Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> Лекція 8. Вексельні операції банків 1. Сутність та класифікація векселів

Лекція 8. Вексельні операції банків 1. Сутність та класифікація векселів



Вексель є одним із найстаріших розрахункових засобів, поява якого була зумовлена необхідністю переказу грошей в інші міста, країни та офор­мленням відстрочки платежу при здійсненні торговельних операцій.

Перші відомості про вексель пов’язані з Стародавньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв’язки між міняйлами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих подорожей при­звели до того, що купець одержував розписку від одного міняйла в тому, що він одержить гроші в іншому місті у іншого, а потім за цією розпискою другий міняйло зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.

За своєю суттю така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона була центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гаранту­вав одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням (відсотковий вексель) або без врахування (безвідсотковий) затримки.

1 Викладено за Ю.Н. Морозом. — С. 20—36.

Взагалі у розвитку вексельних відносин можна виділити три періоди1.

Перший період розвитку векселя можна назвати італійським, і не тільки тому що він відбувався в Італії, а й тому, що контроль над практикою зас­тосування векселів, що проник за межі Італії, знаходився в руках італійсь­ких міняйлів-банкірів. Тому до італійського періоду відносять і наступну епоху в розвитку векселя — епоху ярмарків у Шампані (XIII ст.), Бургундії (у Ліоні), у Безансоні (Х^—Хуі ст.).

Протягом італійського періоду, до кінця XVI — початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого істо­ричного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з’явився перший век­сельний статут у Болоньї (1569 р.). Вексель використовувався в основному для переказу грошей, не виходячи з-під контролю італійських банкірів: ніхто не міг застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не звернувшись до банкіра. Останній виступав у ролі трасанта, ремітента або пред’явника, або ж в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу формувались у системі єдиної банкірської техніки.

Та незважаючи на це, до кінця італійського періоду вексель ще не мав однієї важливої властивості — рухливості, тобто здатності переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель за­лишався незмінно в тих самих руках — у пред’явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, міг перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність век­сель набув уже в новому періоді свого розвитку, коли став надбанням всього торгового, а потім і неторгового люду.

Новий період у розвитку векселя — це період індосаменту, спрощеної форми та своєрідного способу передачі векселя. Ареною нового періоду стала вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а та­кож Нідерланди, Німеччина та Великобританія. Перша звістка про індо­самент датується початком XVII ст. Після нерішучих коливань французь­кого законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закрі­плений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) — Вексельному Статуті Лейпцигу.

Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпоряд­ження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функ­ція векселя — покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при купівлі товарів, і таким чином сприяти розвитку обігу грошей (цінностей).

Третій період називають німецьким, куди вексель був занесений з Італії та Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, а й в тому, що в Лейпцигу ще в 1711 р. біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мо­вою. З усіх особливостей тогочасного векселя привертає увагу те, що:

•   це було письмове, документоване грошове зобов’язання;

•   вексель був наділений особливою швидкістю і суворістю стягнення;

•   таку суворість можна було надати будь-якому борговому документу, лише позначивши його векселем.

Отже, вся сила була у позначці «вексель», її було достатньо, щоб пере­творити у вексель будь-який письмовий документ, що містив у собі гро­шове зобов’язання.

У Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг знайшов можливим застосовувати векселі для пере­казу казенних грошей із одного міста в інше за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяють­ся на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут є першим у Росії, введеним за розпорядженням уряду в травні 1729 р. німецькою та російсь­кою мовами. В основу цього статуту були покладені сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термі­нологія векселя.

Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселю, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя — одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов’я­зання. Виписувати векселі дозволено купцям і особам, які вступають із ними в договірні відносини.

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся ве­ликими розбіжностями, часом навіть у країнах, пов’язаних між собою бага­товіковими економічними та культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було про­ведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. У результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:

1)   конвенція № 358, що встановлює Уніфікований закон про переказ-ний і простий векселі;

2)   конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;

3)   конвенція № 360 про гербовий збір стосовно до переказних і про­стих векселів.

Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов’язання ввести в дію на своїй території Уні­фікований закон про переказний і простий векселі (далі УВЗ), що є пер­шим додатком до зазначеної конвенції, з можливістю включення в націо­нальне законодавство застережень до закону, наведених у другому додат­ку до цієї ж конвенції.

Таким чином, ми бачимо, що вексель, вексельне законодавство та опе­рації з векселями інтенсивно розвивалися з давніх часів, внаслідок того,

що вексель одразу став важливим елементом господарських відносин і роз­рахунків.

Важливість векселя, його місце в економіці визначається його функ­ціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткостро­кового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції заці­кавлений у її реалізації покупцю, який на час укладання угоди не має на­лежної суми грошей. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу та відсотків за кредит, як правило, пе­ревищує величину суми товарної угоди.

По-друге, вексель здатний виконувати функцію платежу як платіжний засіб. Він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його мож­на продати або ж залишити під заставу в комерційному банку. Купівля бан­ками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.

