виконав зобов’я­зання, забезпечене порукою, переходять всі права кредитора у цьому зо­бов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Щодо кож­ного з кількох поручителів, які виконали зобов’язання, забезпечене порукою, то їм переходять права кредитора у розмірі частини обов’язку, що виконана ним.

Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов’я­зання, забезпечене порукою, у зв’язку з ненаправленням йому боржни­ком повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право стягну­ти з кредитора безпідставно одержані суми, або пред’явити зворотну ви­могу до боржника.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Порука припиняється із погашенням забезпеченого нею зобов’язан­ня, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов’я­зання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропонова­не боржником або поручителем.

Порука припиняється в разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в дого­ворі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняєть­ся, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку вико­нання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений момен­том пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’я­вить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення дого­вору поруки.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (га­рант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку (див. дод. 5). Гарант відповідає перед кре­дитором за порушення зобов’язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Вона є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкли­кана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зо­бов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в га­рантії міститься посилання на основне зобов’язання.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являється в письмовій формі. До вимоги дода­ються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, в чому полягає порушення бор­жником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідо­мити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а в разі його відсутності — в розумний строк і встановити відповідність вимоги та дода­них до неї документів умовам гарантії.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна ви­мога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється в разі: • сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

•   закінчення строку дії гарантії;

•   відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнен­ня його від обов’язків за гарантією.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негай­но повідомити про це боржника.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невико­нання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено зако­ном (право застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору (див. дод. 6), закону або рішення суду.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні зас­таводавця або третьої особи.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заста-водержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні па­пери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, а також майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (наприклад, майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом заста­ви, поширюються на її приналежності. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого май­на, у випадках, встановлених договором.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об’єктами права державної власності і занесені або підляга­ють занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщи­ни.

Не можуть бути предметом застави вимоги, які мають особистий ха­рактер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встанов­лено договором або законом.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідчен­ню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути за­реєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесен­ням запису до Державного реєстру застав рухомого майна.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержа-теля, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна. У разі випадкового знищення або випадко­вого пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодер-жателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі на­стання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до стра­ховика.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених дого­вором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Як правило, заставодавцем може бути боржник та інколи третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить май­нове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить май­нове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону по­трібна згода власника.

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобо­в’язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а та­кож визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис пред­мета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вка­зівка на вид заставленого майна тощо).

Право застави виникає з моменту укладання договору застави, а у ви­падках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до до­говору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, пра­

во застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладання договору застави, право застави виникає з моменту його укладання.

Заставодавець може користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Також заставодавець має право відчужувати предмет застави, переда­вати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено догово­ром.

Не заборонено заставодавцю заповідати заставлене майно.

Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати застав­лене майно, є незначним. Заставодержатель має право користуватися пе­реданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених догово­ром. За договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не вста­новлено договором:

1)  вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2)  утримувати предмет застави належним чином;

3)  негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнен­ня загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псуван­ня, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’я­заний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено дого­вором.

Заставодержатель, який володіє предметом застави, в разі втрати, псу­вання, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобо­в’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна зас­тава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Перший заставодержатель має переважне право перед наступними за-ставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями неза-реєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна. Заставодавець незареє­

строваної застави зобов’язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна.

Заставодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов’язку.

В разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодер­жатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному об­сязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, вклю­чаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих по­рушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет зас­тави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель на­буває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від на­стання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

У разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку річ (право) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право заста­ви на інші речі (права), які є предметом застави.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено дого­вором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його прода­жу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет за­стави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встанов­лено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості

відповідно до статті 112 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосу­вання страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація. Для більшої надійності вищезазначених видів забез­печення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (по­ручитель, страхова організація) — позичальник.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)