Банки ж, купивши векселі, до настання строку оплати утримують їх у себе, сплачуючи при цьому певну суму, що називається обліковим відсот­ком. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.

Важливими функціями векселя є прискорення розрахунків і грошового обігу. Також вексель здійснює функцію контролю за використанням зо­бов’язань між суб’єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а також стримування темпів інфляції.

Отже, звичайний вексель є знаряддям комерційного кредиту та здат­ний здійснювати надзвичайно важливі функції.

Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів, крім звичайного.

Набули поширення комерційні векселі, які послужили для банків важ­ливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що набули назви «банкноти» або «банківські кредитні білети». З часом виник­ла форма фінансового векселя, який лише оформлює міжбанківські бор­гові відносини та виписується лише банками.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне дот­римання вексельної дисципліни. У зв’язку з цим практикується законо­давча заборона звільнення з будь-яких причин будь-якого векселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності платежу, серйозні наслідки протесту підкреслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов’язань. Законодавче визна­чення відповідальності векселедавця за вексельними зобов’язаннями спря­моване на зміцнення грошової дисципліни.

Не дивлячись на довготривалу історію розвитку вексельної форми розрахунків, у наш час немає одностайної думки щодо визначення понят­

тя «вексель» в економічній літературі. Більшість авторів вважають вексель письмовим борговим зобов’язанням векселедавця сплатити векселедержа­телю певну суму грошей. Значна частина авторів визначає вексель як цінний папір, що засвідчує боргове зобов’язання. Існує думка, що вексель — це борговий документ, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій пев­ну суму коштів, а також, що вексель — це документ, який є цінним папе­ром і розрахунковим засобом.

Вексель — це складений за встановленою законодавством формою до­кумент, що є цінним папером і розрахунковим засобом, який засвідчує безумовне зобов’язання однієї особи сплатити іншій певну суму грошей у визначеному місці після настання встановленого строку.

Як не існує одностайності щодо визначення векселя, так і немає чіткої класифікації векселів. Нижче наводяться класифікації векселів за основ­ними ознаками1 .

Першою ознакою класифікації векселів є їх економічна природа, тоб­то ким і з якою метою виписується вексель. Класифікація векселів за еко­номічною природою наведена на рисунку 8.1.

Комерційні або торгові (товарні) векселі — це векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт тощо.

Фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить одержання грошової позики проти видачі бор­гового зобов’язання.

Казначейські векселі випускаються державними органами управлін­ня для покриття дефіциту державного бюджету.

В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактич­на угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (бан­ківського) кредиту.

1 Аваков А.Б., Гаевой Г.И., Бешанов В.А. Вексельное обращение. — Харьков, 2001. — С. 18.

Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не будь-яка реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або переважно грошового кредиту, який не вдалося б одержати іншим спо­собом. До подібних векселів відносять дружні та бронзові векселі. Спільною ознакою і тих й інших є їх безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його ви­дачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майно­вого забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель залишиться законним держате­лем і буде мати право вимагати повернення боргу за векселем

До дружніх векселів відносять векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя з товарних і грошових угод, і які ви­даються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. До таких векселів відносять видані родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства та інші безгрошові векселі.

До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з ме­тою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих креди­торів. На відміну від дружніх векселів, за векселями фіктивними, особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальність за век­селем, оскільки вексель створюється лише з однією метою — ввести в ома­ну кредиторів і шахрайським шляхом отримати у них кошти.

До зустрічних векселів відносять дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають почергово то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати та суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми та бронзовими, але і комерційними, коли вони виникають у торгових відносинах між двома особами, що мають зустрічні вимоги.

Простий вексель — це борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей при настанні певного строку. Прості векселі бувають іменними та на пред’явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому саме векселедавець зобов’язується виплатити гроші. У простому век­селі на пред’явника ім’я векселедержателя не вказується.

Переказний вексель — це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред’явленням або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред’явнику векселя.

Як простий, так і переказний векселі становлять собою безумовні бор­гові зобов’язання. Правовий статус цього цінного папера визначається в законі та підзаконних нормативних актах.

Переказний вексель виписується кредитором і передається особі, яка буде виступати пред’явником. Ця особа є першим векселедержателем, або її ще називають ремітентом. Сам переказний вексель називають траттою.

До настання зазначеної у тратті дати ремітент повинен пред’явити її боржнику для того, щоб той підтвердив готовність виконання зобов’язан­ня. Погоджуючись із зобов’язанням, боржник ставить на тратті свій підпис. У випадку відмови, векселедержатель повинен опротестувати вексель, тоб­

то засвідчити факт відмови боржника від виконання вексельного обов’яз­ку, в нотаріуса. Без нотаріального засвідчення векселедержатель не має права звертатися до суду за захистом своїх майнових прав. У випадку підтвердження зобов’язання боржник виконує його в день, вказаний у тратті.

Шляхом передавального напису (індосаменту) ремітент може переда­ти тратту іншій особі, яка буде вважатися наступним векселедержателем, а той — третій за індосаментом і так далі. Звідси й назва переказного вексе­ля — тратта («бігунець»). Боржник повинен сплачувати суму грошей, вка­зану в переказному векселі, останньому векселедержателю.

Реквізити простого та переказного векселів визначаються законодав­чими актами. Порядок випуску та зразки бланків простого і переказного векселів, що видаються в Україні, визначаються Кабінетом Міністрів Ук­раїни

Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку та не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума за таким векселем. Відпо­відно забезпечувальні векселі можуть бути:

•    чужими векселями, за якими позичальник є індосантом. Такі век­селі, в залежності від угоди, передаються банку або за передавальним, або за забезпечувальним написом на його ім’я. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає як прихований поручитель. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбард­ними векселями;

•    власними векселями, згідно з якими позичальник є платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою застереження «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпечен­ням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути про­строчену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника на­казу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпечен­ням позички, відносяться до власних ломбардних векселів.

У сучасних умовах вексель проник і широко застосовується практич­но у всіх сферах економічного життя, наприклад, у зовнішньоекономіч­них відносинах. На рисунку 8.6 наведена класифікація переказних векселів, які зустрічаються в міжнародному обігу.

Переказні векселі, виписані в іноземній валюті та трасовані за кор­дон (з-за кордону), поділяються до того ж на власні тратти та готові век­селі. Іноземний переказний вексель у руках ремітента або в руках пер­шого набувача, на ім’я якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною траттою; така тратта має тільки підпис трасанта і, можливо, підпис трасата-акцептанта, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують добротність векселя. Той самий вексель, індосований хоча б тільки один раз ремітентом на ім’я свого індосата, або той самий вексель власному наказу, індосований за іншим індосаментом першим індосатом на ім’я другого, є в руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.

Вексельні операції — це будь-які дії господарюючих суб’єктів, пов’я­зані з складанням, рухом, погашенням векселів, тобто відносини з інши­ми підприємствами і організаціями стосовно вексельного обігу.

Відповідно до Правил «Про виготовлення і використання вексельних бланків» векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену про­дукцію, виконані роботи, надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України. Розглянемо процедуру видачі просто­го та переказного векселів.

При складанні простого векселя беруть участь дві особи: векселедавець і перший набувач. Наприклад, підприємство «Старт» є боржником това­риства «Фініш». Тоді векселедавець (у даному випадку підприємство «Старт») робить на векселі напис, що свідчить про його зобов’язання спла­тити певну суму грошей векселеотримувачу (товариству «Фініш») приблиз­но такого змісту: «Ми заплатимо (тільки) товариству «Фініш»…». Якщо в тексті є застереження «тільки», то перший набувач не має права передава­ти вексель за індосаментом, тобто вексель є іменним.

Як ми вже зазначали, не тільки підприємства можуть виписувати век­селі. Банки, відповідно до Положення «Про операції банків з векселями», теж мають можливість здійснювати розрахункові операції з векселями. При наявності у банку кредиторської заборгованості він може оформити її за допомогою векселя. При цьому складається договір про випуск простих (фінансових) векселів між клієнтом і банком: клієнт зобов’язується пере­рахувати в оплату векселя визначену суму грошей, а банк — оплатити власні векселі за настанням встановленого терміну.

При складанні переказного векселя, як правило, беруть участь три осо­би. Крім векселедавця (трасанта), що виступає як особа, яка віддає наказ платити, і першого набувача (ремітента), особи, на користь якої видається вексель, учасником операції є платник (трасат) — особа, якій дається на­каз платити за векселем. До настання терміну платежу трасат повинен дати згоду (акцепт) на оплату векселя. Видача векселя на користь ремітента на трасата називається ремітуванням стосовно першого набувача векселя (ре­мітента) і трасуванням стосовно платника (трасата).

Наприклад, підприємство «Старт» є боржником товариства «Фініш», а фірма «Марафон» є боржником підприємства «Старт». У цьому випадку підприємство «Старт» виписує вексель на користь товариства «Фініш» на фірму «Марафон» за таким зразком: «Платіть наказу товариства «Фініш». Фірма «Марафон» повинна письмово підтвердити шляхом акцепту прий­няття векселя до платежу. З цього моменту особа, яка акцептувала вексель, стає платником за даним векселем.

Число учасників при складанні переказного векселя може бути скоро­чене до двох. Згідно зі ст. 3 УВЗ вексель може бути виданий наказу самого векселедавця, тобто з формулюванням типу: «Платіть наказу нашому влас­ному». На відміну від простого векселя, що видається боржником на кре­дитора, переказний вексель з двома учасниками видається кредитором на боржника на свою користь. За необхідності цей вексель може бути переда­ний іншій особі.

Відповідно до ст. 3 УВЗ переказний вексель може бути виданий на са­мого векселеотримувача, тобто при складанні векселя векселедавець (тра­сант) віддає наказ самому собі здійснити платіж. Оформлення такого век­селя рівнозначне оформленню простого векселя.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)